Займенник як частина мови

Займенник як частина мови

Займенник (рос.  местоимение) –  це  самостійна  частина  мови,  яка 

узагальнено  вказує  на  предмети,  ознаки  або  кількість,  але  не  називає  їх: ти,

кожний, ніхто. Своє конкретне  лексичне  значення  займенник  набуває лише в

контексті,  коли  його  співвідносять  з  певними  частинами  мови.  Займенники  у 

мові  вживаються  для  того,  щоб  уникнути  повторення  тих  самих  слів.  При 

цьому  їхню форму треба  обов’язково узгоджувати з родом  і числом іменників,

замість яких ці займенники вжито. 

За значенням займенники поділяються на такі розряди: особові (я, ми, ти,

ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, наш, твій, ваш, їхній,

свій), вказівні (цей, той, отой, оцей, такий, отакий, стільки), означальні (весь,

увесь,  усякий,  всякий,  кожний,  інший,  сам,  самий),  питальні  (хто? що?  який?

чий?  скільки?  котрий?),  відносні  (хто,  що,  який,  чий,  скільки,  котрий),

неозначені  (хтозна-скільки,  абиякий,  дещо,  щось,  казна-яка,  будь-хто,  який-

небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий).

Займенник може  виконувати  синтаксичну  роль  узгодженого  означення  (у 

скількох  класах?),  підмета  (скільки  років  минуло?),  обставини  (на  скільки  це

переконливо?), додатка (минуло стільки років). 

 

Відмінювання  займенників 

1.  Особливістю   відмінювання  особових  займенників   є  те,  що  під  час 

відмінювання у них  змінюється не тільки закінчення, а  й основа: я – мене –мені 

– мене – мною – на мені. Особливістю відмінювання особових займенників він,

вона,  воно,  вони  є  поява  у  них  після  прийменників  та  в  орудному  відмінку 

початкового звука н-, наприклад: він – його (нього) –  йому – його (нього) – ним – 

на ньому (на нім); вона – її ( неї) – їй – її (неї) – нею – на ній.

Після  прийменників,  що  вимагають  давального  відмінка (завдяки,

всупереч,  наперекір,  назустріч,  вслід,  на  противагу),  займенники  вживаються

без н: завдяки їм, назустріч  їй, всупереч йому.

2.  Зворотний  займенник  себе  не  має форм  називного відмінка,  роду,

множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи  ти: -, себе – собі – 

себе – собою –  собі.

3. Вказівні займенники  той (та, те), отой (ота, оте), такий  (така, таке),

отакий (отака,  отаке),  цей (ця,  ці)  відмінюються  подібно до  прикметників

твердої  групи.  Займенники  жіночого  роду  та,  ця  в  родовому  і  орудному

відмінках однини мають  такі форми: тієї (тої) – цієї (цеї) –  тією (тою) – цією

(цею). 

Займенники  той,  цей  і  те,  це у місцевому відмінку  однини  мають

паралельні форми: на тому – на тім, на цьому – на цім.

4. Присвійні займенники  наш, ваш відмінюються подібно  до прикметників 

твердої групи, а займенник  їхній – до прикметників м’якої. Перед закінченням -

ого, -ому  пишеться  м’який  знак:  їхній – їхнього – їхньому – їхній (їхнього) –

їхнім – на їхньому.

5.  Означальний   займенник  весь (увесь)  відмінюється  як  прикметники 

м’якої  групи,  а  в  орудному  відмінку  множини  закінчується  на  –іма (всіма).

Займенники  кожний (кожен),  жодний (жоден),  всякий (всяк),  інший,  самий

(сам)  відмінюються  як  прикметники  твердої   групи:  кожний –  кожного  – 

кожному – кожний (кожного) – кожним – кожному.

6. Для відмінювання  займенників хто, що, хтось, щось, дехто, дещо, будь-

хто,  будь-що,  хто-небудь,  що-небудь,  ніхто,  ніщо  характерний  суплетивізм:

дехто –  декого –  декому –  декого –  деким –  на  декому.  У  неозначених 

займенників  якийсь  і  чийсь  у  родовому  і  знахідному  відмінках  множини 

з’являється  вставний  о:  якихось,  чиїхось;  так  само  утворюється  друга  форма

орудного відмінка займенників  хтось і щось, кимсь і кимось, чимсь і чимось. 

134

У  прийменникових формах  заперечних  займенників  усі  складові  частини 

пишуться окремо, наприклад: ні до кого, ні з ким, ні на кому.

7.  Відносний  займенник   чий  має  у  давальному  і  місцевому  відмінках 

паралельні форми:  чий –  чийого –  чийому (чиєму) –  чий (чийого) –  чиїм –  на

чийому (чиїм).

 

Використання  займенників у професійному мовленні

Оскільки займенники не виражають конкретного значення, а виступають у 

ролі  контекстуальних  синонімів,  вказуючи  на  особу  чи  предмет,  тому  слід

обережно вводити їх в текст. Це особливо стосується займенників  третьої особи 

він, вона,  воно  і вказівних займенників цей,  ця,  це.  Може  виникнути

неясність,  якщо  ці  займенники  співвідносяться  за  родом  і  числом  з  кількома

іменниками.  Найчастіше  помилка  полягає  в  тому,  що  з  тексту  не  зрозуміло,

якого  слова  стосується  займенник,  а це  вносить у текст двозначність.

Наприклад: 1)  Коли Петренко  познайомився  з  Степаненком,  він (?)  був  уже 

начальником відділу.  Хто був начальником відділу, Петренко чи Степаненко?

Тому  речення  потрібно  скласти  так.  Познайомившись  з Петренком,

Степаненко  вже  був  начальником  відділу.  Або:  Степаненко  вже  був 

начальником відділу, коли познайомився з Петренком.  

Більшість ділових паперів  оформляється від імені установи, підприємства,

організації.  Проте,  займенник  ми  в  цій  ситуації  опускається.  Документи,  як

правило,  починаються  дієсловами  у  першій  особі  множини:  просимо…,

надсилаємо…,  повідомляємо…  Особовий  займенник  ми  використовується  в 

документах  для  пом’якшення  категоричності  вимоги  чи  наказу.  Паралельно

вживається  форма  третьої  особи:  Дирекція  просить…,  завод  повідомляє…,

фірма надсилає…, дирекція повідомляє…, ректорат зобов’язує...

Для підкреслення поваги, ввічливості в усному й писемному  професійному

мовленні вживається  займенник Ви  (у  заявах,  запрошеннях, офіційних листах,

приватних листах, адресованих  старшій за віком особі): Прошу  Вашого дозволу 

на  поїздку…, Одержав  Вашого  листа. При  займеннику Ви дієслово-присудок

вживається у множині: Ви сказали, Ви повідомили.

Займенник  Ви (Вам) (наприклад:  Надсилаємо  Вам  для  ознайомлення…)

теж  можна  уникати,  що  створить  загальне  враження  строгої  об’єктивності 

викладу, типової для  ділового стилю: Надсилаємо для ознайомлення ....

Проте бувають  ситуації,  в  яких наявність  чи  відсутність  займенників Ви,

Вас,  Вам,  Вами  змінює  спрямування  й  тональність  висловлювання.  Так,

звороти  типу  пропоную  з’явитись,  прошу  уточнити,  вимагаю  притягти  до… 

виражають більш категоричну  й безапеляційну вимогу, ніж ці  самі  звороти   з

особовими  займенниками  Вам,  Вас,  Вами.  Наприклад:  Пропоную  Вам 

з’явитись;  Прошу  Вас  уточнити.  Введення  у  текст  особового  займенника

пом’якшує категоричність вимоги.

Якщо більшість документів оформляється офіційно від третьої особи  і не

містить займенника, то в  особових документах чи при адресуванні  певній особі 

вживається особовий займенник я (в автобіографіях, дорученнях, розписках).

Займенник  я  в  офіційно-діловому,  науковому  та  публіцистичному (крім

тих  випадків,  коли  є  відтінок  автобіографічності)  стилях  замінюється 

авторським ми  з  метою  залучити  слухача (читача) до  участі  в міркуваннях,  а 

також, коли є потреба, пом’якшити категоричність висловленого (  ... у процесі

дослідження ми дійшли таких  висновків).

Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна  стояти

у  називному  відмінку,  а  не  в  орудному:  мною  запроваджено –  я  запровадив,

нами  запропоновано  – ми  запропонували,  ними  переказано –  вони  переказали,

вами доведено – ви довели.

Не рекомендується використовувати  у документах вказівний займенник  це

при  переліку.  Наприклад,  у  такому  контексті:  Доповідачі  говорили  і  про 

недоліки, і про досягнення. Це слід врахувати в подальшій роботі (з протоколу).

Незрозуміло, що  слід  врахувати:  позитивне,  чи  негативне? Директор  звільнив

Петренка  з  займаної  посади  і  призначив  на  його  місце  Остапенка.  Це (?) 

рішення не схвалюють  у колективі. Яке ж рішення  не схвалюють у колективі,

про призначення Остапенка  чи про звільнення Петренка?

Присвійний займенник  свій не вживається у діловому документі, оскільки

він, як правило, дублює вже  наявне у тексті слово. Наприклад: Петренко В.П.

не справився зі своїми обов’язками диспетчера.

Вживання  присвійного  займенника  свій  може,  деколи,  спричинити

двозначність  у  тексті,  наприклад:  Представник  митниці  наказав  депутатові

віддати свій паспорт. У  даному реченні  займенник свій може стосуватися як

іменника  представник,  так  і  іменника  депутат.  Тому,  щоб  внести  ясність,

речення слід змінити: Представник  митниці наказав, щоб депутат  віддав свій

паспорт.

Займенники  усякий (всякий),  будь-який,  кожний  є  близькими 

(синонімічними),  але   не  тотожними  за  значенням.  Займенник  усякий

вживається з відтінком  узагальнення (У нашому класі є  всякі учні); будь-який

має  значення  такого,  якому не віддається перевага у виборі, який  завгодно на

вибір (Мене влаштує будь-який квиток). Кожний (кожен) – означає  виділення

будь-якого предмета  з кола однорідних. Наприклад: Кожний документ в кінці 

року здається в архів.

У  деяких  випадках  займенники  усякий (всякий),  кожний,  будь-який

можуть заміняти один одного без будь-яких смислових змін, наприклад: Кожна 

(або  всяка)  людина  прагне  бути  щасливою;  Президент   зможе  відповісти  на 

будь-яке (всяке) запитання (заміна можлива).

Паралельні  форми  означального  займенника  кожний  і  кожен 

використовуються  в  усіх  стилях  мови,  але  в  офіційно-діловому  мовленні

надається перевага формі  кожний.

Займенник  усякий (всякий)  вживається  переважно  у  розмовному

мовленні  та  художньому  стилі.  Наприклад:  У  всякого  своя  доля  і  свій  шлях

широкий (Т.Шевченко).

Займенник будь-який вживається у публіцистичному  і науковому стилях.

Наприклад:  Сучасний  Київ  можна  порівняти  з  будь-якою  європейською

столицею.

Займенник  будь-який  дуже  часто  під  впливом  російської  мови

замінюється  прикметником  любий.  Наприклад:  Завтра  ми  надамо  вам  любу

(треба будь-яку) інформацію  з питань, що належать до нашої  компетенції. 

Для  уникнення  зайвого  паралелізму,  у  діловому  мовленні  перевагу  слід

надавати   займеннику  їхній,  а  не  їх  (від –  вони):  їх  обладнання –  їхнє

обладнання,  надійшли  їх  пропозиції –  надійшли  їхні  пропозиції,  реалізовано  їх

продукцію – реалізовано  їхню продукцію.

На означення особи  перевага надається вживанню займенника який (-а, -

і),  а  на  означення  предметів,  дій,  явищ –  що:  студент,  який  навчається…;

юрист, який захищає…; контракт, що був підписаний… 

Прикметник  окремий  іноді  вживається  замість  неозначеного  займенника

деякий (окремі  підприємства,  окремі  студенти).  Не  можна  забувати,  що

основне  значення слова  окремий – це «незалежний». Наприклад: Не виконали

план  окремі  підприємства  міста.  Як  зрозуміти  цю  фразу:  деякі,  певні  чи

самостійні, незалежні?

Російським прислівникам по-моему, по-вашему, по-нашему в українській 

мові  відповідають  особові  займенники,  що стоять  у знахідному  відмінку  з

прийменником на: На нашу думку, на Ваш розсуд, як на мене.

Неозначені  займенники,  зокрема ті, у яких  є частки аби-, казна-, хтозна:

абихто,  казна-хто,  хтозна-що,  абиякий  вживається  у  розмовному  мовленні.

Займенники  будь-хто,  будь-який,  будь-що  зустрічаються  у  художньому  і

публіцистичному стилях. 

Не вживаються у документах і архаїчні форми вказівних займенників: тая,

тую,  тії,  цяя,  ції,  теє,  такая,  такеє,  отакий  та  інші,  що  надають  мові

експресивного  забарвлення:  І  там  степи,  і  тут  степи,  та  тут  не  такії 

(Т.Шевченко). 

У документах вживаються тільки нормативні форми займенників: у чиїм – 

у  чийому, мойого –  мого, твойого – твого,  сі –  ці,  цеї –  цієї,  сей –  цей  та  ін.

Перші приклади є розмовними, діалектними.

 

Числівник як частина мови

Числівник (имя числительное) – це повнозначна частина мови, що означає 

абстрактно-математичне  число  або  певну  кількість  однорідних  предметів  чи

порядок  предметів  при  лічбі  і  відповідають  на  питання  скільки?  котрий?

котра? котре?

За  значенням,  структурно-граматичними  властивостями  та  характером

вживання числівники поділяються на кількісні й порядкові (перший, двадцять

другий).  Кількісні  числівники,  в  свою  чергу,  поділяються  на  чотири  групи:

власне  кількісні (два,  двадцять,  п’ятдесят);  неозначено-кількісні (багато,

кілька,  кільканадцять);  збірні (троє,  обидва,  десятеро);  дробові (п’ять 

шостих, нуль цілих і  сім десятих). 

За  будовою  і  особливостями  творення  числівники  поділяються  на  три

групи: прості, складні, складені.

Простими називаються  однослівні числівники  з непохідною основою, яка 

дорівнює кореню: сорок, сто, чотири, трильйон.

Складними  називаються  числівники,  що  утворилися  з  коренів  двох

числівників, об’єднаних в одне слово: одинадцять, двісті, дев’ятсот, півтора,