Аналіз діяльності комерційного банку

• стану надходжень – через прибуток на середній залишок активів і на капітал;
• коефіцієнтів приросту ключових показників (кредитів, депозитів і капіталу, персоналу);
• продуктивності роботи персоналу;
• середніх процентних ставок, отриманих і виплачених;
• вартості посередництва (% активів) – затрати на утримання персоналу, приміщень, податки на доходи, знос і амортизація, інші управлінські затрати, забезпечення кредитів і списання, утворення капіталу. Цей підхід поєднує дані балансового звіту і звіту про фінансові результати (прибутки і збитки) для розробки ключових індикаторів (коефіцієнтів) діяльності, незалежних від розміру банку, які таким чином можуть прямо зіставлятися з іншими банками і між собою протягом певного періоду часу [11, 90].

Баланс комерційного банку – це бухгалтерський баланс, у якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Баланси комерційних банків є головною складовою їх звітності. Аналіз балансів дозволяє контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ при встановленні кореспондентських відношень, наданні міжбанківських кредитів і тощо.

Будуються баланси банків за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежений комерційною таємницею, яка характерна для практики комерційних банків, що працюють в умовах жорсткої конкуренції. Як правило, в балансах не виділяються сумнівні і збиткові операції, а також страхові резерви, використані для їх покриття. Водночас повинні бути забезпечені достовірність і наочність балансу, щоб не підірвати конкурентноздатність банків і зберегти довіру до них.

Складають баланс у табличній формі, як у розгорнутій формі (за всією  номенклатурою рахунків), так і за скороченою формою (за статтями балансу, які формуються об'єднанням рахунків за ознакою їх економічного змісту). Структуру балансу комерційного банку наведено нижче (табл. 2).

Банківські баланси містять  комерційну інформацію і відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, вагомості. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному складанні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможністю його клієнтів, кредитних ресурсів та їх розміщення, надійність та стійкість банку.

При побудові банківських балансів використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками. При цьому в активі статті розміщуються в міру зниження ліквідності, а в  пасиві – в міру зменшення ступеня запитання.

 

Таблиця 2

Структура балансу комерційного банку [2, 14]

АКТИВ	ПАСИВ
Готівкові кошти, коррахунки в НБУ  та інших банках (первинні резерви) Державні цінні папери (вторинні ресурси) Кредитний портфель Інвестиційний портфель (корпоративні цінні папери) Основні засоби, капітальні витрати  та інші активи	Позичені ресурси  Зобов'язання перед іншими банками (коррахунки інших банків) Міжбанківські кредити отримані, в  т.ч. від НБУ  Залучені ресурси Залишки коштів на поточних та бюджетних  рахунках Депозити до запитання  Термінові депозити юридичних і  фізичних осіб Ощадні вклади Інші пасиви Усього зобов'язання Капітал Капітал 1 рівня  Капітал II рівня  Капітал III рівня Усього власний капітал
БАЛАНС	БАЛАНС

 

Номенклатура банківських рахунків передбачає їх поділ на балансові  та позабалансові. Балансові рахунки  можуть бути пасивними або активними. Кошти на пасивних рахунках є ресурсами  банку для кредитування і проведення інших банківських операцій. На пасивних рахунках відображаються фонди банку, кошти підприємств, організацій і фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. Заборгованість, що відображається на активних рахунках, показує використання (напрямок) ресурсів банку. На активних рахунках відображаються готівка в касах банку, коротко- і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, а також інші активні і відвернені кошти [2, 15].

На позабалансових рахунках відображається рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на збереження, інкасо або комісію. Тут також обліковуються знаки сплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції з доручення і на збереження, а також інші документи та цінності.

Характерною особливістю балансів комерційних банків є відносно невелика питома вага власних коштів і перевага залучених ресурсів (пасивів балансу). Законодавством і нормативними документами передбачається визначене співвідношення власних і залучених ресурсів, тому комерційні банки, як правило, підтримують власні кошти на мінімально допустимому рівні. При цьому основним джерелом покриття активних операцій є короткострокові ресурси.

При групуванні статей активу балансу, враховуючи ступінь ліквідності, виділяються  наступні об'єкти:

• касові (готівка, кореспондентський рахунок в НБУ), кошти на рахунках в інших комерційних банках. Статті даного розділу відображають "первинні резерви" з точки зору ліквідності;
• вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, довгострокові цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади і тощо. Частина цих активів може бути оперативно переведена в грошові кошти з невеликим ризиком втрат і представляє собою "вторинні резерви"; до таких активів належать виписані першокласними кредитоспроможними позичальниками короткострокові комерційні векселі, що реалізуються на грошовому ринку, і короткострокові державні цінні папери;
• кредити, видані підприємствам, організаціям, індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам і тощо), іншим комерційним банкам. Такі активи відносяться до малоліквідних вкладень, тому що банки несуть ризики з .їх своєчасного погашення і перетворення в першокласні ліквідні засоби;
• капітальні вкладення – інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо [2, 15].

З погляду на економічну сутність банківських операцій, статті балансу групуються таким чином:

• операції з клієнтурою, у тому числі всі види операцій з надання позичок та залучення ресурсів;
• міжбанківські операції, які в активі та пасиві охоплюють всі операції З банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;
• інші банківські операції, в які входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні папери [2, 16].

Баланси комерційних банків використовуються для аналізу і управління Діяльністю банківськими установами, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. В ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, навіть своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Результати діяльності комерційних  банків, всі здійснені витрати  й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються в звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку. В доходній частині звіту виділяються:

а) відсотки, отримані:

• за кредитами, наданими юридичним і фізичним особам, урядовим інститутам;
• за міжбанківськими кредитами;
• за дисконтними і заставними операціями із векселями;

б) доходи і комісія від послуг, наданих клієнтам і банкам на основі кореспондентських відносин;

в) доходи від операцій з цінними  паперами, у тому числі:

• від реалізації цінних паперів;
• по паях і акціях банку;

г) доходи від позареалізаційних  операцій (у тому числі від операцій на міжбанківському валютному ринку);

д) інші доходи, у тому числі:

• відшкодування клієнтами поштових, телеграфних і інших витрат банку;
• доходи за інкасацію грошового виторгу;
• пені;
• отримані штрафи.

Інші доходи, як правило, займають невелику питому вагу в загальній  сумі доходів банку.

У витратній частині звіту про  прибутки та збитки відображаються:

а) відсотки, сплачені:

• за поточними та іншими рахунками клієнтів;
• за депозитами підприємств і організацій;
• за внесками фізичних осіб;
• за кредитами, отриманими від НБУ;
• за міжбанківськими кредитами;

б) комісія, сплачена банкам по кореспондентських  відносинах;

в) витрати по операціях із цінними паперами;

г) витрати на утримання апарату  управління:

• виплати основної і додаткової заробітної плати;
• відрахування на соціальні заходи;

д) інші витрати у тому числі:

• на проведення маркетингових досліджень і рекламу;
• амортизаційні відрахування;
• витрати на охорону;
• утримання й обслуговування комп'ютерних центрів та устаткування [2, 17].

У звіті після статей доходів  і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку –  балансовий прибуток, який після певного  коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) "перетворюється" в оподатковуваний прибуток. Після вирахування податку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу за різними фондами згідно з рішеннями зборів акціонерів банку.

Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також  дані рахунків аналітичного обліку, кредитних  справ, що дозволяють деталізувати (розшифрувати) балансові рахунки (наприклад, при визначенні показників ліквідності, детальному аналізі кредитного портфелю банку на якість виданих позичок тощо).

 

Розділ 3. Методи аналізу діяльності комерційного банку

Метод банківського аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, вимірювання та узагальнення діяльності банку, здійснюваний шляхом її опрацювання спеціальними прийомами. Його характерними рисами є:

1. Всі явища і процеси слід  вивчати в неперервному русі, змінах та розвитку (в динаміці). Звідси випливає необхідність постійних порівнянь. Цим забезпечується якісна оцінка діяльності банку.

2. Будь-який процес або явище  слід розглядати як єдність  і боротьбу протилежностей, що зумовлюють перехід діяльності банку з одного стану в інший.

3. Вивчення банківської діяльності має проводиться з урахуванням усіх зв'язків і залежностей, оскільки жодне явище не може бути до кінця зрозумілим, якщо його взяти ізольовано. Чим детальніше досліджуються взаємозв'язки, тим точніші результати аналізу. Причому особливу вагу мають причинні зв'язки, тобто наявність одних явищ, які неминуче породжують інші явища.

4. Важлива методологічна особливість  банківського аналізу – не  тільки встановлення причинних  зв'язків і залежностей, але  й вимірювання ступеня їхнього  впливу, що робить аналіз точним, а його висновки – обґрунтованими.

5. Кожний процес, кожне явище  необхідно розглядати системно  – як сукупність багатьох утворюючих  елементів. Звідси така риса  методу банківського аналізу  – максимальна деталізація досліджуваних  явищ і процесів та їхня систематизація. Деталізація здійснюється за часом, місцем виникнення явищ, чинниками тощо [4, 115].

Метод аналізу діяльності банку  реалізується через його науковий апарат, що являє собою сукупність прийомів дослідження:

• порівняння;
• середні та відносні величини;
• групування;
• балансовий прийом;
• ланцюгові підстановки, абсолютні й відносні різниці;
• кореляційний аналіз;
• графіки й діаграми;
• економіко-математичне моделювання тощо [4, 116].

Розглянемо ті, що застосовуються найчастіше. Суть прийому порівняння полягає в тому, що якісна характеристика явищ, які відбуваються, дається через інші явища і поняття. Порівняльний аналіз може бути: