Основні принципи організації та моделі побудови грошових систем

Монометаллизм - це грошова система, при якій загальним еквівалентом служить один метал. При цьому в зверненні присутні  інші знаки вартості, розмінні на золото (банкноти, казначейські білети, розмінна монета).

У 1875 р. він був введений в Німеччині, потім у Швеції, Норвегії, Данії, Португалії, Австралії, Єгипті і, нарешті, до 1900 р. остаточно утвердився в США, а в середині 90-х рр.. XIX ст. він був введений в Японії. В Англії золотий монометалізм виник значно раніше - в 1816 р., разом з тим перша спроба його введення відноситься до 1774

Найбільшої сили золотий стандарт досягнув у період з 1880 по 1914 р., коли золото відігравало центральну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах.

У Російській імперії золотий монометалізм було введено в 1897 р., коли з'явилися реальні умови для поповнення золотого запасу країни: за кілька попередніх років він збільшився майже в 3 рази.

Майже все XIX ст. і частина XX ст. століття золото відігравало центральну роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Найбільшої сили золотий стандарт досягнув у період з 1880 по 1914 р.

Існувало три різновиди монометалізму: золото-монетний, золотослітковий та золотодевізний стандарти.

Для золотомонетного стандарту характерні такі риси:

• вільне карбування золотих монет з фіксованим вмістом золота;

• вільний розмін золотих монет на знаки золота за номінальною вартістю;

• вільний рух золота між країнами;

• виконання золотом усіх функцій грошей.

Однак навіть у період розквіту золотомонетного стандарту обмін банкнот на золото нерідко припинявся, коли держави змушені були фінансувати військові витрати за рахунок паперової емісії: Наприклад, так було у Великобританії під час Наполеонівських воєн чи в Америці в період Громадянської війни 1861-1865 рр..

Після Першої світової війни виникли золотослітковий та золотодевізний стандарти. Золотослітковий стандарт існував в країнах, які мали запасами золота: в Англії, Франції, Японії. Вільного карбування монет не існувало, розмін грошей на золото був обмежений вартістю злитків: В Англії, наприклад, злиток важив 12,4 кг. Для того щоб його отримати, необхідно було мати 1700 ф. ст. У Франції зливок золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. фр.

У країнах, не які мали великі запаси золота (Австралія, Німеччина, Данія, Норвегія та ін), існував золотодевізний стандарт, і зв'язок банкнот із золотом була ще більш опосередкованої, ніж при золотозливковому. При золотодевизном стандарті банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розміну на золото. У результаті виникла валютна залежність одних країн від інших.

Світова економічна криза 1929-1923 рр.. призвів до того, що перестали існувати всі форми золотого монометалізму. З 1930-х рр.. в світі починають діяти грошові системи, засновані на функціонуванні нерозмінних кредитних грошей.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сучасні грошові системи, їх особливості 

Сучасні грошові системи розвинених країн, незважаючи на свої особливості, мають спільні риси. У першу чергу це відноситься до принципів організації грошової системи. До числа принципів організації сучасної грошової системи належать:

- Централізоване управління  грошовою системою. Даний принцип  існує і в грошовій системі, властивої адміністративно-командної моделі економіки. Однак при цій моделі управління здійснювалося за допомогою директивних актів уряду, які були обов'язкові для виконання державними банками та їх філіями у всіх регіонах різних країн.

В умовах ринкових відносин управління грошовими системами характеризується тим, що тут на перший план виступають не адміністративні методи (хоча і вони мають місце), а економічні, коли держава через апарат центральних банків ставить на ринках такі умови, які змушують банки, фінансові інститути та інші юридичні особи приймати потрібні державі рішення;

• прогнозне планування грошового обороту. Це означає, що як централізовані, так і децентралізовані плани грошового обігу та його складових частин розробляються не як директивні плани, обов'язкові для конкретних органів, які відповідають за їх виконання, а як прогнози, тобто орієнтири, до яких треба прагнути. Виняток становить такий фінансовий план, як державний бюджет, який при будь-якому типі грошової системи залишається директивним планом, за виконання якого відповідає уряд та, як правило, міністерство фінансів країни.

• стійкість і еластичність грошового обороту. Суть цього принципу полягає в тому, що грошова система повинна бути організована таким чином, щоб, з одного боку, не допускати інфляції, з іншого - розширювати де ніжний обіг, якщо зростають потреби економіки в грошах, і звужувати його, якщо зменшуються ці потреби ;

• кредитний характер грошової емісії. Відповідно до цього принципу поява нових грошових знаків (безготівкових та готівкових) в господарському обороті можливо лише то в результаті проведення банками кредитних операцій. З інших джерел, включаючи казначейства країн, грошові знаки в обіг надходити не повинні;

• забезпеченість випускаються в обіг грошових знаків. В умовах ринкової економіки грошові знаки забезпечуються знаходяться в активах банків товарно-матеріальними цінностями, золотом та іншими дорогоцінними металами, вільно конвертованою валютою, цінними паперами та іншими борговими зобов'язаннями;

• непідлеглість центрального банку уряду і підзвітність парламенту країни. Принцип пов'язаний з тим, що підтримка стійкості грошового обігу, боротьба з інфляцією є пріоритетним завданням центрального банку. Якщо б цього принципу не було, завжди б існувала загроза, що уряд для вирішення поставлених перед ним завдань почне використовувати кошти центрального банку, і тим самим стійкість грошового обороту буде порушена.

У той же час центральний банк може проводити політику, що суперечить поточним завданням держави, тому він повинен систематично звітувати перед парламентом країни, який виступає третейським суддею при виникненні розбіжностей між центральним банком і урядом;

- Надання уряду грошових  коштів тільки в порядку кредитування. Зазвичай в законодавстві країн з ринковою економікою є положення про те, що центральний банк повинен не фінансувати уряд, а надавати йому кошти тільки в порядку кредитування під певне забезпечення (нерухомість, товарно-матеріальні цінності, що належать державі), державні цінні папери, що належать державі. Застосування даного принципу дозволяє не вкладати гроші в постійне фінансування дефіциту федеральних і місцевих бюджетів та не стимулювати тим самим розвиток інфляційного процесу. Крім того, використання даного принципу змушує уряд шукати інші джерела надходжень коштів до бюджету для покриття федеральних і місцевих видатків;

• комплексне використання інструментів грошово-кредитного регулювання. Сутність принципу полягає в тому, що центральний банк повинен не обмежуватися будь-яким одним інструментом грошово-кредитного регулювання для підтримки стійкості грошового обігу, а повинен використовувати комплекс цих інструментів, інакше належного ефекту досягти не вдається.

• нагляд і контроль за грошовим обігом. Держава через банківську, фінансову систему, податкові органи має забезпечувати постійний контроль як за всім грошовим обігом в цілому, так і за окремим грошовими потоками в економіці. Крім того, об'єктом контролю є і дотримання суб'єктами грошових відносин основних принципів організації як готівкового, так і безготівкового обороту.

• функціонування виключно національної валюти на території країни. Законодавство країни передбачає платежі за товари і послуги всередині країни виключно в національній валюті. Це не означає, звичайно, що населення не може на території країни вільно обмінювати національну валюту на валюти інших країн, але використовувати таку валюту, отриману під час обміну, дозволяється тільки для платежів за кордоном. (См 1. Стор. 133-137)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, грошова система – форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах із федеративним устроєм, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їхніх окремих елементів. За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна  виокремити  кілька елементів, кожний з яких законодавчо  зафіксований:

• назва грошової одиниці;

• масштаб цін;

• види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

• сегментація безготівкових грошових розрахунків;

• регламентація готівкового грошового обороту;

• регламентація режиму валютного курсу та операцій із валютними цінностями;

• регламентація режиму банківського процесу;

• державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1.Гроші та кредит: Підручник / За ред. Професора Б.С. Івасіва. – К.: КНЕУ,1999. – 404с.

2.Гроші та кредит: Підручник / М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

3.Деньги, кредит, банки: Учебник / О.И. Лаврушин, М.М. Ямпольский, Ю.П.Савинский  и др.; Под ред. О.И. Лаврушина. –  М.: Финансы и статистика, 1999. – 464с.

4.Деньги. Кредит. Банки: Учебник  для вузов./ Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова, А.В.Печникова и др.; Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 622с.

5. Корчагін Ю.А. Гроші, кредит, банки / під ред. Ю.А. Корчагін. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2006. - 348 с.

6. Кузнєцова Е.І. Гроші, кредит, банки: навчальний посібник / Є.І. Кузнєцова; під ред. Н.Д. Еріашвілі. - М.: ЮНИТИ, 2007. - 527 с.