Взаємозвязок музики та хореографії як засіб формування професійних якостей педагога-хореогра

Справжня музичність у  танці полягає у правильному  почутті та усвідомленні основних закономірностей  музики – мелодійної, гармонійної, поліфонійної, конструктивної динамічної логіки. Тільки при досягненні такої музичності можна танцювати вільно, виявляючи ідейно-емоційний зміст та музичний сценічний образ танцю.

Така справжня музичність може бути розвинена за наявності  природної музичної здібності. Для  досягнення такої справжньої музичності необхідні знання з теорії та естетики музики, що одержуються одночасно з навчанням хореографії. Необхідне повне оволодіння законами фразування, зміни дихання, логічної розстановки цезур. Ці закони є спільними для музики і танцю. Музика – основа для конкретного образного змісту та різноманітних відтінків рухів [29, c. 36]. 

Спільна творча робота педагога та концертмейстера, що музично оформляє урок, їх тісна співпраця призведуть до найбільш ефективного художнього мислення студента, до свідомого осягнення  зв’язку музики з танцем, до прищеплення навичок узгодженості руху з музикою. Музичне оформлення уроку повинне організувати всі рухи в часі, в умовах визначеного темпу та ритму, самою музикою виявити особливості танцювального руху : його малюнок, характер, динаміку, фразування. Все це надалі стане засобом передачі образного та емоційного змісту танцю.

Основним завданням роботи педагога  з концертмейстером в  оформленні уроку є прищеплення  свідомого ставлення студента до конструктивних особливостей музичного  твору – уміння відрізнити музичну фразу, речення, період, вміти орієнтуватись у характері музики, ритмічному малюнку, динаміці та національному колориті. Важливим завданням є також допомога студентам у оволодінні технічними навичками народної хореографії, уміння розбиратись у спільності змістового значення музики та танцю, в усвідомленні конструктивної основи музичного твору та відповідності його структурі рухів у танці, осягнення глибокого емоційного та ідейного змісту музичних творів засобами танцю [4, c. 39].

Музичні мелодії повинні  бути простими, доступними та виразними, емоційними, такими, що підвищують працездатність і настрій. Використання народного  пісенно-танцювального матеріалу  поступово ускладнюється, збагачується та урізноманітнюється голосоведінням, малюнок гармонії, динамічні відтінки, прискорюються темпи. При розучуванні нової вправи необхідно пояснити, в якому музичному розмірі виконується дана вправа, на яку частку такту припадає акцент вправи, відповідність темпу і характеру вправи та музики. На початку навчання народно-сценічного танцю, коли засвоюються елементи основних рухів екзерсису, треба звернути особливу увагу на граматичні та синтаксичні навички у музиці. Поняття ритму і темпу, мелодійного та гармонійного факторів, чітке орієнтування у складових елементах будови музичної мови, перш за все у типах та функціях кадансів, є підвалами всього подальшого сприймання і тлумачення музики. Для посилання виразності танцювального руху треба безпомилково користуватись іктом, предіктом, постіктом у музиці – таке завдання трирічної стадії навчання. Методична задача тут одна – виконання слуху, його точне та стійке “настроювання” [42, c. 69].

Слід завжди пам’ятати, що одночасно з вихованням слуху має виховуватись музичних смак. Інакше слух, будучи фізично натренований, навіть аж до перетворення в абсолютний, стане творчо неактивним, сприйнятливим до звукової, до акустичної, але не до художньої, зовнішньої ритмічної, динамічної, але не до внутрішньої – образної та емоційної сторін музики. Тому при обов’язковій умові користування найпростішими музичними прикладами також важливе дотримання іншої умови : їх витримування у межах гарного музичного смаку. На початковому періоді навчання критерієм гарного музичного смаку є ясність, дохідливість, закінченість мелодії, чистота голосоведіння, природний, логічно обґрунтований добір милозвучних гармоній, виразність, “наглядність” метроритмічних формул. Приклади з народних танцювальних мелодій мають бути різноманітними за характером мелодії, за деталями ритму та метру, за фактурою – навіть стосовно до одного і того ж руху на різних уроках. Але часта повторюваність музичного прикладу приведе до механічного заучування його слухом. Розмаїття прикладів потрібне для того, щоб привчатись до різних змін характеру музики, яка застосовується до одного і того ж руху. Якомога більше використовувати гарні зразки народної музики з виразним затвердженням у ній індивідуального відтінку. Слід провести широкий відбір для музичного оформлення народно-сценічного екзерсису з численними прикладами, що відносяться до одного й того ж руху. Добір музичних мініатюр повинен повністю відповідати загальному характеру заданого руху, національному колориту, компонентам, що формують його. Методичні вправи або комбінації екзерсису повинні вміщатись у строгих рамках восьми-, шістнадцяти, тридцятидвотактних побудов заданих ритмів і темпів. Осягнення глибоких внутрішніх закономірностей зв’язку музики та пластики буду основою успіху діяльності майбутніх педагогів-постановників, що виробили у собі прагнення до свідомої, а не до інтуїтивної творчості.

Найважливішим та найнеобхіднішим  елементом танцю є музика гарна, поетична, здатна хвилювати і захоплювати.

“Ритм – основа творчості. Музика повинна з’єднувати у своєму ритмі вашу думку та ваше почуття і вводити вас у те, що ми називаємо істинним натхненням ” (К. Станіславський).

Навіть у основі драматичного мистецтва, у жестах, словах, ході актора на сцені, у всій його сценічній поведінці  К.Станіславський бачив точний, строгий  ритм. Не викликає ніякого сумніву, ритм – це основа всього навчання мистецтву танцю. У точному ритмі руху – запорука правильного виховання м’язів, виробка координації рухів. Кожний рух має свій власний ритм і характер.

Тому дуже важливо підібрати  музику, що відповідає не тільки ритму  даного руху, але й його характеру. В уроці народного танцю ритм характеризує ті чи інші особливості національного або стилістичного порядку. Ритм кожного національного танцю має свої особливості, відтінки та нюанси, мета педагога доносити ці ритмічні особливості, добиватись точного їх виконання [14, c. 59].

Як працювати над розвитком  ритму учнів на уроці? Передусім  – слідкувати і вимагати, щоб  усі задані рухи виконувались у строгому і точному ритмі. Давати цілий  ряд вистукувань, де зустрічаються малі дрібні рухи (ноти), синкопічні акценти та плескання. Слідкувати за координацією рук та корпуса, не дозволяти довільних рухів рук. В комбінаціях часто застосовувати рухи на “затакт” з акцентом першої або другої чверті такту. Пояснення учням рахунку “раз – і”, де є сильна і слабка частка такту, допоможе їм правильно відтінювати це у рухах. Працюючи над розвитком ритму , не можна забувати про головне: про характерні та стилістичні особливості того чи іншого руху, про його внутрішнє забарвлення.

За допомогою строго ритму  скоріше можна добитись основних якостей танцюриста – технічності та виразності. Музичний супровід має важливе значення у вихованні смаку та слуху учня, тому музика для супроводу уроку повинна підбиратися дуже ретельно. При невмілому та позбавленому смаку доборі музики знижується цінність етюдної роботи. Виховувати смак учнів потрібно на високохудожній музиці, з повною передачею всіх особливостей національного колориту, танцювальних рухів. Педагог-хореограф зобов’язаний працювати у тісному контакті з акомпаніатором, ставити перед ним певну мету, давати завдання на наступний урок. Потрібно вміти урізноманітнювати супровід уроку цікавою музикою, не можна вести урок на приглушених тонах. Тиха, спокійна музика не дає можливості повністю включити у роботу мускулатуру тіла. Бадьорі, життєрадісні, темпераментні танці різних народів вимагають відповідної яскравої музики на уроці. Педагог та акомпаніатор повинні добитись розкриття внутрішнього змісту музики. Педагог – в етюді, акомпаніатор – в музиці. Вступи мають бути короткими, чіткими, у характері та стилі майбутнього руху або етюду [42, c. 99].

Музичний супровід уроків народно-сценічного танцю вимагає  від акомпаніатора високої кваліфікації, уміння швидко переходити з одних  музичних мелодій на інші, точно  передавати національні особливості народної музики.  Щоб знайомити учнів з кращими зразками народної музики, треба брати найбільш блискучі, мелодичні, танцювальні народні мелодії, цікаві за музичною побудовою.

Глибоке розуміння природи  хореографічного мистецтва повинно лягти в основу народно-сценічного танцю, уміння працювати над своїм тілом.

Вважаючи увагу основою  творчості, Станіславський підкреслював, що “на неї треба ставити опору, її треба розвивати, контролювати. З перших же кроків повинен починатися процес виховання уваги до самого себе,  до тих  чи інших затиснутих м’язів у тілі, уміння відпускати їх по всій волі та переводити всю увагу на якусь одну групу м’язів”.

Вся наша увага – спочатку внутрішня, а потім і фізична  – має бути прикута до музики, основуватись на ній.  Увага до музики на уроці народно-сценічного танцю, розкриття її змісту визначить та продиктує необхідну плавність рухів.

Із правильного розкриття  музики з’явиться правильне внутрішнє відчуття руху.  Вирішувати це завдання повинен викладач разом з акомпаніатором.

При виконанні рухів музику часто розглядають як метр – “раз і два і”, рідше як ритм, забуваючи про зміст.

Роль концертмейстера  у хореографічному творі дуже велика, вона проявляє себе у високохудожньому, гнучкому, музичному оформленні уроку та розвитку уваги до внутрішнього розуміння музики учнями.

Музика – це мистецтво, у якому ідеї, почуття і переживання  виражаються ритмічно та інтонаційно  організованими звуками. Ідеї, почуття  та переживання у танці також  передаються ритмічно та інтонаційно засобами організованої пластики сценічного руху. Будь-який сценічний танець – це зриме розкриття змісту музики. Образ музичний і образ хореографічний – це синтез художності театрального танцю. Здатність узгоджувати свої дії з музичним ритмом є танцювальністю.

Кожний музичний твір має  свій ритм, тобто визначену розміреність тривалостей у часі, їх групування, чергування, акцентування. Ритмом у  танці є послідовна зміна рухів, більш-менш тривалих за часом, акцентованих та неакцентованих.

Академік Б. В. Асаф’єв так визначив поняття музичного ритму: “Ритм – те, що дає рух (життя) музиці. Це найважливіший її двигун і найстійкіший будівельний елемент , як би цемент музики“ [1, c. 37].

В танці, як і в музиці, у межах такту даного розміру можливі різні поєднання тривалостей рухів. Рухи ж у поєднанні створюють ритмічний малюнок комбінації. Ритм передбачає різноманітність метричного малюнка. Музичний ритм сприймається як не простий механічно точний рахунок часових відрізків, а як виразний компонент  танцю.

Протягом усього навчального  процесу майбутній педагог-хореограф  повинен  виробити в собі уміння сприймати зміст музики як художній компонент танцю, як образний світ людської мрії, як високу благородну поезію почуттів, як живий творчий початок акторського натхнення. Уміння входити у характер теми, тональність, живе ритмічне дихання музики, у її національний колорит та драматичний розвиток образів, прагнення проспівати музику пластикою танцю, рухом усього тіла виховує істинного художника.

При оформленні уроку народно-сценічного танцю треба завжди пам’ятати, що урок будується на світлій мажорній музиці.

Оформлення музики для  уроку народно-сценічного танцю  потребує ретельного вибору. При невмілому  та позбавленому смаку доборі музики цінність етюдної роботи знижується. Вдале оформлення музичних уривків для етюдів слід зафіксовувати та використовувати у подальшій етюдній роботі. Особливу увагу слід звертати на стилістичну відповідність музичного матеріалу і танцювального етюду. Мелодія, оброблена для сценічного танцю, повинна відповідати лексиці народних сценічних рухів. Народна музика повинна відповідати народному танцю.

2.2.  Музичне  оформлення уроків класичного танцю

Класичний танець – це основа будь-яких видів танців, основна система виразних засобів хореографічного мистецтва.

Класичний балет можна назвати  фундаментом всіх сценічних видів  танцю. Крім самого затвердження танцю  як високого мистецтва і самостійного виду театрального дійства, здатного розвивати  сюжет без допомоги співу або  декламації, балет виробив термінологію танцю і систему підготовки танцюристів, з невеликими змінами використовувану і в інших стилях. Тому танцюристам рекомендується починати з уроків класичного танцю, навіть якщо вони, пізніше спеціалізуються в танці модерн, шоу-балеті або джазовому танці.

Основи класичного танцю настільки  універсальні, що навіть досвідчені танцюристи інших танцювальних напрямків не припиняють занять класикою.

Заняття класики корисні дуже для  дітей. З раннього віку закладається правильна постава і поступово виправляються різні випадки викривлень хребта. На уроці класичного танцю у дітей виробляється відповідальність перед справою, якою вони займаються, а також повага до мистецтва [5, c. 39].

Навчання класичного танцю включає  в себе: вивчення основних позицій рук, ніг і постановки корпусу, ознайомлення з професійною термінологією, історією розвитку балету, постановку маленьких класичних форм: етюдів, адажіо, варіації і т.д.

Всі рухи класичного танцю будуються  на основі виворотного. У теорії класичного танцю розроблено вчення про закриті (ferme) і відкритих (ouvert), схрещених (croisee) і несхрещених (efface) позиціях і позах, а також про рухи всередину (en dehors) і назовні (en dedans) [9, c. 44].

Класичний танець – основа хореографії. На цьому уроці осягаються тонкощі балетного мистецтва. Це велика гармонія поєднання рухів з класичною музикою.

Неодмінні умови класичного танцю: виворотного ніг, великий танцювальний крок, гнучкість, стійкість, обертання, легкий високий стрибок, вільний  і пластичне володіння руками, чітка координація рухів, витривалість і сила.