Конвертованість валют

 

Механізм конвертованості  валют

 

Механізм конвертованості  як складова частина економічної  системи включає:

• ринковий курс національної валюти, що регулює і відображає попит та пропонування;
• відсутність валютних обмежень у поточних і фінансових операціях;
• право резидентів володіти й розпоряджатися іноземною валютою;
• право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою;
• регулювання зв'язків із світовим ринком, відповідну торгову, митну, а також валютну політику (режим валютного курсу й форми його підтримання, валютний контроль);
• регулювання ринкових відносин і участь держави в економіці, грошово-кредитну та бюджетну політику.

Отже, в економічному розумінні  навіть часткова конвертованість передбачає пряме включення у світовий ринок, наявність внутрішнього ринку (товарів, послуг, капіталів, валюти), його відкритість  і достатню збалансованість та відсутність  обмежень у поточних операціях. Своєчасне  введення часткової конвертованості  було б значним кроком уперед і  стимулювало б ефективність економіки. Різко контрастувала з таким  підходом діяльність адміністративно-командної  системи. Завдяки монополії зовнішньої торгівлі, забороні валютних операцій, одержавленню всіх сфер господарського життя в колишньому СРСР склався  режим найбільш неконвертованої  валюти в світі. Йому властиві були такі негативні риси, як валютна  монополія, повна ізоляція сфери  зовнішніх розрахунків від внутрішнього платіжного обороту, розподіл централізованих  валютних ресурсів за цільовим призначенням згідно з детальними планами імпорту  та зведеним валютним планом, надуманість, необґрунтованість офіційного курсу  карбованця по відношенню до інших  валют, що позбавляло цей курс будь-якого  економічного сенсу.

Цілком очевидно, що купоно-карбованець  як тимчасова і нестабільна валюта 1992-1996 рр. незалежної України, що переживала важкі часи державотворення і  формування власної економіки, не міг  стати конвертованим. Проте він  мав більше ознак валюти, ніж навіть колишній рубль. Купоно-карбованець  вільно котувався на валютній біржі, зростала і зміцнювалась його товарна  база. Водночас за порівняно короткий період часу стався його "обвал" тобто  курс українського карбованця катастрофічно  покотився вниз і вичерпав себе як претендент на конвертованість.

Причини такого негативного  процесу охоплюють всі сторони  сучасного стану товарного виробництва  в Україні. Низький рівень якості товарної продукції доповнився падінням продуктивності праці, що є основоположним чинником рівноваги валют, зростанням вартості енергоносіїв, посиленням нееквівалентного обміну на основі штучно заниженого курсу  українського карбованця та ін. Це ще раз  наголосило, що конвертованість означає  не стільки обмінюваність купюр, скільки широкий фронт товарного  обміну на фоні багатоаспектної експортно-імпортної  взаємодії учасників цього обміну і їхніх валют. Тому серед причин, що зумовили спекулятивний, надлишковий (понад 5-6 разів) курс долара до українського карбованця, головною була частка продажу  продукції України за кордон з  урахуванням обов'язкової валютної оплати і можливою поправкою на якість. Немалої ваги у цьому набули й  деструктивні дії комерційних банків на Українській міжбанківській валютній біржі, які стимулювали спекулятивне зростання курсу долара, тому що мали значні прибутки від цього, а  також спекулятивні операції на чорному  ринку.

 

 

 

Валютна безпека  держави  в  умовах фінансової глобалізації

 

Стійкість національної валюти, її конвертованість визнається неодмінним атрибутом фінансової безпеки будь-якої країни.

Умовами досягнення дійсної  стабільності та оборотності гривні є перш за все досконале валютне  законодавство, обґрунтована валютна  політика, чітка валютна система, нормально функціонуючий валютний ринок.

Говорити про досконале  українське валютне законодавство  поки що не доводиться. Основним документом в сфері регулювання валютного  ринку є Декрет Кабінету Міністрів  України «Про систему валютного  регулювання і валютного контролю», прийнятий ще на початку 1993 року. Декрет має низку недоліків. По-перше, відсутня класифікація валютних операцій, яка  має істотне значення для визначення правого режиму того чи іншого виду операцій; по-друге, в Декреті не зазначено ні цілей, ні напрямів, ні форм, ні видів валютного контролю; по-третє, чітко не визначено компетенцію  органів державного управління у  сфері валютного регулювання  і контролю. Валютне законодавство  розвивається головним чином завдяки  підзаконним нормативно-правовим актам, інструкціям, положенням і навіть листам Національного банку України, Державної  податкової адміністрації України  та інших органів, і такий стан речей вимагає прийняття Закону України «Про валютне регулювання  і валютний контроль», який дозволив би уникнути дублювання правового регулювання  одних і тих же відносин та невизначеності правового регулювання інших.

Поняття валютної безпеки  також залишається не до кінця  визначеним на законодавчому рівні. Так, Законом України «Про основи національної безпеки України» лише відзначається, що одним із напрямів державної політики з питань національної безпеки в економічній сфері  є забезпечення внутрішньої і  зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів  вкладників, фінансового ринку [7].

На думку окремих учених, валютна безпека держави –  це ступінь забезпеченості її валютними  коштами, достатній для додержання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов’язань, накопичення необхідного обсягу валютних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці [6].

Наказом Міністерства економіки  України від 2 березня 2007 р. «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної  безпеки України» визначається, що валютна безпека – це такий  стан курсоутворення, який створює  оптимальні умови для поступального  розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного  припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної  системи, а також максимально  захищає від потрясінь на міжнародних  валютних ринках [11].

На рівень валютної безпеки  країни в умовах глобалізації впливають  численні фактори, що різняться за строком  дії, характером прояву і впливу. Серед  основних загроз валютній безпеці України  можна визначити:

-  зростання зовнішнього  боргу;

-  відплив коштів за  кордон;

-  високий рівень доларизації  економіки;

-  неефективна структура  золотовалютних резервів;

-  недосконалість валютно-курсової  політики;

-  наявність валютних  ризиків;

-  проведення незаконних  валютних операцій;

-  втручання міжнародних  фінансових організацій, іноземних  радників та консультантів у  валютну політику України.

Масштаби відпливу капіталу з України в останні роки сягнули  загрозливого для національної безпеки  рівня. За даними  Міністерства економіки, з часу проголошення незалежності з  України виведено близько 30 млрд. дол. США, причому щорічний обсяг відпливу капіталу з України становить  близько 1,5 - 2 млрд. доларів. Капітал  виводиться з України різними  шляхами, в тому числі й нелегальними. Основними причинами відпливу капіталів є недоліки у системі державного регулювання руху капіталу та зовнішньоекономічної діяльності, які створюють сприятливу основу для поширення різноманітних схем виведення капіталу із України з метою ухилення від сплати податків та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом [3, с.36].

Як свідчить практика, з  відпливом капіталів неможливо  боротися адміністративними методами, адже чинні нормативно-правові акти не передбачають дієвих механізмів для  їх реалізації. Щоб обмежити відплив  коштів з України, необхідно створити привабливий інвестиційний клімат у державі. Тоді вітчизняним інвесторам буде вигідно вкладати капітали в  економіку своєї країни.

Рівень доларизації економіки  України складає близько 30 %. Національний банк розраховує рівень доларизації  як відношення банківських вкладів  у валюті до загального обсягу депозитів. Але такий метод не відображає реальної картини, оскільки не враховується обсяг валюти, що перебуває на руках  у населення. За оцінками НБУ обсяги накопичення готівкової валюти поза банківською системою в І півріччі 2011 року склали 914 млн. дол.

За визначенням Міжнародного валютного фонду, доларизація –  це використання іноземної валюти (зазвичай долара США або євро) в розрахунках  і для накопичення коштів нарівні  з національною грошовою одиницею. Відкриті економіки, інтегровані в  міжнародний ринок, приречені на доларизацію. Основними джерелами надходження іноземної валюти на внутрішній ринок є експортні операції, інвестиції та кредити. За методикою Національного банку України порогове значення цього показника повинне складати не більше 25%.

Високий рівень доларизації  зумовлює:

-  зростання чутливості  обмінного курсу до змін грошової  пропозиції;

-  додатковий тиск на  золотовалютні резерви країни  внаслідок виникнення потреби  у проведенні валютних інтервенцій  НБУ;

-  зниження дієвості  облікової ставки як інструменту  регулювання грошової маси;

-  посилення чутливості  структури й обсягів грошової  маси до коливань обмінного  курсу національної валюти й  девальвації очікувань.

Вибір оптимального режиму валютного курсу для національної  економіки залишається одним  із головних питань міжнародної політики. У даний час курс гривні прив’язується  до долара США, що робить валютний ринок  України залежним від ситуації на валютному ринку Америки. Тому необхідно  переходити на більш гнучкий режим  курсоутворення – інфляційне таргетування. Таргетування інфляції вперше було застосовано у Новій Зеландії в 1990 році. Відтоді цю стратегію пробувало впровадити близько 30 країн світу, більшість із них – успішно. З 1999 року інфляційне таргетування використовує Європейський центральний банк, за його визначенням: інфляційне таргетування – це стратегія монетарної політики, спрямована на підтримання стабільності цін і зосереджена на мінімізації відхилень у прогнозах інфляції від оголошеної інфляційної мети.

У наслідок коливань валютних курсів валютний ринок України характеризується наявністю суттєвих валютних ризиків  як для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності так і для держави  в цілому. Валютний ризик є наслідком  незбалансованості активів і  пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Наслідком існуючих проблем  організаційно-правового регулювання  валютного ринку є злочини  і правопорушення у валютній сфері, що становлять велику небезпеку для  економіки країни, за рахунок скорочення надходжень валютних цінностей до Національного  банку України та порушення інтересів  держави. Це стосується неповернення валютної виручки із-за кордону, незаконного  відкриття або використання за межами України валютних рахунків, порушення  правил про валютні операції.

Отже, ситуація на валютному  ринку України свідчить про об’єктивну необхідність розробки та правового  закріплення дієвої державної стратегії  забезпечення валютної безпеки.

 

 

 

Висновок

 

Конвертованість валюти – здатність національної валюти обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. В умовах повної конвертованості відбувається вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів.

Часткова конвертованість  свідчить, що на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, сумами, термінами, категоріями  суб’єктів валютного ринку тощо). Запровадження часткової конвертованості  означає, що вона існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін  національної валюти на іноземну здійснюється з метою проведення платежів за поточними  статтями платіжного балансу.

Залежно від рівня конвертованості  валюти поділяються на: вільно конвертовані; валюти з обмеженою конвертованістю; неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти.

Згідно зі стандартами  МВФ конвертованою вважається валюта, країна походження якої взяла на себе зобов’язання, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. VIII Угоди про МВФ, відповідно до яких органи цих країн: мають право  впроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу; не повинні обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду  для поточних платежів; зобов’язані  викуповувати у офіційних органів  інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо вони утворилися в результаті платежів за поточними  операціями, а конвертування потрібне для здійснення цих операцій.