Основні проблеми теорії масової комунікації

Теорія  ефекту третьої особи. В. Девісон довів, що люди схильні недооцінювати впливи медіа на себе (на “мене”) чи на співбесідника (на “вас”) і переоцінювати вплив на третіх осіб — “на когось”, “на них”. Згідно з цією теорією вплив на третіх осіб інтуїтивно провокує першу особу на можливий захист третіх осіб від небажаного медіавпливу.

Та багато інших теорій…

Розділ ІІІ. Напрями і методи досліджень масової комунікації

 

3.1  Напрями досліджень масової комунікації

 

Історія вивчення масової  комунікації й проведення прикладних досліджень у цій галузі — це фактично історія вивчення медіа  з точки зору їхнього впливу на спільноту, а також на людину з  метою перетворення її у “масову людину”, учасника спільноти. Через те дослідження медіавпливу є головним напрямом досліджень масової комунікації.

Дослідження медіа  впливу

 Офіційна історія вивчення медіавпливів починалася в США й охоплювала результати військової пропаганди під час першої світової війни, а також комерційної реклами і зв’язків з громадськістю після війни. Вважалося, що ЗМІ чинять на аудиторію могутній, потужний вплив. Цю “стурбованість” фахівців поділяла й громадськість. Вплив масової інформації порівнювався з кулями або наркотиками, що кололися в вену. Ці образи стали основою теорії шприца або теорії кулі для пояснення впливу ЗМІ. Ранні наукові роботи писалися в рамках цих теорій і визнавали величезну владу ЗМІ над аудиторією, виношувалася концепція суспільства ізольованих індивідів, які потрапляли під уплив всемогутніх ЗМІ

Переглянута версія історії медіавпливу. Переглянута історія не заперечує “офіційної”, що стала своєрідною біблією для вчених, вона лише знімає питання однозначного трактування періодів розвитку — від уявлення про потужний вплив через обмежений, помірний до сильного впливу. Річ у тім, що в усі періоди розвитку науки про масову комунікацію були роботи, які не вкладалися в “офіційну” історію, і їх просто ігнорували. Ці роботи ніби суперечили прийнятій точці зору на той час. Переглянута версія історії включає ці роботи в науковий обіг і стверджує, що вплив медіа існує постійно, тільки він різний, бо залежить від багатьох чинників.

Усі дослідження в  своїй сукупності довели, що медіавплив буває когнітивним, поведінковим або афективним (емоційним). Він може бути прямим або непрямим, коротким, довгим або сповільненим, ізольованим або загальним. Вплив має індивідуальні відмінності, залежить від психологічних факторів, середовища і характеристик соціальних груп, які керують сприйняттям масової інформації та реакцією на неї. Через те все залежить від того, який саме вплив потрапляє в поле зору дослідника. Але абсолютизувати той вплив, який потрапив під спостереження, не варто.

 

3.2  Методи досліджень масової комунікації

 

 

Цей розділ написано за книгою В. В. Різуна та Т. В. Скотникової “Методи  наукових досліджень у журналістикознавстві ” (К.: Преса України, 2007).

Наукові знання передбачають доказове пояснення фактів, їх осмислення у системі понять певної науки. При цьому особиста переконаність дослідника, його віра, ідеологія, емоції й навіть так званий „ здоровий глузд ” у науці доказами не вважаються. Існують критерії науковості знань — це правила, за якими оцінюється відповідність (невідповідність) отриманих знань стандартам наукового знання. До критеріїв науковості знань належать: об’єктивність, доказовість, раціональність, методичність, системність. Специфіка наукової діяльності передбачає:

- відповідність отриманих результатів дослідження критеріям науковості;

- усталену структуру наукового твору (дисертації, статті, доповіді тощо);

- науковий стиль викладу.

У науці вагомими аргументами  вважаються лише такі дані, які отримано за відповідними правилами і з  дотриманням відповідних процедур. Тільки такі дані надають науковому дослідженню переконливості й доказовості.

Відомо, що певну теорію можна вважати науковою, якщо вона :

- описує певну групу явищ матеріального чи духовного світу (тобто від-дзеркалює досліджувані явища у статиці);

- розкриває закономірності функціонування цих явищ (тобто описує досліджувані явища в динаміці);

- передбачає результати такого функціонування (тобто здатна більш-менш точно спрогнозувати подальший розвиток досліджуваних явищ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Тож, ми бачимо, що думки  вчених різняться. Але вони не суперечать, а лише доповнюють одне одного. Кожен з теоретичних підходів вносить свій внесок у розуміння системи теорії масової комунікації. Поки ще не розроблена така теорія, яка б адекватно охоплювала всі аспекти цієї проблеми, в тому числі когнітивні, емоційні і поведінкові.

Теорія масової комунікації  входить складовою частиною в теорію пізнання (гносеологію), причому приватні, конкретні напрямки її є суміжними, прикордонними, взаємно проникаючими з такими науками як соціологія, культурологія, журналістика, історія, філософія, психологія, лінгвістика, кібернетика, інформатика. Терміни та поняття, що є об'єктивно існуючим інструментарієм в інших науках, такі, наприклад, як інформація, масові інформаційні процеси, мова, знак, символ, та й саме поняття "комунікація" або "система" прийшли в теорію масової комунікації з інших наук, перш за все з бурхливо розвиваються в другій половині XX століття кібернетики та інформатики.

Тому теорія масової  комунікації розвивалася у міру зростання технічних можливостей, що забезпечують ці науки, а також на основі прогресу технічних засобів самої МК - насамперед електронних (телебачення, радіо, відео - і лазерні технології, електронна періодика, комп'ютерні мережі). Цей розвиток здійснювався, як правило, в умовах використання методології і понятійного апарату зазначених вище наук.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Березин В. М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия / В. М. Березин. – М. : РИП-холдинг : 2003. – 174с.

2. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация / В. Ю. Бореев, А.В. Коваленко. – Москва : 2009. – 112с.

3. Бориснев С. В. Социология коммуникации: Учебное пособие для студ. вузов / С. В. Бориснев. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: 2003. – 270с.

4. Зражевська Н. І. Масова комунікація і культура / Н. І. Зражевська: Лекції. – Черкаси : Брама–Україна. –  172с.

5. Квіт С. Масові комунікації / С. Квіт. – Київ : Видавничий дім, 2008. –  207с.

6. Назаров М .М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований / М. М. Назаров. – М., 2000. – 171с.

7. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации / Г. Г. Почепцов. – К. : Рефл-бук, Ваклер, 2001. – 651с.

8. Різун В. В. Теорія масової комунікації / В. В. Різун: Підручник. — К.: Просвіта. 2008.— 260 с.