Прогнозування науково-технічного прогресу

Розвиток науково-технічного прогресу в галузях народного  господарства відбувається за рахунок  розробки і впровадження якісно нової  техніки, за рахунок кількісного  розширення об’ємів застосування уже  освоєної техніки.

Прогнозування потреб в  цій техніці йде по напрямках її використання: на комплектування об’єктів капітального будівництва, які реконструюються і технічно переозброюються, на заміну зношених, на розширення парку обладнання основного і допоміжного виробництва.

Основним методом прогнозування потреб в новій техніці є нормативний, на основі укрупнених нормативів, в залежності від напрямів використання обладнання (нормативів для оновлення парку, питома вага обладнання для комплектування об’єктів, нормативи продуктивності обладнання, нормативи потреб в обладнанні). Прогнозні дослідження вдосконалення нової техніки виконуються по ряду технічних і експлуатаційних параметрів, тому необхідна їх економічна оцінка, а техніко-економічні показники повинні відображати техніко-економічний рівень обладнання майбутнього.

Прискорення науково-технічного прогресу, створення комплексних  систем машин (а не окремих видів) полегшує прогнозування підвищення ефективності виробництва.

В прогнозуванні  техніко-економічних показників допустиме  виділення методичних підходів:

• використання системи показників;
• використання показника мінімуму приведених витрат на створення і експлуатацію одиниці нової техніки по відношенню до величини його головного технічного параметру або іншого узагальнюючого показника.

При прогнозуванні техніко-економічних показників використовуються різноманітні методи екстраполяції (трендові, авторегресійні), багатофакторні моделі. Проведення багатоваріаційнго (різними методами) пошуку прогнозних значень техніко-економічних показників дає інформацію для вибору технічних параметрів прогнозованої техніки, які забезпечують її максимальну економічну ефективність.

При проведенні комплексного аналізу техніко-економічних показників можна виділити наступні етапи:

1. аналіз досягнутих показників на кращих з взірців техніки, що випускається;
2. прогнозування рівня економічної ефективності від впровадження нової техніки;
3. визначення варіантів прогнозу;
4. прогноз народногосподарської потреби в кожному конкретному виді техніки;
5. визначення кола прогнозованих техніко-економічних  показників;
6. відбір найважливіших техніко-економічних показників, які можуть суттєво вплинути на величину економічної ефективності техніки, що прогнозується;
7. прогнозування розвитку техніко-економічних показників нової техніки в залежності від факторів, які на них впливають;
8. оцінка точності прогнозів.

При прогнозних дослідженнях конкретного виду техніки оцінюється не тільки потенціальна економічна ефективність, але й соціально-економічні наслідки від її використання в народному  господарстві. Прискорення науково-технічного прогресу, яке знаходить своє відображення, зокрема, в створенні не окремих видів, а цілих систем машин, в значній мірі полегшує прогнозування підвищення ефективності виробництва. Комплексне врахування факторів є вирішальною передумовою при прогнозуванні техніко-економічних показників.

До числа найважливіших  факторів, які слід враховувати на прогнозований період, слід віднести:

• обмеження ресурсів з врахуванням ефективності їх  використання;
• підвищення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції;
• зміни у величині економічної ефективності сучасної техніки у відповідності з реальними умовами її експлуатації;
• потреба в даній техніці.

При науково-технічному прогнозуванні врахування нових  підходів обов’язкове. Провідною ниткою науково-технічного прогнозування повинен бути аналіз закономірностей і тенденцій циклічного розвитку науки і техніки. Перш за все маються на увазі технологічні перевороти, формування і поширення науково-технічних напрямів, в основі яких покладений новий технологічний принцип, перевороти, обумовлені переходом до нововведень в лідируючих областях техніки, які проходять в період індустріального виробництва приблизно раз в 50 років.

Наступний об’єкт прогнозування  – періодична зміна поколінь техніки (технології) в рамках одного напряму (покоління ЕОМ, промислових роботів). Як свідчать статистичні дослідження за останні 20 років, в рамках одного напряму зазвичай реалізуються 3-4 покоління, причому перше з них нерідко завдавало збитків, а друге і особливо третє реалізувало ефект, закладений в новому технологічному принципі. Життєвий цикл одного покоління техніки складає приблизно 15-20 років, але зміна поколінь здійснюється через 8-10 років, оскільки останні фази попереднього і перші наступного співпадають в часі. Необхідне наскрізне прогнозування по всьому технологічному процесі, з врахуванням циклічності розвитку кожної його ланки.

Потрібні прогнози можливостей  появи нових наукових ідей, теорій, відкриттів і винаходів. Хоча ступінь  достовірності таких прогнозів невеликий, але вони відіграють орієнтувальну роль, мобілізуючи творчу активність на вирішення нагальних проблем, породжуючи атмосферу наукової і винахідницької активності. Важливо оцінювати значимість винаходів, їх місце в ритмі циклічного розвитку науки і техніки.

Наступна ланка –  прогнозування нововведень, реалізації частини винаходів в нових  поколіннях машин. При цьому слід враховувати, що існують інновації, які відкривають шлях новим напрямам і поколінням техніки, які вдосконалюють  нововведення, лежать в основі нових або модифікованих моделей вже освоєної техніки; псевдо інновації, тобто часткове вдосконалення застарілих виробів, що має негативне значення, знижує конкурентоспроможність продукції.

Доцільно прогнозувати темпи і масштаби поширення нових поколінь техніки в сферах їх виробництва і застосування, розширення експертного потенціалу, оновлення моделей, організації технічного обслуговування і ремонту і т. д. В цьому випадку прогнози виступають основою для формування і реалізації науково-технічних програм на любому рівні, в т. ч. на галузевому.

Науково-технічне прогнозування  повинно здійснюватися на міждисциплінарній  основі, враховувати взаємодію циклів в одній і тій же, суміжних і  віддалених областях. В науково-технічному розвитку спостерігається взаємодія слідуючи один за одним хвилеподібних коливань наукових, інноваційних і технічних циклів. Падіння ефективності застосовуваної техніки ініціює пошук нових наукових ідей і технічних рішень, за якими слідує інноваційний бум і масове оновлення поколінь машин.

При цьому накладаються один на одного, визначаючи неоднакову амплітуду хвилеподібних коливань, коротко-, середньо-, довгострокові  науково-технічні цикли, які завершуються технічними переворотами, зміною технологічних  поколінь. Науково-технічні цикли тісно переплітаються і резонують з хвилеподібними коливаннями в суміжних сферах економіки (зміни темпів економічного росту, припливи і відпливи інноваційної активності), освіті і власне людині (зміни поколінь робітників, революції в освіті), екології (цикли розробки корисних копалин, розвиток біологічних систем).

До деформації нормального  стану науково-технічних циклів можуть привести циклічні процеси у  віддалених сферах природних ресурсів, політичні рішення і т. д. Тому в основі роботи по прогнозуванню повинні бути покладені міжгалузевий підхід, ширина поглядів, тісна взаємодія учених різних спеціальностей. Тільки так можна вияснити і передбачити у майбутньому ритми нерівномірного розвитку даної області. В прогнозі потрібно враховувати взаємодію циклічної динаміки по вертикалі, починаючи від індивідуальних періодів в житті окремих ідей, моделей техніки, технологічного вдосконалення підприємств. На галузевому рівні на циклічні коливання мають вплив зміни поколінь техніки, зрушення в структурі виробництва.

Кожен регіон також переживає  періоди розквіту, стабільного розвитку і занепаду. Причому галузеві і  територіальні ритми накладаються один на одного, взаємно переплітаються. На територіальні цикли впливають  також перетворення в політичному  житті.

Формування незалежних держав, проголошення суверенітету колишніх союзних республік впливає на структуру економічного регіону, його господарських зв’язків. Дещо завуальований характер має ритміка економіки, в якому взаємозв’язки галузевих і регіональних циклів визначають структуру і динаміку науково-технічних і виробничих періодів росту, стабільності, кризи, депресії, пожвавлення і знову підйому. В даному випадку стадії виробничих циклів різної тривалості накладаються один на одного, перегукуючись з нерівномірністю соціально-політичних змін. Саме така складна взаємодія останніх стадій і довгострокових циклів обумовила в свій час глибину кризи в нашій країні.

Таким чином, науково-технічне прогнозування повинно опиратися  на виявлення, вимірювання і передбачення динаміки розвитку науки і техніки у взаємозв’язку з циклічними коливаннями в суміжних і віддалених сферах, у вертикальних і горизонтальних площинах. Прогнозування розвитку галузі є лише однією з ланок в цій складній системі, що стає особливо очевидним в період криз. Розглянутий підхід, можливо, може стати методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань, пов’язаних з оцінкою і вибором пріоритетів науково-технічного прогресу, ринкової стратегії.

Вибір пріоритетів науково-технічного розвитку включає чотири   стадії.

На першій з них  оцінюється структура технологічного перевороту, прогнозуються ринки  продукції, вибираються товарні  ніші і стратегія їх освоєння з  врахуванням потенціалу підприємства.

Оцінка структури виходить з пріоритетних напрямів сучасної науково-технічної революції, яка розгорнулася в розвинутих країнах світу в середині 70-х років і включає: базові дослідження, які відображають ядро науково-технічного прориву (в мікроелектроніці,, інформатиці, біотехнології), проміжні напрями, які реалізують ці досягнення науки у виробничій сфері (робототехніка, нові технології), фінішні дослідження, пов’язані із задоволенням особистих потреб (побутова радіоелектроніка), розвитком невиробничої сфери (медицина), оборонної промисловості. Вибір шляхів науково-технічного розвитку опирається на структуру технологічного перевороту, оцінку пріоритетів потреб і можливостей підприємства в освоєнні досягнень науки.

Очевидно, що в умовах конверсії в соціальній переорієнтації економіки найбільш швидкими темпами  буде рости споживчий попит на екологічно чисті продукти харчування, промислові товари і послуги, житло, машини, енергію і сировину для цього сектору, а також на інтелектуальний потенціал, який забезпечує конкурентоспроможність продукції галузі на зовнішніх  і внутрішніх ринках.

Одночасно скоротяться  запити на військову техніку, виробниче  будівництво. Тому в перспективі  доцільна орієнтація науково-технічного розвитку підприємств на значне розширення виробництва і надання послуг для населення – електричної  і теплової енергії для комунального господарства, будівництво житла і соціально-культурних об’єктів, випуск відеотехніки і приладів, включаючи засоби радіаційного контролю. Крім того, слід перейти до нових, практично безпечних поколінь атомних реакторів, розширити роботу в сфері нетрадиційної і термоядерної енергетики, створити і освоїти нові покоління мікропроцесорної техніки, засоби автоматизації і контролю, налагодити безвідходну переробку сировини. Внаслідок першої стадії вибору науково-технічних пріоритетів формуються альтернативні стратегії.

На другій стадії виявляються  ресурсні можливості реалізації вказаних стратегій. Перш за все потрібно твердо оцінити структуру науково-технічного потенціалу об’єкту. При цьому, як правило, виявляється, що хоча кількісно (по числу зайнятих, об’єму витрат, технічній оснащеності) він великий, але його склад в значній мірі не відповідає структурі сучасної Науково-технічної революції. Недостатній науковий доробок по нових науково-технічних напрямах, ряд інститутів нездатен на технологічний прорив.

Важливий також прогноз  забезпечення вибраних напрямів трудовими  ресурсами потрібної кваліфікації (що пов’язано з підготовкою і  перепідготовкою робітників), сучасними  технологіями і основними фондами (можливістю використання, реконструкцій  діючих і будівництва нових об’єктів, імпорту або портфельних вкладень в зарубіжне обладнання), якісними, матеріальними, енергетичними і природними ресурсами. В результаті ряд ринкових ніш і технологій відпадуть із-за неможливості такого забезпечення.

На третьому етапі оцінюються економічні параметри пріоритетів, що залишилися: який прогнозований попит на пропоновану продукцію і об’єм її продажі, який пов’язаний з цим рівень витрат виробництва, цін, прибутку (за вирахуванням податків і платежів-чистого прибутку). Це дозволяє відібрати найбільш ефективні стратегії, відкинути збиткові і перевести в число резервних малорентабельні.

Четвертий етап – прогноз  змін в оточуючому середовищі для  реалізації відібраних стратегій, тобто  рівня конкурентності ринку, екологічних вимог (що особливо важливо для атомної енергетики), змін в соціальних, національних, політичних відносинах, законодавстві, психологічному кліматі, зовнішньополітичній ситуації. В результаті ряд прибуткових стратегій виявляються нереальними, а нові потрібно буде шукати серед резервних.