Порівняльний стилістичний синтаксис української та англійської мови

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ  УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА МІЖКУЛЬТУРНОЇ  КОМУНІКАЦІЇ

 

 

 

 

Курсова робота

з теоретичного курсу  іноземної мови

на тему

«ПОРІВНЯЛЬНИЙ СТИЛІСТИЧНИЙ СИНТАКСИС

УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка III курсу 33 групи

спеціальності ПМСО. Мова і 

література (англійська)

денної форми навчання

 

Науковий керівник:

Кандидат філологічних наук,

доцент

 

 

 

 

 

Житомир-2009

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………….……..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ…….…...6

1. Поняття стилістики………………………………………….…….6
2. Стилістичний синтаксис. Стилістичні фігури синтаксису……..8

РОЗДІЛ ІІ  2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ СИНТАКСИСУ………….....10

2.1. Виражальні засоби, побудовані на редукції вихідної моделі……11

2.2. Виражальні засоби, побудовані на експансії вихідної  моделі…..15

2.3 Виражальні засоби, побудовані на зміні порядку  компонентів вихідної моделі…………………………………………………………………………...19

РОЗДІЛ ІІІ3. СТИЛІСТИЧНІ  ПРИЙОМИ СИНТАКСИСУ…….……21

3.1. Стилістичні прийоми,  засновані на формальних та  смислових взаємовідносинах декількох  синтаксичних конструкцій чи  речень у визначеному контексті…………………………………………………………22

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Термін «стилістика» з’явився в  середині ХІХ ст., але й сьогодні він не має однозначного тлумачення. Одні вчені ототожнюють стилістику з культурою мови, інші відносять  до літературознавчих дисциплін, а  ще інші намагаються поєднати лінгвостилістику з текстологією.

Стилістика — це галузь лінгвістики, що вивчає принципи та результати відбору та використання лексичних, граматичних, фонетичних мовних засобів для передачі інформації та вираження думок, волевиявлення та емоцій у різних умовах спілкування. Стилістика мови досліджує, з одного боку, специфіку мовних підсистем, яким притаманна своєрідність словника, фразеології та синтаксису, та, з іншого боку, експресивний, емоційний та оцінний потенціал різноманітних мовних засобів. Стилістика мовлення вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки відповідно до норм граматики та стилістики мови, але і всупереч цим нормам.

Стилістика співвідноситься з  усіма розділами мови – фонетикою, лексикою, морфологією і синтаксисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах.

Стилістичний синтаксис - вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій із стилістичною метою.

Стилістичні фігури (від  лат. stilus — грифель для писання  та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Ще античні стилісти приділяли  чималу увагу теорії стилістичних фігур, що ґрунтуються на синтаксичних структурах мовлення.

Стилістичні фігури синтаксису глибоко вростають в усю мовну  структуру, вони додаються, добудовуються  до лексичних, фонетичних, граматичних  засобів, зливаються з ними. При цьому  вони займають вони займають своє окреме місце в загальній системі стилістичних засобів як самостійні форми мовлення, викристалізувані в найбільш «чистому» вигляді художні побудови.

Використовуються як засіб логічного  виділення і впорядкування тексту. У художніх текстах,  у розмовній мові, в деяких жанрах публіцистики  ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.

 

Мета роботи — ознайомити студентів із основними напрямками розвитку сучасної стилістики; розкрити поняття стилістичного синтаксису, функціональної стилістики, компонентів стилістичного синтаксису, стилістичних фігур синтаксису та навчити розрізняти їх у тексті та мовленні.

Метою також є комплексний  опис стилістичних фігур синтаксису та подальше застосування їх у тексті.

Головною метою є  порівняння стилістичного синтаксису двох мов (англійської та української), визначення їх подібності та тих аспектів, які вказують на їх різницю.

 

Завданням роботи є навчити студентів здійснювати стилістично-синтаксичний аналіз творів художньої літератури, орієнтуватися у відмінностях різних стилістичних фігур синтаксису.

 

Практичне значення роботи: засвоєння теоретичних знань зі стилістики, а головне, зі стилістичних фігур синтаксису та виражальних засобів синтаксису, набуття практичних умінь та навичок стилістично-синтаксичного аналізу, яке сприятиме підготовці студентів-філологів до творчої роботи у навчальних закладах різних типів.

 

 

 

Реалізація  мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань:

 

- теоретичне узагальнення  основних здобутків стилістичного синтаксису;

 

- з’ясування шляхів  і способів використання стилістичних фігур синтаксису та виражальних засобів синтаксису.

 

Предметом дослідження є виражальні засоби синтаксису та стилістичні фігури синтаксису, взаємозв’язок їх копонентів.

 

Методи дослідження. В дисертації використано комплексну методику, в основу якої покладено когнітивно-комунікативний підхід до об’єкту наукової рефлексії, спрямований на його системне вивчення у триєдності форми, змісту і функції. Вона передбачає застосування методів структурно-граматичного, семантико-синтаксичного, стилістико-синтаксичного аналізу.

 

Практична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в академічному процесі у вищих навчальних закладах освіти: у курсах лекцій з основ мовознавства, теоретичної граматики і стилістики, у спецкурсах лінгвістичної спрямованості, а також при підготовці курсових робіт студентів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за відповідною тематикою.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1.1. Поняття стилістики

 

Стилістика – основа розвитку національної мовної культури, вершина опанування мови.

Термін «стилістика» з’явився в середині ХІХ ст., але й сьогодні він не має однозначного тлумачення. Одні вчені ототожнюють стилістику з культурою мови, інші відносять до літературознавчих дисциплін, а ще інші намагаються поєднати лінгвостилістику з текстологією.

Стилістика — це галузь лінгвістики, що вивчає принципи та результати відбору та використання лексичних, граматичних, фонетичних мовних засобів для передачі інформації та вираження думок, волевиявлення та емоцій у різних умовах спілкування. Стилістика мови досліджує, з одного боку, специфіку мовних підсистем, яким притаманна своєрідність словника, фразеології та синтаксису, та, з іншого боку, експресивний, емоційний та оцінний потенціал різноманітних мовних засобів. Стилістика мовлення вивчає окремі реальні тексти, розглядаючи, яким чином вони передають зміст, не тільки відповідно до норм граматики та стилістики мови, але і всупереч цим нормам.

Як кожна мовознавча дисципліна, стилістика має свою синтагматику і парадигматику. Парадигматику стилістики творить сукупність стильових властивостей виражальних засобів, а синтагматику – сполучуваність виражальних засобів, які вибудовують стильовий аспект тексту.

Стилістика співвідноситься  з усіма розділами мови – фонетикою, лексикою, морфологією і синтаксисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах.

Розглядають три завдання лінгвостилістики:

1. з’ясувати закономірності існування і структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови – функціональних стилів;
2. вивчити мовні одиниці з погляду їх додаткового експресивно – стильового забарвлення;
3. начати цілеспрямованого вибору мовних засобів відповідно до стильових та синтаксичних норм, теж пропонує розрізняти функціональну стилістику мовних ресурсів.

Як бачимо, стилістика неможлива без знання усіх розділів мовознавства, які описують мовні норми і є теоретичною основою практики мовлення.

Суто стилістичними  є такі питання синтаксису:

1. роль виразного порядку слів та речень, зокрема у кожному стилі;
2. виражальні й експресивні можливості синтаксичних стилістичних фігур, періодів, надфразних єдностей;
3. експресивні відтінки синтаксичних конструкцій;
4. можливості розділових знаків для реалізації стилістичної мети.

Стилістичний синтаксис - вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій із стилістичною метою.

Кожному функціональному  стилю притаманні свої особливості синтаксичної побудови, свої типові конструкції, які вводяться в художній твір і взаємодіють і взаємодіють в ньому зі спеціальним стилістичним ефектом. Для розмовної мови характерні надмірність синтаксичної побудови, еліпсованих  речень та змішаних конструкцій.

Емоціональність та експресивність можуть бути передані в мові не тільки спеціальним вибором слів, але особливим їх розташуванням. Порушення  звичайного порядку послідовності членів речення, в результаті якого який-небудь елемент отримує спеціальну емоційність та експресивність, називається інверсією. Експресивна та функціонально-стилістична окраска інверсії  характерна для прози, оскільки в віршах порядок слів підпорядковується ритміко-інтонаційній структурі вірша, а розташування компонентів синтаксичних конструкцій відносно вільне.

1.2. Стилістичний  синтаксис. Стилістичні фігури  синтаксису

Стилістичні фігури (від  лат. stilus — грифель для писання та figura — образ, зовнішній вигляд) — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Ще античні стилісти приділяли чималу увагу теорії стилістичних фігур, що ґрунтуються на синтаксичних структурах мовлення. На той час вже було визначено фігури, за якими розрізнялись мовні стилі. З античного світу походять і перші визначення фігур, що окреслювались як «свідоме відхилення в думці або в мовленні від звичайної й простої форми» (Квінтіліан) або як «зміна в мовленні від звичайного в більш сильне» (Геродіан). Отже, загальновизнаним було те, що «словесні фігури є певним видом побудови мовлення» (Деметрій).

Різноманітні фігури стилістичного синтаксису і в  сучасному розумінні виступають важливим показником мовного стилю. Однак безсумнівно, що стилістична організація мови ґрунтується не тільки на них. Стилістичні фігури синтаксису глибоко вростають в усю мовну структуру, вони додаються, добудовуються  до лексичних, фонетичних, граматичних засобів, зливаються з ними. При цьому вони займають вони займають своє окреме місце в загальній системі стилістичних засобів як самостійні форми мовлення, викристалізувані в найбільш «чистому» вигляді художні побудови.

Окрім звичної (і звичайної) побудови тексту у формі різних типів простих і складних речень, ускладнених певними відокремленими зворотами, вставними конструкціями тощо, практично всі стилі мови мають особливі стилістичні ресурси синтаксису – стилістичні фігури. Це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини. Найбільш відчутний стилістичний ефект створюється таким рядом фігур, що є об’єктом власне стилістичного синтаксису.

Стилістичні фігури є  стилістичними засобами організації тексту в синтаксичному плані, що відзначаються оригінальністю форми. Використовуються як засіб логічного виділення і впорядкування тексту. Така функція властива їм у всіх стилях мовлення, насамперед у науковому та офіційно-діловому.

У художніх текстах,  у розмовній мові, в деяких жанрах публіцистики  ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.

Стилістичні фігури не функціонують ізольовано від інших стилістичних засобів. Окремі з них рідко виступають самодостатніми факторами навіть художнього мовлення. Частіше вони бувають доповнюючими складниками до ширшої мовної побудови, організованої з різних стилістично-виразових засобів.

Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається  фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом.

Лише сукупність усіх цих засобів у їх взаємодії  служить для творення високого рівня  художньо-мовної майстерності, високої  культури мови. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ СИНТАКСИСУ