Програма «Гроші» (1+1) ¾ зразок якісної аналітики в українському медіапросторі

Журналістка вирішила перевірити, чи справді ціни на ліки в Україні та за кордоном кардинально відрізняються. Для цього скористалася методом експерименту. Далеко їхати не довелось. Знімальна група відправилась до Польщі. Справді, ліки, що потрібні онкохворим і є найбільш дієвими продають в аптеці, звісно, за наявності рецепта. Проте ціна їх у сім разів менша, ніж хочуть в Україні! Тобто набиватися свої кишені, заробляючи на чужому горі, для деяких українців не становить проблем. І таких постачальників ліків, медичного обладнання та навіть органів для трансплантації в нашій державі безліч, і знайти їх — простіше нема куди: «введи запит в пошуковій системі — і все: лікуйся на здоров’я. От тільки грошиків нам дай трішки заробити. Ну... Мільйончиків там кілька. Хіба тобі шкода? Ти ж і так не виживеш... Ні-ні... Не втрачай надії, продовжуй пити ліки, ціни яких вже давно сягнули вище хмарочосів, але ти ж хочеш жити... І байдуже, що я продаю тобі дешеві підробки... Ти ж все життя ходиш у підробках, їж підробки, любиш підробки, от і помреш... від підробок...» В уяві після переглянутого сюжету народився саме такий образ тих, хто заробляє на чужій біді.

На нашу думку, в цьому розслідуванні знімальна група «Грошей», перш за все, захистить хворих від подібних відчайдушних вчинків: покупки ліків через Інтернет. Адже сподіватись, що у шахраїв прокинеться совість, яку міцно заколисали гроші, марно. А держава та відповідні контролюючі органи, швидше за все, отримують зиск і немалу копійчину в кишені, тому «прикривати цю лавочку» ніхто не буде.

Як даїшники і «швидка» підробляють таксистами

Чергове розслідування програми «Гроші» і чергове замовчування скандалу від міліцейського керівництва. Журналіст Михайло Ткач, представившись туристом, що спізнюється на потяг арендував за 500 гривень патруль ДАІ та машину Швидкої допомоги, які з блимавками, крізь затори, промчали його за 7 хвилин через все місто.

Даїшники одразу погодились допомогти «туристу, що запізнюється» (знали б вони, що він усе знімає на камеру телефона). Диспечер швидкої спочатку була категоричною і відмовила «туристові», проте чарівна цифра «500» і шарудіння чогось паперового у кишені змусили її одразу ж забути про честь, гідність і святе завдання медиків, про які так «щиро» говорила на початку розмови.

Тепер, після розслідування Михайла Ткача, стало відомо і куди дівається пальне зі службових машин (крім того, що його «позичають»), і чому помирають діти, котрих не встигають довести до лікарні. Все просто: водії з супермигалками граються у «Форсаж». І ціною чийогось життя стає чарівна цифра «500».

Наслідки виходу в ефір цього сюжету відчув на собі креативний продюсер департаменту журналістських розслідувань «1+1» Олександр Дубинський: «...зранку прямо під головним офісом «Плюсів» мене зупинив патруль ДАІ, довго роздивлявся на перепустку «1+1» під лобовим склом, а потім намагався виписати штраф за неіснуюче порушення ПДР. А коли я не погодився, на місце події приїхав заступник начальника Київського полку ДАІ у ранзі підполковника — сказати, що ми — телевізійники — не гарні люди...» [13].

Журналістське «полювання» на педофілів.

Журналістка Дарина Чиж відгукується на лист-прохання однієї із глядачок програми, в якому йшлося про те, що її 14-річної доньки домагається 42-річний чоловік через Інтернет. Чи справді педофіли вигадали нову схему, як знаходити собі жертв журналістка вирішує перевірити. Перш за все реєструється в чаті, в обідній час під іменем «Мені 12 років». Вже через годину восьмеро чоловіків запропонували зустрітись, або писали відверто чого хочуть, і що готові заплатити дівчинці. Для зустрічі вирішили обрати найстаршого. Йому виявилось 28 років. Проте у реальності — 36. Знімальна група «віддали» чоловіка до міліції, проте через кілька годин його відпустили. Мовляв, що немає підстав його затримувати.

Зараз функціонують різні сайти, де дівчатка до 14-ти «демонструють» купальники та нижню білизну (відповідну до їх віку). Проте постановка фото і самі моделі виглядають так, ніби ледь не з обкладинки «Плейбою» зійшли. Цей сайт зареєстровано в Японії, тому наші суди, (які б і з сайтом, що функціонував в Україні нічого не зробили б), тут безсиллі.

Ледь не впасти зі стільця змусили знайомі краєвиди. Це була панорама Кам’янця-Подільського. Саме в готелі «Гетьман» проводилась фото сесія для цього сайту. Участь у ній взяли дві уродженки міста років 12-ти! Їхні батьки відмовились говорити на камеру, бо «зіпсують життя дітям» (так ніби вони вже цього не зробили).

Така проблема, на жаль, порушується у багатьох українських ЗМІ. Наприклад, у «Головній програмі» (ICTV) висвітлили процес полювання на педофілів і «...змонтували його в тему, одразу після розлогого сюжету про полювання на скажених вовків у Чорнобильській зоні. Семихвилинний ролик про педофілів, за задумом редакторів, вочевидь, мав ілюструвати однакову природу скажених потвор — як із тваринного світу, так і з людського» [13].

Схема «полювання» проста: в мережі розміщують інформацію про те, що маленький хлопчик прогне зустрічі з дорослим чоловіком. Ось так працюють «на живця». У Харкові спіймати педофіла не вдалось. Він не прийшов на зустріч, але в ефірі показали кадри з успішного «полювання» у Києві.

Висновки

Сьогодні в людей занадто швидкий темп життя, тому бажання і часу думати ще про щось, окрім свого рутинного існування, не має. Саме тому телевізійний простір зараз заповнений розважальними програмами, під час перегляду яких не потрібно думати. Це може призвести до фатальних наслідків: «Не виключено, що в найближче століття число неписьменних, інтелектуальних кастратів, що не продукують і навіть не споживають ідеї, а тільки спостерігають і реагують на побачене-почуте  (радістю чи сумом, спокійно чи емоційно,  тобто інстинктивно)  щонайменше подвоїться,  а то й потроїться...» [14]. Тому журналісти не повинні стояти осторонь цього процесу деградації, що вже, на нашу думку, триває кілька років. Саме,подаючи в ефір якісну продукцію, а не просто займаючись інформуванням чи розважанням населення, журналісти зможуть призупинити процес інтелектуальної деградації суспільства.

Всі, без винятку, ЗМІ, перш за все телебачення, повинні критично ставитись до того, що транслює їх канал. Зокрема, не йти легким шляхом (що дуже складно в нинішніх умовах), тобто не давати лише те, чого бажає глядач (запити якого, зазвичай, не вирізняються потягом до естетики, чи аналітики), а все ж таки зробити спробу створення якісних аналітичних програм. І навчатись цього українські телевізійники почали ще на витоках незалежності. Зараз вітчизняні медіа досить часто використовують аналітику як інтелектуальну зброю. І, на наш погляд, поводитись з нею (аналітикою) варто не менш обережно, аніж з гвинтівками. Прикро, що не всі канали є незалежними і не можуть висвітлювати свою позицію, а через фіно сову, чи іншу залежність пропагують погляди, які потрібні їхньому «джерелу життя».

Проте здійснюються своєрідні прориви, одним із яких, на нашу думку є спецпроект журналістських розслідувань «Гроші» на телеканалі «1+1». Журналісти програми гостро та вміло розкривають будь-які афери, чи махінації, які активно використовують на довірливому населенні. Якщо ж взяти до уваги, що суспільство, політики та чиновники ще недоросли до того рівня, щоб, признавши поразку, попросити вибачення та піти у відставку, то програма є дієвою. Журналісти працюють, перш за все, для людей і не для того, щоб викликати заздрість, показуючи вілли нардепів, наприклад, а задля того, щоб попередити людей, повчити їх на чужих помилках. І ця концепція вдало спрацьовує, адже кількість прихильників та постійних глядачів програми невпинно продовжує рости.

Досвідчені та обізнані журналісти ¾ ось один із найважливіших моментів у створенні програми. Адже саме вони змінюють професії, амплуа, ролі й роблять це належним чином.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аграновский В.А. Вторая древнейшая. Беседы о журналистике: Учебник / В.А. Аграновский М.: Вагриус, 1999. – 415 с.
2. Адорно Т. К. Теорія естетики; пер. з нім. П. Таращук / Т. К. Адорно. – К.: Основа, 2002. – 518 с.
3. Акопов А.И. Аналитические жанры публицистики. Письмо. Корреспонденция. Статья: Учебно-методическое пособие для студентов-журналистов/ А.И. Акопов. – Ростов-на-Дону: Издательство Института массовых коммуникаций, 1996. – 51 с.
4. Архив старого ТВ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://staroetv.su/publ/
5. Багиров Е.И., Кацев И.Г. Телевидение. ХХ век / Е.И. Багиров, Кацев И.Г. – М., 1968. – 246 с.
6. Вакурова Н.В., Московкин Л.И. Типология жанров современной экранной продукции: Учебное пособие/ Н.В. Вакурова, Л.И. Московкин. – М., 1997. – 439 с.
7. Вартанов А.С. Актуальные проблемы телевизионного творчества: На телевизионных подмостках/ А.С. Вартанов. – М.: КДУ, Высшая школа, 2003. – 320 с.
8. Веремчук Т. Денис Данько: «Доводиться брехати ледь не щодня» [Електронний ресурс] / Т. Веремчук. – Режим доступу: http://www.

telekritika.ua/lyudi/2012-05-23/71972

9. Ворошилов В.В. Журналистика: Учебник / В.В. Ворошилов. – СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 1999. – 304 с.
10. Дмитровський З.Є. Телевізійна журналістика: Навчальний посібник / З.Є. Дмитровський. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – 156 с.
11. Долженкова І. «Гроші» таки повернулися [Електронний ресурс] / І. Долженкова. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/teleprogram /2012-09-11/74904
12. Долженкова І. Ловля педофілів [Електронний ресурс] / І. Долженкова. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/kontent/2013-11-13/87506
13. Дубинський О. Як ДАІшники та Швидка таксистами підробляють – програма «Гроші» [Електронний ресурс] / О. Дубинський. – Режим доступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/dubynsky/4ea7e76c42d77/
14. Житарюк М. Трансформаційні тенденції сучасної журналістики: до питання про функції і принципи/ М. Житарюк // Вісник Львівського університету імені І.Франка. – 2011. – № 34. – С. 109–120.
15. Жорстоко побитий журналіст програми «Гроші» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/nevidomi-zhorstoko-pobili-zhurnalista-programi-groshi.html
16. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник / В. Й. Здоровега. – Львів : ПАІС, 2000. – 180 с.
17. Кузнецов Г.В. Так работают журналисты ТВ: Учебное пособие/  Г.В. Кузнецов. – М.: Издательство Московского университета, 2004. – 403 с.
18. Кузнецов Г.В. ТВ-журналист / Г.В. Кузнецов. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 251 с.
19. Кузнецов Г.В. Тв-журналистика: критерии профессионализма / Г.В. Кузнецов. – М.: «РИП-Холдинг», 2004. – 222с.
20. Кузнецов Г.В., Цвик В.Л. Телевизионная журналистика: Учебное пособие / Г.В. Кузнецов, В.Л. Цвик – М.: «Высшая школа», 2002. – 345 с.
21. Лубчак В. «Ми ¾ великий рупор» / В. Лубчак // День. – 2012. – 9 листопада. – № 204. – С. 25–27.
22. Мащенко І.Г. Телебачення України в 2-х т. – Т. 1. – Телебачення de facto / І.Г. Мащенко. –  К., 2001. – 465 с.
23. Програма «Гроші» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://groshi.1plus1.ua/
24. Саппак В.С. Телевидение и мы / В.С. Саппак. – М.: «Искусство», 1988. – 127 с.
25. Саруханов В.А. Азбука телевидения: Учебное пособие / В.А. Саруханов. – М.: «Аспект Пресс», 2003. – 223 с.
26. Сивашева М.Н. Журналистское расследование: от замысла до воплощения: Пособие для журналистов, студентов, преподавателей вузов / М.Н. Сивашева. – Кыргызстан: «Сорос-Кыргызстан», 2006. – 146 с.
27. Словник української мови в 11-ти т. – Т.7. – К: «Наукова думка», 1970–1980. – С.74.
28. Сухенко М. Кожен, хто до тебе прийшов, хоче тебе використати [Електронний ресурс] / М. Сухенко. – Режим доступу: http://www.telek ritika.ua /lyudi/2011-07-22/64484
29. Цыбикова Н.Е. Обратная сторона луны. Записки телеведущей БГТРК/ Н.Е. Цыбакова. – Улан-Удэ, 2003. – 86 с.