Грошовий оборот

1Поняття про грошовий оборот, його економічна основа, основні  суб’єкти та 

рин ки, які він обслуговує.

2. Структура грошового обороту  за формою платіжних засобів  та економічним 

змістом. Характеристика грошового  обігу як складової грошового  обороту.

3. Поняття та складові маси  грошей, що обслуговують грошовий  оборот. Базові 

гроші та грошові агрегати.

4. Швидкість обігу грошей та  фактори, що її визначають. Розрахунок  швидкості 

обігу.

5. Вплив швидкості обігу на  масу та стабільність грошей. Механізм забезпечення 

стабільності грошей.

6. Суть та вимоги закону кількості  грошей, необхідних для обороту.  Монетизація 

ВВП.

7. Сучасні засоби платежу, які  обслуговують грошовий оборот, їх  економічні від-

мінності.

1.Грошовий обіг — це безперервний  рух грошей, які обслуговують  реалізацію товарів, послуг і  нетоварні розрахунки в процесі  суспільного відтворення.

На мікроекономічному рівні  грошовий обіг обслуговує кругообіг  індивідуального капіталу. При цьому  гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою  й елементом багатства, яким володіє  власник цього індивідуального  капіталу.

На макроекономічному рівні  грошовий обіг обслуговує кругообіг  усього сукупного капіталу суспільства  на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й  споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом.

У сукупному грошовому обігу  гроші функціонують виключно як гроші  та не є функціональною формою капіталу.

Суб'єктами грошового обігу є  всі юридичні та фізичні особи, котрі  беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного  продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

— фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

— домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП  основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є  кінцевими його споживачами;

— державні структури — суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного  доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і  споживання останнього;

— фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують  потік грошових коштів від їх власників  до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між  економічними суб'єктами:

— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

— ринок ресурсів, на якому фірми  купують необхідні для виробництва  ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної  системи із "зовнішнім" світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в  кілька великих потоків залежно  від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати  весь грошовий обіг у вигляді кількох  взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей.

3.2. Поняття грошового  потоку

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий  етап (або його частину) процесу розширеного  відтворення.

У сукупному грошовому обігу (скористаємось  моделлю доходів та продуктів, широко відомої в іноземній та вітчизняній  літературі [14,16]) виділяють такі окремі грошові потоки (рис. 3.1):

— сукупність витрат фірм на придбання  необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

— оплата урядовими органами праці  державних службовців;

— трансфертні платежі — всі  виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

— доходи домашніх господарств від  реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід.

Національний дохід поділяється  на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми  господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля  продуктів на внутрішньому ринку  продуктів (потік 5) і на світовому  ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують  урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу — це заощадження  домашніх господарств, які надходять  на фінансовий ринок (потік 7).

Рис. 3.1. Грошові потоки

Заощадження населення тут —  єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва  в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8.

Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому  ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий  грошовий потік 9.

До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація  урядом коштів на фінансовому ринку  спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для  державних закупівель — потоку 11.

Якби домашні господарства всі  купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими  трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного  продукту, запропонованого фірмами  на цьому ринку. Одержаний фірмами  виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг  грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого  ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного  в потоці 4.

Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної  системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На рис. 3.1 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 — оплата продуктів, що надходять  у країну за імпортом; 14 — надходження  в країну грошей зі світового ринку  за оплату експорту; 15 — чистий відплив  капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 — чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній.

Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде  через потік 14.

Потік 12 (національний продукт) виявиться  меншим від потоку 4 (національного  доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над  експортом за певний період). Виникнуть  ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту.

Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого  імпорту забезпечується через залучення  грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку  через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.).

Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних  коштів на іноземних ринках через  механізм фінансових операцій.

Загальна збалансованість грошового  обігу вимагає вирівнювання передусім  національного доходу і національного  продукту. Для цього повинні балансуватися  й усі взаємопов'язані грошові  потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:

— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);

— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого  експорту).

На суму втрат зменшується, а  на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного  доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій  повинні вирівнюватися.

2. Відмінності в характері економічних відносин між суб’єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на окремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є: 
- еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості; 
- безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб’єкта обороту; 
- прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель. 
   Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.  
   Значна частина грошового обороту пов’язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — він здійснюєтьсянееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним. 
   Крім спільної риси — нееквівалентності, відносинам між суб’єктами цього сектора грошового обороту властиві також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб’єктів вилучається у вигляді податків та інших обов’язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій. У результаті виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб’єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетною. 
   Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб’єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденда. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджетного сектора, і називається він кредитним оборотом. 
   Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв’язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Водночас вони — самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення. 
   Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Отже, на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили. 
   Це досить відчутна перевага готівкового обороту за умов перехідної економіки. З одного боку, з великими труднощами формується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які є активними суб’єктами грошового обороту, а з іншого — є могутні сили, які захищають державну власність і найчастіше через державні структури всіляко гальмують становлення приватних власників, використовуючи для цього і контроль за їх грошовим оборотом. У відповідь на це останні широко практикують між собою платежі готівкою, провокуючи тінізацію відносин. 
   У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів не тільки їм самим, а й третім особам — банкам та органам державного управління. Визначаючи законодавчо права та обов’язки їх щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектору розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова. 
   Поки ж що, за станом на початок 2002 р., співвідношення цих двох сфер грошового обороту в Україні можна приблизно визначити як 2 : 1, оскільки в загальній масі грошей (за агрегатом М3) готівка становила 43,4%, а поточні депозити — близько 23%. Порівняно із західними країнами в структурі грошового обороту України занадто висока питома вага готівкового обороту. Цей факт нерідко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової системи взагалі, як негативне явище в діяльності банківської системи, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошового обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. У ситуації, що склалася в економіці України в цей період, структура грошового обороту і не могла бути іншою

3. Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон’юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон’юнктуру ринків, а значить — на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. 
   Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні розбіжності. 
   У зарубіжній літературі до 30-х років ХХ ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб’єктів обороту. Усі інші грошові інструменти — нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо — виділялися у поняття “засобів обігу” і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту. 
   У радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб’єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці. 
   Саме життя теж довело (на Заході — раніше, в СРСР — пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші — спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Це зумовлено головним чином неоднозначними, суто емпіричними підходами до визначення самої сутності грошей, яка може змінюватися залежно від цілей аналізу і використання певного елемента грошового обороту. Отже, і в саму грошову масу вони можуть включатися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації. 
   Зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо розгорнуте й обґрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Перехід України до ринкової економіки робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці. 
   Виходячи з викладеного вище розуміння сутності грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб’єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об’єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках. 
   Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури. 
   У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:  
- за ступенем “готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;  
- за формою грошових засобів (готівкові, депозитні); 
- за розміщенням у суб’єктів грошового обороту;  
- за територіальним розміщенням та ін. 
   Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами. 
   Грошовий агрегат — це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, у США застосовуються чотири агрегати для визначення маси грошей, в Англії — п’ять, у Німеччині — три. 
   У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: М0, М1, М2, М3. 
   Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить. 
   Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання. 
   Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках. 
   Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків. 
   Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов’язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів. 
   Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші. 
   В інших грошових агрегатах (М2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними і готовими обслуговувати товарооборот є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, оскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздалегідь не попередив про це банк і не зазнав певних фінансових утрат. 
   Водночас агрегат М0 — найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент — готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, бо він охоплює всі елементи грошової маси, що перебувають в обороті. 
   Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей. 
   Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку. 
   Величину грошової бази Г_б можна визначити за формулою:

Г_б = М_о + М_к + М_рез,

де М_о — сума готівки, що перебуває поза банками;  
М_к — сума готівки в касах банків;  
М_рез — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку. 
   Готівковий елемент (М_о + М_к) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 — більший на суму готівки в касах банків. Безготівковий елемент (М_рез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів М1, М2, М3. Він являє собою суму зобов’язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів — це зобов’язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора (детально цей механізм буде розглянуто в підрозділі 2.7). Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків. 
   В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 2.1. 
   Протягом п’яти післяреформових років грошова база та грошова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно в 4,7 та в 4,8 раза. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п’ять років знецінилась у 2,1 раза, а відносно долара США — в 2,8 раза.

4. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць). 
   Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

де V — швидкість обігу грошей; 
P — середній рівень цін на товари та послуги; 
Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; 
M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період. 
   З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P ×  Q) й обернено пропорційно — з обсягом маси грошей, що є в обороті.