Лекции по "Земельному праву"

Лекція № 1

Тема: Земельний кадастр

 

Земельний кадастр – це сукупність необхідних достовірних відомостей про правовий, господарський і природний стан земель.

 

Державний земельний  кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визначення фактів виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування і правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну і якісну характеристику, розподіл серед землевласників і землекористувачів.

 

Призначенням ДЗК є забезпечення інформацією органів державної влади і місцевого самоврядування, зацікавлених установ, підприємств з метою регулювання земельних відносин, визначення розміру плати за землю для раціонального використання і охорони земель, для контролю за використанням земель, економічного та природоохоронного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

 

ДЗК є основою для ведення  кадастрів галузевих (водний).

 

Основні завдання ДЗК:

– забезпечення відомостей про земельну ділянку;

– застосування єдиної системи координат  та системи ідентифікації земельних  ділянок;

– запровадження єдиної системи  земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

 

 

Лекція № 2 де вона??

 

Лекція № 3

Тема: Історія  розвитку земельного кадастру

 

4 тис. років тому назад люди  займалися обліком землі.

Кадастр (лат. капітаструм – перепис).

Обліком займалися в Єгипті. Ще до нашої ери в Єгипті існувало кілька категорій земель, які виділялися за їх якістю:

– ті, що приносять дохід;

– ті, що не приносять доходу.

 

У стародавньому Єгипті облік земель проводився два рази на рік.

У Китаї землі поділялися на 9 категорій.

Греки поділяли поняття «земля»  і «ґрунт».

Земля – це ґрунт + технологічні умови.

Вони розуміли землю як елемент  космосу.

У стародавньому Римі (6 ст. до н.е.) знайдено опис земельної власності, де було зазначено розмір, якість, доходи, способи обробітку землі. Складалися карти. При Ю. Цезарі кадастрові роботи проводилися по колоніях.

 

Середньовіччя.

Візантійська с/г енциклопедія.

Землі поділялися на 5 класів:

– чорноземи;

– заплавні;

– засолені;

– червоні.

 

Король Карл Великий провів опис маєтків із фіксацією земель (8 ст.).

11, 12 ст. – кадастр Англії, Сицилії.

Утворення буржуазії дало поштовх у кадастрі.

Він базувався на відмінностях доходності від землі (затрати від виробництва).

У 17–18 ст. у країнах Західної Європи кадастр набуває найбільшого  поширення в Італії (Міланський земельний  кадастр). В основі було положено точне визначення площі і доходності.

Кадастр поділявся на:

– реальний – кадастр по маєткам;

– парцелярний – за частинами господарств.

Проводилася порівняльна характеристика за даними ринковими цінами.

Парцелярний кадастр – це більш  докладна інформація про землю.

Складалися плани із зображенням кожної парцели.

Земля поділялася на:

– добру;

– середню;

– непридатну.

Для кожної ділянки складався середній урожай. Дані заносилися у кадастрові книги. Існував податковий центральний орган.

 

Існував Австрійський кадастр.

Він був дуже детальний. Складалися певні протоколи, в яких були зазначені номери полів, розміри, фіксація доходів. Ділянки мали фіксовані номери.

 

Кадастр Наполеона (початок 19 ст.) – 1807 р. за спеціальним законом.

Цей кадастр був дуже розтягнутий  у часі – були проведені складні топографічні зйомки. При Наполеоні була посада головного геометра (сучасний геодезист). Це дало поштовх до розвитку парцелярного земельного кадастру. Давалася оцінка землі. З кожного класу угідь визначалися дані за врожайністю і цінами.

 

Прусський кадастр (після кадастру Наполеона).

Набула розвитку агрокультурна  хімія. Визначалася якість ґрунтів. До нього були залучені наукові дані.

 

Кадастр на території  України

Україна була залучена до складу двох імперій – Російської та Австро-Угорської.

За часів Ольги і Ігоря установлено обтяжуючий податок.

Облік був недосконалий і мав  спрощений характер. У 11 ст. землі  розподілялися за угіддями:

– орні;

– мисливські;

– дворові;

– пустопорожні (неудоби).

Перші переписи – 12 ст.

За Святослава землі описувалися  більш докладно.

1245 р. проведено перший перепис  українських земель (за часів  татарської навали).

1273 р. – перепис усіх земельних  угідь.

Для кожного господарства велися «Писцеві книги».

При Івані Грозному були описані  всі землі Росії. За «Помєсним приказом» вимірювалися сіножаті, ліси. Це заносилося до книг. Ці книги мали попередній характер. Проводилися права на земельну власність.

 

 

 

Лекція № ????

Тема: Кадастр в Російській імперії та СРСР

 

У 1840 р. у Росії було організовано міністерство державних маєтків. Метою було здійснити «основу» для оподаткування.

Орні землі поділялися на 5 класів:

– кращі;

– добрі;

– середні;

– посередні;

– гірші.

Із 70-х років 19 ст. всі земельно-оцінювальні роботи отримали назву «Земського земельного кадастру».

Перші роботи здійснювалися у Рязанській губернії. Фіксувалися дані про властивості ґрунтів, про чистий дохід (врожайність ´ ціну – затрати).

У середині 1870-х років до роботи перейшли московські і чернігівські земства. Вивчались ринкові і орендні ціни за кілька років.

У Чернігівській губернії використовувався статистико-економічний метод. Визначали середню врожайність, доходність. Велика увага приділялась господарському використанню земель.

В.В. Докучаєв дав розвиток бонітуванню ґрунтів, що базувалося на класифікації ґрунтів (геологічні, фізичні і хімічні властивості). Докучаєву вдалося виділити 9 типів ґрунтів за їх властивостями. Виявив кореляцію залежності між ґрунтовими властивостями і рівнем врожайності. Кращий ґрунт (100 балів) – еталонний ґрунт – порівнюється з іншими ґрунтами.

За цими методами здійснювалися роботи в інших губерніях.

В частині України, що входила до складу Австро-Угорської імперії, у 30-х роках 19 ст. було введено земельний кадастр, що мав назву дефінітум, який існував до 1939 р. Враховувались кліматичні умови, врожайність.

Українські землі у складі Чехословаччини – продовжувались Австро-Угорські кадастри. До земельного кадастру було негативне ставлення.

За радянських часів проводилася  реєстрація і облік.

У 1960-х роках було зроблено виключення для економічної оцінки земель (для планування с/г культур).

Економічна оцінка земель зародилася в укрземпроекті (Харченко). У 1961 р. він організував інститут, був ініціатором ґрунтових досліджень на території всієї України. У 1964 р. він створив відділ земельного кадастру.

 

 

 

Лекція № 4

Тема: Загальні засади державного земельного кадастру

 

Призначення ДЗК.

Важливим пунктом є потреба  переходу до ринкової економіки. Ще у 1950 – 1960-х рр. виникла необхідність переходу до планування із урахуванням  природних властивостей.

У 1968 р. було введено ДЗК.

Він складався із:

– реєстрації;

– обліку кількості і якості;

– бонітування;

– економічної оцінки земель.

12 січня 1993 р. зафіксовано у  Кабміні Постанову щодо ДЗК «Про порядок ведення ДЗК».

Діючий земельний кадастр має за мету: встановлення процедури визначення права власності на земельні ділянки, права користування, місце розташування, оцінку ділянок, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників і користувачів.

 

Призначення ДЗК:

Забезпечення необхідною інформацією органів державної влади, місцевого самоврядування, громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, охорони природних ресурсів.

 

Основні завдання ведення ДЗК:

– забезпечення повноти інформації про всі земельні ділянки;

– застосування єдиної системи просторових  координат та системи ідентифікації  земельних ділянок;

– єдиної системи кадастрової інформації та її достовірності.

 

Складові ДЗК:

– кадастрове зонування;

– кадастрові зйомки;

– бонітування ґрунтів;

– економічна оцінка земель;

– грошова оцінка;

– державна реєстрація;

– облік кількості і якості.

Ці складові мають різне застосування у ДЗК.

 

 

 

 

Лекція № 5

Тема: Види і принципи ДЗК

 

Залежно від змісту і порядку ведення:

– Основний (первинний);

– Поточний (наступний).

Основний – це початкове одержання відомостей про стан земель і введення цих даних у земельнокадастровий документ. (Обстеження земель, земельнооцінювальні роботи, чергове заповнення ДЗК документів, які були прийняті заново). Може проводитись по районах, областях і по державі в цілому.

При основному земельному кадастрі збираються та зберігаються дані про земельні площі, склад угідь, бонітування ґрунтів, економічну оцінку земель, розглядаються правові аспекти, пов’язані з власністю. Цей матеріал аналізується, перевіряється достовірність, проводиться коректування за необхідності. Дані приймаються як вихідні для заповнення ДЗК документації.

За допомогою інформації ДЗК  можна прийняти рішення про раціональне використання земель.

 

Фіксація якісного стану  земель

Поточний кадастр – для виявлення і внесення у ДЗК документацію змін, що виявились після проведення основного ДЗК. Усунути помилки, які були допущені при складанні основного кадастру. Забезпечує наявність сучасності земельно-кадастрової інформації.

Поточний земельний кадастр відображає зміни, що мають законне обґрунтування (спотворення площ угідь, передача другому власнику землі). Поточний кадастр захищає права власників.

Основний і поточний ЗК взаємопов’язані.

Поточний кадастр організовується  одразу після закінчення основного. Чим більше розрив, тим більше ускладнюється ситуація.

Точність кадастрових даних  залежить від земельних зйомок. Поточний проводиться із тією ж точністю, що й основний.

 

Основні принципи ДЗК

Ведення кадастру, вивчення земельних  ресурсів вимагає дотримання певних принципів:

1) єдність;

2) законність;

3) безперервність;

4) об’єктивність;

5) економічність;

6) наочність;

7) доступність.

 

Єдність – кадастр повинен охоплювати всю територію країни за єдиною системою. Найбільш детальні відомості необхідно отримати про землі с/г призначення, лісові землі. Єдність ведення ДЗК забезпечується відомчими управліннями, контроль за правильністю використання – держкомземом і місцевими органами. Має важливе значення уніфікація звітних і облікових документів.

Законність – цей принцип стоїть на охороні прав власників. Здійснення цього принципу забезпечується законодавчими актами, що можуть змінюватися.

Безперервність – врахування тих змін, що відбулися, має бути безперервним. Дані повинні систематично уточнюватися, фіксуватися зміни. Зміни у складі земельних угідь фіксуються один раз на рік.

Об’єктивність. Всі показники кадастру повинні відповідати дійсності. Земельні угіддя записувати за їх фактичним станом і використанням. Правильність ведення ДЗК самими власниками має велике значення. Станом на 01.01 кожного року складається звіт про наявність і використання земель. Відбувається контроль за використанням земель, фіксуються землевпорядчі, обстежувальні роботи. При порушенні ведення ДЗК винні притягаються до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Економічність. ДЗК забезпечується застосуванням сучасних аерофотозйомок, космічних зйомок. Використання цих технологій дає змогу економити кошти.

Наочність. Кадастрові дані мають бути зрозумілими і простими. Громіздкий кадастр призводить до збільшення штату ДЗК служби. Наочність досягається тоді, коли на потрібну територію є картографічні матеріали.

 

Земельні ресурси – всі землі, що є у власності народу України.

При веденні ДЗК враховують територіальне розміщення землі.

Відповідно до ЗК України повноваженнями у галузі земельних ресурсів наділені Верховна Рада України, місцеві ради, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Республіки Крим, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, місцеві державні адміністрації.

 

Землі поділяються за найбільш характерними ознаками:

– цільове призначення земель – встановлений у законодавчому порядку правовий статус земель, що залежить від суспільних інтересів.

1) землі с/г призначення;

2) землі житлової і громадської забудови;

3) землі природно-заповідного фонду та ін.;

4) землі оздоровчого призначення;

5) землі рекреаційного призначення;

6) землі історико-культурного призначення;

7) землі лісового фонду;

8) землі водного фонду;

9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та ін. призначення.

 

Земельні ділянки, яким не надані категорії, можуть знаходитися у запасі.

Зміна цільового призначення може відбуватися за рішеннями відповідних  органів за передачею землі у  власність, надання у користування.

Порушення порядку зміни цільового призначення може привести до того, що права власності на земельну ділянку будуть визнані недійсними.

 

Протяжність території України  складає:

– із заходу на схід – 1316 км;

– із півночі на південь – 893 км.

 

Загальна довжина кордону – 6,5 тис. км.