Вилучення (викуп) земель та передача їх у властність і надання у користування

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра земельного кадастру   КУРСОВИЙ   ПРОЕКТ   по предмету: «Основи земельного права»   на тему: «Вилучення (викуп) земель та передача їх у властність і надання у користування»     Виконав : студент 4 курсу заочного відділення факультету “землевпорядкування” Іванов  С.В. Шифр 98020 Перевірив: Смоленський Є.В. Одеса  2001  р.

 

ЗМІСТ

Вступ

Глава І. Надання і вилучення (викуп) земель.

Глава ІІ. Порядок погодження питань, пов’язаних з вилученням (викупом) земель.

Глава ІІІ. Відшкодування збитків, нанесених власникам землі і землекористувачам вилученням (викупом) земельних ділянок.

Глава ІV. Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Глава V.Складання і затвердження  проекту відведення  земельних ділянок.

Глава VІ. Перенесення меж, наданих земельних ділянок в натуру і видача документів, які посвідчують право власності і право користування землею.

Заключення.

Перелік використаної літератури.

Перелік нормативних актів.

Додатки.

План відводу земель ( в конверті)

 

В С Т У П

За останні роки в Україні  відбулися суттєві зміни у  формах власності на землю. Безплатно сільським і міським жителям передано у власність мільйони гектарів продуктивних земель: земельні ділянки під сади, городи, для будівництва житла, розширення особистих підсобних і організації селянських (фермерських) господарств.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є  основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Тому розробка і запровадження раціональних засобів державного управління земельними ресурсами, гарантії прав власності на землю є одним із найактуальніших завдань.

Нинішня земельна реформа в державі вже четверта за останні 130 років. Дві перші відбулися, коли Україна входила до складу Російської  імперії, третя за часу входження до складу СРСР. Остання, четверта, є важливою складовою частиною аграрної реформи, де охоплються складні питання життя і розвитку суспільства в цілому. Тому остання реформа має діаметрально протележні цілі, оскільки спрямована вона  на ліквідацію державної монополії на землю, відновлення приватної власності і головне на реанімацію в селенина почуття власника і господаря на цій землі.

Початок формування концептуальних основ  земельної реформиі приватизації землі  був закладений Земельний кодекс Української РСР. Далі була прийнята ціла низка законадавчих актів про  земельну реформу, однак цівільного ринку  землі так і не сформовано, а без нього будь-яка реформа преречена  на невдачу. Сталось так.що в Україні законадавчо ухвалені дві концепції земельної реформи. Перша полягяє в тому, що всі мають рівне право на приватизацію рівних за розміром земельних ділянок. Друга  полягає в надані  пріорітетного права  на приватизацію  сільськогосподарських угідь тим, кто їх  безпосередньо обробляє, займається сільськогосподарським виробництвом. Ці концепції  співіснували  деякий час, що безумовно стримувало процеси реформування земельної власності.

Все це заклало добрі умови до суттєвих структурних змін у земельному фонді та змін його по формах власності. Слід відмітити, що на початку 1992 року вся земля повністю знаходилась  у державній власності. За 1992 рік  в колективну і приватну власність було передано 155,6 тис.га, 1993 відповідно –2376,6 тис. га, в 1994 році – 2674,1 тис. га, в 1995 році- 18838,0 тис. га і в 1996 –3168,9 тис.га. В таблиці 1 приведена зміна структури земельного фонду України за формами власності з 01.11.90 по 01.01.98.

Аналізуючи стан роздержавлення і  приватизації землі слід відмітити, що перехід від державної монополії  на землю до приватної власності  йде по різним регіонах країни не однаково. Найбільш питома вага сільськогосподарських  угідь у державній власності на початок 1997 року у Львівській області – 86,9% від всього по Україні, Івано-Франківській – 75,3%  і в Автономній республіці Крим 70,8%. Менше всього лишилось у державній власності – 27,7% у Чернігівській області, 29,8% - Хмельницькій області, 29,9% - Кіровоградській області.

Глава І. Надання і вилучення (викуп) земель.

До основних нормативних актів, регулюючих вилучення (викуп) і надання  земель, відносять Конституцію України, Земельний кодекс України, закон  України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, закон України “Про внесення і доповнень до закон України “Про селянське (фермерське) господарство”, закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, закон України “Про оренду землі” та інші нормативні акти.

Згідно ст.15 Земельного кодексу  України (надалі ЗКУ) до органів, що здійснюють державне управління у галузі викоритсання і охорони земель, відносяться: Кабінет  міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві ради і адміністрації, Державний комітет України по земельних ресурсах та інші уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції. Земельний Кодекс України в статтях 9-14 дає перелік цих компетенцій, які в переважній більшості направлені на вирішення проблем близьких за змістом, але різні за  масштабами відповідно до рівня рад.

Відповідно до статті 6 Земельного Кодексу України право на одержання  у власність земельних  ділянок  мають громадяни України для:

• ведення селянського (фермерського) господарства;
• ведення особистого підсобного господарства;
• будівництво та обслуговування жилого будинку у господарських будівель (присадибна ділянка);
• садівництва;
• дачного та гаражного будівництва.

Громадяни  набувають  право власності на земельні ділянки  у разі:

- одержання  їх у  спадщину;

- одержання частки  землі у спільному марні подружжя;

- купівлі-продажу, дарування  та обміну.

Передача земельних  ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

 Безплатно  земельні ділянки передаються  у власність громадян для:

1. ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що окислюється у порядку, передбаченому цією статтею;
2. ведення особистого підсобного господарства;
3. будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельної ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 Земельного Кодексу України;
4. садівництва;
5. дачного і гаражного будівництва.

Розміри цих  земельних ділянок відповідно визначні у статтях 52, 56, 67, 57, 67 ЗКУ.

За плату  передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує  середню земельну частку.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови — до районної, міської, в адміністративному-підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві, зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і  у разі зго-ди передати земельну ділянку  у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність  земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Ралами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для:

ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу;

ведення особистого підсобного господарства у розмірі  згідно з статтею 56 цього Кодексу;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки  передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів  розглядають у місячний строк  зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Придбання громадянами  у місцевих Рад народних депутатів  земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно, провадиться за плату в порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу.

Придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Договір купівлі-продажу  земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Рішення відповідної  Ради народних депутатів з цього  питання є підставою для укладання  договору купівлі-продажу земельної  ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку

Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання

При переході права  власності на будівлю і споруду  разом з цими об’єктами переходить у розмірах передбачених статтею 67 Земельного Кодексу України, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового  призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права  власності громадян на жилий будинок  і господарські будівлі та споруди  до кількох власників, а також  при переході права власності  на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об’єктів.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають  у колективній  власності громадян,  здійснюється  за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам  і організаціям разом з цими об’єктами  до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарськнх потреб надаються землі несільськогосподар ського призначення, не придатні для ведення сільського   господарств або сільськогосподарські угіддя гіршої якості,

Надання для вказаних шлем земельних ділянок із земель лісового фонду провадиться переважно за рахунок не лісових площ або площ зайнятих чагарниками і малоцінними насадженнями.

Надання земельних  ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із по рушенням ґрунтового покриву, провадяться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повернення них ділянок попереднім власникам землі або землекористувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування  без заздалегідь установленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох  років і довгостроковим - від трьох  до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ті строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно кортокострокового або довгострокового тимчасового користування.