Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Ноября 2015 в 18:41, реферат
Другу половину 17 ст. – поч. 18 ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні зароджується стиль, що постав із сполуки особливостей українських церков із західноєвропейським стилем і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи, мецената української культури.
Індивідуальна робота
На тему: «Мистецтво на території України 17-18ст.»
Виконала: студентка 1-го курсу історичного факультету спеціальність країнознавство група 3254-1 Алексєєнкова Анастасія
1.Архітектура. Другу половину 17 ст. – поч. 18 ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні зароджується стиль, що постав із сполуки особливостей українських церков із західноєвропейським стилем і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи, мецената української культури. Для України 18 ст. церква залишається центром культурного життя та найвизначнішою пам’яткою кожної місцевості, разом із тими скарбами, які вона має: ікони, реліквії, розписи, книги. Будівнича діяльність, насамперед церковна, пов’язана відображає значною мірою освоєння і відновлення старих і нових земель – з цим пов’язане будівництво полкових і сотенних церков та канцелярій, шпиталів та шкільних будинків при них. В часи Руїни будівництво найбільш інтенсивним було на північному Лівобережжі, зокрема в Чернігові. Переломним для України був рубіж 17 – 18 століть. Саме в цей час активно йде будівництво церков і церковних споруд Києва. Особливо слід зазначити два періоди київського будівництва, які пов’язані з меценатською діяльністю гетьмана Івана Мазепи й пізніше з ім’ям архітектора Шеделя. Починається будівництво за Мазепи з Богоявленської церкви Києво – Могилянської академії (1690 - 1693); після спорудження нового навчального корпусу університет набуває остаточного вигляду. У 1696 році поновлюються роботи навколо Софіївської церкви: оновлюється по – барочному зовнішній вигляд собору, будується трапезна, південна брама, дзвіниця (споруджено перший поверх). З 1690 р. будується поруч з Лаврою Миколаївський собор, після його завершення починається будівництво мурів навколо Лаври, шести надбрамних церков, серед яких можна особливо відмітити Троїцьку надбрамну (реставровано давню споруду) та церкву Всіх Святих. Тоді ж оновлюється Успенський собор, відбудовується Лаврська друкарня, неподалік споруджується Вознесенська церква. В дев’яностих роках домініканський собор на Подолі перебудовується на церкву Петра і Павла, в 1706 році починається будівництво Печерської фортеці. З сказаного вище, ми можемо зробити висновок, що Мазепа був насправді будівничим Києва, він створив образ сучасного Старого Києва. За часів Мазепи будують і його полковники: Миклашевський – Георгієвський собор у Видубичах, Мокієвський – Феодосійську церкву у цитаделі, полковник Герцик – церкву Воздвиження в Ближніх печерах. Міщанин Петро Гудима – оновлює Іллінську церкву на Подолі тощо. Будував і гетьман Іван Скоропадський. Особливо значущою стала Спасо – Преображенська церква у селі Сорочинці, яка була збудована гетьманом Данилом Апостолом. Будують і Розумовські – завдяки їм споруджено Миколаївську церкву, собор Різдва Богородиці, церкву Трьох Святих в Лемешах. У першій половині 19 століття архітектура України розвивається під впливом ідей романтизму, які вже набули поширення в літературі. Це був період відродження національних рис. Офіційними на той час залишалися класицизм та ампір, які в Україні набули національних рис. Найбільш відомими архітекторами були Меленський (церква – ротонда на Аскольдовій могилі), Беретті (головний корпус Київського університету), Боффо (Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац) та інші. Шедевром монументальної скульптури став пам’ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор – російський скульптор М. Мікешин). 2.Образотворче мистецтво. Історичні події останньої чверті 17 ст. негативно вплинули на деякі види мистецтва. Так, занепад книговидання уповільнив розвиток гравюри. Проте від останніх десятиліть 17 ст. мистецтво гравюри відроджується. Прикметно, що вперше розвивається гравюра на металі. Засновниками київської школи гравюри є Олександр і Леонтій Тарасевичі та їхній учень Інокентій (Іван) Щирський.
Вони не лише заснували в Україні школу гравюри на металі, але й піднесли її до європейського професійного рівня. Славетні гравери працювали насамперед для друкарень Києва та Чернігова. Вперше в українському мистецтві було створено портретні гравюри. У гравюрах І. Щирського химерні сплетіння рослинних орнаментів поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Такі ознаки властиві й іншим графічним пам’яткам доби бароко. У 1702 р. в Києві вийшов друком «Києво-Печерський патерик» із 40 гравюрами Л. Тарасевича.
У живописі, як і раніше, переважає релігійне малярство, хоча розвивається й світське. В іконописі поступово утверджувалися нові мистецькі принципи. У розписах українських церков стали виразніше виявлятися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених із буденного життя, почасти наближаючись до світських. Так, ікона Зустріч Марії і Єлизавети з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині подібна до цілком світської, пейзажної сцени. На світські елементи багатий й ансамбль Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. На іконі Введення чимало світських персонажів, що робить її подібною до картин.
Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості західноукраїнських майстрів Івана Рутковича та Йова Кондзелевича.
Ікони тогочасних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів та осягненням усього розмаїття людських почуттів, багатством кольорів, життєствердним пафосом.
Протягом другої половини 17-18 ст. особливо популярною в Україні стала ікона Покрову Богородиці. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Збереглася ікона Покрову Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Тогочасних історичних діячів можна побачити й на інших іконах доби. Так, на іконі Розп’яття є портрет лубенського полковника Леонтія Свічки.
Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення Стародубського полковника Михайла Миклашевського (1705) та знатного військового товариша Григорія Гамалії (останні десятиліття 17 ст.).
Досягає високого професійного рівня декоративно-ужиткове мистецтво цієї пори. Торгово-ремісничі центри і Західної України, і Подніпров'я сприяли розвиткові майстерності: у Києві було 20 ремісничих об'єднань, у Львові — 87 цехів. Сам перелік виробів промовистий: ткацтво, гутництво, килимарство, меблі, художнє лиття (срібні пояси, ґудзики, столові вироби, посуд, ювелірні вироби, срібні хрести, зброя, дверні замки, окуття дверей та брам, дзвони), кераміка (посуд, кахлі, якими викладали цілі сюжети), вишивання та гаптування (плащаниці, гаптовані та вишивані ікони — наприклад, гаптована золотом і сріблом на білому атласі ікона "Богоматір" у Путивльському монастирі) та ін. Образотворче мистецтво пройшло за цей час різні стадії, вирішило чимало професійних завдань і створило пам'ятки нев'янучої краси і цінності.
|
Богоявленська церква(будівництво за мазепи)
Троїцька надбрамна церква 1690р.
Спасо – Преображенська церква у селі Сорочинці, яка була збудована гетьманом Данилом Апостолом
Меленський (церква – ротонда на Аскольдовій могилі)
Гравюра гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. З книги Касіяна. , Ікона Зустріч Марії і Єлизавети з церкви Покрову Богородиці в Сулимівці на Київщині подібна до цілком світської, пейзажної сцени. Ісус і самаритянка (Іван Руткович)
Покрова Пресвятої Богородиці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня. Зображення Стародубського полковника Михайла Миклашевського (1705)Портретний живопис. |
3. Музика В епоху бароко, на зміну одноголосному знаменному співу приходить багатоголосний партесний спів, що сприяв розвитку мажорно-мінорної системи, і на основі якого розвинувся духовний концерт. Серед видатних музичних діячів цього часу – Микола Дилецький, автор «Мусікійської граматики» (1675) – першої музикознавчої праці, яка пояснила суть лінійної, нотної системи, партесного співу і партесних композиції.
Важливою подією цього часу стало відкриття у 1632 році Києво-Могилянської академії, де викладалися також і музичні предмети. Її вихованці популяризували вертеп. Серед випускників Академії багато українських митців, зокрема Григорій Сковорода та Артемій Ведель.
Світська професійна вокальна та інструментальна музика, що існувала в поміщицьких маєтках, військових частинах, з 17 століття розвивається в містах. Створюються музичні цехи, при магістратах – оркестри, капели. На основі народно-пісенних традицій у 18 столітті початку 19 століття розповсюджується пісня-романс на вірші різних поетів. Один з перших її авторів – Г. С. Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську та ліричну тематику. |
Микола Дилецький |
4.Театр Серед явищ мистецького побуту України ХVII-ХVIII століть особливої уваги заслуговує театр, початки якого сягають ще в часи синкретичної єдності найдавніших фольклорних жанрів: обрядових пісень, хороводів, театралізованих дійств, що нерозривно поєднували слово, музику, танець, акторську гру. Проте поступовий розвиток освіти, культури народу призвів до компромісних рішень цієї проблеми. Цьому сприяли також контакти з європейським театром XVI—ХVII століття, де поряд з п'єсами релігійного змісту, що виконувались у храмах з нагоди Різдва, Великого Посту, Великодня, набував широкого розповсюдження народний ярмарковий театр. Сформувалися типові сюжетні колізії побутових вистав з характерними персонажами-масками: рівнивий старий чоловік, кокетлива молода жінка, коханець, монах, Арлекін, Коломбіна та ін Подібні процеси своєрідно виявлялись і в Україні як на професійному рівні у формах «високої драми», так і в широкому існуванні жанрів «низького бароко» — у народних інтермедіях, ляльковому театрі-вертепі. Головним центром творення, виконання і розповсюдження цих основних форм театрального життя ХVII—ХVIII ст. була Києво-Могилянська академія, її професори були авторами драматичних творів, теоретиками театру, а студенти-бурсаки - акторами і основними носіями цього мистецтва. Дві основні жанрові різновиди театрального мистецтва доби «українського барокко» — шкільна драма і вертеп у виконавчий практиці тісно перепліталися між собою. |
Розвиток українського театру. |
5.Література Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. У XVI столітті були перекладені й опубліковані різні наукові трактати і довідники, наприклад, медичний довідник "Аристотелеві врата». Поширюються переклади Святого письма, які представляли такий жанр, як агіографія. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Переклад з болгарської мови і підготовка тексту були зроблені ченцями Пересопницького монастиря на Волині. Причому переклад Святого письма вперше зроблено на «просту» українську тогочасну мову «для лепшого виразуміння люду христіанського посполитого».
Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI столітті відмічається розквіт українського епосу — створюються думи, балади, історичні пісні, які Т. Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка»,"Іван Богун", "Корсунська перемога", народний епос "Хмельницький та Барабаш" та інші. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю. |
Пересопницьке Євангеліє. |
6.Освіта Однією з характерних рис української культури XVI—XVIII століття є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти. Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії та зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл. Тривалий час основним типом навчальних закладів були початкові, парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполитої у 1569 році, в Україні з'явилися єзуїтські колегіуми — по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені. Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідування католицизму. Ці навчальні заклади виконували функцію окатоличування і ополячення українського населення. Попри те, що багато з представників української еліти орієнтувалися, як вже говорилося, на чужу культуру і мову, знайшлися все ж патріотично настроєні багаті феодали, які виступили ініціаторами створення православних шкіл, які б не поступалися єзуїтським. Взагалі традиції меценатства були в цей період яскраво вираженими. Можна назвати імена князя Андрія Курбського, який втік від немилості Івана Грозного і в містечку Міляновичі на Волині створив цілий культурний гурток, князя Юрія Слуцького, який у своєму маєтку зібрав багатьох діячів культури України, Білорусі та інші. Одним з найвідданіших українській культурі людей був князь Костянтин Василь Острозький. У 1576 р. у своєму маєтку він відкрив перший православний колегіум, куди для роботи були запрошені фахівці з ряду європейських країн. У колегіумі вивчалися давньослов'янська, грецька і латинська мови, а також цикл дисциплін, який називався за традицією «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. |
Висновок: Таким чином, XVIII ст. було важливим етапом у розвитку української культури, хоча російський монархічний деспотизм все більше обмежував її. Поступове подолання середньовічних догматів, поширення передових ідей гуманізму й раннього просвітництва сприяли загальному суспільному прогресу, підносили почуття національної гідності, розширювали духовність. Розвивалася культура як елітних соціальних груп українського суспільства, так і широких народних мас. Український народ у XVIII ст., як і в попередні віки, зробив значний внесок у світову духовну скарбницю, особливо в культуру слов´янських народів. Продовжувалося формування української нації, етнічна консолідація українців, зростання їх національної самосвідомості. Відбувалося подальше збагачення української народної мови, яка в творчості І.Котляревського перетворюється на літературну. XVIII ст. було періодом боротьби козацтва та старшини за збереження української державності. І хоча українському народу через несприятливі зовнішньополітичні умови та гострі соціальні суперечності, слабку внутрішню консолідацію не пощастило утримати державну самостійність, однак його кращі представники намагалися зберегти її. Вони продемонстрували своє розуміння поривань українського народу до незалежності і стояли на рівні передових європейських політичних ідей свого часу. Все це сприяло наростанню нових хвиль боротьби за українську національну справу в наступних століттях.