Відеоадаптер
Роботою монітора керує спеціальна
плата, яка називається відеоадаптером
(відеокартою). Разом із монітором відеокарта
створює відеопідсистему персонального
комп'ютера. У перших комп'ютерах відеокарти
не було. В оперативній пам'яті існувала
екранна ділянка пам'яті, в яку процесор
заносив дані про зображення. Контролер
екрана зчитував дані про яскравість окремих
точок екрана з комірок пам'яті і керував
розгорткою горизонтального променя електронної
пушки монітора.
При переході від монохромних
моніторів до кольорових і із збільшенням
роздільної здатності екрана, ділянки
відеопам'яті стало недостатньо для збереження
графічних даних, а процесор не встигав
обробляти зображення. Всі операції, що
пов'язані з керуванням екрану були відокремлені
в окремий блок - відеоадаптер.
Відеоадаптер має вигляд окремої
плати розширення, яка вставляється у
певний слот материнської плати (у сучасних
ПК це є слот AGP). Відеоадаптер виконує
функції відеоконтролера, відеопроцесора
та відеопам'яті. За час існування ПК змінилося
декілька стандартів відеоадаптерів:
MDA (Monochrom Display Adapter) -монохромний, CGA(Color Graphics
Adapter) - 4 кольори, EGA(Enchanced Graphics Adapter) -16 кольорів,
VGA (Video Graphics Array) - 256 кольорів, SVGA(Super VGA) -
до 16,7 млн. кольорів. На ці стандарти розраховані
всі програми, призначені для IBM-сумісних
комп'ютерів.
Сформоване графічне зображення
зберігається у внутрішній пам'яті відеоадаптера,
яка називається відеопам'яттю. Необхідна
ємність відеопам'яті залежить від заданої
роздільної здатності та палітри кольорів,
тому для роботи в режимах із високою роздільною
здатністю та повноцінною кольоровою
гаммою потрібно якомога більше відеопам'яті.
Якщо ще недавно типовими були відеоадаптери
з 2-4 Мбайт відеопам'яті, то вже сьогодні
нормальним вважається ємність в 16-32 Мбайт.
Більшість сучасних відеокарт володіє
можливістю розширення об'єму відеопам'яті
до 64 Мбайт, а також властивістю, так званої,
відеоакселерації. Суть цієї властивості
полягає в тому, що частина операцій з
побудови зображення може відбуватися
без виконання математичних обчислень
в основному процесорі, а чисто апаратним
шляхом - перетворенням даних у спеціальних
мікросхемах відеоакселератора. Відеоакселератори
можуть входити до складу відеоадаптера,
а можуть поставлятися у вигляді окремої
плати розширення, що встановлюється на
материнській платі і під'єднується до
відеокарти. Розрізняють два типи відеоакселераторів:
плоскої (2D) та тривимірної (3D) графіки.
Перші найбільш ефективні для роботи з
прикладними програмами загального призначення
і оптимізовані для ОС Windows, другі орієнтовані
на роботу з різними мультимедійними та
розважальними програмами.
Клавіатура
Клавіатура - це стандартний клавішний
пристрій введення, призначений для введення
алфавітно-цифрових даних та команд керування.
Комбінація монітора та клавіатури забезпечує
найпростіший інтерфейс користувача:
за допомогою клавіатури керують комп'ютерною
системою, а за допомогою монітора отримують
результат.
Клавіатура відноситься до
стандартних засобів ПК, тому для реалізації
її основних функцій не вимагається наявність
спеціальних системних програм (драйверів).
Необхідне програмне забезпечення для
початку роботи з клавіатурою знаходиться
в мікросхемі постійної пам'яті у складі
базової системи введення-виведення BIOS.
Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш
на клавіатурі відразу після включення.
Клавіатура стаціонарного ПК, як правило,
- це самостійний конструктивний блок,
а в портативних ПК вона входить до складу
корпуса.
Клавіатури мають по 101-104 клавіші,
розміщені за стандартом QWERTY (у верхньому
лівому кутку літерної частини клавіатури
знаходяться клавіші Q, W, E, R, T, Y). Відрізняються
вони лише незначними варіаціями розташування
й форми службових клавішів, а також особли-востями,
зумовленими мовою, що використовується.
Усю сукупність клавішів клавіатури розбито
на декілька функціональних груп:
алфавітно-цифрові;
функціональні;
керування курсором;
службові;
клавіші додаткової панелі.
Основне призначення алфавітно-цифрових
клавіш - введення знакової інформації
і команд, які набираються по буквах. Кожна
клавіша може працювати у двох режимах
(регістрах) і, відповідно, може використовуватися
для введення декількох символів. Переключення
між нижнім регістром (ввід малих символів)
і верхнім регістром (ввід великих символів)
здійснюється при натисненні клавіші
<SHIFT> (нефіксоване переключення) або
за допомогою клавіші <CAPS LOCK> (фіксоване
переключення).
Група функціональних клавіш
включає дванадцять клавіш, позначених
від F1 до F12, і розташованих у верхній частині
клавіатури. Функції цих клавіш залежать
від конкретної, працюючої у даний момент
часу програми, а в деяких випадках і від
операційної системи. Жорсткого закріпленого
значення клавішів немає.
Клавіші керування курсором
подають команди на пересування курсору
по екрану монітора відносно поточного
зображення. Курсором називається екранний
елемент, що вказує на місце введення знакової
інформації. Ці клавіші дозволяють керувати
позицією введення даних. Конкретне значення
клавіш керування курсором може залежати
від програми. Проте найчастіше клавіші
зі стрілками служать для переміщення
курсору в напрямку вказаному стрілкою
або прокручування списків чи тексту по
екрану, клавіші <Page Up> і <Page Down> прокручують
текст відразу на сторінку вгору або вниз,
відповідно, клавіша <Home> встановлює
курсор на початок рядка, а клавіша <End>
- на кінець.
Службові клавіші використовуються
для різних допоміжних цілей, таких як,
зміна регістру, режимів вставки, утворення
комбінацій "гарячих" клавіш і т.д.
До цієї групи відносяться такі клавіші,
як <SHIFT>, <CAPS LOCK>, <Enter>, <Ctrl>,
<Alt>, <Esc>, <Del>, <Insert>, <Tab>,
<BackSpace> та інші.
Група клавіш додаткової панелі
дублює дію цифрових клавіш, клавіш керування
курсором та деяких службових. Основне
призначення - введення чисел, тому ці
клавіші розміщено у порядку, найзручнішому
для цієї роботи. Перехід у режим дублювання
клавіш керування курсором і, навпаки,
здійснюється натисненням на клавішу
<Num Lock>. Крім цього, клавіші додаткової
панелі використовуються для введення
символів, що мають розширений код ASCII,
але не мають відповідної клавіші на клавіатурі.
Клавіатури ПК володіють властивістю
повторення знаків, яка використовується
для автоматизації процесу введення. Вона
полягає в тому, що при тривалому натисненні
клавіші починається автоматичне введення
символу, який пов'язаний з цією клавішею.
При цьому, параметрами, які можна налаштовувати
є: інтервал часу після натиснення, з завершенням
якого починається автоматичне повторення
символу та темп повторення (кількість
знаків за секунду).
Маніпулятор "миша"
Миша - це пристрій керування маніпуляторного
типу. Вона має вигляд невеликої пластмасової
коробочки з двома (або трьома) клавішами.
Переміщення миші по поверхні синхронізоване
з переміщенням графічного об'єкта, який
називається курсор миші, на екрані монітора.
На відміну від клавіатури, миша не є стандартним
пристроєм керування, тому для роботи
з нею вимагається наявність спеціальної
системної програми - драйвера миші. Драйвер
миші призначений для інтерпретації сигналів,
що поступають від миші, а також для забезпечення
механізму передачі інформації про положення
та стан миші операційній системі та іншим
прикладним програмам. Драйвер миші встановлюється
при першому підключенні миші або при
завантаженні операційної системи.
Комп'ютером керують переміщення
миші та короткочасні натиснення її клавіш
(ці натиснення називаються кліками). Миша
не може безпосередньо використовуватися
для введення знакової інформації, її
принцип керування базується на механізмі
подій. З точки зору драйвера, всі переміщення
миші та кліки її клавіш розглядаються
як події, аналізуючи які, драйвер встановлює,
коли відбулася подія і в якому місці екрану
знаходився в цей час курсор миші. Ці дані
передаються в прикладну програму, із
якою працює користувач, і за цими даними
програма може визначити, яку команду
мав на увазі користувач, і приступити
до її виконання.
До числа параметрів миші, якими
може керувати користувач, належать: чутливість
(характеризує величину переміщення курсору
миші на екрані при заданому переміщенні
миші), функції лівої та правої клавіш,
а також чутливість до подвійного кліку
(визначає максимальний проміжок часу,
протягом якого два окремих кліки клавіші
розглядаються як один подвійний клік).
Порти
Порт це своєрідні
ворота, через які йде прийом і передача
даних. Комп'ютер має близько 65 000 портів,
більша частина яких не задіяна. Перші
1024, це відомі порти, інші приховані. Будь-яка
передача даних з комп'ютера або на комп'ютер
здійснюється через певні порти. Порти
також використовують хакери для крадіжки
інформації або отримання контролю над
комп'ютером жертви.
Бездротові порти
Bluetooth— виробнича специфікація
бездротових персональних мереж (PAN).Це
технологія бездротового зв'язку, створена
у 1998 році групою компаній: Ericson, Nokia, IBM,
Intel, Toshiba.
Wi-Fi, WiFi - торгова марка, що належить
Wi-Fi Alliance. Загальновживана назва для стандарту
бездротового (радіо) зв'язку передачі
даних, який об’єднує декілька протоколів
та ґрунтується на сімействі стандартів
IEEE 802.11 (Institute of Electrical and Electronic Engineers - міжнародна
організація, що займається розробкою
стандартів у сфері електронних технологій).
Наявність Wi-Fi-зон (точок) дозволяє користувачу
підключитися до точки доступу (наприклад,
до офісної, домашньої або публічної мережі),
а також підтримувати з'єднання декількох
комп’ютерів між собою.
2.Кишенькові портативні комп’ютери (КПК)
Кишенькові ПК. Це
комп’ютери та органайзери, які можуть
розміститися
на долоні або у
кишені, важать від 100 до 400 грамів, найчастіше
вони
керовані системами
Palm OC, Windows CE, Pocket PC, EPOC. Вони можуть
бути клавіатурними
(Handheld PC) і без клавіатурними (Palm size PC). Крім
того, існують смартфони
– поєднання кишенькового комп’ютера
і мобільного
телефону. Такі комп’ютери
не є повноцінними у тому сенсі, що для
обміну
даними потребують
з’єднання зі стаціонарною машиною. Технології
мобільних комп’ютерних систем. Відтоді,
коли слово “портативний” означало “кейс
із ручкою”, портативні комп'ютери, як
і їх настільні попередники, дуже змінилися.
Сьогоднішні портативні системи можуть
конкурувати з настільними майже в усьому.
Багато компаній пропонують їх мобільним
користувачам як основні комп'ютери. Нижче
ми розглянемо типи існуючих портативних
ПК і технології, спеціально розроблених
для використання в мобільних системах.
Перші портативні
системи містилися у звичайному портфелі
та і відрізнялися від настільних головним
чином тим, що всі їхні компоненти знаходилися
в одному корпусі. Серед перших виробників
портативних
комп'ютерів була
компанія Compaq, яка випустила портативну
систему ще у
1980 р. Розмір, вага
і зовнішній вигляд таких комп'ютерів
у порівнянні із
сьогоднішніми портативними
системами можуть показатися смішними,
але на
той час це було
неймовірним технологічним досягненням.
Їхні компоненти
мало відрізнялися
від компонентів стандартних комп'ютерів.
Конструктивний
дизайн більшості сучасних портативних
комп'ютерів
подібний до раковини
молюска, яка розкривається; це стало вже
промисловим
стандартом. Майже
всі їхні компоненти розроблено спеціально
для мобільних
систем. У той же
час портативні комп'ютери не мають нічого
спільного з
цифровими портативними
персональними помічниками. Сучасні портативні
системи призначені
для заміни настільних комп'ютерів, тому
в них
використовуються
ті ж операційні системи і програмні додатки,
а також модулі
пам'яті, процесори,
технології дискових накопичувачів, що
аналогічні
настільним ПК. З
іншого боку, операційні системи й апаратними
компонентами, що
використовуються в різних PDA (КПК), таких,
як системи
серії Palm, Handspring
і PocketPC, відрізняються від програмного
та
апаратного забезпечення,
призначеного для настільних і портативних
систем.
Свій внесок у створення
маленьких і легких портативних комп'ютерів
внесли розроблювачі
компонентів настільних систем. Так, за
останні кілька
років розміри твердих
дисків портативних систем було зменшено
до 2,5
дюймів. Проблеми
живлення й охолодження елементів портативних
комп'ютерів вимагають
спеціальних технологічних рішень. Такі
пристрої, як
накопичувач CD-ROM,
великі дисплеї і швидкі процесори, неймовірно
збільшують енергоспоживання
системи. Щоби зберегти енергію і продовжити
життя батареї, конструкторам
необхідно було виконати декілька умов,
зокрема:
зниження енергоспоживання
компонентів; майже усі компоненти сучасних
портативних систем
споживають меншу потужність, ніж аналогічні компоненти настільних
ПК;
підвищення продуктивності
джерел живлення; акумуляторні батареї,
сконструйовані
на основі нових технологій (наприклад,
літієві батареї), хоча
і не забезпечують
достатньої потужності для систем, які
все більш
навантажуються,
проте гарантують стабільну і надійну
подачу живлення;
керування енергоспоживанням;
час життя батарей спроможні значно
продовжити операційні
системи та утиліти, які відключають окремі
системні
компоненти, наприклад,
дискові пристрої, що тимчасово не
використовуються.
Ще однією серйозною
проблемою є перегрів компонентів комп'ютера.
Рухливі частини
(наприклад, диски) при терті генерують
тепло, яке потрібно відводити. У настільних
ПК для цього служать вентилятори, що працюють
безупинно, прохолоджуючи
увесь вміст системного блоку.
Найбільшим “злочинцем”
у цьому відношенні є системний процесор.
Коли вперше з'явилися
процесори Intel 80486 і Pentium, тепло, яке
вони
генерують, стало
проблемою навіть для настільних комп'ютерів.
Стандартними компонентами
більшості систем стали тепловідводи
і