Теория кредита

Зміст

 

     Вступ                                                                                      4

1. Теорії кредиту                                                                  5
2. Натуралістична теорія кредиту                                      6
3. Капіталотворча теорія кредиту                                       9

Висновок                                                                                15

Список використаної літератури                                         17

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У своєму рефераті я звернулася до теми «Теорії кредиту». Кредит є  важливим і значним відкриттям людства  в сфері економіки, він належить до числа найважливіших категорій  економічної науки. Його вивченню присвячені твори класиків, марксизму, численні роботи зарубіжних економістів.

Обговорюючи дану тему не можна не згадати ті проблеми, з  якими стикається наша економіка  на перехідному періоді, що вимагає  більш радикальних перетворень  у грошово-кредитній сфері. Для  таких перетворень необхідно  ретельне вивчення теорій кредиту як класиків економічної науки, так і сучасних вчених.

Необхідно приділяти  велику увагу проблемі кредиту, так  як економічний стан країни в значній  мірі залежить від стану кредитно-грошової системи. Враховуючи досвід, накопичений  розвиненими країнами в цій сфері, які користуються теоріями кредиту протягом довгого часу, хоча можна сказати, що кожна з цих теорій пояснювала тільки деякі явища в кожен конкретний момент часу. Це прискорить розвиток економіки нашої країни, зробить її більш ефективною.

У першому розділі  даної роботи я розглянула основні  поняття пов'язані з кредитом взагалі, його сутність, функції та форми, щоб оперувати ними при  розгляді основних теорій. Необхідно  познайомитися з тим, чим є  кредит взагалі. Надалі будуть вивчені основні теорії кредиту, що і є основною метою моєї роботи.

Однак можна сказати, що всім скільки-небудь значним, що відомо економічній науці вже давно  користувалися обдарований бізнесмени, а вчені систематизували і  уточнили ці знання, а також ввели  поняття і категорії, тобто теорії кредиту самі по собі не є теоріями, вони лише пояснюють ті чи інші процеси, пов'язані з ринком позичкового капіталу.

Особливе значення кредит набуває в сьогоднішній час. Необхідно  удосконалити кредитний механізм, збільшувати  кількість продуктивних кредитів, які необхідні для підприємств в сучасних умови, щоб здійснити необхідні поліпшення і нововведення в процесі виробництва. Вивчення теорій кредиту дозволить більш повно зрозуміти сучасним підприємцям кредитний механізм його основу. Дана обставина дозволить найбільш ефективно отримувати кредити, а кредитним установам найкращим чином розміщувати грошові кошти в економіці для отримання максимального ефекту від їх використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теорії кредиту

 

Кредит, як і гроші, ¾ одна з найдавніших економічних категорій. Кредит виник у ті далекі часи, коли почали розвиватися виробництво і обмін товарів. Кредитні відносини охоплювали широкі верстви населення, всі соціальні групи, зумовлюючи між ними гострі суперечності і тим самим прискорювали розвиток суспільного виробництва. Тому явище кредиту завжди привертало до себе увагу мислителів різних народів. Проте справді наукове дослідження кредиту розпочалося в кінці XVIII ¾ протягом XIX ст.

На перших порах розвитку теорії кредиту економічна думка була сконцентрована на дослідженні самого поняття кредиту, пізнанні його суті. Тривалий час досить поширеним було трактування кредиту як довіри, котру виявляє кредитор до свого боржника. Були спроби визначити кредит і як мінову операцію, що складається з двох розділених у часі метаморфоз ¾ передачі цінностей і їх повернення або як тимчасове користування позичальником цінностями кредитора. Пізніше дослідження кредиту стало здійснюватися через пізнання механізму його зв’язку з економічним середовищем, відкрився шлях до формування наукової теорії кредиту.

Проте до цього часу так  і не знайдено однозначного вирішення  основних проблем теорії кредиту  і передусім визначення цого ролі в процесі відтворення. В економічній  науковій думці чітко визначилися дві концепції, які одержали назву натуралістичної і капіталотворчої.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Натуралістична теорія кредиту

 

Суть натуралістичної  теорії кредиту можна звести до таких  положень:

- об’єктом кредиту визначається тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;

- кредит розглядається як форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту зводиться до перерозподілу цих благ у суспільстві;

- позичковий капітал співпадає з реальним капіталом;

- банки виступають лише посередниками в кредиті, вони спочатку акумулюють вільні кошти, а потім розміщують їх у позику;

- пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної  теорії кредиту були класики політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго, Дж.Міль.

А.Сміт і Д.Рікардо  вважали, що об’єктом кредиту є не позичковий капітал, а капітал у  його речовій формі. Гроші, які позичаються, ¾ це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого. Він підкреслював: “Кредит є засобом, який чергово переноситься від однієї особи до іншої для використання фактично наявного капіталу; він не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований”.

На думку А.Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не тим, що збільшують капітал, а перетворенням більшої частини існуючого капіталу в активний і продуктивний капітал, чого не було б при відсутності банку.

Погляди на кредит класиків політекономії згодом підтвердили такі відомі економісти, як Ж.Сей, А.Вагнер, А.Маршал, та інші.

Натуралістичний підхід у трактуванні суті і ролі кредиту  мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську і грошову політику. Зокрема цей  підхід лежав в основі так званої грошової школи, представники якої всіляко відстоювали акт Р.Піля (1844 р.), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал ¾ це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот повинен обмежуватися лише повним забезпеченням.

Заслугою натуралістичної  теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту  з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і  вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній може виникнути тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії пояснювали зв’язок позичкового процента з прибутком, трактували його як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Все це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій про його чудодійну силу в створенні капіталу, в розвитку суспільного виробництва.

Разом з тим натуралістични1й  підхід до визначення суті і ролі кредиту  мав і певний недолік. Вони були зумовлені  тим, що А.Сміт і Д.Рікардо не змогли до кінця розкрити відмінності між  позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не побачили його зворотнього впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у креддиті, не визначаючи їх активного впливу на процес відтворенн. Така одбокість виявилася і в трактуванні позичкового процента. Вони виводили норму процента з норми прибутку і не розгледіли залежності процента від зміни попиту і пропозиції на позичковий капітал, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон’юнктури.

Проте, вказані недоліки натуралістичної теорії не можна  розцінювати як помилки її основоположників. Скоріше за все це та межа, до якої вони встигли дійти в своїх дослідженнях, і переступити яку вони залишили своїм послідовникам.

У міру зростання ролі кредиту і банків у розвитку виробництва, витіснення з обігу дійсних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки послаблювалися передумови для дальшого розвитку концепцій, що випливали з натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їх пасивних операцій, ці концепції дедалі частіше вступали в суперечність з реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінювалися іншими теоріями ¾ експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які виросли з так званої капіталотврочої теорії кредиту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Капіталотворча теорія кредиту

 

Суть капіталотворчої  теорії кредиту можна звести до таких  основних положень:

- кредит, як і гроші, безпосередньо являє собою капітал, багатство, тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки ¾ це не посередники в кредиті, а “фабрика кредиту”, творці капіталу;

- активні опервції є первинними з пасивними.

Основоположником капіталотворчої  теорії кередиту був англійський  економіст Дж.Ло. Згідно його поглядів кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки.

Понятття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. На думку  Ло, за допомогою кредиту можна  залучити і привести в рух всі  невикористані виробничі можливості країни, створити багатство і капітал.

Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей (Дж.Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну, зробити її квітучою. Однак, ці ідеї на практиці провалились. Так, будучи міністром фінансів Франції Дж.Ло в 1720 р. реорганізував свій приватний емісійний банк у державний Королівський банк, який випускав банкноти в порядку дисконту векселів і розмінював їх на срібло, все відбувалось нормально. Як тільки цей банк розпочав випуск нічим не забезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників натуралістичної теорії.

Проте у міру розвитку кредитної системи, акціонерних  банків і чекового обігу виникла  потреба у відродженні капіталотворчої  теорії, що здійснив у другій половині XIX ст. англійський економіст Г.Маклеод. У своїх наукових працях “Основи політичної економії” і “Теорія і практика банківської справи”, Г.Маклеод висунув нові обгрунтування капіталотворчої природи кредиту. На відміну від Дж.Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки приносить прибуток у вигляді процента; банки ¾ “фабрики кредиту”, вони створюють кредит, а значить, і капітал. Розглядаючи банки як “фабрики кредиту” Г.Маклеод цілком логічно вирішальну роль в їхній діяльності відводив активним операціям, а пасивним ¾ другорядну роль. На його думку, банки шляхом депозитної чи готівкової емісії можуть здійснювати кредитні операції, внаслідок яких потім формуються депозити. Тому він не бачив суттєвої відмінності між емісійними та депозитними банками. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі ¾ за рахунок депозитної емісії.

Головна помилка Г.Маклеода полягала в ототожненні категорій  кредиту, грошей і капіталу. Представники теорії помилково доводили, шо кредит і гроші ¾ багатство, так як цінні папери (акції, облігації, чеки) можуть бути обміняні на гроші, а банки створюють капітал через активні операції. Вони не розуміли, що розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.

Проте Г.Маклеод, на відміну  від Дж.Ло і завдяки його експериментам  з емісійним банком, уже розумів, що капіталотворення з допомогою  кредиту не може бути безиежним. Він  попереджав, що у здатності банків умножувати капітали криється велика загроза надзвичайно швидкого розвитку банківських операцій. Тому Г.Маклеод навіть ставив завдання пошуку меж розумного збільшення обсягів кредиту. Все це стало помітним вкладом у розвиток капіталотворчої теорії кредиту, а водночас і кроком у напрямі зближення з натуралістичною теорією.

Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набувала експансіоністського  характеру, у зв’язку з чим  сама теорія стала називатися експансіоністською.

Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й.Шумпетер і німецький економіст А.Ган. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення Й.Шумпетер у своїй книзі “Теорія господарського розвитку” дійшов висновку, що основни рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні звасоби, які є капіталом, оскількки використовуються підприємцями для розширення виробництва.