Життя та творчість Володимира Миколайовича Сосюри

 

      Доповідь на тему:

 

        ,,Життя та творчість   Володимира Миколайовича Сосюри,,

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Підготувала студентка групи  11Ф Журавльова Єлизавета

Володи́мир Микола́йович Сосю́ра (* 6 січня 1898, Дебальцеве, Російська імперія — † 8 січня 1965, Київ, УРСР, СРСР) — козак Армії УНР, український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Належав до ряду літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

 

Дитинство і юність

 

Володи́мир Микола́йович Сосюра народився  на станції Дебальцеве. Мати — із Кам'яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Антоніна Дмитрівна[1] Локотош (за походженням сербка[2]) — колишня робітниця Луганського патронного заводу,[3] займалася переважно хатнім господарством.

 

У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізницi, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (м. Верхнє).[3] Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.

 

По закінченні громадянської війни  вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922—23) і на робфаці  при Харківському інституті народної освіти (1923—25); належав до літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП.

 

Ранній період літературної творчості

 

Перший вірш (російською мовою) надрукував 1917. В архівах збереглися недруковані  вірші Сосюри (українською мовою), писані за його перебування в Армії  УНР, але перша збірка «Поезії» вийшла 1921, а раптову славу принесла йому революційно-романтична поема «Червона зима» (1922), визнана за найвидатніший зразок поетичного епосу громадянської війни в Україні. Цій темі Сосюра присвятив і багато інших творів, в яких органічно поєднується інтимне з громадським і загально-людським: збірка «Місто» (1924), «Сніги» (1925), «Золоті шуліки» (1927) і низка інших. 21 липня 1921 року в Харкові відбулися перші збори молодих українських письменників, на зборах читали свої твори В. Сосюра, Степовий, Грицько, Г. Журба, М. Йогансен.Уже в перших збірках Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Його співучі й повні незглибної ліричної стихії поезії вражають задушевністю, революційним запалом і пристрастю інтимних почувань. Основні джерела, якими живилася лірика Сосюри (народна творчість, Тарас Шевченко і пізніші лірики), перетопилися в його поезії на оригінальний стиль, позначений класичною простотою вірша, співучістю і романтичним піднесенням. Починаючи вже з раннього періоду творчості, в поезії Сосюри знайшли відображення і суперечності його доби: типова для українського інтелігента 20-их років неможливість поєднати відданість більшовицькій революції з почуттям національного обов'язку: поема про внутрішнє роздвоєння («комунар і націоналіст») «Два Володьки» (1930), відразу по виході заборонена збірка «Серце» (1931). Попри заборони, у творчості Сосюри того часу потужно пробивається мотив українського патріотизму (недрукована поема «Махно», відома лише в уривках «Мазепа», 1930).

 

Пізня творчість

 

На початку 30-их років це призвело Сосюру до конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920. На тлі голодної смерті мільйонів українських селян, і репресій та розстрілів діячів української культури за постишевщини це довело Сосюру до межі психічного розладу. Попри ці несприятливі обставини, у 1930-их роках Сосюра, поруч з будівничою тематикою (типовий «Дніпрельстан» ще з 1926), майже єдиний в Україні культивував інтимну, любовну лірику: «Червоні троянди» (1932), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли» (1940) та інші. 1942 — 44  Сосюра воєнний кореспондент. З того часу збірки: «Під гул кривавий» (1942), «В годину гніву» (1942), поема «Олег Кошовий» (1943) та інші. З повоєнних збірок визначніші: «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960). Помітне місце в творчості Сосюри посідають також ширші епічні полотна: поеми «1871» (1923), «Залізниця». (1924). віршований роман «Тарас Трясило» (1926).

 

Особисте життя

 

Офіційно Володимир Сосюра був  одружений двічі.

 

Вперше одружився в 1922 році. Його перша дружина — Віра Каперівна Берзіна, колишній політрук червоноармійського ескадрону, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини:

Ми з тобою зійшлися в маю,

ще не знав я, що значить ідея.

Ти й тоді Україну мою

не любила, сміялася з неї.

 

Від першого шлюбу в нього  було двоє синів.

 

Вдруге Сосюра одружився в 1931 з  Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на 12 років молодшою, закінчила  балетну школу в Києві. 15 січня 1932 року в них народився син Володимир.

 

У 1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за розголошення державної  таємниці і заслали до Казахстану. Та коли через п'ять років Марія  Гаврилівна повертається, вони ще раз  беруть шлюб.

 

Останні роки життя

 

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За таких обставин, незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі від його можливостей.

 

Збірні видання творів Сосюри: «Поезії  в 3 томах» (1929—30), «Твори в 3 томах» (1957—58), «Твори в 10 томах» (1970—72).

 

У 1937–1957 рр. мешкав у Києві  в будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому встановлено пам'ятну дошку.

 

Помер 8 січня 1965 року. Похований  в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році).