Інвестиційні ресурси та інноваційна діяльність

Інвестиційним комплексом називається система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій усіх галузей господарства.

До складу інвестиційного комплексу входять:

- інвестори — вкладники капіталу;

- підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;

- проектні підприємства й архітектурні організації;

- промисловість будівельних матеріалів, конструкцій і виробів;

- хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість у частині, пов’язаній з постачанням предметів для інвестиційного комплексу;

- машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва;

- агреговані виробничі управлінські структури;

- інвестиційні банки;

- ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу;

- органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

 

2. Внутрішні й зовнішні  джерела інвестування. Прямі та  портфельні іноземні

                                                   інвестиції.

Інвестиції можуть здійснюватися як за рахунок внутрішніх (національних), так і за рахунок зовнішніх ( іноземних) джерел. Обидва джерела інвестицій відіграють значну роль для активізації залучення капіталу і розвитку економіки країни. Спочатку, розглянемо внутрішні джерела інвестицій. У масштабі країни загальний рівень заощаджень залежить від рівня заощаджень населення, організацій та уряду. Так, населення може відкладати певні кошти на майбутнє, компанії можуть реінвестувати частину отриманого від своєї діяльності прибутку, а уряд накопичувати кошти за рахунок перевищення надходжень коштів до бюджету над витратами. У той же час, обсяг заощаджень безпосередньо впливає на обсяг інвестицій в країні, оскільки частина коштів спрямовується на споживання, а частина, що залишилася - на інвестиції. Виходячи з цього, можна виділити наступні основні внутрішні джерела інвестицій:

а) прибуток. Підприємства та організації часто використовують прибуток як джерело інвестицій. Частина отриманого прибутку направляється ними на розвиток бізнесу, розширення виробництва і впровадження нових технологій. Очевидно, що ті підприємства та організації, які не виділяють коштів на ці цілі, в кінцевому підсумку стають неконкурентоспроможними. Брак фінансових ресурсів, у тому числі на розвиток бізнесу, підприємства іноді намагаються заповнити за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Проте слід враховувати, що збільшення цін на свою продукцію викликає скорочення попиту на неї, що призводить до проблем з реалізацією продукції, і, як наслідок, до спаду виробництва.

б) банківський кредит. Банківське кредитування в багатьох розвинених країнах є одним з основних джерел інвестицій. При цьому, особливу роль відіграє довгострокове кредитування, оскільки в цьому випадку навантаження на позичальника невисока і у підприємства є час на "розкрутку" бізнесу. Тим не менше, роль банківського кредитування як джерела інвестицій залежить від розвитку банківської системи та економічної стабільності в країні. Не викликає сумнівів той факт, що нестабільність в країні призводить до небажання банків видавати довгострокові кредити і фінансувати інвестиційні проекти. В цілому, банківське кредитування сприяє поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загальному підйому економіки країни.

в) емісія цінних паперів. Емісія цінних паперів поступово стає в Україні джерелом інвестицій. Водночас, у розвинених країнах саме випуск цінних паперів є одним з основних джерел фінансування інвестиційних проектів. З метою отримання коштів підприємства можуть випускати як акції, так і облігації. При цьому, покупцями цінних паперів, як правило, можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи, що володіють вільними коштами. Саме вони в даному випадку виступають інвесторами, надаючи власні кошти в обмін на цінні папери підприємства.

г) бюджетне фінансування. 

д) амортизаційні відрахування.  Амортизаційні відрахування спрямовані на відновлення засобів виробництва, які зношуються в процесі використання при виробництві товарів.

Фінансових коштів, одержуваних національною економікою за рахунок внутрішніх джерел інвестицій, не завжди достатньо для успішного економічного розвитку країни. Це особливо актуально для країн з розвивається або перехідною економікою. У зв'язку з цим , необхідно окремо розглянути зовнішні джерела інвестицій, тобто джерела іноземних інвестицій:

а) прямі іноземні інвестиції. Під прямими інвестиціями прийнято розуміти капітальні вкладення в реальні активи ( виробництво) інших країн, в управлінні якими бере участь інвестор. Інвестиції можуть вважатися прямими, якщо іноземний інвестор володіє не менше ніж 25 % акцій підприємства, або їх контрольним пакетом, величина якого може варіюватися в досить широких межах залежно від розподілу акцій серед акціонерів. Провідними інвесторами є економічно країни, в першу чергу США , але за останні 20 років їх частка в загальній сумі зарубіжних прямих інвестицій скоротилася з 55 % до 44 % , частка ж країн Західної Європи і Японії зросли (за 37 % до 44 % і з 1 % до 10 %).

б) портфельні іноземні інвестиції. Портфельними іноземними інвестиціями прийнято називати капіталовкладення в цінні папери закордонних підприємств і організацій. Також можливе інвестування коштів у цінні папери іноземної держави.

в) іноземні кредити. У 1970 - 1980 рр. відбулося різке зростання міжнародних кредитів , в результаті чого вони стали розглядатися як ще одне джерело інвестицій. У якості кредиторів зазвичай виступають міжнародні організації (Міжнародний валютний фонд тощо) і великі закордонні банки (Європейський Банк реконструкції та розвитку, Дойче банк та ін.) Середньострокові та довгострокові кредити можуть надаватися промисловим і торговим корпораціям , підприємствам , банкам , фінансовим компаніям, а також безпосередньо державі. В останні роки на міжнародному ринку часто використовується така форма довгострокового фінансування , як проектне фінансування. Воно полягає в наданні великих кредитів під конкретні промислові проекти підприємств. Таким чином, зазначена форма довгострокового кредитування зближується з прямими інвестиціями.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретного проекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Мета прямих інвестицій — встановлення контролю за діяльністю підприємства i одержання прибутку від його господарської діяльності.

До прямих іноземних інвестицій відносять реальні капіталовкладення в підприємства, землю чи реманент або експортні, інвестиційні товари чи передача технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом. Необхідною умовою віднесення інвестицій до прямих є наявність у інвестора довгострокового інтересу. Так, за даним підходом, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – це вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство – резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу. За прямого іноземного інвестування вкладник безпосередньо зацікавлений у ефективному використанні своїх коштів, оскільки віддача від інвестицій становить його прибуток; при цьому партнери країни, яка приймає, часто отримують нову технологію, допомогу в організації виробництва та збуті продукції. До складу ПІІ належать: – Вкладення компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвестору); дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії в який більше 50%; асоційованих компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25% капіталу і більше); – Реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії; – Внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

До факторів прямих іноземних інвестицій вітчизняні та зарубіжні до-слідники відносять наступні:– Політичні фактори. – Фактор конкуренції.

Прямі іноземні інвестиції значним чином визначаються трьома видами переваг – власності, розміщення та інтерналізації.

  Портфельні інвестиції  не можна вважати противагою  прямим, вони є їx доповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця.

Портфельні інвестиції – це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Міжнародні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування.

Портфельні інвестори, як правило, лише надають фінансовий ка-пітал і, на відміну від прямих інвесторів, ніяк не втручаються в процес управління компанією. Стратегія портфельних інвесторів орієнтована на короткостроковий ефект, а не довгострокове зростання, і найчастіше по-лягає у пошуку швидкого та значного прибутку у формі приросту вартос-ті. Застосування даного виду інвестицій часто підкоряється прагненню мінімізації ризику на відміну від прямих інвестицій, зумовлених головно довгостроковими та структурними чинниками. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь чи компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.

 

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цін-них паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:

– акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ; – боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій, про-стих векселів, боргових розписок – грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або визначений договором змінюваний дохід; – інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, тощо; – фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи).

Під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й становить цілісний об’єкт управління.

 

           3. Різновиди і структура реальних (виробничих) інвестицій.

 

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтворення.

Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають:

- вартість будівельно-монтажних робіт;

- вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

- інші капітальні роботи й витрати. елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.

Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці підв та їхніх добровільних об’єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове буд-во) відтворення основних фондів.

Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих під-в у більшості галузей виробничої сфери.

Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень. Визначення необхідного обсягу капітальних вкладень залежить від ситуації на ринку:

- за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;