Операції банків з авалювання та акцептування векселів

   Поширеною формою  акцептної операції комерційних  банків є акцептно-рамбурсний  кредит. Він застосовується у  міжнародних операціях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збігається з валютами країн — суб’єктів угоди.

   На відміну  від попереднього прикладу, коли  банк-акцептант здійснював непокрите  трасирування векселя (покриття  надходило в банк напередодні  строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідзивного акредитиву і забезпечений товарними документами.

   Порядок здійснення  операції приблизно такий. Імпортер  дає доручення банку, з яким  є домовленість про акцептування тратт, відкрити акредитив на користь експортера. Після отримання від експортера товарних документів замість акцептованого векселя, банк-акцептант списує суму платежу за векселем та комісії з кореспондентського рахунку банку-імпортера. У разі, коли банк-акцептант і банк імпортера не мають кореспондентських відносин, у здійсненні угоди може брати участь третя особа — банк-комісіонер. При цьому банк-акцептант списує кошти з кореспондентського рахунку комісіонера, а той дебетує кореспондентський рахунок банку імпортера. В обох випадках імпортер вносить суму платежу у свій банк напередодні терміну оплати векселя.

   Винагорода банку  за здійснення акцептної операції  складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу  ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається навіть у випадку невикористання права на акцепт (витрати імпортера, крім комісії банку, як правило, включають ще й відшкодування експортеру витрат за врахування векселя). Додаткові доходи від здійснення акцептної операції банк-акцептант може отримати за допомогою врахування акцептованого ним векселя, а також депонування банківського акцепту за дорученням його держателя.

   Як видно з  наведених прикладів, акцептна  операція за своєю економічною  суттю є гібридом гарантійної (забалансової) послуги та послуги кредитного характеру. Коли банк акцептує тратту і цим гарантує оплату контракту платником, фактично кредит у вигляді відстрочення платежу надається експортером імпортеру, а з боку банку, по суті, має місце гарантійна послуга. І хоч деюре акцептна операція не має ознак гарантії чи поручительства, де-факто такою є: банк-акцептант відповідає перед пред’явником за прямою вимогою, а його клієнт — за регресивною. Відмінність акцептної операції від авалювання, крім форми, полягає у тому, що банк мусить сплатити суму векселя в будь-якому випадку, тоді як при авалі — лише при невиконанні клієнтом своїх зобов’язань.

   Однак акцептна  операція може перерости у  кредитну за умови врахування  банком акцептованого ним векселя, або внесення клієнтом чи за його дорученням покриття (акцептно-рамбурсний кредит). У таких випадках банк, крім комісії, стягує ще й проценти.

   Акцептний кредит  призначений для покриття потреби  в обігових коштах і не може  використовуватись для інвестиційних цілей.

   У випадку, коли  сума контракту або/і ризики  надто значні, акцептний кредит  може надаватись у формі консормціумного  кредитування. Серед членів банківського  консорціуму назначають головний  банк, якого наділяють повноваженнями  в плані організації угоди, за що йому сплачується додаткова комісія.

   Окрім послуг  авалювання і акцептування, забезпечення  банками оплати векселів може  здійснюватись шляхом надання  гарантій. Гарантія на забезпечення  оплати векселів складається  в письмовій формі. Гарантії вважаються безвідзивними, якщо в їх тексті не зазначено інше. Згідно з Положенням “Про операції банків з векселями” для того, щоб зобов’язання за гарантією регулювалося нормами законодавства про вексельний обіг, достатньо, щоб в її тексті містились такі реквізити:

   1) повна назва  банку-гаранта;

   2) безумовне зобов’язання  банку-гаранта про виплату гарантійної  суми;

   3) сума гарантії;

   4) місце видачі  гарантії.

   Крім того, в  гарантії платежу за векселем  може міститися: повна назва  позичальника (особи, від імені якої видається гарантія); повна назва бенефіціара — особи, на користь якої видана гарантія; посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія; строк платежу та/або подію, яка обумовлює строк платежу; умови подання вимоги платежу; можливе врегулювання скорочення гарантійної суми; застереження про витрати.

   Питання про  те, за яких обставин та на  яких умовах банк має виконувати  гарантію, а також строк та  умови її погашення і право  банку на регрес визначаються  змістом гарантії та чинним законодавством.

Висновок

Таким чином, гарантія платежу за векселем надається шляхом авалювання та акцептування векселя, а також надання гарантії на забезпечення оплати векселів.

Авалювання – це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель  повністю або частково за одну із зобов'язаних за векселем осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк. Авалюючи вексель, банк надає або строковий, або онкольний кредит (залежно від строку платежу за векселем). Документи такі ж, як і для будь-якого вексельного кредиту. Дохід банку – це проценти, комісійні, порто, дамно.

Банк зобов'язаний оплачувати вексель  тільки в тій сумі, на яку він  надав аваль, у таких випадках:

• якщо є відмова платника від  платежу або акцепту;

• у разі оголошення трасанта банкрутом.

Аваль вчиняється на векселі так: "Як аваліст за ...", обов'язковий підпис аваліста.Особа, яка одержала платіж за авальованим векселем, має надати банкові розписку.

Відшкодування банкові коштів за аваль  здійснюється через оплату платником, продаж векселя, переврахування тощо.

Акцептний кредит надається векселедавцеві (у всіх попередніх випадках - ремітентові) з умовою, що банк акцептує переказний вексель, якщо векселедавець до настання строку платежу за векселем внесе  в банк потрібну суму. Банк може оплатити вексель і за рахунок відкритого векселедавчого кредиту, у цьому разі він додає до бездоганної платоспроможної репутації свого клієнта і свою надійну репутацію гаранта.

Позичальник (векселедавець) може використати  акцептований вексель як платіжний  засіб у термінових розрахунках із своїми кредиторами.

Список використаної літератури

1. ЗУ «Про банки та банківську  діяльність» - м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

2. Банковское дело /Под ред. Лаврушина  О.И. – М. : Финансы и статистика, 1999. – 576с.;

3. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.:Е-во «Знання», 2001. – 255 с.;

4. Коваленко В.В. Особливості  кредитування підприємств і організацій  в сучасних умовах // Фінанси України.  – 1998. – 10. – с.27 – 30.;

5. Лахтіонова Л.А. «Фінансовий  аналіз суб’єктів господарювання: Монографія» - К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

6. ЗУ « Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні  » - м.Київ, 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР ;

7. ЗУ « Про цінні папери  і фондову біржу » - м.Київ,18 червня 1991 року N 1201-XII ;