Иконопись Алипий Ижакевич

Преподобного іконописця Аліпія ще замолоду батьки віддали в науку іконного малярства. Він допомагав грецьким (візантійським) художникам, які оздоблювали інтер'єр Успенського собору. Був свідком чуда сходження Святого Духа на ікони Спасителя й Богородиці в іконостасі Успенського собору. Після пострижения в ченці Печерського монастиря писав і поновлював ікони, зовсім не відчуваючи втоми. Днями він працював, а вночі молився.

Наприкінці його земного життя стався такий випадок. Один побожний чоловік замовив йому написати ікону Матері Божої до празника Успіння Богородиці. Та Аліпій занедужав і не зміг вчасно виконати замовлення. На запитання замовника він відповідав: «Не докучай мені. Ікона в день празника стане на своєму місці». Увечері, напередодні Успіння Богородиці, замовник знову відвідав Аліпія і побачив, шо образ не готовий. На його докори Аліпій відповів: «Чи неможливо для Бога ікону своєї Матері словом намалювати?» Після того, як Аліпій залишився на самоті, в його келію увійшов світлий юнак і почав писати ікону. Аліпій подумав, шо це невдоволений замовник найняв іншого іконописця. Та якось надто швидко посувалася робота: за три години образ був готовий і раптово зник разом з юнаком. Тим часом замовник ікони вранці після безсонної ночі увійшов до Успенського собору й там побачив закінчену ікону, яку він замовляв Апіпію. Вона світилася, мов сонце. Тоді всі разом з ігуменом монастиря пішли до Аліпія і спитали: «Отче! Хто намалював ікону?» Той відповів: «Ангел намалював її і ось тепер стоїть і хоче мене забрати». Після цих слів Преподобний Аліпій упокоївся.

З плином часу пішло  у вічність не одне покоління. Мінялись смаки, уподобання. Упродовж століть наш народ створив своєрідну культуру. Пісні, казки, обряди, перекази, звички мали певні особливості, сукупність яких сьогодні називають менталітетом. Іконопис увійшов у побут українського народу як вид народного мистецтва. Характерною особливістю іконописного малярства стало вільне трактування біблійних сюжетів. Народне світосприймання орієнтоване не тільки на небесний, а й на земний світ, і тому народні ікони часто-густо далекі від канонічного тлумачення. У релігійні сюжети майстри вкладали людські почуття — ширі та відверті, сповнені поетичності, — що споріднює їхні витвори з національним фольклором.

Візантійський іконопис, незважаючи на канонічні обмеження, завжди буде приваблювати митців. Інколи доволі несподівано «візантизми» проявляються в митців, які по своїй суті дапекі від релігійних проблем. Так, відомий австрійський художник Густав Клімт, ознайомившись з мозаїками собору Сант-Віталі (VI ст.) в м. Равена, був настільки вражений пишним візантійським орнаментом золотосяйних мозаїк, що їхні мотиви невідступно використовував у своїх роботах.

Візантійські  напрацювання до новітніх тенденцій живопису намагався пристосувати і відомий український художник та останній керівник лаврської іконописної школи Іван Іжакевич (1864—1962 pp.). Простежити ці намагання ми можемо, розглядаючи розписи в церкві св. Антонія та Феодосія (Трапезна церква, 1903 p.), і в храмі Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі (1907 p.).

Але якщо Густав Клімат, імітуючи візантійські орнаменти в своїх картинах, намагався відтворити відповідний настрій, то Іван Їжакевич та його учні відтворювали духовні ідеї християнського розуміння світу.

Звернутися до початків іконопису на зламі століть Івана Їжакевича спонукали творчі пошуки на посаді керівника іконописної школи Києво-Печерського монастиря, а також тенденції пошуку нових іконописних форм, які набули великої ваги в кінці XIX ст. Академічний реалізм, який тоді панував в офіційному мистецтві Російської імперії, суперечив тому давньоруському спадку, яким так щедро був обдарований Київ.

Іван Їжакевич, чудовий  український художник, прожив довге  творче життя, залишивши значний і своєрідний слід в українському образотворчому мистецтві.

Вихідець з бідної селянської сім'ї села Вишнопіль (тепер  Тальновський район Черкаської області) Їжакевич навчався живописному мистецтву  спочатку в іконописній майстерні Києво-Печерської лаври і в Київській художній школі Н.Мурашко, а потім в Петербурзькій академії мистецтв. Постійні матеріальні утруднення і необхідність пошуку заробітку для існування не дозволяють юнакові пройти повний курс навчання в головному художньо-учбовому закладі Росії кінця минулого століття, проте набуті тут професійні навички у поєднанні з великим талантом і працьовитістю допомогли молодому художникові перетворитися з часом на чудового майстра олівця і кисті.

Можна привести значний (хай і неповний за відсутністю  вичерпних даних) перелік церков, каплиць, соборів, в яких Їжакевичем робилися настінні монументально-декоративні розписи і для яких він писав ікони. Більшість цих храмів Київські: Кирилівская церква, Успенський собор, Всесвятська і Трапезна церкві Києво-Печерської лаври, Покровська і Борисоглібська церкви на Подолі та ін. Охоче запрошували художника для розпису церков і монастирів також і в інші міста і села України: соборів в Єкатеринославі і Єкатеринодарі, церкви у Білгороді, церкві на Козацьких могилах (сіло Пляшева Рівненської обл.) та ін.

Перше серйозне знайомство Їжакевича із специфікою церковних  розписів відбувається ще в 1882-1884 роках, коли, будучи учнем школи Мурашко, він бере участь в реставрації фресок XII століття в Кирилівської церкви. Проте лише повернувшись з Петербургу, Їжакевич береться за самостійне виконання історико-релігійних композицій в інтер'єрі знову зведених в Києво-Печерській лаврі Трапезної церкви і палати.

Монументально-декоративні  розписи Трапезної церкви, що складаються з безлічі тематичних композицій, об'єднаних різноманітними орнаментальними мотивами, — це цілісний живописний ансамбль, що справляє чарівне враження єдністю ідейного задуму і майстерністю технічного виконання. І хоч загальне розбиття стін і зведень було зроблене за проектом керівника робіт відомого архітектора В. Щусєва, виконані Їжакевичем 8 складних композицій на біблейсько-євангельські сюжети, а також 50 поодиноких фігур святих свідчать про його великий талант монументаліста-декоратора. Безумовно, майстер у своїй роботі не був вільний від необхідності трактувати образи згідно з церковними канонами (витягнутість пропорцій нібито безтілесних фігур святих, умовність поз і жестів, золоті німби навколо лиць, позбавлених емоцій, з великими широко розплющеними очима, за допомогою чого нібито досягається враження особливої натхненності, релігійній екзальтованості). Проте у більшості випадків живопис Їжакевича збагачений досягненнями і прийомами сучасного йому реалістичного мистецтва. Передусім це спостерігається в образах конкретних історичних діячів, зарахованих церквою до сонму небожителів, образах, вирішених життєво переконливо, індивідуалізований. Ось, приміром, батько російської історії Нестор-літописець. Психологічно вірно переданий стан задумливості мудрого старця, що на хвилину відволікся від своєї копіткої роботи. Стомлено, але по-доброму дивляться його глибоко посаджені очі. У позі, в усій осанці усвідомлення ним значущості своєї праці. Образно кажучи, з археологічною достовірністю передана історична побутова обстановка келії ченця: на столі старовинної форми олов'яна чорнильниця з гусячим пером, на полицях товсті рукописні фоліанти.

Нерідко невід'ємним елементом  сюжетних картин Їжакевича є теой, що несе велике емоційне навантаження, виконаний цілком реалістично мотив  місцевого українського пейзажу.

Робота в Трапезній  церкві виконувалася аж до початку 1910-х років. Разом з цим ще в 1905-1906 рр. по ескізах і під особистим керівництвом Їжакевича його численними учнями здійснюється розпис Всесвятської церкви лаври — чудового зразка архітектури українського бароко рубежу XVII — XVIII вв.

Виконуючи замовлення духовенства, Їжакевич, подібно до В. Васнецова у випадку з Володимирським собором, прагне перетворити Всесвятську церкву в храм-пам'ятник нашої державності, вітчизняної історії і культури. У зв'язку з цим по стінах і навіть у віконних простінках він створює цілу галерею національних історичних діячів, канонізованих церквою. Тут і хреститель Русі князь Володимир, і творці азбуки Кирило і Мефодій, і печерські угодники Нестор-літописець, Аліпій-іконописець та інші. Кожен з представлених персонажів дотепно наділений відповідними йому атрибутами. Так, наприклад, лікар Агапит зображений таким, що тримає в руках цілий натюрморт дуже натуралістичний виписаних цілющих за народними повір'ями фруктів і овочів — яблук, вишень, огірків, моркви.

Розписи двох згаданих церков лаври реставруються в недавній час фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» і відкриті для огляду екскурсантами.

І. Їжакевич достовірно народний художник, поборник і хранитель демократичних, гуманістичних традицій української національної культури, який навіть в найважчі для існування цієї культури періоди історії принципово стояв на своїх позиціях.

Перелік використаної літератури

1. Вечерський В.В. Українські монастирі. – К.: Наш час, 2008. – 400 с. іл.
2. Горовий А.В. Перший іконописець Київської Русі – Аліпій. – К.: Наш час, 2008. – 140 с.
3. Д.Степовик. Історія української ікони (Х-ХХ ст..) – К.: «Либідь», 1996. – 425 с.
4. Давня українська ікона. З приватних збірок. - К.: Родовід, 2008. – 352 с.
5. Кілессо С.К. Києво-Печерська лавра. – К.:. Техніка, 2003. – 200с.
6. Культурологія: теорія та історія культури. Навчальний посібник. Видання 2-ге, перероб. та доп. За ред. І.І.Тюрменко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 368 с.
7. М.З. Петренко. Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник. Путівник. – К.: «Мистецтво», 1979. – 262 с.
8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 622 с. — (Вища освіта XXI століття).
9. Українське мистецтво: Навчальний посібник. У 3 ч. Львів: Світ, 2005. – Ч 3. – 268 с.