Охарактеризувати специфіку інформаційних, інформаційно-довідкових, інформаційно-аналітичних та аналітичних документів

 

Досвід зарубіжної практичної ІАД, яка реалізується, зокрема, в інформаційно-аналітичних службах вищих органів управління з метою прийняття управлінських рішень, свідчить про умовну, вироблену схему роботи над інформаційно-аналітичними документами. Зокрема, процес роботи над складанням аналітичного документа в аналітичних відділах законодавчих органів включає кілька стадій :

 

o постановка дослідницького  завдання (одержання завдання);

 

o загальне знайомство  з проблемою (історія питання);

 

o визначення використовуваних  термінів і понять (класифікація і структурування інформації);

 

o накопичення  знань і відомостей (персональна  інформаційна база);

 

o пошук, відбір, перевіряння  необхідної для аналізу інформації (додатковий інформаційний пошук);

 

o аналіз зібраної  інформації (побудова гіпотези, виявлення причин-но-наслідкових зв'язків, визначення тенденцій, прогнози);

 

o формулювання  підсумкових висновків (завершення  дослідницької роботи);

 

o погодження документа  з керівництвом (редагування документа);

 

o оформлення документа  і передача його адресату (виконання завдання).

 

Метою аналітичних матеріалів у вищих законодавчих органах влади - задовольнити потребу законодавців в інформації.

 

Аналітична інформація, адресована користувачам, може бути представлена у вигляді доповіді, аналітичної довідки або статті у аналітичному виданні.

 

Під час підготовки аналітичного документа потрібна щоденна і системна праця працівників аналітичної служби над проблемою, якої стосується проект нормативного акту. Кожний з них у межах його спеціалізації у відділі, має власний інформаційний банк, у якому накопичуються статистичні і соціологічні дані, матеріали публікацій, стенограми виступів та інша інформація.

 

Персональний інформаційний банк може містити інформацію в електронному вигляді - у пам'яті комп'ютерів, а також у вигляді підбірок різних документів, довідок, публікацій і т.д.

 

Великі можливості для оперативного оновлення даних у персональних інформаційних банках даних забезпечують електронні інформаційні системи.

 

Пошукова робота здійснюється також у бібліотеках, з метою ознайомлення з монографіями, періодичними виданнями, дисертаціями, які стосуються проблеми - об'єкта законотворчої чи управлінської діяльності.

 

Різноманітні джерела використаної інформації дозволяють не лише розширити інформаційне поле, а й перепровірити показники і факти, які аналізуються. Використання кількох інформаційних джерел є результатом прагнення одержати достовірну і підтверджену інформацію, а не наслідком простого інформаційного дублювання. При використання багатьох інформаційних джерел висновки аналітичного документа одержують більш ширшу емпіричну базу, а питання, що розглядаються, - висвітлюються глибше і всебічніше, зменшується ймовірність припуститися серйозної помилки.

 

Одне з правил при підготовці аналітичних документів полягає у використанні переважно "відкритої" інформації, яка є загальнодоступною і при бажанні легко перепровіряється. Тому існує сувора вимога наявності в них довідково-бібліографічного апарату.

 

Використання емпіричних даних може бути ефективним лише при повному розкритті значення, яке міститься у наведених в аналітичному документі фактах, подіях і положеннях. Самі по собі ці дані мало про що говорять. Але якщо їх порівняти з аналогічними даними за попередній період, то можна зробити певне узагальнення або умовивід.

 

Для наочності викладення аналітичні документи повинні доповнюватися схемами, ілюстраціями, діаграмами тощо.

 

Підсумком роботи над аналітичним документом є висновки. Вони необхідні для надання інформаційно-аналітичному матеріалу фінальної завершеності. Змістом висновків визначається цінність і корисність аналітичного документа. Саме наявність висновків відрізняє просто інформаційну довідку від аналітичного матеріалу. У своїх висновках аналітик повинен оцінити степінь достовірності використаної інформації і, відповідно, встановлених ним на основі її аналізу причинно-наслідкових зв'язків, визначити можливі варіанти розвитку подій і з'ясувати ймовірність вирішення проблеми завдяки виданню того чи іншого нормативного акту у наступному.

Інформаційна робота у правоохоронних органах, спецслужбах, зовнішньополітичних відомствах, у структурах суб'єктів господарювання, особливо тих, що мають відношення до оборонного комплексу і зовнішньоекономічної спрямованості, здійснюється спеціально створеними для цього інформаційно-аналітичними підрозділами.

 

Незалежно від напряму діяльності інформаційно-аналітична робота охоплює такі загальні операційні процедури:

 

o збір і первинну  оцінку інформації на рівень  достовірності та відносності;

 

o обробку і  накопичення інформаційних одиниць;

 

o оцінку, аналіз, узагальнення інформації та інформаційних  даних;

 

o підготовку інформаційних  повідомлень у межах поточного  інформування по "сигнальній" первинній інформації;

 

o підготовку аналітичних "сигнальних" повідомлень у  межах запланованих інформаційно-аналітичних розробок проблем або ініціативне інформування з актуальних питань зацікавлених замовників;

 

o розсилка інформаційних  повідомлень, аналітичних довідок, доповідей, звітів замовникам інформаційно-аналітичних  розробок та іншим зацікавленим споживачам для обслуговування всіх видів діяльності держави, інших суб'єктів господарювання і міжнародно-правових відносин, у тому числі й для підготовки, прийняття і реалізації рішень у галузі проведення заходів правоохоронної, політико-дипломатичної, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, для вдосконалення розвідувальної системи.

 

Суб'єкти інформаційного забезпечення підрозділяються на тих, що: 1) створюють відповідні інформаційні ресурси, 2) здійснюють їх обробку і систематизацію, 3) здійснюють інформаційно-довідкову функцію, забезпечуючи інформаційні потреби замовників.

 

 Зміст інформаційної роботи складається із: 1. Отримання (збір, добування, придбання) первинної інформації від сил і засобів, зокрема, оперативних підрозділів кримінальної, податкової міліції, інших оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів, контррозвідки, розвідки, прикордонних, митних та інших спеціальних служб, функціональних структур МЗС, інших організацій, опосередковано задіяних у певних правоохоронних заходах і діючих у зовнішньополітичній сфері, у галузі безпеки та оборони.

 

A) Збір інформації - відносно самостійний, дозволений  законом України або держави  перебування метод організації  отримання інформації безпосередньо  з відкритих джерел (так званої "легальної розвідки"), у рамках якого необхідні інформаційні зведення отримують вільно, без подолання будь-яких захисних систем чи заходів. Іншими словами - вільне збирання носіїв інформації - процедура безперешкодного оволодіння певними предметами, виробами, зразками чи пробами (речовин, товарів, ґрунту, води, повітря, фауни і флори). Збір інформації здійснюється в межах норм існуючого законодавства "Про інформацію" шляхом ознайомлення з науково-технічною, політико-дипломатичною, соціально-політичною, військовою, економічною, фінансовою та іншою інформацією, що розповсюджується каналами ЗМІ, бібліотечними та архівними закладами, мережею Інтернет, інформаційними агенціями тощо.

 

Б) Добування - прихована, конспіративна процедура таємного вилучення носія конфіденційної, секретної та іншої важливої інформації, тобто незаконне заволодіння, викрадення.

 

B) Придбання - процедура  одержання конфіденційної, секретної  та іншої важливої Інформації  або її носія від конкретної  фізичної чи юридичної особи  в тимчасове чи постійне користування за визначену винагороду. Приміром, оперативні співробітники спецслужб використовують сукупність "відкритої", тобто доступної для всіх інформації, та "закритих" відомостей, тобто інформації обмеженого користування, отриманої упродовж конфіденційних контактів Із джерелами. Головним є те, що оперативні співробітники спецслужб для отримання первинних оперативних даних мають можливість використовувати поряд із людськими інші "закриті" джерела за кордоном на об'єктах розвідувального проникнення, тобто недоступних для всіх, а саме:

 

o картотеки спецслужб, поліції, органів юстиції, прокуратури  та інших правоохоронних структур;

 

o досьє податкової, митної, прикордонної служб;

 

o бази даних  ЕОМ державних банківських органів  або приватних структур;

 

o бази даних  цивільних державних органів  влади та управління, неурядових  національних чи транснаціональних  організацій.