Властивості, ознаки та можливості інфотейнменту як продукту комерціалізації телебачення

Такою новою формою став інфотейнмент. Термін інфотейнмент (infotainment) походить від поєднання двох слів інформація (information) і розвага (entertainment) й означає виклад новини у формі розважальних передач або з відтінком розважальності [14].

Інфотейнмент – це конвергенція “серйозної” інформації та розважальних жанрів. “Інфотейнмент, як і будь-який ф’южн (синтез, інтеграція, дифузія), народжує цікаві пограничні формати та, як наслідок, вдячну аудиторію. До того ж, вважається, що інформація у полегшеному вигляді сприймається без зусиль” [3].

Програма в жанрі “infotainment” набуває яскравості, орієнтується на видовищність, емоційність. “Глядача необхідно втримати біля екрану – йому не повинно бути нудно, тому “цікавість” стає основним критерієм новин та аналітики” [6].

З’явившись спершу з конкретною метою “забарвлювати” новини, інфотейнмент швидко довів, що синтез інформації і розваги не лише привертає глядача, а й здатен втримати його увагу, завоювати симпатію, виробити звичку й потребу.

Завдяки динамічному розвиткові, інфотейнмент сьогодні є не просто формою подачі інформації, розбавленої “цікавинками”. Це новий медіа-жанр, якому притаманні формальні та змістові особливості, своєрідні стилістичні ознаки.

Інфотейнменту властиві деякі ознаки інтелектуальної “гри”, коли за допомогою спеціальних прийомів глядач непомітно втягується в евристичний процес.

Розважальність, сприяння релаксації глядача виявляється як у змісті відповідних програм, так і у формі подачі інформації. Вплив інфотейнменту на зміст характеризується тим, що об’єктом уваги журналіста стає не лише суть явища, події, а й яскрава деталь, яка образно та емоційно збагачує сюжет.

Відбираючи інформацію, журналісти керуються двома головними засадами інфотейнменту: значення (важливість, масштаб) новини та інтерес публіки до неї. Зігфрид Вайшенберг, автор книги “Новинна журналістика”, виділяє такі елементи “human interest” (інтересу публіки): курйозність/незвичайність; боротьба/конфлікт; гумор/жарт; романтика; напруження/відчуття непевності; симпатія; вік; секс/кохання; наука/прогрес; пригоди/ризик; трагедія; тварини [1, с. 31-36].

Крім того, важливим фактором відбору є небанальність (фр. banal – “заяложений, утертий”) інформації, тобто оригінальність відомостей, які отримує аудиторія. Крім свіжої, небанальною може бути ще така інформація, яка має на меті відродити в пам’яті події, факти, ідеї, нагадуючи їх зміст та значення [13, с. 42].

Інфотейнмент не оминає “human interest”, адже сьогодні суб’єктивний інтерес керує пошуком саме “своєї” інформації серед безлічі наявної.

Легкість та розважальність програм у стилі інфотейнмент досягається за рахунок використання засобів контекстуально-синонімічного, синтаксичного увиразнення мови та стилістичних прийомів. До найчастіше уживаних можна віднести метафору, епітет, порівняння, антитезу, оксюморон, риторичні фігури, перифраз, алюзію. Використання таких засобів не лише привертає увагу глядача образністю та красою мови, а й означає, що інфотейнмент вимагає високого творчого потенціалу журналістів, які працюють у цьому жанрі.

Інфотейнменту властиве також використання таких прийомів як мовна гра та іронія. “Гумор часто розглядають як безпечну та соціально допустиму віддушину, що дає нам змогу впоратися з деякими нашими неприємними відчуттями” [19, с. 71].

Крім змісту, інфотейнмент накладає свій відбиток і на форму, на відеоряд. Щоб оживити відео, часто використовується вставка в сюжет додаткових відеоматеріалів (графіка, фрагменти художніх фільмів, музичних кліпів). Це, як правило, сприяє підтриманню потрібного емоційного настрою.

Завдяки описаним вище прийомам та особливостям, інфотейнмент виконує гедоністичну функцію – функцію насолоди, перетворення банального "вільного часу" у позитивно насичене дозвілля.

Інфотейнмент генерує ідеї для більшої привабливості подачі інформації, задає загальну форму, яка може бути по-різному заповнена та використана з різною метою (як вульгарної неінтелектуальної забавки, так і приємного, корисного, культурного телепродукту).

Використання прийомів інформаційної розваги само по собі не зумовлює ні кінцевий вигляд телепроекту, ні його якість. Ідеології, смислові акценти, змістове наповнення в інфотейнмент-програмах можуть сильно варіюватися.

Телепрограми мають сприяти розвиткові творчих та інтелектуальних здібностей людини, а не обмежуватись пасивною тратою вільного часу.

Можна скільки завгодно картати американські медіа за згубний вплив, за наслідки американізації нашого телепростору, а можна, проаналізувавши їх досвід, взяти найкраще й заповнити телеефір програмами високої якості: інформаційної, культурної, розважальної, просвітницької.

“Цілком доведеною є теза про те, що міжнародний досвід не панацея від наших інформаційних хвороб; його, певна річ, необхідно вивчати, але виявляти обережність у застосуванні до українських проблем” [10, с. 26].

Виникнення інформаційно-розважального гібриду дає можливість глядачам сприймати програми українського телебачення як вдале поєднання приємного відпочинку з користю від отриманої змістовної інформації. А для телеканалів використання образності, емоційності, яскравості, властивих інфотейнменту, дає змогу втримувати глядача біля телеекрану, що збільшує рейтинг, а отже, і доходи від реклами.

Проте існує небезпека, що на наших теренах явище інфотейнменту набуде ознак таблоїдізації і “жовтизни”.

Пропонуємо обрати гаслом українського інфотейнменту формулу BBC (The British Broadcasting Corporation – найбільша у світі медіакорпорація), яка звучить так: “Інформувати, освічувати, розважати.”

Ніхто не заперечуватиме, що доцільно обирати гарні приклади для наслідування, а не переймати найгірше, найпростіше, найпримітивніше.

У країнах з давніми традиціями комерційного телебачення державні органи, які видають ліцензію на мовлення, вимагають від власників телестанцій дотримання ряду суворих правил, у тому числі й відносно змісту передач: канал мовлення бере зобов’язання не лише розважати аудиторію, але і інформувати та духовно розвивати її. Так наприклад, формулюючи принципи медіа-мовлення в Європі, дослідники Європейського інституту засобів масової інформації визначали якісну телепрограму як таку, якій притаманні певні функціональні характеристики: можливість і необхідність давати аудиторії “широкий погляд на світ”, “розширювати горизонти глядацького сприйняття”, “поважати гідність людини” [16, с. 37-38].

Ще один приклад для наслідування – це США, де витрачають великі гроші на освітню функцію телебачення. Тут система освітнього мовлення є могутньою телеіндустрією із 130 телестанціями. “Відома у всьому світі програма “Вулиця Сезам” уже понад 30 років приваблює своєю довірливістю та веселістю; ніколи не надокучить, бо вона не є суто повчальним, суто функціональним видовищем, а, навпаки – живим, естетично багатим, насиченим емоціями, збудованим за законами гармонії і надзвичайно динамічним” [7, с. 25].

Для високорозвинених світових медіа характерним є те, що вони останніми роками усе більше впливають на особистісне становлення глядачів, докладаючи максимум зусиль, аби вплив був якісним та позитивним. Отже, світова тенденція, якій варто слідувати – традиційні виховні і просвітницькі функції взяли на себе засоби масової інформації.

Навіть Голівуд, який знімає безліч страхітливих фільмів, переповнених насиллям, паралельно багато десятиліть цілеспрямовано будує позитивні стереотипи про успішну людину, про кохання та дружбу, про ставлення до сім’ї, до свого бізнесу, до країни, до закону, знімаючи якісне сімейне кіно та комедійні серіали.

Телебачення, безумовно, найпопулярніший та найдоступніший засіб інформації для молоді. І маленькі діти проводять достатньо часу перед екраном телевізора. Чому б не використати цю можливість з метою інформування, розважання і, разом з тим, навчання. Можливості телебачення могли б вирішити численні проблеми, пов’язані з низьким рівнем культури, освіти, моралі.

Жарко Петан писав: “Світле майбутнє – турбота політиків, світле минуле – істориків, а світле теперішнє – журналістів”.

Прихильники позитивного ставлення до ролі та місця ЗМІ у житті сучасної людини впевнені: у пізнанні світу, у забезпеченні динамічного розвитку суспільства, у підтримці соціальної взаємодії саме ЗМІ належить вагома роль. Це створює передумови для ведення через телеефір широкої культурно-освітньої діяльності, розрахованої на інтереси та запити різних вікових і соціально-професійних категорій населення.

“Рівень моралі, культурні запити і потреби сучасної молоді є однією з найвагоміших соціокультурних характеристик українського суспільства, а специфіка соціалізації молодих людей визначатиме майбутнє України. Тому діяльність телебачення, що формує інтереси та потреби тієї чи іншої людини й українського суспільства загалом, повинна бути спрямована, зокрема, на формування високих моральних якостей, національної свідомості, людської гідності. Слово в органічному взаємозв’язку із зображенням є засобом акумулювання моралі в душі людини, пізнання її сутності, її справжньої вартості...” [17, с. 11].

Річард Харіс у своїй книзі “Психологія масових комунікацій” наводить результати дослідження науковців Роджерса та Сінхела (Rogers and Singhal), які розглядали ефективність розважально-освітніх програм у країнах, що розвиваються. Висновки були такими:

1. Розміщення освітнього фрагмента  в контексті розваги може зацікавити  масову аудиторію і забезпечити великий прибуток, а отже, підтримати всю суспільно-корисну кампанію.

2. Освітня частина не має бути  дуже відвертою і нав’язливою – інакше аудиторія відкине її.

3. Повторення соціально значущих тем “між рядків” має сильніший ефект, ніж одиночна просоціальна рекламна акція.

4. Просоціальні кампанії є найуспішнішими, коли ЗМІ, уряд та комерційні  спонсори об’єднують свої зусилля” [19, с. 377].

Інфотейнмент має великий потенціал щодо отримання позитивних емоцій та корисних знань. Цей потенціал шкода марнувати на вульгарні таблоїдні низькоякісні проекти. Інфотейнмент – це не “щасливі новини” (happy news) або “макулатура” (trash TV). Інфотейнмент – це можливість використовувати ЗМІ у позитивному спрямуванні. Тільки свою аудиторію треба привчати до розваг культурних та інтелектуальних. Інфотейнмент як музичний ритм, слугує основним формотворчим засобом, але для створення шедевру цього недостатньо. Краса та досконалість майбутнього твору буде залежати від змістового наповнення, цілей та таланту “митця”.

Вінстону Черчіллю належить фраза: “Телебачення – дешева та вульгарна розвага”. Сучасне телебачення має усі можливості, аби довести, що цей вираз сьогодні не відповідає дійсності, що сьогодні він перейшов до розряду архаїзмів.

Список використаних джерел:

1. Вайшенберг Зігфрид Новинна журналістика : [навч. посіб. : стандарти якості журналіст. практики] / Вайшенберг Зігфрид, Ракерс Юдит ; В. Климченко (пер. з нім.), А. Баканов (пер. з нім.) – К. : Академія Української Преси ; Центр вільної преси, 2004. – 262 с.
2. Вартанова Е. Л. Медиаэкономика зарубежных стран : [учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по направлению 520600 и спец. 021400 “Журналистика”] / Вартанова Е. Л. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 335 с. – Библиогр. : с. 322–323.
3. Данилова Г. Какие новости? [Електронний ресурс] / Данилова Г. // Индустрия рейтингов. – 2004. – Режим доступу : http://old.rutv.ru/press?press_id=11544&rubric_id=37.
4. 4. Зорков Н. Инфотейнмент на российском телевидении. [Електронний ресурс] / Зорков Н. // – 2008. – Режим доступу : http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu. - 2005
5. Информация к развлечению. – 2007. – Режим доступу : http://www.kinoart.ru/magazine/11-2003/now/infoamusement. -2003
6. Лапина И. Ю. Научно–популярное телевидение. Драматургия мысли / Лапина И. Ю. – М. : Аспект Пресс, 2007. – 159 с.
7. Leonard Downie The News about the News / Leonard Downie, Robert G. Kaiser. – 2003.
8. Михайлов В. Еманципираната забава : Музика, телевизия, развлечение / Михайлов В. – София : Музика. – 1990.
9. Михайлов С. А. Журналистика Соединенных Штатов Америки / Михайлов С. А. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 448 с.
10. Оганов Г. С. TV по-американски / Оганов Г. С. – М. : Искусство, 1985. – 288 с.
11. Олешко В. Ф. Журналистика как творчество : [учеб. пособие для курсов “Основы журналистики” и “Основы творческой деятельности журналиста”] / Олешко В. Ф. – М. : РИП–холдинг, 2005. – 221 с.
12. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики: [учебник для студ. вузов, обучающихся по направлению 520600 и спец. 021400 “Журналистика”] / Прохоров Е. П. ; Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. – [5.изд., испр. и доп.] – М. : Аспект Пресс, 2003. – 367 с.
13. PR-глоссарий // PR-клуб Московской Международной Бизнес Ассоциации. – 2008. – Режим доступу : http://www.mibas.ru/Mibas/idp/clubs/pr/spellshock/ar...
14. Стойков Л. Гедонистическая функция медий : инфотейнмент и реалити-шоу [Електронний ресурс] / Стойков Л. // RELGA. – 2007. – Режим доступу : http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu–www.woa/wa/Main?textid=1729&level1=main&level2=articles.
15. Телевизионная журналистика: Учебник / А. Я. Юровский (отв.ред.). – М. : Изд-во МГУ, 1994. – 237с.
16. Телерадиоэфир : История и современность / [Засурский Я. Н., Азарх Л. Д., Болотова Л. Д., Борецкий Р. А., Голованов В. Е.] ; под. ред. Я. Н. Засурского.  – М. : Аспект Пресс, 2005. – 238 с.
17. Темех Н. Д. Українське телебачення і проблеми формування духовності молоді : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.01.08 / Темех Н. Д. ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2005. – 20 с.
18. Фрумкин Г. М. Сценарное мастерство. Кино – телевидение – реклама : [учеб. пособие для студ., обучающихся по специальности 350700 – реклама] / Фрумкин Г. М. – [изд. 2-e] – М. : Академический Проект, 2007. – 224 с. – Библиогр.: с. 222–223.
19. Харрис Ричард Психология массовых коммуникаций / Харрис Ричард. – [4-e изд., междунар.]. – СПб. : Прайм–Еврознак, 2003. – 445 с. – Библиогр.: c. 420–445.