Шпаргалка по "Языкознанию"

87. Типи письма в  сучасному світі.

88. Алфавітне письмо. Виникнення  основних алфавітів.

Звукове письмо, або фонографія, —  тип письма, в якому графічні знаки позначають склади або окремі звуки.Найдавнішою формою звукового письма є силабічне,у якому окремий знак виражає певну послідовність звуків, найчастіше склад. Складовою була і синайська (давньосемітська) писемність, яка розвинулась у другій половині II тис. до н. є. з єгипетських ієрогліфів і становила приблизно 100 знаків. На основі цієї писемності виробилося кілька форм фінікійського письма (з XIII ст. до н. е.), зокрема й класичний фінікійський алфавіт, що охоплював 22 знаки для передавання приголосних звуків. Цей алфавіт став джерелом більшості використовуваних нині писемностей світу (їх існує приблизно 400), включаючи грецьку писемність, що стала основою всіх європейських систем письма.Саме греки завершили перехід від силабічного письма до літерно-звукового (алфавітного), у якому кожен знак виражає окремий звук. Вони запровадили знаки не тільки для приголосних звуків, як це зробили фінікійці, а й для звуків голосних. Це дало змогу повно і диференційовано відображати на письмі звукову матерію мови. Водночас греки, на відміну від фінікійців, почали писати зліва направо і обернули літери. Наприклад, фінікійське З стало у греків Е, літера Г, яка у синайському письмі позначалася L, а у фінікійців стала ], повернулася ще більше. Проте точної відповідності між звуком і літерою в грецькому алфавіті, як і в будь-якому іншому, не існує. її забезпечує тільки транскрипція.Поширений нині латинський алфавіт було створено на основі західного варіанта грецького письма. Початок формування латинки припадає на VIII ст. до н. є. Не набагато вищий відсоток збігів у грецькій і слов'янській системах письма. Слов'янське письмо виникло на базі східного (візантійського) варіанта грецького в IX ст. Старослов'янська кирилиця (43 літери) точно повторювала форму і звуковий зміст 25 грецьких літер. У сучасному українському алфавіті (33 літери) таких збігів лише 14 (А, В, Г, Е, І, К, Л, М, О, П, Р, Т, Ф, X). Решту слов'янських букв утворено шляхом графічної перебудови чи поєднання грецьких літер або засвоєно з інших систем письма.Букви різних писемностей виявляють високу сталість. Наприклад, українським літерам К, Л, М більше чотирьох тисяч років, тобто вони існували ще до виникнення праслов'янської мови. Давньогрецькі букви В (бета) й Н (ета) збереглися в сучасному грецькому письмі, хоч позначають інші звуки: замість [б] та [є] виражають [в] (віта) й [і].

89. Графіка і орфографія.  Принципи орфографії в сучасних  мовах.

У мовознавстві для вивчення знаків, якими записується звукове мовлення, створений окремий розділ — графіка. Вона досліджує форму літер, їх взаєморозташування, напрямок письма.Графіка—сукупність усіх засобів письма (у звуковому письмі літер і допоміжних знаків), які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови.Об'єднує графіка великі і малі літери, які відрізняються не тільки розмірами, а й формою та функцією.Засоби письма можна відтворювати рукописним і друкованим способами, що зумовлює розбіжності у формі літер. Рукописний запис реалізується у різних почерках, які зазнають змін у часі, мають вікові, соціальні, статеві й індивідуальні відмінності. За почерком можна ідентифікувати людину, що точно виконує графологічна експертиза. Аналіз української графіки свідчить, що вона економно, чітко, недвозначно (в сполученнях літер) передає будь-яке звучання, притаманне українській мові.Отже, завданням графіки є забезпечення максимальної зручності запису звукового мовлення. Це значною мірою залежить від техніки письма. До винайдення книгодрукування інформацію фіксували тільки від руки. Тоді існували відповідні форми письма — у слов'ян устав, півустав, скоропис. Для потреб друку форма літер також змінювалася (церковне письмо, світське письмо). Орфографія. Особливості історично сформованих графічних систем зумовили розроблення правил, які регулюють відношення літер і звуків, встановлюють добір букв для передавання конкретних значущих одиниць мови. Основою практичного застосування графіки для запису текстів є орфографія.Орфографія— система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розробляє і досліджує систему правил написання.Правила орфографії єдині для мови і обов'язкові для всіх, хто користується письмовою формою мови. Порушення їх призводить до помилкового відтворення звукової мови.Орфографія, або правопис, ґрунтується на певних принципах — закономірностях, які обумовлюють розроблення правил написання. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і диференційний.

Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний.

Фонетичний принцип орфографії. Він полягає в точному записі звучання мови. За цим принципом в українській мові той самий префікс відповідно до його вимови передають перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] літерою с (спитати, схопити), а перед дзвінкими й сонорними — літерою з (збути, зробити). Морфологічний принцип орфографії. Він передбачає однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах. За цим принципом в українській мові префікс роз пишуть з кінцевим з в усіх випадках. На відміну від білоруського та російського правописів, у яких переважає один принцип, українська орфографія спирається майже однаковою мірою як на фонетичний, так і на морфологічний принципи. Історичний (традиційний) принцип орфографії. Відповідно до цього принципу написання обґрунтовують не вимовою і бажанням зберегти однакове відтворення морфеми, а давнім написанням слова чи звичкою. За історичним принципом пишуть українські є або и, що позначають ненаголошені голосні в тих словах, у яких ці звуки не можна перевірити наголосом: левада, леміш, кишеня, лиман. У правописі французької мови історичний принцип зумовлює значну кількість написань, а в правописі англійської мови він став провідним.

Диференційний принцип орфографії. Його ще називають смисловим, символічним, ідеографічним, ієрогліфічним, семантично-диференційним. Диференційний принцип передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання. Він реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони, що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою.Диференційний принцип орфографії обумовлює написання великої літери. Воно забезпечує розрізнення однозвучних загальних і власних назв.Реалізується диференційний принцип також у багатьох написаннях слів окремо і разом, наприклад до дому — додому, в гору — вгору.Отже, правила написання ґрунтуються на чотирьох принципах орфографії, серед яких найпоширенішими є фонетичний і морфологічний, а в деяких мовах провідним став історичний. Диференційний принцип характерний для правопису всіх мов, однак виступає як допоміжний.

90. Мовні контакти. Штучні  мови.

Мовні контакти – взаємодія мов  унаслідок спілкування їх носіїв. Її наслідком є запозичення. Це явище найбільше виражається на лексичному рівні. Різні типи мовних елементів мають різний ступінь міжмовного проникнення.

Штучна мова — спеціально створена семіотична система. Поняття «штучна  мова» протиставляється поняттю  «природна мова» (яке позначає мову, яка виникла природнім, випадковим шляхом).

До штучних мов належать універсальні мови, створені для міжнародного спілкування, що представляють собою сурогати природних мов (есперанто, інтерлінгва, ідо, ложбан і т. д.), і спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації із певних галузей науки і техніки. Серед останніх виділяються штучні мови призначені для автоматичної переробки інформації.