Зіставний аналіз фонетичних транскрипцій

• англійська мова
• китайська мова
• корейська мова
• фінська мова
• японська мова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Зіставний аналіз фонетичних транскрипцій

Фонетична транскрипція.

Як вже  було з’ясовано, під фонетичною транскрипцією  розуміють так зване звукове  письмо, яке позначає на письмі звукові  одиниці в усьому багатстві фізіологічних  властивостей.

        Користуючись фонетичною транскрипціє, треба домогтися, аби певному  звукові відповідав тільки один  знак, який, у свою чергу, позначав  би один звук.

Для фонетичного  запису українських текстів здебільшого  використовують букви українського алфавіту.

Ознаки  фонетичної транскрипції:

• транскрибування у квадратних дужках
• не вживання великої літери
• транскрибування службових слів разом із повноцінними
• застосування діакритичних знаків (словесний наголос, наближення ненаголошених голосних, і-подібність, нескладотворчість, лабіалізація, назалізація, палаталізація, напівмя’кість)

Аналіз транскрипцій 

Різні мовознавці при фіксуванні звукових одиниць  застосовують можуть користуватися  одним й тим же методом транскрибування, але з певними відмінностями. 
 У 1886 році була створена Міжнародна фонетична асоціація (МФА), яка 1888 виробила  принципи фонетичної транскрипції і відомий як міжнародний фонетичний алфавіт (МФА). Алфавіт базувався на латиниці. Безліч разів доповнювався різноманітними діакритичними записами, аби надати йому універсального характеру. 
 Нині уживають у працях різні системи фонетичного транскрибування. Навіть у тих працях, які базовані на МФА є суттєві розходження. На даний момент сучасні українські мовознавці користуються при транскрибування як латинським алфавітом, за традицією МФА, так і алфавітом української мови з певними діакритичними відмінностями. 
 Отже, мета даної роботи є порівняння, визначення спільних і відмінних рис фонетичних транскрипцій трьох науковців: М. Ф. Наконечного, Л. А. Булаховського і П. П. Коструби. 
 Отже, аби аналіз носив більш системний характер, подамо його у вигляді порівняльної таблиці: 

 

Критерії порівняння			М. Ф. Наконечний	М. А. Жовтобрюх	П. П. Коструба
Діакрети-чні   знаки	і-подібність		Не вказується	Не вказується	У записі спрощеної транскрипції не подається, а у точній - вказується
	Назалізація		Не вказується	Не вказується	Не вказується ні в спрощеній, не в  точні транскрипціях
	Лабіалізація		Не вказується	Не вказується	Не вказується ні в спрощеній, не в  точні транскрипціях
	Нескладно-вість		Вказується	Вказується	Подається як у спрощеній, так і  в точній транскрипціях
	Палаталіза-ція		Не вказується	Не вказується	Не вказується ні в спрощеній, не в  точні транскрипціях
	Наближе-ння не наголо-шених		Вказується	Вказується	Подається як у спрощеній, так і  в точній транскрипціях
		Напівм’які-сть	Вказується	Вказується	Подається як у спрощеній, так і  в точній транскрипціях
Графічні знаки			Кирилиця (присутні [j])	Кирилиця (присутні [h], [j])	Кирилиця ( у спрощеній жодних латинських графем, у точній – [w], [j], [v])
Дужки			Присутні	Немає	Присутні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Графічні  й орфографічні системи, якими користають в наш час розвинені літературні  мови з давньою писемною традицією, значно розходяться яз фонологічними  системами. Якщо, наприклад  фонологічна  система сучасної української літературної мови складається з 6 голосних і 32 приголосних  фонем, то для їх вираження в українській  мові існує 32 букви – 10 для голосних і 21 для приголосних. Як уже зазначалося, немає в ньому окремих літер  для позначення м’яких приголосних  фонем, окрім [й], і для кількох  твердих. По-різному передаються  в українському письмі деякі голосні фонеми. Окремі літери завжди позначають сполучення двох фонем, тоді як одна фонема може передаватися сполученням двох і трьох знаків; різні фонеми в українській графіці можуть позначатися однією буквою і т. д. 
 Подібне становище спостерігається і в інших мовах. Тому в таких випадках, коли необхідно в письмовій формі більш менш точно передати звуковий склад слів чи більших текстів, застосовують спеціальний спосіб запису – фонетична транскрипція. Завдання фонетичної транскрипції – по змозі як найточніше передати всі відтінки вимови звуків у записуваному тексті.  Але з появою і розвитком фонології як науки про функціональні одиниці звукової системи мови виникли потреби також у новому типі наукової транскрипції , який виражав би лише фонемний склад слів чи морфем, не позначаючи варіантів вимови фонем у різних позиціях.  Під впливом цієї потреби виник фонологічний або фонематичний спосіб транскрибування. 
 Коли фонетична транскрипція повинна з максимально можливою досконалістю графічно фіксувати мовні звуки як  реальні факти, явища акустично-артикуляційної реакції, доступні для спостереження і дослідження, то фонематична транскрипція має на меті позначання фонеми – структурної одиниці звукової системи даної мови, що встановлюється шляхом лінгвістичного аналізу.

Отже, можемо сказати, що науковці частіше користуються для транскрибування кириличні  графеми з вкрапленнями латиниці. Що стосується діакритичних позначок, то лише за Кострубою в точній транскрипції присутні більшість із знаків. Можна би було зробити висновок, що місцями способи транскрибування, представлені авторами, дещо нагадують фонематичні, але враховуючи вказуванні ними наближення ненаголошених голосних, то можемо сказати, що транскрипція все ж відображає певні відтінки мовленнєвого потоку. Отже, маємо право сказати, що найбільш точною транскрипцією можна вважати фіксовані звукові одиниці за Кострубою. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
3. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. К. 1969.
4. The Principles of the International Phonetic Association. Лондон 1949.
5. Journal of the International Phonetic Association. Лондон 1971.
6. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005, стор. 102–159.
7. Maksym O. Vakulenko. Acoustic Invariant Approach to Speech Sound Analysis for Brand New Speech Recognition Systems (Ukrainian and English). Computing, 2007, Vol. 6, Issue 3, 79-8.
8. М. Ф. Наконечний, «КСУЛМ» за ред. Л. А. Булаховського.
9. М. А. Жовтобрюх, «КСУЛМ».
10. П. П. Наконечний, «СУЛМ: Фонетика».
11. «СУЛМ: Вступ. Фонетика» за загал. ред. І. К. Білодіда
12. «СУЛМ» за ред. М. Я. Плюща, 3-тє видання