Спільні особливості та відмінності між лексичною та стилістичною метафорою та метонімією сучасної німецької мови

Серед базових компонентів у формуванні змісту вторинних найменувань

дослідники передусім виділяють метафору і метонімію,  суттєва різниця між

якими полягає в тому, що метафора – це усвідомлення нової  властивості, яку

одержано в результаті аналогії,  і вибір імені за аналогією,  а метонімія —  це

вилучення будь-якої властивості  з уже відображеної у мові дійсності на

підставі її суміжності з властивістю нового позначуваного  та вибір йому

імені,  що відображає у своїй семантиці цю суміжність (3, с. 121)

причому суміжність трактується  науковцями як реальний зв’язок між

предметами та явищами. 

 

 

 

 

 

12

Розділ 2.2. Метонімія за стилістичними ознаками

    Під терміном Метонімія розуміють перенесення позначення назви одного предмета на інший на основі просторових, часових, матеріальних та причинних відносин між ними. При вживанні цього перенесення розрізняють поетичну та лексичну метонімію. Поетична метонімія зявляється у літературних творах, причому деякі автори є доволі відомими (schwarze Rocke, seidne Strumpfe: Vensch nach dem Heine). Лексичну метонімію вживають зазвичай у повсякденному мовленні.

        Вища інтенсивність радіє метонімії на основі еквівалентних зв’язків. Це є так звана синекдоха, що вживається в іменному вигляді і є сталою. Так називають замість цілого один важливий або наголошуючи частину, що у більшості випадків спричиняє образне мислення. Такі перенесення ще називають частиною від цілого (pars pro toto). Вони також можуть бути загальнонародними і поширюватись найчастіше  як повсякденне мовлення Наприклад: Mein Fuss ( замість ich) betritt nicht mehr diese Schwelle! Die Menge zahlte tausend Kopfe. / Wie viel fur das Picknick pro Kopf eingezahlt?

       Ще одна особлива група стилістичних фігур частина від цілого утворюють так звані бахувріхі.  Це є займенникове складне слово, що загальне (зазвичай живі істоти) характеризується через якусь частинку, що є домінуючою. Вони охоплюють і образне мислення і емоції.  Сюди ж відносяться і метонімічні структури з прикметниковими словами-основами (3, с.80). Такими як Rotkappchen (червона шапочка) , Grunschnabel, Langohr (осел або заєць). Сюди ж відносяться складні структури із субстантивованим першим компонентом. Наприклад: Glatzkopf, Eoerschadel.

 

 

 

 

 

13

1. Види стилістичної метафори.

Стилістична метафора дещо відрізняється від лексичної. І  ми це зараз побачимо, розглянувши  наступну класифікацію.

Розрізняють наступні види стилістичної метафори:

а) персоніфікація

Персоніфікація це перенесення  людських властивостей, ознак та дій  на рослинні та тварині так само як неживі організми. Прагматичний ефект  цього насамперед полягає в образному мислені та поетиці, а також у гуморі та сатирі. Наприклад: in Harzreise Генріха Гайне у лісі сім я живих істот з людськими властивостями: білі берези повстають як задоволені та так само сповнені страху тітоньки гарненьких дітей, які високі буки прирівнюють до серйозних батьків, а гора має спокійне серцебиття.

б) алегорія

Алегорія може бути представлена як особлива форма персоніфікації. Тут ідеться про рельєфне зобов’язання ідеї та абстрактного поняття, природних подій та природної сили (більшості це прагнення жити у людській подобі).

в) символ

Це є дуже важко  розрізняти символ алегорії. Об’єктивний  критерій лежить в його основі виникнення. В алегорії висхідним пунктом  є абстрактне поняття.  Початковим поняттям до виникнення символу утворюють  конкретні дійсні явища, більшості предмет, рослина, тварина, рідкісна людина. Наприклад: лілія є дзеркалом душі покірних та невинності.

Яскраво видно із заголовку  роману Анни Зегерс «Сьомий Хрест». З цього буквального значення реального явища постає гострий  відчутний символ.

г) синестезія

Під цим поняттям ми розуміємо  злиття різноманітних душевних почутів  де одне бере від іншого пережите значення. Наприклад: шовковий голосок (порівняння у мякості).

 

14

Численні засоби синестезії ми використовуємо у повсякденному  житті: світлі темні тони; яскраві, крикливі, мякі, холодні теплі фарби.

Також  метафора займає провідне місце у порівнянні (3, с.80 - 86). Згідно існування та прагматичного впливу розрізняють порівняння на основі прямого значення та порівняння на основі метафоричного значення. Із стилістичного погляду нас цікавить останнє. Коли метафора охоплює властиве значення предмету, тоді вона буде при порівнянні властиве та образне значення представляти. Наприклад: У тебе нерви, як дроти… (сильні нерви)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15

        2.3. Розмежування лексичної та стилістичної метафори і метонімії

         Ми розглянули види метафори та метонімії лексичної та стилістичної. На лексичному рівні засоби метафори та метонімії звісно різняться, оскільки  метафора – це усвідомлення нової властивості, яку одержано в результаті аналогії,  і вибір імені за аналогією,  а метонімія —  це вилучення будь-якої властивості з уже відображеної у мові дійсності на підставі її суміжності з властивістю нового позначуваного та вибір йому імені.

        Лексична метафора є більш уставлена і її можна знайти у тексті і розпізнати. А стилістична метафора носить більш оказіональний характер, містить елемент несподіваності і є більш образною. Наприклад, візьмемо «Лілія це дзеркало душі покірності та невинності». Це стилістична метафора (символ). На перший погляд, ми навіть і припустити не могли , що це є метафора, а сприймаємо це як ціле розповідне речення. Адже, тут немає ніякого порівняння, а ні персоніфікації. Але тут присутнє перенесення якостей одного предмету на інший (лілія - це покірність і вірність). Коли ми читаємо, то намагаємось вловити лише значення, а не те , як це сказано.

          На нашу думку, засоби стилістичної метафори не мають такого прихованого підтексту, як засоби лексичної. Та розмежовувати їх все одно не можливо.

          Щодо метонімії. Метонімія,  крім того,  є більш об’єктивним засобом перенесення,  ніж метафора, оскільки побудована на реальних просторових, часових чи причинно-наслідкових зв’язках. Унаслідок метонімічного перенесення одна реалія отримує назву іншої,  отже,  особливістю вторинної номінації через метонімічне перенесення є те,  що метонімічне значення характеризує певний об’єкт через його співвіднесеність із базовим.

         Але щодо розмежування, то тут  також виникають проблеми. Таке поняття як синекдоха присутнє і у лексичній, і у стилістичній класифікації. І розмежувати їх практично не можливо.

        

16

Висновки

       Головним критерієм метонімії є не те, як у  метафорі, це не тільки семантичне поєднання обох понять на основі одних і тих самих ознак та перенесень назв, а заміна обох понять з різних областей на основі просторових, часових, матеріальних та логічних зв’язків. Тут уже уявлення тією чи іншою мірою відступає назад. Так метонімія на основі просторових та часових зв’язків є не в змозі запозичити зміст наочності. Наприклад:  Die ganze Universitat kam zur Jubilaumsfeier ( замість Alle Professoreen und Studenten…) або Das Zeitalter der Technik fordert …( замість Die Menschen dieses Zeіtalters…).

     Лексична метафора є більш уставлена і її можна знайти у тексті і розпізнати. А стилістична метафора носить більш оказіональний характер, містить елемент несподіваності і є більш образною.

      На основі дослідженого, можемо зробити висновок, що лексикологія, як наука виділяє різноманітні види метафори та метонімії, щоб розуміти їх значення, а стилістика їх називає, щоб знати як і де із якою метою їх вжити, і як правильно це зробити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17

Список використаної літератури

1. Лексикологія німецької мови / Гінка В. – К. – 1998.

2. Лексикология немецкого языка / Изкоз А. Ильенкова С. – К. – 1987.

3. Stistik der deutschen Sprache. / Lysetska N., Heidemeyer V. – Lutsk – 2009.

4. Основи теорії і практики перекладу. / Огуй О. – В. – 2008.

5. Античные теории языка и стиля. – М. – Л.: Соцэкгиз, 1936.