Грошово-кредитна політика в УКраїні

      Вступ 

      Головним  результатом функціонування грошової системи є розробка і реалізація визначеної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. На сьогодні загальний стан економіки в більшому ступені залежить від стану грошово-кредитної сфери.

      Метою курсової роботи є: теоретичне й практичне  обґрунтування шляхів грошово-кредитного регулювання  в Україні та удосконалення її.

      Відповідно  до даної мети постають такі завдання:

      - визначити теоретико-методологічні  підходи до визначення грошово-кредитної  політики;

      - визначити суть грошово-кредитної  політики та її інструментів;

      - визначити роль центрального банка в економіці країни;

      - зробити аналіз грошово-кредитного регулювання економіки;

      - визначити шляхи вдосконалення  грошово-кредитного регулювання;

         Предметом дослідження є роль НБУ та його інструментів в національній     економіці.

      Об’єктом  дослідження взято саму грошово-кредитну систему і проблеми її регулювання у сучасній економіці.

      Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні та зарубіжні  публікації з питань фінансово-кредитних  відносин, періодичні видання, а також  Закони України з питань фінансово-кредитної та банківської діяльності, законодавчі правові акти, законопроекти України щодо правового забезпечення банківської та кредитно-фінансової діяльності, статистичні матеріали. У курсовій роботі для дослідження використовуються схема класифікація основних поглядів представників різних шкіл теорії грошей,структура сучасної банківської системи, таблиці фінансових результатів, графіки та діаграми для кращого відображення статистичних даних. 

Розділ.1Сутність грошово-кредитної політики та її інструментів 

• 1.1.Теоретико-методологічні підходи до визначення грошово-кредитної політики 
  

     Якщо  заміна грошової маси впливає на зміну сукупного попиту і макроекономічні показники, то зміни відсоткової ставки та валютногокурсу можуть вплинути не тільки на сукупний попит, а й на інтереси окремих економічних суб'єктів і зумовити суттєві структурні зміни в економіці. У літературі застосовується кілька підходів до вивчення грошово-кредитної політики. Представники одного з них пояснюють це поняття занадто вузько – як державну політику  впливу на кількість грошей в обігу. Представники іншого підходу визначають її занадто широко – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується тільки впливом на кількість грошей і явно зменшуються його результативні можливості, у другому – не визначений специфічний характер грошово-кредитної політики, її відмінності від інших секторів економічної політики, її  особливого механізму впливу на економічні процеси [1.c5].

      Більш повно і точно виражає сутність грошово-кредитної політики визначення її як комплексу взаємозалежних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених цілей, заходів для регулювання грошового обігу, що здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, грошово-кредитній політиці властиві комплексність, разноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення конкретних, заздалегідь визначених  цілей; ці заходи реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При цьому підході монетарна політика має внутрішню єдину інституціональну основу - грошовий ринок і банківська система.  У такому розумінні грошово-кредитна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами і роллю в економічному регулюванні. Грошово-кредитна політика – це низка різних заходів із застосуванням відповідних інструментів для досягнення її цілей. Основною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Кредитно-грошова політика складається у відповідності грошової пропозиції і стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін [2.20].

      У сучасній політичній економії існують різні погляди до визначення грошово-кредитної політики, їх класифікація розглянута у вигляді таблиці (див. Дод. А)

      Значний внесок у розробку питань теорії грошей і функціонування грошово-кредитної політики здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А.Пігу, Дж.Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова,  Е.  Жуков,  В. Колесніков,  Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза,  
Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова [24.c20]. 
 
 
 
 
 
 


1.2. Інструменти грошово-кредитної політики 


     Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою політикою.

В економічній  літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної  політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище [1.c10].

     Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної  політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики [2.c35].

     Найбільш  прийнятним є визначення, яке відносить  до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі.

     В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

     Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [3.c36].

     Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці та напрямків її вдосконалення важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

     Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

     Проміжні  цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

     Характерною особливістю проміжних цілей  є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

     Тактичні  цілі — це оперативні завдання банківської  системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

     Характерними  ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу [2.c30].

     Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.

     Грошово-кредитна політика Національного банку України  ґрунтується на основних критеріях  і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

     У процесі здійснення грошово-кредитної  політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

• визначення норм обов'язкових резервів;
• процентну політику;
• рефінансування комерційних банків;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• підтримання курсу національної валюти;
• регулювання імпорту та експорту капіталу.

     Визначення  норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

     Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

     Якщо  НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

     Якщо  НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного  комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

     Визначення  норм обов'язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

     Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

     Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [2.c40].

     Якщо  НБУ проводить політику стримування  або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

     У разі протилежної політики, спрямованої  на збільшення грошей в обігу, НБУ  знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

     Рефінансування  комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

     Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а  отже, й загальну суму грошей в обігу.

     НБУ може кредитувати комерційні банки  і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

     Регулюючи процес облікового й ломбардного  кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

     Операції  з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

     За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

     НБУ може продавати цінні папери й  іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

     Якщо  потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

     Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

     Операції  з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [1.c55].

     Політика  підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

     Якщо  на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

     До  купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

     Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

• реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
• установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
• установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

     Експорт та імпорт капіталу супроводжуються  припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні [2.c55]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


1.3.Центральний банк та його роль у національній економіці 


      Нам уже відомо, що розуміють під монетарною політикою, що її проводить центральний  банк. У розвинутій ринковій економіці  центральний  банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна функція — "кредитора останньої надії"— полягає в тому, що центральний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову паніку, що веде до банківської кризи.

      У різних країнах існують різні  моделі побудови центральних банків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад Федеральна резервна система СІЛА, Національний банк Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії — 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює [1.c.1].

      Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено  відповідальність за стан грошового  обігу й кредитної системи  країни, НБУ не підпорядковується  урядові, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

      У США роль центрального банку виконує  Федеральна резервна система (ФРС). Вона складається з двох організаційних ланок — Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні виконують функції центральних банків для округів, на території яких вони розташовані. Крім цих банків, членами ФРС є близько 6 тис. комерційних банків. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними комерційними банками. До того ж вони є клієнтами одного з резервних банків і користуються його послугами, в тому числі отримують необхідні суми позик.[1.c.45]

      Рада  керуючих ФРС здійснює контроль і  нагляд за функціонуванням грошової та банківської систем країни. Сімох членів цієї Ради призначає Президент США за згоди Сенату. Термін їхніх повноважень тривалий (14 років) і розведений у часі: відтак один член Ради змінюється кожні два роки. Членів Ради саме призначають, а не вибирають, щоб відокремити монетарну політику від політики партій.

      Оскільки  монетарну політику здійснює центральний  банк країни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

      Основними видами активів центрального банку є цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

      Цінні папери — це головно державні облігації, куплені центральним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування минулого і поточного дефіциту державного бюджету, тому вони є частиною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля—продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і, отже, на їхню здатність створювати гроші через надання позик.

      Позики  комерційним банкам — це кредити, які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на величину цих позик.

      Золотовалютні резерви містять вартість монетарного  золота, валюту інших країн та СДР.

      Інші  активи — це облігації, що поіменовані  в іноземних валютах, а також такі матеріальні товари, як комп'ютери, устаткування приміщень або будівлі, що перебувають у власності центрального банку.

      У підрозділі "Пасиви" основними  є такі статті: резерви комерційних банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрального банку та інші його зобов'язання.

      Резерви комерційних банків — це обов'язкові резерви, які комерційні банки зберігають у центральному банку.

      Депозити  казначейства — це кошти від податкових надходжень та гроші, отримані з продажу  облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами, а для центрального банку — пасивами.

      Банкноти  Національного банку України  визначають пропозицію грошей в державі. Ці паперові гроші е вимогами на активи НБУ. Тільки банкноти, що перебувають у обігу, є зобов'язаннями центрального банку, оскільки ті, що містяться у його касі, не є ні активом, ні пасивом.

      Ознайомившись із балансом центрального банку, можемо тепер розглянути знаряддя, за допомогою  яких цей банк може впливати на здатність  банківської системи створювати гроші.

     Центральний банк регулює пропозицію грошей у  національній економіці, або, інакше кажучи, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними  знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей, які здебільшого використовуються у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, є обмеження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулювання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей [3.9].

     Однак тривале застосування інструментів прямого регулювання пропозиції грошей справляє несприятливі впливи на розвиток національної економіки: зменшується рівень конкуренції між банками, підривається посередницька функція банків, спотворюється структура наданих банками кредитів тощо. Тому у розвинутій ринковій економіці застосовують головно знаряддя непрямого регулювання пропозиції грошей, до яких належать операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми резервування [1.c.65]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Розділ.2 Аналіз грошово-кредитного регулювання економіки  в Україні

2.1. Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік 


      Основні  засади  грошово-кредитної  політики  на 2010  рік  враховуют тенденції  розвитку  вітчизняної  економіки  та  грошово-кредитної  сфери передбачають  комплекс  змінних  індикаторів фінансової  сфери  та  систему  заходів монетарної  політики,  спрямованих  на  забезпечення  стабільності  національно грошової  одиниці,  сприяння  відновленню  економіки  та  стійкості  банківсько системи [19].

     У 2009  році  грошово-кредитна  політика  здійснюється  у  складних  умовах економічної  та  фінансової  кризи  і  спрямовується  на  як найшвидше подолання її наслідків.  Значне  зниження  зовнішнього попиту  на  вітчизняну  продукцію, згортання іноземних інвестицій,  суттєве ускладнення доступу до  зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва,  експорту,  зменшення  всіх  видів  доходів,  особливо  валютних, обумовило  труднощі  з  наповненням  бюджету,  перевищення  попиту  на  іноземну валюту  над  її  пропозицією.  Це  на  початку  року  спровокувало  девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської  системи, що  відобразилося  на  її  ослабленні,  зменшенні  кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку. 

     Падіння  ВВП  становило  у  І  кварталі 2009  р. 20,3%,  у  ІІ  кварталі – 18% промислове виробництвоза сім місяців скоротилося на 30,4%, експорт зменшився на 48,5%.  Рівень  безробіття  на  кінець  липня  становив 2,2%.  Чистий  притік зовнішніх  інвестицій  до України  за  сім місяців  скоротився  у 2,9  раза,  а  приплив іноземних запозичень за кредитами та облігаціями, який спостерігався у минулому році (10,2 млрд. дол.), змінився на їх чистий відплив у поточному (- 4,5 млрд. дол.) Перевищення  бюджетних  видатків  над  отриманими  доходами  за  перше  півріччя зросло  до 9,6  млрд.  гривень.  Інфляція  залишається  на  високому  рівні –  за  сім місяців індекс споживчих цін зріс на 8,5%.

     Заходи  грошово-кредитної  політики  з  початку  року  спрямовувалася  на стримування  значних  коливань  валютного  курсу  та  збалансування  валютного ринку,  забезпечення  економіки  платіжними  засобами,  стимулювання  відновлення процесів  кредитування,  а  також  запровадження  пруденційних  заходів  щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.

     Серед  основних  заходів  щодо  стабілізації  ситуації  на  валютному  ринку  необхідно  відзначити  активну  політику  інтервенцій,  запровадження  механізму валютних аукціонів, заміну нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банків  на  ліміти  граничних  значень  відкритої  валютної  позиції,  вдосконалення порядку використання лоро-рахунків  та процедури отримання  іноземних кредитів тощо.  Для  забезпечення  належного  рівня  ліквідності,  збільшення  кредитування економіки  та  підтримки  банків  проводилася  гнучка  політика  рефінансування  з вдосконаленням  відповідних  механізмів,  знижувалась  облікова  ставка,  був визначений  та  почав  реалізовуватися  порядок  рекапіталізації  банків  за  участю держави та інші заходи. 

     Здійснювана  антикризова  політика  мала  міжнародну  підтримку,  що

забезпечило  отримання  чергових  траншів  кредиту  Міжнародного  валютного  фонду,  частина  яких  спрямовувалися  на  фінансування  дефіциту  державного бюджету.  Також  ця  підтримка  дозволила  частково  стримувати  зменшення міжнародних резервів Національного банку.

      Не  вдалося відновити обсяги кредитування економіки на рівні, достатньому  для  підтримування  процесів  відновлення  економічного  зростання.  Дії Національного банку були обмежені необхідністю виконання закону про бюджет у частині  фінансування  його  дефіциту.  Головним  каналом  випуску  в  обіг  коштів залишався кредитний, через який було випущено в обіг 59% від загального обсягу коштів.  Через  канал  валютного  ринку  відбувалось  переважно  їх  вилучення.  Як наслідок за результатами семи місяців ц.р. обсяг чистої кредитної емісії  порівняно з початком року лишився майже незмінним, а монетарна база зросла на 1,4%. У той самий час грошова маса скоротилася на 8,5%.

      Після  різких  девальваційних  сплесків  у  січні  та  лютому,  протягом  березня-квітня  коливання  ринкового  курсу  гривні  були  не  значними,  а  в  травні  навіть спостерігалося його укріплення на обох сегментах валютного ринку. Однак з кінця червня поступово  відновилися  тенденції  стосовно  знецінення  гривні щодо долара США [18]. 

      Аналіз  основних  макроекономічних  показників у 2010р. свідчить,  що  економіка країни наразі перебуває на етапі посткризового відновлення та створення надійної бази для забезпечення високих темпів економічного зростання в середньостроковій перспективі. Зміни, які відбулися впродовж січня – вересня 2010 року в економіці, відповідним  чином  відобразилися  як  у  фінансовій  сфері,  так  і  на  грошово-кредитному ринку  зокрема. Серед  головних позитивних  змін у цей період можна виділити такі:

    а) зниження  інфляційного  тиску  на  споживчому  ринку –  у  розрахунку  до відповідного місяця попереднього року індекс споживчих цін (ІСЦ) у вересні 2010 року становив 110,5% (порівняно з 115,0% у вересні та 112,3% у грудні 2009 року) та був у межах значення Урядового прогнозу щодо споживчої інфляції (113,1%);

    б) покращення  показників  функціонування  банківської системи – зріс регулятивний  капітал банків  (на  10,8%),  знижено  рівень  збитків  банків (до 10,0 млрд. грн. порівняно з 20,9 млрд. грн. за аналогічний період 2009 року);

      в) прискорення  темпів  зростання  обсягів  коштів  на  рахунках  в  банках. Протягом  поточного  року  фіксується  стабільне  зростання  обсягів  депозитів  у банківській  системі, темпи яких у ІІІ кварталі (8,0%) були вищі за темпи у І та ІІ кварталах (3,1%  та 7,7%  відповідно). Крім  того,  слід  зазначити, що  за  станом на 1 жовтня 2010  року  кошти населення вперше  перевищили  рівень,  який  був до початку економічної та фінансової кризи;

      г) зниження  вартості  коштів –  вартість  кредитів  у  національній  валюті  на термін  понад 31  день (без  урахування  кредитів  овердрафт)  знизилася  з 18,0%  у грудні 2009 року до 16,4% у вересні 2010 року;

      ґ) певна  активізація  процесів  кредитування  –  у  ІІІ  кварталі 2010  року тенденція до збільшення загального обсягу кредитних вкладень. Помісячне  збільшення  кредитних  вкладень  фіксувалося  протягом  усього  ІІІ кварталу і в цілому становило 3,4% (порівняно зі зменшенням на 2,9% у І кварталі та незначним збільшенням на 0,1% у ІІ кварталі) [19].

      Отже, у 2010 році макроекономічні умови здійснення грошово-кредитної політики знаходились  під впливом загальносвітових  тенденцій,  пов’язаних  із наслідками фінансової кризи 2008 - 2009 рр. Головною  метою  грошово-кредитної  політики  у 2010  році  та  надалі відповідно до Конституції України лишатиметься  забезпечення стабільності грошової  одиниці, що  є  основою  для  забезпечення  збалансованого  економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


2.2. Аналіз управління обсягами резервів  
 


      Інструментом  грошово-кредитної  політики  є  встановлення  мінімальних обов’язкових резервів для банків. Регулювання норми обов’язкових резервів полягає у встановленні обов’язкової норми ресурсів,  яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до  залучених коштів.

     Обов’язкові резерви є інструментом глибокої дії і виконують дві функції: по-перше, вони як ліквідні резерви  слугують забезпеченням зобов’язань  комерційних банків по депозитах  їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми  обов’язкових  резервів  центральний  банк  підтримує  ступінь  ліквідності  комерційних  банків  на мінімально  припустимому  рівні  в  залежності  від  економічної  ситуації;  по-друге,  мінімальні  резерви  є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни норми обов’язкових резервів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків.

     Протягом 2009 р. обов’язкові резерви використовувались Національним банком України як один з монетарних інструментів ефективного управління грошово-кредитним ринком та регулювання обсягів грошової маси в обігу.

     

     Рис.2.1 Темпи приросту грошової маси 2009-2010рр.,[13].

     Повернення  депозитів  у  банківську  систему відповідним  чином  відображалося  і  на  динаміці грошової  маси,  обсяги  якої,  починаючи  з  лютого поточного  року,  щомісячно збільшуються: за результатами  січня-вересня 2010  року  її  обсяг збільшився  на  16,7%.  У  річному  обрахунку  темпи приросту  грошової  маси  у  вересні  збільшилися  до 21,2%,  тоді  як на початок  року  та  в  січні  вони  були від’ємними (мінус 5,5% та мінус 2,6%, відповідно), а протягом лютого – квітня 2010 року вимірювалися однозначними числами.

     Таблиця.1

     Динаміка  норм обов’язкового резервування в Україні протягом 2006-2009 рр.,[14]

     

     Упродовж 2007  року  та  січня-листопада 2008  року  нормативи формування  банками  обов’язкових резервів  і  рівень  їх  обсягу,  який  щоденно  на  початок  операційного  дня  необхідно  було  зберігати  на кореспондентському рахунку банку в НБУ, залишались незмінними (таблиця 1).

     У  період  загострення  кризової  ситуації  на  фінансовому  ринку  наприкінці 2008  року  НБУ лібералізував  вимоги  до  формування  банками  обов’язкових  резервів  для стимулювання  укладання депозитно-кредитних угод  в національній  валюті. Зокрема,  з 5  грудня 2008 року нормативи обов’язкового резервування за залученими коштами в національній валюті був установлений на рівні 0%. Інша ситуація склалась із нормативами в іноземній валюті. Зменшення їх за строковими вкладами з 05.12.2008  року  змінилось підвищенням з 05.01.2009  року  за  строковими  вкладами  до 4%,  тобто до попереднього рівня та за коштами на поточних рахунках і вкладами на вимогу до 7%, тобто збільшення на 2%.  З 01.02.2009  року  НБУ  ввів  новий  норматив  обов’язкового  резервування  за  коштами  інших  банків нерезидентів та інших небанківських фінансових посередників нерезидентів в розмірі 2%.

      Таким чином, НБУ, проводячи політику обов’язкового резервування, намагався досягти наступних цілей:

• стимулювати проведення депозитно-кредитних угод в національній валюті;
• зменшити операції банків в іноземній валюті, роблячи їх більш витратними для банків;
• зменшити валютний ризик;
• обмежити зовнішнє кредитування,  яке  відбувалось  в  іноземній  валюті. 

      Отже,  НБУ  реалізовував,  стосовно  гривневих  коштів, насичення  ринку,  тобто  проводив  рестрикційну  політику  та,  стосовно  іноземних коштів,  зв’язування на ринку, тобто експансійну політику.

      

     Рис.2.2 Кошти на кореспондентських рахунках у Національному банку України протягом 2009р.[20]

     Отже, протягом 2009 року зменшився обсяг формування обов`язкових резервів з 16,5 млрд.грн., у січні 2009 року до 12,2 млрд.грн., у грудні 2009 року. Середньмісячні залишки коштів на кореспондентських рахунках банків упродовж  року коливалися від 22,5 млрд.грн., у липні до 14,4 млрд.грн., у листопаді 2009 року.

     

 


     Рис.2.3 Кошти кореспондентських рахунках  у Національному банку України 2010р.[13]

     Протягом 2010 року кошти на кореспондентських  рахунках комерційних банків у НБУ  з початку року збільшились на 0,5 млрд.грн. Середньмісячні залишки коштів на кореспондентських рахунках банків упродовж  року коливалися від 22,5 млрд.грн.

     Отже, нормування обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. 
 
 
 
 


2.2. Динаміка операцій на відкритому  ринку з цінними паперами 
 


      Операції  на  відкритому  ринку  як  інструмент  грошово-кредитної  політики  полягають  в  купівлі-продажу  центральним  банком  цінних  паперів.  Основними  видами  цінних  паперів,  з  якими  проводяться операції  на  відкритому  ринку,  є:  казначейські  векселі,  безпроцентні  казначейські  зобов’язання,  облігації державних  позик  уряду  і  місцевих  органів  влади,  облігації  окремих  приватних  компаній,  допущені  до біржової  торгівлі,  а  також  деякі  інші  першокласні  короткострокові  цінні  папери.  Найчастіше  центральні банки  використовують  державні  боргові  зобов’язання. Операції  на  відкритому  ринку  не  є  інструментами глибокої  дії,  їхній  вплив  швидше  короткостроковий.  Проте  їх  перевагами  є:  гнучкість, оперативність, автономність центрального банку при їх здійсненні, можливість швидкої зміни напрямку їх дії.

      Фондовий  ринок в Україні не є достатньо ліквідним і не є основним у фінансовому посередництві. З одного боку це є чинником, що зменшує ефективність грошово-кредитної політики через те, що стримує розвиток внутрішнього ринку капіталів через відсутність альтернативних напрямів капіталу, позбавляє центральний банк інструментів регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою операцій на відкритому ринку. З іншого боку, незначна роль фондового ринку зменшила збитки інвесторів на фондовому ринку, від знецінення цінних паперів, які не мали зачної питомої ваги у структурі активів суб`єктів ринку на момент поширення світової кризи.

      

      Рис.2.4 Облігації внутрішньої державної позики, що знаходяться в обігу в розрізі власників [28].

      Як  видно з (Рис.2.4) об`єм операцій з розміщення ОВДП зріс за кризовий період майже у 9 разів. Станом на кінець 2009 року в обігу знаходилось ОВДП 71,05 млд.грн., з яких 59,7%  - у власності НБУ – 27,1% банків,12,6% - інших власників, лише 0,6% - у власності нерезидентів. Станом на кінець липня 2010 р. обіг становив 107,00 млд.грн., з них 63,3% у НБУ. Така часта власності ОВДП свідчить проте, що НБУ шляхом викупу ОВДП здійснював капіталізацію комерційних банків України.

      Так у 2009 році НБУ здійснив операції з викупу у банків державних облігацій України на загальну суму 34,89 млрд. грн.. (за номінальною вартістю), переважна більшість яких (на суму 29,34 млрд. грн..) була проведена відповідно до статті 2 Закону «Про першочергові заходи щодо запо-бігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і пов’язана з монетизацією облігацій, випущених урядом з метою капіталізації банків.

      В аспекті удосконалення грошово-кредитної  політики позитивною є тенденція  відновлення у 2008 р. після п`ятирічного періду відсутності участі Національного банку на ринку державних цінних паперів. З одного боку, це свідчить про появу в Національному банку важливого інструмента для активізації монетарних операцій на відкритому ринку та появу передумов для підвищення ролі процентного інструментарію. Проте, з іншого боку, поява ОВДП у портфелі цінних паперів Національного банку пов`язана з необхідністю використання окремих норм Законів України та фінансування окремих антикризових заходів( капіталізація банків та ін.).

      

 


      

      Рис.2.5 Розміщення та дохідність операцій внутрішньої державної позики [28].

        Отже, дохідність ОВДП, що знаходяться  у власності Національного банку  значно нижча ринкової ( 9,5% проти  22-24% максимальної дохідності ОВДП  на первинному ринку в окремі  періоди 2009р.,), що перешкоджає належному їх використанню як інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, зокрема в операціях РЕПО через іх непривабливість на ринку. 

      Отже, операції на відкритому ринку як інструмент грошово-кредитної політики, є актуальними  протягом аналізованого періоду, оскільки НБУ до 2008р. не мав такий портфель ОВДП. Збільшення портфелю цінних паперів НБУ зумовила фінансовр-економічна криза та Закони України пов’язані з монетизацією облігацій, випущених урядом з метою капіталізації банків. 
 
 
 
 
 
 
 
 


2.4. Управління відсотковою ставкою 


     Ще  одним  інструментом  для  проведення  монетарної  політики,  що  використовує  Національний банку України є  процентна політика. Вона полягає  у зміні облікової ставки та  інших процентних ставок за кредитами, що центральний банк надає комерційним банкам.

     Процентна  політика  Національного  банку  України  протягом аналізованого періоду проводилася адекватно до макроекономічної  ситуації  і спрямовувалася  на  утримання вартості  грошей  на  позитивному рівні  щодо інфляції  з  метою  стимулювання  повернення  вкладів  у  банківську  систему,  нівелювання  девальваційного тиску та інфляційних ризиків.

     

     Рис.2.6 Облікова ставка НБУ протягом 2008-2010 рр.,[28]

     Відновлення ресурсної бази банків закладало  належний базис для відновлення кредитної  активності  банків. Національний  банк України  також  вживав  й  інших заходів  щодо  стимулювання  процесів  кредитування.  Зокрема,  на  це  була спрямована  процента  політика. З  метою  сприяння  закріпленню  позитивних тенденцій  на  грошово-кредитному  ринку  та  створення  стимулів  для  поліпшення ситуації  в  реальному  секторі  економіки  Національний  банк  України  в  січні – вересні 2010  року  тричі  знижував  облікову  ставку,  яка  є  базовою  щодо  інших процентних  ставок Національного  банку України.  З 10  серпня 2010  року  її  було встановлено на рівні 7,75%.

     

     Рис.2.7 Динаміка середньозважених процентних ставок за кредитами та депозитами протягом 2009-2010 рр.[19]

     Результатом  такої  політики  було підтримання тенденцій до  зниження вартості  коштів  на  всіх  сегментах  грошово-кредитного ринку: депозитів –  у  національній  валюті  з 14,0%  у  грудні 2009 року до 8,1% у вересні 2010 року, в  іноземній валюті – з 9,5% до 6,6% відповідно; кредитів – у національній  валюті на  термін понад 31день (без урахування кредитів овердрафт) з 18,0% у грудні2009 року до 16,4% у вересні 2010 року, в іноземній валюті– з 12,7% до 12,2% відповідно;

     Окрім  процентних  важелів  стимулювання  кредитної  активності банків, Національний  банк  активно вживав  й інших заходів у сфері активізації інвестиційної складової діяльності  банків.  Зокрема,  значна  увага приділялася поліпшенню  якості  кредитного  портфеля  банків.  З цією  метою зменшено навантаження  на  капітал  банків  шляхом  послаблення  вимог  до  оцінки  окремих кредитних  операцій. Наслідком  таких  дій,  як  засвідчило  проведене  у  ІІІ 2010р. кварталі Національним  банком України  опитування  ділових  очікувань  підприємств,  стало послаблення четвертий квартал поспіль оцінки жорсткості кредитних умов. 


     Стимулюючі  заходи  Національного  банку  України сприяли активізації процесів  кредитування,  які у ІІІ 2010р. кварталі  набули  сталого  характеру.

     

     Рис.2.8 Динаміка кредитів за видами валют у 2009-2010рр.[19]

     Темпи  приросту залишків  кредитних  вкладень  у  ІІІ  кварталі 2010  року збільшилися  до  3,4%  порівняно  із 0,1%  у  ІІ  кварталі  та зниженням на 2,9% протягом  І  кварталу.  Завдяки цьому  у вересні  вперше  за  період 2009 – 9  місяців 2010  року зафіксовано кумулятивний (з початку року)  приріст залишків  кредитних  вкладень –  на  0,4% –  до  720,4 млрд.  рн..,  що  відбулося виключно  за  рахунок зростання залишків  за  кредитами,  які надані  юридичним особам (на  5,1%).  У  той  самий  час  залишки  за  кредитами  фізичних  осіб  за підсумками 9  місяців 2010  року  продовжують  свідчити  про  негативну  динаміку (зниження на 9,3%).

     Слід  також зважати на об’єктивні чинники, які стримували попит економічних  агентів на кредити банків. Зокрема, серед таких факторів було суттєве покращення фінансового  стану  підприємств.  Так,  за 8  місяців  поточного  року  прибутки підприємств зросли на 30,7% порівняно із відповідним періодом минулого року, а збитки  зменшилися на 23,9%. Крім  того, на  збільшення  власних обігових  коштів суб’єктів  господарювання  мав  вплив  випуск  у  серпні  Міністерством  фінансів України ОВДП для відшкодування прострочених сум податку на додану вартість на  суму 16,4  млрд.  грн..  Зазначені  облігації  активно  продаються  на  ринку  і підприємства  мають  змогу  за  потреби  реалізувати  їх  для  отримання  ліквідних коштів.  Зростання  наявних  доходів  населення  і,  як  наслідок,  збільшення  суми чистих заощаджень дало змогу позичальникам – фізичним особам зменшити свою кредитну заборгованість та обумовило скорочення потреб населення у кредитах. 


     

 


     Рис.2.9 Динаміка депозитів у 2009-2010 рр.[28]

     З (Рис.2.9) можна зробити висновок, що у 2010 р. відбувся значний приріст  депозитів яке було зумовлене відновленням довіри населення до банків, та стабілізації банківської системи України.

     Таким чином процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок, тим самим стабілізує масу грошей в країні.  
 


2.5. Політика рефінансування  


      Рефінансування  –  операції  Національного  банку  з  надання  банкам кредитів  у  встановленому  порядку. Економічна  сутність механізму  рефінансування полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – у розширенні  грошової маси в економіці країни. Кредити рефінансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступність  яких  залежить  від  фінансового  стану  банків  та  цілей  грошово-кредитної політики. Вони надаються банкам під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку.

      Як  і у всьому світі, в Україні  нинішня криза пов’язана з  великими ризиками, які у попередні  роки брали на себе банки. Ризики українського банківського сектору були пов’язані з наступними факторами: стрибкоподібним збільшенням кредитування населення, в тому числі довгострокового іпотечного кредитування. За два передкризові роки (2006-2007 рр.) обсяг кредитів фізичним особам зріс у 5,6 рази; високою часткою валютних кредитів. Станом на вересень 2008 р. у залишках кредитних коштів фізичних осіб на частку іноземної валюти припадало 62%; критичним зниженням ступеня забезпеченості покриття депозитів власними ресурсами банків.

      Якщо  у 2005 р. ступінь покриття кредитів депозитами мав безпечний рівень – 92,6%, то станом на 01.10.2008 р., тобто напередодні кризи, він знизився до 60,0%; критичною залежністю від зовнішніх кредитів. Напередодні кризи зобов’язання перед нерезидентами досягли 32% загального обсягу запозичень банків.

      У 2008 рік український банківський  сектор увійшов у стані хиткої рівноваги. Першим дестабілізуючим  фактором для нього стала глобальна  фінансова криза, яка скоротила  для банків доступ до зовнішніх запозичень в той час, коли наставали строки платежів за попередніми зовнішніми зобов’язаннями. В цих умовах достатньо було незначного поштовху, яким стала ситуація з Промінвестбанком, щоб хитка рівновага у банківському секторі була порушена. В результаті панічних дій населення, власників фінансових установ та бізнесу банківська система стала стрімко втрачати ліквідність. Незважаючи на те, що 11 жовтня  2008 р. НБУ ввів мораторій на дострокове розірвання депозитів, за жовтень-листопад 2008 р. кошти фізичних осіб зменшилися у національній валюті на 19 млрд. грн.. (на 15%), в іноземній валюті – на 2 млрд. грн.. США (на 13%), кошти господарюючих суб’єктів у національній валюті – на 11 млрд. грн.. (на 12%), в іноземній валюті – на 0,3 млрд. грн.. США (на 3,3%). Банки відреагували на цей процес припиненням кредитування населення і підприємств.

      Прагнучи  захиститися від невизначених ризиків, населення свої заощадження і  економічні суб’єкти свій капітал  почали переводити в іноземну валюту. В результаті виникла напруга  на валютному ринку, що призвело до різкого скорочення надходження платежів за валютними кредитами до банків. За короткий час робота банківської системи країни фактично паралізувалася. У жовтні-грудні 2008 р. під загрозою руйнації банківської системи країни НБУ безпрецедентно збільшив обсяги рефінансування на підтримку ліквідності банків. За три останні місяці 2008 р. витрати на ці цілі склали 105,4 млрд. грн.., що у 42 рази перевищило річний обсяг рефінансування у попередньому 2007 р. Практика рефінансування, до якої вдався НБУ в перші три місяці кризи, викликала негативний резонанс серед політиків та експертів. Основній критиці були піддані способи розподілу величезних за розмірами кредитів поміж банками.

      Насамперед, ці способи явно суперечили ліберальним  принципам, прийнятим у світі для регулювання державної підтримки. НБУ обмежив вільний доступ до кредитів рефінансування. Перевага надавалася державним банкам, а також окремим найбільшим та великим за класифікацією банкам з українським приватним капіталом. Із числа претендентів виключалися банки з іноземним капіталом. Фінансова підтримка цих банків повністю перекладалася на їхні материнські структури. Розподіл кредитів здійснювався виключно «ручним» способом, тобто за результатами переговорів власників банків з керівництвом НБУ.[28]

      

      Рис.2.10 Обсяги рефінансування у 2008-2009 рр.[28]

      Отже, на кінець 2008 року відбувається значне збільшення обягів рефінансування комерційних  банків і вже на кінець 2009 р. обсяг рефінансування становить 229 млрд.грн.,

Таблиця.2

Найбільш  крупні кредити рефінансування і стабілізаційні кредити, одержані українськими банками у 2008-2009 рр. млрд..грн.,[28]

      

      НБУ надавав банкам порівняно дешеві фінансові ресурси з лояльними  вимогами щодо забезпечення зобов’язань. Значна кількість кредитів в цей час були забезпечені або сумнівними заставами, або загалом надавалися без застави. Фактично був відсутній контроль з боку НБУ за подальшим використанням одержаних коштів. У перші критичні місяці більшість банків використали кредити не на цілі оздоровлення своєї діяльності, а для виведення із них капіталу власників і проведення комерційних операцій на валютному ринку. Вимоги МВФ та резонансна критика з боку Уряду і громадськості змусила НБУ внести корективи до практики рефінансування. Ці зміни помітно наблизили українські норми до світових стандартів. Були впроваджені тендерні процедури розподілу кредитів та встановлені об’єктивні критерії відбору претендентів. Посилився контроль над забезпеченням зобов’язань та використанням банками одержаних коштів. За рекомендаціями МВФ, із переліку були виключені сумнівні види застав і пакети акцій банків. Надання державної допомоги під корпоративні права було віднесено до механізму проведення рекапіталізації банків за участю держави.

      Таблиця.3

      Інструменти рефінансування за грудень 2009 р. та в за рік [18].

      

      Отже, протягом 2009 р. загальний обсяг рефінансування українських банків становив 64 404 млн.грн. ці кошти були розподілені між 109 банками. Найбільше коштів було надано на програму фінансового оздоровлення 47 858 млн.грн.(70 фінансовим установам). За даними Нацбанку, загальний обсяг операцій з рефінансування банків за січень-червень 2010 склав 3,86 млрд. грн

      Отже, рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики використовується для підтримання ліквідності українських банків, яке досить інтенсивно використовувалося протягом кризового періоду.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


      Розділ.3 Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання економіки в Україні 


      Монетарна  політика Національного  банку України,  як складова економічної політики держави, сприяє досягненню прогнозованих соціально-економічних  показників  шляхом  реалізації  поставлених  цілей  і  завдань інструментами грошово-кредитного і валютного регулювання. Її ефектив-ність щодо досягнення поставлених цілей значною мірою залежить від ді-євості монетарного трансмісійного (передавального) механізму. Проте, як показали результати емпіричного дослідження, на сучасному етапі розвитку  грошово-кредитної політики в Україні механізм монетарної трансмісії має певні особливості, які в сукупності знижують її ефективність. Нагадаємо, що йдеться про домінування у вітчизняному передавальному механізмі грошово-кредитної політики валютного каналу, який нині є основним чинником зростання пропозиції грошей в Україні, незначну роль процентного каналу в регулюванні грошово-кредитного ринку та особливості очікувань суб’єктів економіки щодо майбутньої динаміки обмінного курсу гривні щодо долара США, яка базується насамперед на змінах офіційного курсу гривні, що встановлюється Національним банком України [26.с5].

      Враховуючи  те, що Національний банк України  в  перспективі орієн-тується на необхідність переходу до монетарного режиму, що ґрунтується на ціновій  стабільності, для  втілення намічених планів  слід ретельно  вивчити  досвід  реалізації монетарної  політики  та функціонування  трансмісійних механізмів у країнах, які успішно запровадили режим інфляційного таргетування, наприклад, Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини. Вивчення досвіду цих країн потрібне не для сліпого копіювання, а з метою визначення  можливості  його  використання  для  підвищення  ефективності  дії монетарного  трансмісійного  механізму  та  грошово-кредитної  політики  в Україні з урахуванням вітчизняних особливостей економічного розвитку.

      3.1 Основні напрями вдосконалення управління ліквідністю

      банківської системи України 


      Проведене дослідження теоретико-методичних, правових  і практичних аспектів  регулювання  ліквідності  банківської  системи  України  дозволило виділити окремі проблемні питання, вирішення яких дасть змогу підвищити ефективність управління банківською ліквідністю на макрорівні. У цілому, на мою думку, проблема підвищення ефективності управління ліквідністю банківської системи України має розв’язуватися комплексно шляхом запро-вадження  заходів, спрямованих на удосконалення  інструментарію регулю-вання  ліквідності  банківської  системи  Національним  банком  України  на макро- та мікрорівні на основі впровадження передового світового досвіду з урахуванням вітчизняних умов розвитку грошово-кредитного ринку.

      Слід  зазначити, що  ефективність  управління  ліквідністю  банківської системи  будь-якої країни  залежить від наявності  дієвих механізмів та  ін-струментів  її регулювання. Наявність ефективного  інструментарію управ-ління як надлишкової, так і недостатньої ліквідності особливо актуально в умовах нечітко сформованої позиції структурної ліквідності в Україні, коли дефіцит ліквідності може змінюватися профіцитом і навпаки.

      В Україні законодавчо управління ліквідністю банківської системи ґрунтується, головним  чином  на  ефективному  інструментарії,  напрацьованому світовою практикою банківського нагляду та грошово-кредитного регулювання.  Зокрема,  відповідно  до  чинного  законодавства, Національний  банк України має у своєму розпорядженні такі основні інструменти регулювання ліквідності:  інструменти банківського нагляду як  економічні нормативи, у тому числі ліквідності, а також такі інструменти грошово-кредитної політики як обов’язкові резерви, процентна політика Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України для  регулювання  ліквідності  передбачено  також  можливість  проведення депозитних і кредитних операцій овернайт, операцій з обміну іноземної валюти на національну (своп), операцій прямого та зворотного репо, операцій з власними борговими зобов’язаннями та рефінансування банків строком до 14 і 365 днів, операції з державними облігаціями України [28].

      Дослідження  практики  застосування  зазначеного  інструментарію  регулювання банківської ліквідності на мікро- та макрорівні дозволило  визначити можливі напрями  їх удосконалення відповідно до передового зарубіжного  досвіду  з  урахуванням  особливостей  розвитку  грошово-кредитного ринку в Україні.

      Як  уже  зазначалося,  відповідно до чинної нормативної бази на мікрорівні ліквідність банку  є його  здатністю  забезпечити  своєчасне  виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками  і сумами  інших джерел  і напрямів використання коштів. Накопичення валютних і строкових дисбалансів, які проявляються у зростанні розривів (гепів) між обсягами залучених депозитів  та  наданих  кредитів  за  строковістю  та  валютою  платежу потребують вжиття заходів щодо посилення впливу банківського нагляду та удосконалення інструментів регулювання ліквідності.

      З метою поступового обмеження  економічними методами обсягів  залучень  коштів  за  кордоном  та посилення привабливості проведення  кредитних операцій у національній валюті Національним банком України було вжито ряд заходів. Зокрема, у березні 2007 року було внесено зміни до «Положення  про  порядок формування  та  використання  резервів  для  відшкодування  можливих  втрат  за  кредитними  операціями  банків»,  якими передбачалося підвищення коефіцієнтів резервування за кредитами, нада- ними в іноземній валюті. Також із 20 листопада 2007 року відповідно до постанови Правління НБУ № 403 від 7.11.2007 р. «Про регулювання грошово-кредитного ринку» до складу зобов’язань банків, які підлягають обов’язковому резервуванню, введено кошти, залучені банками від банків-нерезидентів  та фінансових організацій-нерезидентів.Обов’язковому резервуванню нині підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Розмір обов’язкового резервування для строкових коштів  і вкладів в  іноземній валюті становить 4%, а для коштів вкладів (депозитів) на вимогу в іноземній валюті – 5%. Зазначені зміни мали на меті стимулювання банків до збільшення орієнтації на внутрішні джерела формування кредит-них ресурсів. Проте, очікуваних зрушень у співвідношеннях пасивних та активних операцій банків за строками та валютою платежу не відбулося.

      З метою вирішення проблеми розбалансування пасивів та активів банків  за строковістю та видами валют, а також накопичення ризиків у банківській системі обґрунтованою є необхідність посилення ролі економічних нормативів, насамперед нормативів ліквідності в регулюванні банківської ліквідності на макрорівні [28].

      Іншим  інструментом  регулювання  ліквідності  банківської  системи, практика використання якого, на мою думку, потребує удосконалення, є обов’язкові резервні вимоги, зокрема в частині їх окремих важелів впливу. Важелями впливу обов’язкових резервних вимог як монетарного механізму регулювання грошово-кредитного ринку є розрахунковий період, обсяг обов’язкових  резервів,  які  мають щоденно  на  початок  операційного  дня зберігатися  на  кореспондентському  рахунку,  норма  обов’язкового  резер-вування,  її частота  змін, об’єкт резервування («база» обов’язкових резер-вів),  розмір  і  вид  активів,  що  можуть  зараховуватися  для  покриття обов’язкових резервів.

      У віддаленій перспективі, враховуючи світовий досвід змін у використанні  інструмента  обов’язкових  резервних  вимог,  перспективними  напрямами удосконалення практики Національного банку України щодо використання механізму обов’язкового резервування, на мою думку, буде:

      –  запровадження  платної  основи  для  коштів  обов’язкових  резервних вимог, за умови збереження на окремому рахунку у Національному банку України. Як показує досвід зарубіжних країн, центральні банки в разі використання свого монопольного права монетарного регулювання шляхом застосування обов’язкових резервних вимог здійснюють це на платній основі (Єврозона, Польща, Угорщина, Словаччина, Туреччина) або ж не застосовують цей  інструмент узагалі (Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія);

      – усунення принципу диференціації розміру  норми обов’язкового ре-зервування за  існуючим критерієм валюти  залучених коштів (у міру  зни- ження впливу доларизації економіки  та наявних структурних дисбалансів  в  активних  і пасивних операцій на ліквідність банківської  системи,  а  також посилення гнучкості курсоутворення).

      Таким  чином,  удосконаленню  інструментів  регулювання  банківської ліквідності,  на  мою  думку,  сприяли б заходи,  спрямовані  на: 

• посилення ролі економічних нормативів через встановлення нормативу довгострокової ліквідності;
• посилення ролі механізму обов’язкових резервних вимог у ре-гулюванні  стокової  та  валютної  структури  залучених  коштів  банків  через звільнення від необхідності обов’язкового резервування зобов’язань банків у  національній  валюті  терміном  виконання  понад 2 роки;
• розширення  в чинній нормативній базі наявного  інструментарію підтримання ліквідності банків  внутрішньоденними  кредитами; 
• обмеження  проведення  протягом одного дня в  значних обсягах кредитних та депозитних операцій Національного банку та перехід до застосування в кінці дня чистих операцій – кредитних або мобілізаційних залежно від стану ліквідності ринку;
• спрощення та  стандартизація  депозитного  інструментарію  регулювання  ліквідності шляхом використання депозитних сертифікатів овернайт та  зменшення кількості депозитних інструментів у розрізі строків їх використання.

      Враховуючи  багатофакторність явища ліквідності  банківської системи України, удосконалення процесу управління нею, на нашу думку, має ґру-нтуватися на реалізації заходів, спрямованих окрім удосконалення інстру-ментів регулювання ліквідності, на:

      1. Посилення  ролі  банківського  нагляду  та  рекомендаційних   заходів Національного  банку  України  у  регулюванні  ліквідності  на  мікрорівні. Накопичення ризиків у пасивних і активних операціях банків потребують від Національного банку України проведення активнішої роз’яснювально-рекомендаційної  роботи  для  зростання  усвідомлення  банками  взятих  на себе  ризиків  ліквідності  та  фінансової  стійкості,  пов’язаних  із  валютно-строковими дисбалансами в активних і пасивних операціях.

      2. Посилення координації грошово-кредитної  та фіскальної політики з метою  підвищення прогнозованості руху коштів Уряду на Єдиному казна-чейському  рахунку  в Національний  банк України  та  мінімізацію  впливу

цього чинника на ліквідність банківської  системи.

      3. Подальше  посилення  гнучкості   обмінного  курсу  гривні  до  долара США, що  дозволить  зменшити  вплив валютних  інтервенцій центрального банку на зміну ліквідності банківської системи України та розширити сферу впливу процентної політики у регулюванні грошово-кредитного ринку.

      4. Удосконалення (у міру  посилення   гнучкості  обмінного  курсу) ме-

ханізму  регулювання  ліквідності  банківської  системи  шляхом  переходу від  кількісного  підходу  до  регулювання  грошово-кредитного  ринку  до підходу, що  ґрунтується на його регулюванні через процентні ставки. Це дозволить посилити управлінську позицію Національного банку України, збільшити його можливості  в  регулюванні  грошово-кредитного  ринку  та ефективність у досягненні намічених цілей.

      5. Посилення ролі прогнозування  в управлінні ліквідністю банківської  системи на основі розроблення та застосування методичних підходів і мо-делей, які б з високою точністю могли оцінити та врахувати усі чинники ліквідності та визначити потребу в ній, адекватну циклу та стану розвитку економіки країни.

      Зазначені заходи дозволять, на мою думку, зменшити коливання ліквідності банківської системи,  знизити на цій основі волатильність короткострокових  ставок  на  міжбанківському  ринку  та  посилити  дієвість трансмісійного механізму грошово-кредитної політики у досягненні цінової стабільності в Україні. 


 
 
 
 
 
 
 
 


Висновки

      Отже, грошово-кредитна  політика  є  комплексом  заходів  у  сфері грошового  обігу  та  кредиту,  направлених  на  регулювання  економічного зростання,  стримування  інфляції  та  забезпечення  стабільності  грошової одиниці  України,  забезпечення  зайнятості  населення  та  вирівнювання платіжного балансу.

      Грошово-кредитну політику в Україні визначає та проводить Національний банк України. Законом України «Про Національний банк України» визначено, що основними  економічними  засобами  і  методами  грошово-кредитної  політики  є регулювання обсягу грошової маси через:

      1) визначення та регулювання норм  обов’язкових резервів для комерційних банків;

      2) процентну політику;

      3) рефінансування комерційних банків;

      4) управління золотовалютними резервами;

      5)  операції  з  цінними  паперами (крім  цінних  паперів,  що  підтверд-жують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

      6) регулювання імпорту та експорту  капіталу;

      Відповідно  чинної законодавчо-нормативної бази основною метою грошово-кредитної  політики  утримання  стабільності  національної  грошової одиниці як важливої передумови фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого  соціально-економічного  розвитку  країни.

      Отже, протягом аналізованого періоду грошово-кредитна політика знаходились  під впливом загальносвітових  тенденцій,  пов’язаних  із наслідками фінансової кризи 2008 - 2009 рр. Головною  метою  грошово-кредитної  політики  у 2010  році  та  надалі відповідно до Конституції України лишатиметься  забезпечення стабільності грошової  одиниці, що  є  основою  для  забезпечення  збалансованого  економічного розвитку, підвищення рівня занятості та реальних доходів населення.

Список використаних джерел:

     1.Адамик Б.П. – Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник. –Тернопіль: «Карт-Бланш», 2007;

     2.Адамик Б.П. – Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківською діяльністю: навчальний посібник: К., 2005;

     3.А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна: Національний банк і грошово-кредитна політика – Київ.: 2004р

     4.Бойчук М.І., Горбань Н.В., Понур Л.О. Річний звіт НБУ за 2008рік // та звітності НБУ// с.8, 52-55

     5. Департамент статистики Бойчук М.І., Горбань Н.В., Понур Л.О. Річний звіт НБУ за 2009рік //Департамент статистики та звітності НБУ// c.46-

     6.Закон  України «Про Національний банк  України» від 20.05.2004р. № 679 –  XIV із змінами та доповненнями;

     7.Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики, Вісник НБУ 2006 -№11. с.8-9

     8.Державний комітет статистики України 2009р. Статистичний щорічник України, за 2008 р., за ред. О. Г.Осауленка.

     9.Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.2004р. № 679 – XIV із змінами та доповненнями;

     10.Закон України "Про Національний банк України"// Відомості Верховної Ради України – 2008р., №29 – с.238

     11.Івасіва Б. С. Гроші та кредит: Підручник. – Тернопіль: Карт – бланш, 200. – 510 с.

     12.Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні: Затв. постановою правління НБУ від 27.12.1999р. № 621 // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності.-2000.-№ 3.

     13.Монетарний огляд за 2010рік //НБУ/Департамент монетарної політики//, с.1,4-10

     14.Основні засади грошово-кредитної політики на 2009р./затв.Рішенням Ради НБУ №21 від 17.09.2009р. – Вісник НБУ 2009 №11 с.2-3

     15.Основні засади грошово-кредитної політики на 2009р. Схвал.Рішенням Ради НБУ від 09.09.2009р.№17, Вісник НБУ 2009-№10

     16.Основні засади грошово-кредитної політики на 2008р./Мережа Інтернет/с.1,4-9

     17.Основні засади грошово-кредитної політики на 2008р./Рішення Ради НБУ №17 від 10.09.08р. Вісник НБУ 2008 - №10. с.4,6

     18.Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України у грудні 2009р. Вісник НБУ 2009 - №2, с.47

     19.Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України у грудні 2010р. Вісник НБУ 2010 - №2, с.49

     20.Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України у серпні 2009р., Вісник НБУ 2009 - №10. с.70

     21.Петрик О. Проблеми вибору та визначення оптимальної моделі монетарного устрою в Україні, Вісник НБУ 2009 - №7, с.2

     22.Положення про механізм рефінансування комерційних банків: Затв. постановою правління НБУ від 22.02.2008р. № 82 // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності.-2008.-№ 4.

     23.Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.12.2009р. №584

     24.Семко Т. В., Руденко М. В. Гроші та кредит у схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 158 с.

     25.Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. та ін., за ред. Савлука М. І. Гроші та кредит : Підручник – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

     26.Шаповалова М., Монетарна політика в умовах економічного зростання, Вісник НБУ 2007 - №1, с.47

     27.Шаповалова М.,Єрліна Т. Становлення монетарної та фіскальної політики в Україні, Вісник НБУ 2004 - №10, с.8-13

      28. Офіційний сайт Національного банку України // www.bank.gov.ua. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


      Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


Додаток А

      Схематична  класифікація основних поглядів представників  різних шкіл теорії грошей. 


Школа	Основна ідея	Становлення до кількості грошей в обігу, норми  відсотка та фінансової політики держави.	Ціни та інфляція	Обсяг виробництва  та зайнятість	Обмінний валютний курс	Політика в  галузі доходів
1	2	3	4	5	6	7
1.Класична  політична економія	Ціни вільно коливаються, а економічну рівновагу  забезпечує дія сукупності економічних  законів	Кількість грошей  в обігу залежить  від зміни кількості срібла та золота. Норма відсотка визначається співвідношенням попиту і пропозиції на заощадження. Зміна кількості грошей грошей в обігу впливає на ціни та рівень ділової активності	Рівень цін  залежить від кількості грошей в  обігу, а динаміка цін – від коливань попиту і пропозиції товарів.	Пропозиція  сама породжує попит (закон Сея). Економіка  завжди прагне стану  повної зайнятості, що може порушити лише дія “торгівельного”  циклу. Рівень зайнятості визначається попитом і пропозицією робочої сили.	Обмінний курс визначається ціною золота  (золотим  вмістом грошової одиниці)	Доходи має  забезпечити реалізація економічних  інтересів.
2.Дж. М.  Кейнс	Вільні ринкові  відносини необхідно підсилювати  й регулювати  безпосереднім втручанням держави на основі впливу на рівень відсотка, зайнятість і кількість грошей в обігу	Кількість грошей в обігу контролюється державою. Норма відсотка, яка визначається перевагами ліквідності, не може бути високою, оскільки  на основі  граничної  єфективності капіталу вона визначає обсяг приватних інвестицій	Повне використання виробничих потужностей призводить до підвищення попиту, а потім і  до інфляції	Економіка прагне повної зайнятості, але завдання держави  полягає в забезпеченні необхідного  обсягу сукупного попиту. Зайнятість залежить від сукупного попиту і реальної заробітної плати	Рівень обмінного  курсу має бути  стабільним і  відповідати потребам економіки. Бажаний  твердий обмінний курс	Як самостійну проблему не розгядав
1	2	3	4	5	6	7
3.Кейнсианці	Необхідне управління економікою на основі моделей Дж. М. Кейнса	Об’єктом регулювання  має бути  лише норма відсотка, а не кількість грошей в обігу.	Помірна інфляція розглядається як плата за повну  зайнятість	Економікою  можна управляти тільки на межі її можливостей. Забезпечення повної  зайнятості є головним завданням економічної політики	Бажаний стабільний валютний курс	Політика в  галузі доходів є головним інструментом контролю за інфляцією
4.Загальна  монетаристська теорія	Вільний ринок  без обмежень  і втручання держави	Кількість грошей в обігу є головним чинником рівня  цін. Кількість грошей в обігу  слід постійно контролювати, бажано, за допомогою встановлення стабільних темпів  приросту ( правило К-відсотків)	Ціни залежать від кількості грошей в обігу. Контроль за інфляцією є головним завданням економічної політики. Норма відсотку визначається кількістю грошей в обігу та попитом на них і не може бути об’єктом державного регулювання	Під дією “реальних” ринкових  сил економіка сама визначить необхідний рівень виробництва і зайнятості	Валютний курс не може бути об’єктом  економічної  політики держави, а тому визначається співвідношенням попиту і пропозиції на валюту-плаваючий курс. Валютний курс є елементом механізму впливу  грошей на ціни	Не обов’язкова, оскільки рівень цін визначається кількістю грошей в обігу. Не бажана, оскільки порушує дію ринкового механізму та викривлює розподіл ресурсів.
4.1.Монетаристи-неокласики	Ціни вільно коливаються. Економічні суб’екти  формують раціональні очікування  та діють відповідно до них.  Очікування формуються  під впливом основних  напрямків офіційно  оголошеної грошово-кредитної політики	Загальний монетаристський  підхід.	Всі ціни, в тому числі й заробітна плата, швидко пристосовуються до зміни кон’юнктури  та грошово-кредитної політики	Обсяг виробництва  та рівень зайнятості регулює  дія  ринкових сил	Плаваючий валютний курс, який є одним із багатьох елементів  механізму впливу грошей на ціни	Активно виступають проти реалізації будь-якої політики в галузі доходів
4.2.Монетаристи-градуалісти	Ціни вільно коливаються, але е так, як  вважають  монетаристи-неокласики. Очікування формуються під впливом досвіду учасників  ринку і мають активний, але  не раціональний характер	Загальний монетаристський  підхід.	Ціни та заробітна плата пристосовуються до змін кон’юнктури та грошово-кредитної політики дуже повільно	Основний тягар  адаптації економіки до жорсткої грошово-кредитної політики лягає  на виробництво та зайнятість, які  не завжди можуть змінюватися адекватно  до очікувань	Плаваючий валютний курс, який є важливим єлементом механізму впливу грошей на ціни	Вступають проти  політики в галузі доходів
4.3.Монетаристи-прогматики	Підтримують ідею  контролю за грошовою масою в обігу, але вважають, що загальні витрати  будуть високими, оскільки заробітна плата реагує  на зміни в грошовій політиці дуже повільно	Економічна  політика держави не повинна обмежуватися політикою у грошово-кредитній  сфері	Спад виробництва  негативно впливає на рівень цін  і заробітної плати, стимулюючи інфляційні процеси	Високий обмінний курс є головною причиною спаду виробництва  в галузях, що наражаються на значну конкуренцію з боку іноземних  фірм	Кероване плавання валютного курсу	Політика в  галузі  доходів підтримується, оскільки вона має доповнювати грошову політику
5.Оновлене  кейнсианство	Використовується  кейнсіанська модель, але разом з  тим висувається завдання щодо контролю за грошовою масою	Кількість грошей в обігу- це один із елементів у  системі ліквідних засобів, який неможна ігнорувати. Однак розв’язання питань грошового регулювання не може бути головною метою економічної політики держави	Контроль за інфляцією має бути одним із завдань  економічної політики держави	Високий рівень виробництва та зайнятості-головні  завдання економічного регулювання, які може бути реалізовано шляхом фінансової та грошової політики	Кероване плавання валютного курсу в межах  валютного  коридору	Політика в  галузі доходів  підтримується, оскільки її вважають головним засобом контролю за інфляцією
6.Антимонетаристи	Основні постулати монетаризму заперечують	Контролювати  необхідно не обсяг грошової маси, а ліквідність шляхом управління нормою відсотка	Контроль за інфляцією має бути головним завданням  економічної політики	Високий рівень виробництва та зайнятості має забезпечувати держава шляхом безпосереднього регулювання економічних процесів	Оскільки кількість  грошей в обігу не впливає на економічні процеси, то схильні взагалі не розглядати валютну політику. Однак, усвідомлюючи небезпеку можливої в разі цього  дестабілізації через переміщення  капіталів, підтримують політику плаваючого курсу	Політика в  галузі доходів є головним елементом  системи антиінфляційних заходів