Проблеми навчання аудіюванню в процесі вивчення англійської мови

Управління освіти і науки Чернігівської  обласної державної адміністрації

Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра іноземних мов

Навчальний Центр Перспектива

 

 

 

 

 

Проблеми навчання аудіюванню в процесі  вивчення англійської мови

 

 

 

Викладач англійської мови Михайлов О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2009

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ. 1. Теоретичні основи навчання аудіювання……………………..5

1.1 Аудіювання як вид мовної діяльності…………………………………5

1.2 Використання комунікативного підходу при навчанні

аудіюванню…………………………………………………………………….7

Розділ 2 Аудіювання в розвиваючій системі………………………………11

Висновок……………………………………………………………………………...17

Література…………………………………………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема даного дослідження – аудіювання на початковому етапі навчання, - є однією з актуальних в сучасній методиці навчання англійській мові, так як без аудіювання неможливе мовне спілкування.

В наш час досить широко розвивається методика викладання, і традиційні методи давно в минулому. В теперешній час школи в містах перейшли на методику розвиваючого навчання, і кінцева мета – отримати гармонійно розвинену особистість. Оскільки освіта – те, що залишається у людини після того, як вона забула чому її навчали, - стало важливим навчати дітей самим здобувати необхідну інформацію, а для цього необхідно володіти механізмами логічного мислення. Звичайно, методика викладання іноземної мови підпорядковується загальним вимогам шкільної освіти, і повинна стати частиною розвиваючої системи навчання.

Недооцінка аудіювання може дуже негативно відбитися на мовній підготовці учнів. Вивчення даного виду мовної діяльності в методиці недостатньо глибоке, та й сам термін “аудіювання” використовується і методичній літературі порівняно недавно. Поняття аудіювання включає процес сприймання і розуміння мови, яка звучить. Також відомо, що аудіювання – дуже складний вид мовної діяльності. А те, що сучасні випускники шкіл практично не володіють даним вмінням, зовсім зовсім не секрет. Взагалі, аудіювання як частина, що входить до складу усної комунікативної діяльності, використовується в будь-якому усному спілкуванні, підпорядкованому виробничим, суспільним або особистим потребам.

Без оволодіння цим видом діяльності неможливо вивчити мову і користуватися іноземною мовою на тому рівні, який необхідний в сучасному суспільстві.

Аудіювання може являти собою окремий вид комунікативної діяльності із своєю мотивацією, що відображає потреби людини або характер її діяльності. Наприклад, при перегляді фільму, телепередачі, користуванні інтернетом, слуханні радіопередач і т. п.

Звідси очевидна важливість і актуальність проблеми навчання аудіюванню.Як вважає М.В. Ляховицький, основним засобом навчання іноземної мови є мовне середовище.

Предметом дослідження є сам процес аудіювання і способи навчання цьому виду мовної діяльності.

Метою даної роботи є розгляд аудіювання не тільки як мета і засіб навчання іноземної мови, але і як засіб розвиваючого навчання.

Задачі дослідження:

1. вивчити теоретичні основи навчання аудіюванню
2. розглянути нові інтенсивні підходи до навчання аудіюванню

В ході даного дослідження ставилася мета довести, що аудіювання є не тільки одним з основних засобів оволодіння мовою, але і засобом, який сприяє розвитку гармонійно розвиненої особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи навчання аудіюванню.

 

1.1 Аудіювання  як вид мовної діяльності.

Термін “аудіювання” був введений в літературу американським психологом Брауном. Аудіювання – це розуміння мови, яка сприймається на слух. Воно являє собою перцептивну мнімічну діяльність головного мозку. Аудіювання повинне займати важливе місце вже на початковому етапі. Оволодіння аудіюванням дає можливість реалізувати виховні, навчальні і розвиваючі цілі. Воно дозволяє навчати учнів уважно вслуховуватися в мову, що звучить, формувати вміння попереджувати смисловий  зміст сказаного і таким чином виховувати культуру слухання не лише на іноземній мові, а й на рідній мові. Виховне значення формування вміння розуміти мову на слух, виявляє в той же час і розвиваючий вплив на дитину. Воно заключається в тому позитивному впливу на розвиток пам’яті дитини, і перш за все на слухову пам’ять. Це важливо не тільки для вивчення іноземної мови, але і будь-якого предмета.

Аудіювання вносить свій вклад і в досягненні навчальної мети, забезпечуючи дітям можливість розуміти висловлювання, хоч би якими елементарними вони ні були на мові іншого народу, в даному випадку на англійській мові, однієї з найпоширеніших мов світу. Аудіювання служить і міцним засобом навчання іноземній мові. Воно дає можливість оволодівати звуковою стороною мови, яку вивчають, його фонемним складом та інтонацією: ритмом, наголосом, мелодикою.

Дитина засвоює мову, як відомо, підсвідомо, а мовлення шляхом імітування. Через аудіювання йде засвоєння лексичного складу і його граматична структура. Перевірка розуміння здійснюється тоді, коли дитина показує відповідний предмет чи тоді, коли дає коротку відповідь. Таким чином здійснюється і навчання розумінню структур різного типу: запитальних, стверджуючих, заперечних. В той же час аудіювання полегшує оволодіння говорінням, письмом, читанням, що є однією з головних причин використання аудіювання в якості допоміжного, а іноді і основного засобу навчання даного виду мовної діяльності.

Таким чином, аудіювання як вид мовної діяльності відіграє важливу роль на початковому етапі при досягненні практичних, розвивальних, навчальних і виховних цілей і служить ефективним засобом навчання англійській мові в школі.

В методиці просліджується два шляхи навчання аудіюванню. Перший шлях пропонує навчати аудіюванню в процесі виконання спеціальних вправ, тобто аудіювання виступає як ціль навчання, отже, на цьому шляху аудіюванню слід навчати  як виду мовної діяльності.

Прибічники другого шляху вказують на необхідність з’єднання вправ з аудіювання з елементами говоріння, читання, письма. Тобто, аудіювання тут виступає як засіб навчання іншим видам мовної діяльності. Для цього пропонуються неспеціальні вправи. Багато сучасних методистів поєднують ці два шляхи. Вони пропонують навчати аудіюванню як цілі, а потім як засобу, і тому вони вважають, що система вправ для навчання аудіюванню повинна включати в себе як спеціальні, так і неспеціальні мовні вправи.

Сприйняття зв’язного мовлення супроводжується складною розумовою діяльністю і протікає в особливих умовах, які обмовлюються рядом окустичних факторів. Звідси з’являється необхідність у вправах, які направляють увагу на осмислення змісту сприймаємої мови. Такі вправи називають мовними. Спеціальні мовні вправи націлені не тільки на розвиток вміння аудіювання, але й мають супутні цілі (наприклад, закріплення лексики чи граматики).

Спеціальні мовні вправи проводяться для того, щоб учні навчилися використовувати підготовлені зразки в мовному синтезі, розпізнавати і розуміти відомі конструкції з різнобічного оточення. При підготовці цих вправ слід уникати перекладу. Це можуть бути вправи, направлені на сприймання загального змісту висловлювання чи на виділення окремих смислових груп.

Неспеціальні вправи, направлені на навчання не тільки аудіюванню, але і, через нього, говорінню, читанню, письму. Тобто, ціль цих вправ – це навчити аудіюванню як засобу навчання іншим видам мовної діяльності.

Як відомо мова – основна складова мислення. На основі цього можна зробити висновок, що читання, а вірніше правильне читання неможливе без оволодіння аудіюванням, так і “про себе”, людина користується мовою, причому, в останньому випадку внутрішньою мовою, вона дозволяє йому контролювати себе і правильність своїх висловлювань. Відштовхуючись від цього, можна зробити висновок, що без оволодіння мовою у всіх її видах неможливо навчитися правильно читати, а аудіювання – прекрасний засіб для тренування промовлення. Аналогічна справа і з письмом, де, наряду з пам’яттю, у людини працює ще й внутрішня мова. Підсвідомо людина промовляє те, що пише. Що стосується говоріння, то, як згадувалося раніше, воно не можливе без вміння слухати і розуміти мову співбесідника. А так, як основною формою спілкування на уроці іноземної мови є діалог, то навчання  аудіюванню дуже важливе для вільної комунікації учнів.

 

1.2 Використання  комунікативного підходу при  навчанні аудіюванню.

Практичне оволодіння іноземною мовою можливе лише за умови використання в якості засобу спілкування, в процесі якого проходить обмін інформацією на даній мові. Урок має великі можливості для використання іноземної мови в якості засобу спілкування учителя і учнів. Нагляд, проте, показує, що ці можливості не завжди використовуються в повній мірі. Наприклад, Г.В. Рогова установила наступні тенденції у використанні іноземної мови учителем:

1. дуже часто учитель говорить на іноземній мові, постійно супроводжуючи її перекладом на рідну, що не сприяє формуванню навиків усного мовлення в учнів. Знаючи, що учитель завжди перекладає сказане, учень не прикладає ніяких зусиль, щоб зрозуміти мову учителя (іноземну). Можливо, такий учитель не вірить в сили і здібності своїх учнів. Це, мабуть, передається дітям. Учні такого класу говорять не на англійській мові, а на українському перекладі англійської, тобто, характерні для англійської мови граматичні структури і кліше майже не використовуються. Учні дивляться на іноземну мову, як на предмет, що не має для них практичного значення;
2. учитель добивається того, щоб його команди сприймалися учнями безпосередньо на іноземній мові, так він використовує в своїй мові те, що учні вже засвоїли. Однак, при такому підході до своєї мови учитель довго не зможе створити учням “оточення” іноземної мови, ті слова і вислови, які необхідні для спілкування, з’являються нерегулярно, або ж зовсім не поміщені до підручника. Зайва пересторога при використанні слів і висловів, які учні “ще не проходили”, наносить шкоду формуванню навиків усного мовлення;
3. буває і так, що учитель говорить на іноземній мові, учні мають можливість чути мову, яку вивчають. Але необхідно, щоб при спілкуванні учителя і учнів головна роль належала мові звучання, а не іншим додатковим факторам (міміці, жестам, установленому порядку на уроці). Не заперечуючи важливість цих факторів при спілкуванні людей взагалі, треба відмітити, що при навчанні іноземній мові вони можуть іноді надати “ведмежу послугу”. Якщо досить широко ними користуватися, це може витіснити мову як сигнал, що несе інформацію, і приведе до того, що спілкування буде в подальшому здійснюватися не через звучання мови, а через ці додаткові фактори. Наприклад, правильно реагує на запитання, розпорядження учителя на іноземній мові, такі як “дайте”, “візьміть” і т. п., якщо вони супроводжуються характерними і вже звичними жестами, і слабо реагує на ті розпорядження, які вимовляються без жестів. Тут помітна скоріше “муштра” або так званий “ага-ефект”, а на свідоме володіння і розуміння даних розмовних кліше, тобто учень діє несвідомо, не підключаючи до своїх дій свідомість, і таким чином воно залишається “вимкненим”, а це, в свою чергу, мало сприяє оволодінню іноземної мови.

При відборі матеріалу, яким буде користуватися сам вчитель в своєму усному мовленні на уроці, треба враховувати цілі, котрі він переслідує:

• розвиток вміння слухати і розуміти іноземну мову;
• розширення пасивного словника учнів і розвиток у них здогадки в процесі слухання.

Здогадка, як відомо, заснована на інтерференції, яка може бути:

1. Внутрішньомовною, тобто слова і словосполучення, які знаходяться поряд, полегшують розуміння незнайомого слова;
2. Міжмовною. Сюди можна залучити кальки, інтернаціональні та запозичені слова;
3. Позамовною. Конкретні факти та історичні події, пов’язані з даною мовною спільнотою, допомагають розумінню незнайомих слів.

Всі ці підказки повинні бути присутні в матеріалі для аудіювання. Це -

• По-перше: тренує мовну здогадку;
• По-друге: здійснюється семантизація незнайомих слів (розширення “вокабуляра”);
• По-третє: у зв’язку з тим, що з допомогою розвиненої здогадки переборюються труднощі, пов’язані з характером мовного матеріалу, мовною формою повідомлення, з його смисловим змістом. Одним словом, навчання аудіюванню стає все більш ефективним і успішним, що спонукає росту загального інтелекту учня.

Так, діалог з учителем є провідною формою залучення учнів до усного мовлення на іноземній мові, а значить – одним із засобів безпосереднього переходу до аудіювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 Аудіювання в розвиваючій системі навчання.

Аудіювання – складає основу спілкування, з нього розпочинається володіння усною комунікацією. Воно складається з уміння диференціювати відтворювані звуки, інтегрувати їх в смислові комплекси, задержувати їх у пам’яті під час слухання, здійснювати прогнозування і, виходячи із ситуації спілкування, розуміти звуковий лінцюг, який безпосередньо сприймається.

Говоріння і аудіювання – дві взаємопов’язані сторони усного мовлення. Аудіювання не тільки прийом повідомлення, а й підготовка внутрішньої мови до відповідної реакції на почуте.

Таким чином, аудіювання відіграє важливу роль у вивченні англійської мови учнями початкового етапу навчання.

Воно і є ціллю та потужним засобом навчання. Воно дає можливість оволодівати звуковою стороною вивчаємої мови, її фонемним складом і інтонацією: ритмом, наголосом, мелодикою.