Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині

   Арсенал зображувальних засобів мінімальний  – графічна лінія, обмежена палітра  локальних кольорів, які подані в  основному у співвідношенні червоно, синього, зеленого, білого, жовтого. Саме кольором вирішується декоративне звучання ікони. Тут для майстра вже не існує прикладів з інших сфер мистецтва. Дійсними залишаються тільки традиції, які склалися в області його особистої творчості – в іконописі на склі. При цьому локальність кольору розбивається декоративними мотивами рослинного походження (тюльпанами, ліліями, дзвіночками, рожами) і ритмічними штрихами складок на розкішному одязі фігур. Саме цей декоративний прийом і відрізняє ікони Гуцульщини від подібних витворів сусідньої Румунії звідки, як прийнято вважати, це мистецтво і прийшло на Західну Україну.

   Прикметною  стилістично ознакою гуцульських  ікон є також лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії  вільно покладені по формі у різних напрямках, своїм м’яким, плавним  контуром нагадують різець гравера. Ритм лінії оживляє локальні кольорові площини, декоративно збагачуючи композицію.

   Майстри ікон на склі вправно володіли лінією, яка була визначальним засобом творення образу. Лінійним контуром вони окреслювали  силует фігури, риси обличчя, виявляючи  найбільш характерне без зайвих подробиць.

   І.Свєнціцький  з приводу виставки народного  примітиву відмітив: “В образах  народного митця краси дійсно грають. Сяють, хапають за очі, проте  ніколи не разять своєю сирістю і  не мучать одноманітністю площини. Відповідною комбінацією насичення тонів якоїсь краски народний митець уміє моделювати в площині рельєф постаті, а тут і там киненою квіткою. Збагатить саму композицію”. 

    Виставки живопису на склі, музейних збірок, приватних колекцій, персональні  виставки художників, що експонувалися за останні роки у Львові послужили добрим імпульсом для повернення перерваної спадщини у цій своєрідній техніці малювання.

   Серед художників-професіоналів традиціями народного живопису на склі зацікавились О. Кульчицька, М.Сельська, а згодом до цього виду творчості звертаються художники Р.Петрук Н. Кирилова, І.Остафійчук,В. Селянюк та інші, а серед самодіяльних майстрів В.Сивак, С.Буртовий, І.Сколоздра.

   Іван  Миколайович Сколоздра – єдиний на сьогодні непрофесійний художник, який продовжує цей традиційний вид народної творчості на Україні. Його виставки живопису на склі, що експонувалися 1983 року у Львові та Києві, відкрили для широкого кола шанувальників мистецтва самобутній талант.

   Лінійним  контуром і локальними кольоровими  площинами невимушено, ніби на одному подиху, художник творить цілий калейдоскоп образних композицій. В цьому, напевно, і криється сила його таланту.  Від природи І.Сколоздра наділений тонким чуттям кольору. Його живопис приваблює свіжість, дзвінкістю барів і водночас тональною злагодженістю. Картини І.Сковороди дивують невичерпністю сюжетних ситуацій, душевною теплотою. Характерно, що для кожного твору, залежно від сюжету, він знаходить відповідну колірну гаму і композиційний варіант.

   Іван  Миколайович малює свої картини  олійними фарбами. Пензлики для роботи виготовляє переважно сам. Фарбу  розводить олією домашнього виробництва. Контури майбутньої композиції наводить тушшю. Малює здебільшого відразу  на склі без попереднього ескіза на папері. Перед тим, як приступити до малювання картини, він уже бачить її у своїй уяві.

   З-під  пензля майстра вийшли картини, на яких відображено трагічні сторінки історії  України, героїчний епос козаччини  дороги чумаків, обряди і звичаї, образи творів Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, В.Стефаника, сучасних поетів В.Симоненка, Ліни Костенко, Богдана Стельмаха, портрети майстрів народної творчості.

   У мажорному ключі відображає художник події сучасного життя в композиціях  “На оновленій землі”, “Свято возз’єднання”  та ін.

   Своєрідну інтерпретацію народного епосу  та народних пісень бачимо на картинах “Маруся Богуславка”, “Веснянки”, “Русалка”, “на Івана Купала”. Композиційно-образне вирішення  “Катерини” за однойменною поемою Т.Г.Шевченка сповнене символіки, метафоричних образів, близьких до пісенного фольклору.

   У своїй творчості Іван Сколоздра  звертається до героїчного епосу  українських народних дум. Його хвилюють образи народних дум. Його хвилюють образи народних співців – кобзарів, хоробрих козаків – самовідданих борців за долю рідного народу.

   Творчість Івана Миколайовича Сколоздри –  самобутнє явище сучасного народного  образотворчого мистецтва, вона має  глибокі корені, що спираються на високу культуру традицій.

   “Ікона  – це певний стан, що його прогне досягти  людина; вона звертається до ікони, щоб заспокоїтися внутрішньою”, вважає сучасний київський художник Сергій Буртовий, який також працює в жанрі іконопису на склі. Так само, як і більшість майстрів народної ікони минулого він самоук. До живопису на склі прийшов не відразу. Спершу захопився екслібрисом. Потім узявся до графіки й олійного малярства, віддаючи перевагу темі сполучення людини й природи.

   Спочатку  головними темами олійного живопису і перших спроб роботи на склі були теми побуту й дитинства. Тоді почали хвилювати більш загальні питання: чому? Як? Що?

   Народний  іконопис на склі привабив Сергія і  своєю технологією, і притаманною  йому душевною щирістю. Стосовно технології, то Буртовий покриває поверхню скла яєчним білком – така ґрунтовка надає  йому якоїсь освітньої прозорості, - а тоді пише темперою. Фарби самі набувають світіння й невагомості.

   С.Буртовий розповідає, що для писання він  утримує “піст”: не в розумінні  утримання від їжі, а в здобутті душевного спокою, коли тільки й  можлива духовна робота. У наш  хаотичний, сповнений суперечливої інформації та тривоги час душевний спокій – справа не проста.

   “Я  ще дуже далекий від бажаного, - зазнається художник. – Але намагаюся”. Можна  сказати, що й створені ним образи позначені цим – вони ще не випромінюють тієї енергії, яка б огортала глядача спокоєм, вихоплюючи з буденної сум’ятиці. Хочеться відмітити такого майстра, як Тарас Григору. Живописом на склі він захопився ще й роки навчання. Складну техніку малювання почав опановувати самотужки. Народні ікони на склі у музеях Коломиї. Львова, спілкування з митцями, зокрема з В.Семенком, для якого живопис на склі є єдиним з основних видів творчості, поступово розкривали перед молодим художником мистецькі засади малювання на склі.

   Копітка праця у цьому напрямі невдовзі дала свої результати. Тарас Григору наважився на персональну виставку у Косові. Дебют митця викликав неоднозначні судження. Однак переконував, що малювання не склі для нього не тимчасове захоплення, а серйозний вибір творчого шляху.

   Тарас Григору намагається по-своєму збагнути художні та духовні начала народного живопису на склі. Народі традиції він розвиває на професійній основі. Його твори позначені індивідуальним світобаченням, багатозначною образністю. Він звертається до близьких йому тем, пов’язаних з багатими фольклорними джерелами Гуцульщини. Тематика робіт митця найрізноманітніша: міфологічні й літературні мотиви, історичні та жанрово-побутові сцени. Композиційний і колористичний лад творів Т.Григорука відзвучує розписами на кахлях, вишивкою, писанкарством. 

   Органічним компонентом творчого процесу народного майстра виступає технологічне виконання. Цей вид живопису мав свою специфіку у технологічних методах малювання.

   Від вправності руки майстра, знання ним  усіх “секретів” приготування скла та барвників залежали якісні та кількісні показники іконописної продукції.

   Процес  творення ікони на склі суттєво відрізняється  від традиційного малярства на дереві й полотні. Насамперед, малюється  така картина у зворотній проекції, подібно до того, як виготовляється форма для гравюри. Далі робота на склі є цілковито площинна, чи з’єднуються тонкими лініями. Отже, за такі твори бралися народні майстри з розвиненим відчуттям площинності й графічності в малярстві. Бо поправити чи перемалювати щось на склі. На відміну від звичайного твору, неможливо.

   Всі ікони в основному малювались на тонкому гутному склі. Перед  початком малювання очищали поверхню скла. Насамперед наносився контурний  рисунок пером або пензлем. Інколи до нанесення контурів скло ґрунтували тонкими шаром желатини для кращого сполучення фарби з гладкою поверхнею. Малювали ікони поступово від найясніших до темних кольорів. Скло ставало неначе розкреслене смугами. Після висихання контурів прокладали елементи декору, складки одягу, дрібні деталі. А простір між цими смугами. Крапками, лініями й штрихами заповнювався рівно прокладеними площинами олійних фарб тих кольорів, які митець собі намітив.

   В основному традиційну живописну  композицію будували на обмеженій палітрі  кольорів – червоною, зеленою або  синьою. Пливкі й переливчасті форми гутного скла посилювали ошатність ікони. Деякі місця, наприклад, круглі німби навколо голів, викладали жовтою або білою блискучою. Фольгою.

   Хоч ікони на склі мали значні деформації й умовності, характерні для наївного мистецтва, але в них є дві прекрасні й бездоганні речі: чуття декоративності й чуття пропорцій.

   Виразними силуетними лінійними, дзвінкими фарбами  досягалося змістовного і разом  з тим святкового декоративного  образу.

   На  відміну від вітража ці малюнки  як правило, не були розраховані на просвічування природним або штучним світлом. Скло розписували непрозорими фарбами.

   На  лицьовому боці поставала дзеркальна композиція. В цій техніці народні  майстри досягли захоплюючого ефекту. 

    Важливу роль у мистецтві відіграє орган мет. Слово “Орнамент” походить від латинського “ornare” – прикрашати.

   Було  б невірно, говорячи про орнамент. Особливо роблячи акцент на його походженні, зводити все до простого оздоблення.

   Між тим, нерідко знаки, які сприймаються нашим баченням просто як круги, хвилясті лінії, хрестики насправді мали для творців композицій зовсім інше значення. Вони були не просто малюнками, а символами, які позначали певні сприйняття навколишнього світу.

   Хвиляста  лінія була символом води, кружок представляє  собою сонячний знак. Він представляв собою силу, яка дарувала життя. Хрест нерідко був оберегом, який протистояв темним силам зла. Орнамент з подібними знаками придавав речі особливий зміст. Орнамент з подібними знаками придавав речі особливий зміст.

   Майже у всіх древніх культурах орнаменти включали в себе подібні символи, які несли в собі глибокий зміст. Їх форми коливалися в залежності від культури або країни. В деяких випадках до суті такої символіки докопатися не важко. В інших знаки охороняють свою таємницю.

   Проте людство дорослішало і часи віри в містичне значенні древніх символів і в їх реальну силу проходило. Ми знаємо про міри, але не віримо в них. ЗЗ втратою віри в магічну силу знаків з орнаментів почала зникати суть. Вони стали перетворюватись в елементи оздоблення, декору. Деякі символи нам добре знайомі і ми використовуємо їх.

   Мак – символ сну, череп – символ смерті, сова – символ мудрості.

   Остання і успішна спроба дати орнаменту  нове життя була використана в  кінці ХІХ на початку ХХ ст., в  період становлення модерну. Художники – модерністи см вторили власну символіку і реалізували її світ на власних  полотнах. Орнамент відігравав в їхніх картинах не просто допоміжну роль красивої рамки. Він органічно вплітався в сюжет, заповнюючи живописний простір, оживлюючи порожнечу. Вплітаючись в узори одягу та лотоки зачісок. Можливо саме тому витвори, в стилі “Модерн” і досі захоплюють наш уяву.  Відсуваючи. Що за зображенням схована таємнича суть, шлях до якої вказують орнаментальні знаки.

   Окрім міфології існують ще дві точки, відштовхуючись від яких можна впевнено будувати життя сучасного орнаменту – це ритм і тісно пов’язана з ним еволюція геометричних форм. 

    Сьогодні декоративне мистецтво  складне і багатогранне. Воно розвивається на ґрунті всезагального народного  досвіду в постійних процесах взаємовпливів. За своєю природою воно глибоко правдиве і традиційне.

   Зараз відкрились великі можливості для внутрішньої  самореалізації, але людина розгубилася, не знаючи, в який бік їм рухатися. Для цього й існують канони. Бо коли людина розвивається в каноні, то вона розвиває в собі ту саму гармонію.