Переваги і недоліки системи золотого монетаризму

Мало  місце валютне регулювання, яке  здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій  та нарад.

      Нестійкість генуезької валютної системи була зумовлена тим, що замість золотовалютного стандарту були введені урізані форми монометалізму, процес стабілізації валют розтягнувся на декілька років. У більшості країн були проведені девальвації, причому у ряді країн вони були близькі до нуліфікації(Німеччина, Австрія, Польща, Угорщина). У 1928 році французький франк було девальвовано на 80%. Лише у Великобританії в результаті девальвації в 1925 році був відновлений золотий вміст фунта стерлінгів.

      Валютна стабілізація була підірвана світовою економічною кризою 1929-1933 рр., та пізніше  — другою світовою війною. У результаті кризи зазнав краху один із головних принципів валютної системи — золотодевізний стандарт, курс низки валют знизився в середньому на 84%. Валютні суперечності призвели до валютної війни, що проводилася такими засобами, як валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.

      Валютний  блок — це угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому відношенні від країни, яка очолює його, яка диктує їм єдину політику в сфері міжнародних економічних відносин і використовує їх як привілейований ринок збуту та сферу вкладення капіталу. Для валютного блоку характерні такі риси: 
 

• курс залежних валют прикріплений до валюти країни, яка очолює угруповання;
• міжнародні розрахунки всередині угруповання здійснюються у валюті держави-лідера;
• валютні резерви залежних країн зберігаються в країні лідері;
• забезпеченням залежних валют виступають векселі та облігації державних позик країни-лідера.

      Головними валютними блоками були стерлінговий (починаючи з 1933 р.) та доларовий.

      Теоретичне  обґрунтування механізму функціонування міжнародної валютної системи в повоєнний період пов’язане з працями англійського економіста Дж. Кейнса, який ще у 30-ті роки в роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936 р.) висунув ідею формування замість золота нових платіжних засобів для обслуговування міжнародних розрахунків — “регульованої” або “керованої” валюти, а також міждержавного регулювання валютно-фінансових відносин за допомогою спеціальної міжнародної організації.

• На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в1944 році провідні країни Заходу угодили основні принципи новоствореного валютно – фінансового механізму. Правове оформлення Бреттон–Вудської валютної системи завершилось на рубежі 50- 60-х років, у ньому знайшли втілення наступні принципи:

1. у новій системі зберігалася роль золота як загального еквівалента та розрахункової одиниці у міжнародному обігу, однак, масштаби використання золота істотно зменшились;

2.   кожна країна, яка дотримувалась принципів Бреттон-Вудської системи, зобов’язала встановити золотий вміст своєї грошової одиниці. Але на практиці зв’язок всіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було зафіксовано не тільки в золоті, а й доларах США, їх зв’язок із монетарним товаром здійснювався за системою: “золото-долар-національні валюти”;
3. прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційних, узгоджених країнами-членами Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) валютних паритетів, що виражалися у золоті та доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна відбувалася лише за певних умов і на практиці спостерігалася порівняно рідко;
4. ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют більше, ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко “прив’язувались” до долара;
5. державні органи здійснювали певний контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним обігом. Ринок золота регулювався шляхом підтримки валютної ціни на ринку на рівні офіційної ціни, не допускаючи її відхилення від цього рівня. Уряд постійно зберігав за допомогою валютної інтервенції допустимі межі коливань курсів навколо фінансових паритетів;
6. з метою пом’якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження валютної конвертованості держави надавали допомогу одна одній шляхом кредитування.

      Бреттон-Вудська  система прагнула зберегти стабільність обмінного курсу валют, які, здавалось, були одною з переваг золотого стандарту, збільшивши при цьому гнучкість їх регулювання за рахунок зменшення ролі та значення золота в цьому процесі. 
 

3.Переваги і недоліки системи золотого монетаризму. 

Переваги  системи золотого монетаризму:

1. Стабільні валютні курси забезпечували стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики та створювали тим сприятливі умови для зростання і розвитку міжнародної торгівлі;
2. Стабільний валютний курс забезпечував стабільність рівня цін у внутрішній економічній системі;
3. Золотий стандарт економічно вирівнював дефіцити та активи платіжних балансів.
4. Здатність до самолікування  системи .

Недоліки  системи золотого стандарту: 

1)Золотий стандарт встановив залежність грошової маси, яка обертається в світовій економіці, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових джерел і збільшення видобутку золота приводило в цих умовах до транснаціональної інфляції. Навпаки, якщо виробництво золота відстало від реальної динаміки виробництва, відбувалось загальне зниження цін; 

2)Золотий стандарт може функціонувати до того моменту, поки один з учасників не вичерпає свого золотого запасу; 

3)В умовах міжнародної системи золотого стандарту країни можуть відмовитися від проведення незалежної грошової політики, направленої на вирішення внутрішніх проблем своїх економічних систем. Тобто, погоджуючись на систему золотого стандарту, країни мають бути готовими до процесів макроекономічної перебудови (безробіття, інфляція — як наслідки цих процесів). 
 
 

Висновок:

 Отже , система  золотого монетаризму є однією  із найважливіших у  світовій  валютній  і гошовій системі.Так як і кожна система вона має свої переваги і недоліки  у свому функціонуванні.

Згідно з монетаристською  теорією, головну роль у регулюванні  економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність.

Головна ідея монетаризму  пов’язана із словом ”стабільність”. Тобто держава повинна проводити таку монетарну політику, яка не викликає непередбачуваних змін у кількості грошей або в умовах їх обігу. Тільки стабільність знизить рівень ризику при проведенні фінансових операцій, отже, і збільшить обсяги довгострокового кредитування, знизить рівень реальної процентної ставки тощо.

Кожна економічна теорія має обмежене коло застосування. Закони монетаризму дуже добре підтверджуються  в умовах високої інфляції. Після  фінансової стабілізації дані закони перестають бути вірними, але їх дія ”маскується” впливом ”реальних” факторів.

Аналітичний апарат, покладений М. Фрідменом в основу концепції монетарної політики, робить теоретичний фундамент стабілізаційних  заходів досить суперечливим. По-перше, нез’ясованість впливу міри монополізації економіки на динаміку цін в основоположних працях Фрідмена ставить під сумнів ефективність використання монетарної теорії в умовах таких економік, де ця міра є високою (до них, зокрема, належать економіки постсоціалістичних країн). По-друге, монетаризм, претендуючи на істину в останній інстанції, не розглядає окремо можливість введення грошових обмежень під час циклічних криз надвиробництва. По-третє, теоретичні побудови основоположників монетаризму суперечать не тільки кейнсіанської теорії, що є зрозумілим. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана Література: 

1.Будаговська С. « Мікроекономіка і макроекономіка».  1998р.

2. « Економічна  теорія: навчальний посібник». 2000р.

3. Мочерний С.В.  «Основи економічної теорії»1993р

Інтернет ресурси:

1.www.wikipedia.ru

2.www.allbeast.ru

3.www.referatnews.ua