Проблема синонімії у сучасній німецькій мові

Проблема синонімії у сучасній німецькій мові

Ключові слова: схема, речення, семантика, валентність, комплекс, об’єкт, суб’єкт, модальність, конструкція, локальність.

Лексичний вклад будь-якої мови відображає різноманітні зміни, які відбуваються в суспільному житті народу, його політичні, суспільно-економічні, наукові і культурні досягнення. В лексичному складі діє постійний процес оновлення, збагачення складу новими словами, які функціонують в системі мови або автономно, або паралельно з вже існуючими для певного поняття словом.

Семантичний зв’язок між новими та вже існуючими словами дозволяє говорити про можливість синонімізації двох чи більше лексичних одиниць.

На сутність синонімії в лінгвістиці існують такі точки зору :

1.  Синонімія як явище тотожності, схожості або близькості лексичного значення (П.Р. Зіндер, О.М. Галкіна-Федорук, Р.О. Будагов та ін.);
2. Синонімія як явище, що базується на денотативній або предметно-логічній спільності (В.І. Кожухов, І.В. Рахманов, К.В. Архангельська);
3. Синонімія, в основі якої лежить понятійна спільність слів (Ф.М. Клюєва, М.І. Берлін, О.П. Хазанович).

Проте жоден з цих конкретних підходів не може бути визнаний повністю задовільними. Якщо мовні одиниці мають спільний детонат та різне лексичне значення, але здатні замінити одне одного в контексті, то це викликає появу контекстуальної синонімії. Якщо мовні одиниці мають однакове лексичне значення, але різне поняття, то тут має місце паронімія. Відповідно до цього можна сказати, що жоден з критеріїв синонімічності не може бути покладеним в основу визначення цього явища; потрібно враховувати всі фактори – денотативну, понятійну спільність, близькість або тотожність лексичного значення. Ця точка зору дозволяє визначити загальну дефініцію синонімічності: синонімами слід вважати слова парадигматичного ряду, які мають єдине денотативне значення, здатне заміняти одне одного в контекстах без суттєвої зміни смислу тексту.

Крім основних критеріїв синонімічності деякі лінгвісти називають додаткові: критерій сполучуваності (С.Г. Бережан, Л.П. Євгеньєва); спів падання лексико-семантичних варіантів лексичних значень (С.Г. Бережан), а це означає, що синоніми – це слова, які за смислом слова не повністю збігаються, а тільки в деяких семантичних варіантах.

Визнання синонімами слів не лише тотожних, але і близьких за значенням, порушує проблему відмінностей між синонімами. Більшість прихильників цього напрямку дотримується смислового підходу до проблеми синонімів, визначаючи їх як слова, що виражають тотожне або близьке лексичне значення, один і той самий денотат, одне і теж поняття, але відрізняються вони або семантичними відтінками, або функціональним стилістичним забарвленням чи обома ознаками. Відмінності, які виникають між синонімами, зумовлюють їх подальше існування в системі мови, а також сприяють класифікації  цих мовних одиниць. В лінгвістичній літературі, як правило,  за відмінностями виділяють чотири основні типи синонімів: абсолютні, семантичні, функціонально-стилістичні та контекстуальні. Ця схема  у різних лінгвістів набуває дещо іншої модифікації. Так, зокрема, М.Ф. Павлевська розрізняє семантичні, стилістичні та семантико-стилістичні синоніми. М.І. Фоміна пропонує ідеографічні, стилістичні, семантико-стилістичні синоніми. Не менше приваблює своєю чіткістю клсифікція синонімів у К.В. Архангельської, яка поділяє їх на нейтральні та експресивні синоніми з єдиним або близьким предметно-логічним змістом.

За своєю структурою  всі синоніми поділяються на два великі класи: одно- та двокореневі. Однокореневі синоніми є недостатньо дослідженими в усіх мовах. Це пояснюється тим, що ці синоніми утворені від одного кореня за допомогою афіксів, не включалися у проблему синонімії взагалі.

Підхід до однокореневої синонімії відрізняється від підходу до різнокореневої, тому що проблема однокореневої синонімії тісно пов’язна зі словотвором і її важливою відмінністю є формальний компонент, тобто морфологічна структура. Тому до однокореневих належить спільність чотирьох компонентів: денотативного, понятійного, понятійного, лексичного та формального (морфологічного). Визначаючи синонімічність однокореневих слів, слід виділити такі ознаки: понятійну спільність, схожість чи близькість лексичного значення, морфологічну спільність та відмінності, загальну та різну валентність. Дані критерії синонімічності покладені в основу загальної дефініції однокореневих синонімів.

Під однокореневими синонімами розуміють лексичні одиниці, які мають загальну кореневу морфему і різну морфологічну структуру (кореневі, афіксальні, безафіксальні), семантично спільні або близькі в одному чи декількох компонентах свого лексичного значення, які відрізняються семантичними та стилістичними відтінками, лексичною т словотвірною валентністю.

Отже, проблема однокореневих синонімів в німецькій германістиці відноситься до питань, які сьогодні інтенсивно розробляються. Так, зокрема, дослідження однокореневих слів показали їх можливості встановлювати багатосторонні синонімічні зв’язки зі словами, у яких ті самі кореневі морфеми: verstreuen – zerstreuen, verachten – mibachten, fuchsig – fuchsmabig, Burgertum – Burgerschaft. Синонімічні зв’язки, які встановлюються між однокореневими словами, виявляють подвійний характер синонімії в словотворі: по-перше, синонімію афіксів; по-друге, синовію словотвірних моделей. Синонімічні за своєю структурою афікси, які приєднуються до однієї і тієї самої твірної основи, утворюють словотвірні синоніми. Однокореневі (словотвірні) синоніми, які виникли внаслідок реалізації різнотипних моделей, мають такі ознаки їх синонімічності: насамперед, похідний характер слів, наявність спільної кореневої морфеми у складі даних утворень, тотожність або близькість лексичних значень, структурні або семантико-лексичні відмінності: Karrierist – Karirmacher.

Матеріалом дослідження цієї статті слугують однокореневі синоніми – іменники сучасної німецької мови. За своєю структурою ці синоніми можуть бути суфіксальні, префіксальні, префіксально-суфіксальні: Ruf-Aufruf, Witz-Witzelei, Decke-Deckung, Aufregung-Erregung. Їх синомічність обумовлена її певними критеріями:1. Спільність кореня забезпечує схожість чи близькість лексичного значення; 2. Співпадання хоча б одного з елементів лексичних значень створює можливість їх взаємозаміни і вживання в однокореневому контексті; 3. Вирізнення своєю словотвірною структурою, деякими семантичними та стилістичними відтінками.

Єдність інтегральних та диференційних ознак дозволяє розглядати однокореневі паралелі як самостійні слова – синоніми. Проте встановлення синонімічності однокореневих утворень являє собою певні труднощі, оскільки зовнішня структура  слів ще не говорить про їх семантичну спільність, їх синонімічність. І в цьому питанні однокоренева синонімія співвідноситься з такими явищами як словотвірна співвідноситься з такими явищами як словотвірна валентність, словотвірна паронімія. Якщо однокореневі  слова мають спільну семантику, не відрізняються стилістичним і функціональним забарвленням, є підстави говорити про словотвірні  варіанти слів: das Geweide – das Eingeweide,das Gebau – das Gebaude. Якщо ж афіксальним морфемам однокореневих слів притаманна лексико-семантична самостійність і вони зберігають властиву їм смислову відмінність, якщо такі афікси приєднуються до спільних твірних основ, то тут йдеться про однокореневі синоніми: Reife – Reifheit – Reifung, Fachigkeit – Befachigung. Отже, при однокореневій синонімії слід розрізняти окрім спільності лексико-семантичного значення і семантичну схожість словотвірних морфем, які відіграють важливу роль у розмежуванні

Використані джерела:

1. Москальская О.И. Проблемы системного описания синтаксиса. М., 1974;
2. Jung W. Grammatik der deutschen Sprache. Leipzig:1968, S.196.
3. Helbig G., Buscha J. Deutsche Grammatik. – Berlin, 2007.
4. Helbig G., Schenkel W. Wörterbuch zur Valenz und Distribution deutscher Verben.
5. Почепцов Г.Г. Конструктивный анализ структуры предложения.К., 1971.
6. Pachlow H. Deutsche Grammatik – einfach, kompakt und berschidlich. Leipzig, 2010.
7. Смеречанський Р.І. Довідник з граматики німецької мови: Довідк.вид. – К:. Рад.шк., 1989. – 304с.