У період розвитку індустріальної
цивілізації, зокрема машинного виробництва,
вперше в історії домінуючим об'єктом
власності стали створені людиною предмети
виробничого призначення, передусім знаряддя
праці. Необхідність високої концентрації
індустріальних засобів виробництва зумовила
прискорення розриву між працею і власністю,
відрив робочої сили від об'єктивних умов
її продуктивного використання. Як наслідок,
засоби виробництва, відчужені від робочої
сили, набули форми капіталу, що перетворився
на основу виробничих відносин індустріального
суспільства. Згідно з цим приватна власність
на засоби виробництва стала панівною
формою економічної системи капіталізму.
Принципово нові процеси у відносинах
власності зароджуються у зв'язку з розвитком
сучасної технологічної революції та
становленням постіндустріальної структури
виробництва. Домінуючим об'єктом власності
стає інформація, яка втілює у собі переважно
витрати інтелектуальної робочої сили.
Остання, на відміну від робочої сили,
що використовується у традиційних галузях
економіки, поступово втрачає здатність
відчуження від свого власника. Вона перестає
бути товаром у традиційному розумінні.
Водночас слід ураховувати й докорінні
зміни у структурі інформаційної економіки,
процеси деконцентрації та індивідуалізації
виробництва, а також інші перетворення
технологічного способу виробництва.
У своїй сукупності вони призводять до
все більшого знецінення тих економічних
засад, на яких в епоху індустріалізму
ґрунтувалося відчуження від трудівника
продуктивної сили його праці, розвивалася
приватнокапіталістична власність на
засоби виробництва.
Логіка сучасного економічного
розвитку засвідчує ефективність змішаної
багатоукладної економіки ринкового типу,
яка функціонує на органічному поєднанні
різних форм власності та використанні
диференційованих механізмів регулювання
і управління ними.
На цій основі, з одного боку,
здійснюється демократизація відносин
власності, з іншого — обмежуються економічний
простір і діапазон функціонування класичних
форм приватнокапіталістичної власності,
що утвердилася і дістала всебічний розвиток
в умовах індустріальної системи. Мається
на увазі її еволюційно-позитивне самозаперечення
і формування на її місці економічних
відносин прямого поєднання робочої сили
і засобів виробництва. Завдяки цьому
створюється фундамент для безпосередньої
реалізації індивідуальної (приватнотрудової)
власності людини на продуктивну силу
її праці, тобто для виходу цієї основної
ланки економічних відносин на рівень
загальноцивілізаційних принципів розвитку.
6. Новітні тенденції в
розвитку і вдосконаленню форм
власності
Еволюційний процес розвитку
висунув на домінуючі позиції корпоративну
(акціонерну) форму власності. Тепер в
економіці розвинених країн світу корпорації
(акціонерні підприємства) є найбільш
динамічною провідною структурою економіки.
У США їхня частка у загальному обсязі
реалізованої продукції становить майже
90 відсотків. У західних країнах на корпоративну
форму власності припадає 80-90 відсотків
загального обсягу виробництва.
У чому ж переваги корпорації
перед класичною формою приватного підприємництва?
Що забезпечило їй вихід на провідні позиції
у сфері бізнесу?
Відповісти на ці запитання
непросто через те, що йдеться про різноманітні
чинники, які слід ураховувати. Та найбільш
значущим тут є ось що. Особливість корпоративної
форми власності полягає у тому, що вона,
з одного боку, зберігає через володіння
окремими особами акціями все те позитивне,
що несе в собі приватна власність (підприємницький
інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну
погоню за нагромадженням особистого,
а отже, і суспільного багатства, право
безстрокового успадкування). Більше того,
корпорація примножує приватну власність.
Особами, що володіють капіталом і отримують
з цього прибуток, стає все більше громадян.
Водночас корпорація
долає обмеженість, притаманну класичній
формі приватної власності. Формуючи загальну
структуру корпорації та зберігаючи себе
в ній лише як юридичну інституцію володіння,
приватнокапіталістична власність разом
з тим заперечує себе економічно: вона
реалізується через більш зрілі — колективні
— форми організації виробництва. Йдеться
про реалізацію через структуру корпорації
відомої формули про «позитивне заперечення
приватної власності».
Красномовним є історичний
аспект становлення і розвитку корпорації.
Перші акціонерні товариства з'явилися
ще на початку минулого століття. Однак,
попри їхні очевидні переваги, законодавство
всіляко стримувало їхній розвиток. Досить
сказати, що для того щоб отримати дозвіл
на створення корпорації, потрібно було
спеціальне рішення законодавчих органів
або королівської влади.
Становище змінилося лише на
початку нинішнього століття. Тепер відповідно
до законодавства багатьох країн світу
корпорації можуть створюватися для будь-яких
цілей, причому без обов'язкового дозволу
законодавчих органів.
Варті уваги й ті переваги корпоративної
форми власності, що визначають її конкурентоспроможність.
Це виключно висока виробнича гнучкість
і можливість акумулювати капітальні
ресурси і кошти будь-якої належності.
Корпорація є майже бездоганним
механізмом для мобілізації найбільших
сум капіталу. Це — найдемократичніша
форма власності.
Особливе значення
має соціально-інтегральна функція корпорації.
Якщо приватнокапіталістична власність
у її класичному втіленні дезінтегрує
суспільство, породжуючи цим самим складні
соціальні проблеми суспільного розвитку,
то корпорація, навпаки, створює економічні
передумови для соціальної інтеграції,
подолання відчуження людини. У зв'язку
з цим слід звернути увагу на те, що у процесі
функціонування корпорації відбувається
так званий процес деперсоніфікації великої
приватної власності на засоби виробництва.
Це знаходять вираження у втраті окремими
власниками капіталу контролю над його
функціонуванням.
Донедавна, коли йшлося про
корпорацію, то, як правило, наголошувалося,
що вона є засобом «пограбування» мільйонів
акціонерів особами, що утримують контрольний
пакет акцій. Тепер же ситуація багато
в чому змінилася. Якщо у 1929 р. у США з 200
найбільших корпорацій контрольним пакетом
акцій володіло 6 приватних осіб, то у 1964
р. таких взагалі не існувало.
Як приклад можна навести відому
корпорацію АТТ (вироби телекомунікації),
яка входить до першої десятки найбільших
компаній США. Нині її акціонерами є більш
як 2 млн осіб, жодна з яких не володіла
акціями більш як 1 відсоток загальної
суми акціонерного капіталу. Таке розпорошення
акцій характерне і для багатьох інших
корпорацій. Саме завдяки цьому управління
ними здійснюють не приватні власники,
а професійні управляючі, яких Дж. Гелбрейт
назвав техноструктурою. «Влада людей,
що управляють нею (корпорацією. — А. Г.),
— писав він, — не залежить більше від
приватної власності» (Новое индустриальное
общество. — М., 1969).
Отже, йдеться про процес якісної
еволюції механізму реалізації приватної
власності, її структурної перебудови.
Розпорошення власності, як пише з приводу
цього Б. Гаврилишин (Дороговкази в майбутнє.
— К., 1990), є нині домінуючою реальністю.
Це зумовлює докорінну зміну ролі цієї
ланки економічних відносин у системі
підприємства, зменшує можливість здійснення
приватним власником прямого контролю
над засобами виробництва. У кінцевому
підсумку ці процеси розкривають зміст
твердження «власність без влади і влада
без власності». Змінилася основа влади.
Спершу вона була похідною від власності.
Згодом влада змістилася у бік компетенції,
технічної спроможності забезпечувати
економічне ефективне використання ресурсів.
Зауважимо, що корпорація не
с застиглою формою власності. Вона еволюціонує.
Слід звернути увагу на якісно нове явище
у розвитку корпоративної власності, що
набуває дедалі більшої ваги у останні
десятиріччя. Йдеться про «революцію»
у структурі корпорації, пов'язану з передаванням
певної частини акціонерного капіталу
найманим працівникам того підприємства,
де вони працюють.
Початок розвитку перетворень
корпоративної власності, що розглядаються,
було покладено прийнятим Конгресом США
у 1974 р. згідно з спеціальним планом розвитку
акціонерної власності законом. Зміст
його зводиться до здійснення широкої
системи заходів, спрямованих на залучення
працівників до акціонування. У наступні
роки Конгрес США прийняв ще понад 20 законодавчих
актів, які сприяли поширенню цих процесів.
Закони про робітничу власність
на кінець 80-х років було прийнято також
у 19 американських штатах. За рахунок отриманих
прибутків або кредитних ресурсів корпорації
скуповують частину своїх акцій і створюють
так званий акціонерний фонд персоналу,
з коштів якого формуються акції працівників
цієї компанії. Відповідно до рішення
Конгресу США компаніям, що здійснюють
таку соціалізацію корпоративної власності,
надають довгострокові податкові преференції
та інші пільги.
Як свідчить статистика США,
у 1975 р. налічувалося 1601 компанія, що повністю
перейшли в управління трудових колективів,
а у 1988 р. — 9700. Відповідно збільшилась
і кількість працюючих — з 243 тис. до 9,7
млн. У 1990 р. кількість таких компаній зросла
до 10 275, а число зайнятого на них персоналу
— до 10,5 млн осіб, що становить майже 10
відсотків активної робочої сили. В США
це такі відомі процвітаючі фірми, як «Авіс»,
«Морган стенлі», «Локхід», «По-лароїд».
Підраховано, що продуктивність праці
та рентабельність в корпораціях цього
типу є вищою, ніж на аналогічних підприємствах
інших форм власності. За оцінками фінансової
комісії Сенату США до 2000 р. 25 відсотків
усіх робітників і службовців може стати
власниками підприємств, де вони працюють.
Постійне удосконалення акціонерних
форм розвитку виробництва сприяло істотному
зростанню числа власників акцій. На початку
50-х років у США налічувалося близько 6
млн акціонерів. Сьогодні кількість їх
наблизилася до 50 млн. У цілому в країнах
Заходу кожен третій дорослий мешканець
є акціонером. Та справа не лише у кількісних
перетвореннях. Найважливішими є якісні
зміни у соціальній структурі суспільства,
що відбуваються завдяки цим процесам.
Акціонерна власність вносить суттєві
корективи у спосіб взаємодії робочої
сили з засобами виробництва. На основі
формування елементів прямого поєднання
їх долається відчуження робітника (працюючого)
від засобів і результатів праці, управління
виробництвом. У кінцевому підсумку відбувається
процес перетворення працівника на співвласника
засобів виробництва. Досягається тотожність
праці та власності.
Працівник за своїм соціальним
статусом стає працюючим власником.
Завдяки цьому створюються
умови для безпосередньої реалізації
індивідуальної власності людини на продуктивну
силу її праці, тобто для виходу цієї основної
ланки економічних відносин на рівень
загальноцивілізаційних принципів розвитку.
Характерним є те, що під час
роздержавлення та приватизації в Україні
переважного розвитку набула корпоративна
форма власності. Корпоративний сектор
тепер є домінуючим в українській економіці.
Станом на 1 січня 2001 р. на нього припадало
52,4 відсотка загальної кількості підприємств,
на яких вироблялося 55,7 відсотка промислової
продукції. Показовим є й те, що 21 млн громадян
України стали власниками акцій та земельних
паїв (табл.). Однак незрілість ринкових
відносин в Україні заважає повній реалізації
громадянами своїх прав як акціонерів.
Згодом цей недолік буде подолано.
Всебічний розвиток корпорації
не є єдиним процесом, що докорінно змінює
відносини приватнокапіталістичної власності,
позитивно заперечуючи її сутність.
Не зважаючи
на виключно високу частку корпорацій
у виробництві валового національного
продукту, в країнах Заходу не тільки не
зменшується, а, навпаки, зростає кількість
підприємств, що безпосередньо перебувають
в індивідуальній приватній власності.
Це так звані малі підприємства, які в
останні десятиріччя отримали значний
розвиток. В окремих країнах Заходу на
них припадає до 40 і більше відсотків виробленої
продукції. З погляду перспектив економічного
розвитку, розуміння того, що приватнотрудова
власність, на якій ґрунтується діяльність
цих підприємств, не тільки не згортається,
а й кількісно зростає, факт досить вагомий.
Перевагою цих підприємств
є високий динамізм, здатність, з одного
боку, швидко пристосовуватися до ринкового
попиту, який постійно змінюється, з іншого,
— акумулювати технічні нововведення.
В Україні малі підприємства також швидко
розвиваються.
Складні та суперечливі процеси
відбуваються у зв'язку з перетворенням
інформатики на провідну ланку виробничого
процесу, а самої інформації — на домінуючий
об'єкт власності, основну форму багатства
суспільства. Формуючи основу інтелектуальної
власності, остання, на відміну від власності
на матеріально-уречевлені засоби виробництва,
не може себе реалізувати на суто приватній
основі. Наслідком цього є те, що прогресуюче
звуження на основі розвитку постіндустріальної
технології сфери праці як діяльності
зі створення предметно-уречевлених матеріальних
благ означає одночасне згортання сфери
панування приватної власності.
Для того
щоб розібратися у змісті цих
процесів, слід передусім виявити
специфічні риси інформації як
товару, що поступово перетворюється
на основний виробничий ресурс
постіндустріального суспільства.
Інформація як носій вартості
є об'єктом купівлі й продажу
і у цьому відношенні мало
чим відрізняється від звичайного
товару — послуги, що є об'єктом
приватної власності. У країнах,
В що стають на шлях постіндустріального
розвитку, посилюється конкурентна
боротьба за володіння нею. Більше
того, відбувається процес монополізації
інформації, перетворення її на
безпосередній В об'єкт приватної
власності, інституцію економічної
влади. Відповідно до цього формується
новий соціальний прошарок людей
— власників інформації.