Модернізм

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………….3

1. ЗАРОДЖЕННЯ МОДЕРНІЗМУ ………………………………………………………………6
1. Датування виникнення модернізму з різних точок зору……………………………..6
2. Що ж таке модернізм на словах того часу…………………………………………….7
3. Представники модернізму……………………………………………………………...8
2. АРХІТЕКТУРА МОДЕРНІЗМУ В ШИРОКОМУ РОЗУМІННІ……………………………12
1. Ґрунтування архітектури модернізму на філософії штучної зміни соціального середовища і відносин…………………………………………………………………12
2. Модернізм в архітектурі - одночасно красивий і функціональний………………...14
3. Модерн чи модернізм!? ……………………………………………………………….16
4. Пізній модернізм ХХІ ст………………………………………………………………18
3. СМЕРТЬ МОДЕРНІЗМУ………………………………………………………………….20

Висновки………………………………………………………………………………..22

ВИКОРИСТАНА Література………………………………………………………….24

ВСТУП

При достатньо глибокому ознайомленні з культурними надбаннями тієї чи іншої епохи ми десь на інтуїтивному рівні відчуваємо, що вся сукупність змістовних та формальних ознак конкретної епохи спирається на деяке загальне підґрунтя, котре постає як інтегральний результат дії усього складного  комплексу соціально-економічних, політичних, правових, моральних, естетичних чинників та культури в цілому у різноманітних  проявах нормативного функціонування її видів та типів. На жаль, предмет цього інтуїтивного схоплення поки що не має достатньо адекватного рефлексивно-понятійного аналогу. Частіше за все для позначення вказаного явища застосовується не досить чіткий термін “дух епохи”.

Принаймні, ми вже звикли до вживання таких  словосполучень, як “середньовічний  світогляд”,або “естетика доби Відродження", “культурна свідомість класицизму” або “естетичні принципи бароко". У будь-якому разі ми маємо справу із комплексними наслідками інтеркультурної взаємодії, які формують відповідну для даної епохи, своєрідну та впізнаваєму метамову певного етапу розвитку культури людства, котра, попри всі національні відмінності, має явні загальнолюдські ознаки. Саме через це всі вказані узагальнюючі дефініції певних епох залишають осторонь національно-культурні особливості прояву їх генеральних закономірностей, або, якщо і роблять їх предметом аналізу, то як явища, підпорядковані вказаним загальним рисам епохи. Свої особливості має і століття, що минає. З’ясування його інтегрально-культурних ознак, виявлення певної “метамови" культурної (чи культурологічної) свідомості кінця XIX-го - початку XX-го століть є важливим моментом привнесення рефлексивного моменту до складу синтетичних елементів самосвідомості періоду, що віддаляється від нас культовим рубежем третього тисячоліття. Однією з цих ознак, що відкриває можливість для кращого розуміння “духу епохи", є її стильові особливості, котрі постають як її специфічна, притаманна лише даному етапу розвитку людства метамова культури.

Вказаний  період став переломним в історії  мистецтва. В цілому цей період можна  розглядати як підготовчий етап в  формуванні якісно нової мистецької парадигми століття, що минає. Природня для кожної культурної епохи динаміка естетичних принципів та структур творчості  в цей період відрізняється підвищеною інтенсивністю і стає типологічною характеристикою всіх національних культур. Виявлення нової гносеологічної та аксіологічної художньої орієнтації творчого суб’єкта, літературного  напрямку або течії дозволяє зафіксувати  ті кардинальні зміни в культурі нашої епохи, котрі набувають  узагальненого значення конкретно-часової  моделі розвитку мистецтва в цілому.

Відзначені  вище тенденції кінця згаданого  періоду найбільш рельєфно проявилися в модернізмі - найпродуктивнішому напрямку європейського мистецтва  цієї доби.

Модернізм - загальний термін, що використовується для виниклих на початку XXстоліття спроб порвати з художніми традиціями ХІХ століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність, а в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.[5]

Ми ж будимо говорити про  архітектуру модернізму. Кажуть що модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а  навпаки. Відомий іспанський філософ  та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає: «Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх проти себе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізм ставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це буде мистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізму абсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теорія і творча практика унанімістів та експресіоністів. Зрозуміло що не кожен зрозуміє про що йдеться у рядках філософа і мистецтвознавця Хосе Ортега-і-Гассет. Цей вислів може зрозуміти лише митець, художник, архітектор, дизайнер… Звичайна людина з маси не зможе зрозуміти значення усіх цих слів.

Модернізм затверджує пріоритет  форми над змістом. Іноді форма  модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм¹, «новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою (експресіонізм², екзистенціалізм³). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої. Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».

Модерністи  віддають перевагу умовним формам, що, однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте  нерідко саме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект  ірреального, неправдоподібного. Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. і, за словами Д. Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.

Основні принципи архітектурного модернізму: 

- Використання  найсучасніших будівельних матеріалів  і конструкцій, 

- Раціональний  підхід до вирішення внутрішніх  просторів (функціональний підхід),  

- Відсутність  тенденцій прикрашення, принципова  відмова від історичних ремінісценцій  в зовнішності споруд, 

- Їх  «інтернаціональний» характер.

У своїх  джерелах архітектурний модернізм  грунтувався на новітніх досягненнях  науково-технічного та промислового прогресу, а також на передових соціально-реформаторських  ідеях свого часу. Соціальні установки  архітекторів-модерністів відрізнялися, як правило, явним демократизмом, а  то й лівизною, - принаймні, у багатьох деклараціях його теоретиків.

Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивні  елементи твору. їхнім творам може бракувати  сюжету й композиції, художнього часу та простору, персонажів і дії. На всю  художню діяльність модерністів  поширюється «тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію  та алюзію, оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри  та ілюзії творчості.

Модернізм створює власні міфи, твори його нерідко перетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століття Томас Стернз Еліот.

1. ЗАРОДЖЕННЯ МОДЕРНІЗМУ
1. Датування виникнення модернізму з різних точок зору

Слово «модернізм» (від франц. moderne - новітній, сучасний) - це не лише термін, що позначає певний напрям у художній літературі. У загальному культурному контексті воно набуло сили стрижневого поняття, що фіксує докорінні зміни у мистецтві, філософії, і ширше - у світорозумінні людини XXст.

Англійська  письменниця-модерністка В. Вулф напівжартівливо  датувала виникнення модерністського  мистецтва груднем 1910 p., оскільки саме тоді, за ЇЇ словами, змінилася людська  природа. Звісно, не слід розуміти її твердження буквально, адже процес модерністського  оновлення, що відбувався у царині гуманітарної культури, навряд чи міг з'явитися  якогось конкретного місяця чи навіть року.

А втім, дослухатися до зауваження В. Вулф все  ж таки варто. Цілком слушно вона вказала  на зв'язок між новим напрямом у  мистецтві XXст. та змінами «людської  природи», тобто змінами у сприйнятті та розумінні дійсності, у системі  ціннісних пріоритетів, і, зрештою, у художньому мисленні.

Тема  зрушень в естетиці початку XX ст. була настільки нагальною, що проникала  навіть на сторінки художніх творів. Так, у романі «У пошуках утраченого часу», що належить одному з корифеїв модерністської літератури М. Прусту, ми знаходимо  характерні міркування з цього приводу. Оригінальний маляр чи оригінальний письменник, говориться у творі, «діють мов ті окулісти. Лікування їхнім  малярством, їхньою прозою не завжди приємне  пацієнтам. По завершенні курсу лікар  наказує нам: "Тепер дивіться". І ось світ (створений не раз, а  щоразу перетворюваний новим оригінальним митцем) постає перед нами зовсім інакшим  і водночас цілком ясним... Такий  ото він, новий, свіжостворений і  недовивчений Усесвіт. Він проіснує до наступного геологічного зсуву, що його викличе новий оригінальний маляр чи новий оригінальний письменник».

Мала  рацію В. Вулф і коли виділяла як «час модернізму» саме 10-і роки XX ст. Адже у цей період вступили у  пору творчої зрілості такі знакові  письменники та поети, як М. Пруст, Дж. Джойс, Ф. Кафка, Т.С. Еліот, P.M. Рільке та інші. Новий етап у розвитку західного  модернізму розпочався у 20-і роки, коли були завершені та надруковані центральні твори зазначених майстрів слова. Неймовірно плідним був, зокрема, 1922 р. 
Він ввійшов до історії західної літератури, як рік народження pяду модерністських шедеврів - романів “Улісс” Дж. Джойса та “В пошуках утраченого часу” М. Пруста, поеми “Спустошена земля” Т.С. Еліота та циклу «Дуїнянські елегії» P.M. Рільке. 
Естетичні витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли в універсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрями та течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм, а від романтизму - неоромантизм та символізм. На початку ж XX ст. ці напрями та течії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезовані модернізмом на новій основі. Внаслідок такого синтезу визначилась одна з найхарактерніших рис модерністської літератури - принцип поєднання елементів життєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) з елементами умовними, символічними. В українській літературі під прапором модернізму на початку 20 ст. виступали М. Вороний, В.Пачовський.

Художньо-естетична  система, що склалася, починаючи від 20-х років ХХ сторіччя, як характерне відображення кризи буржуазного  суспільства, протиріч буржуазної масової  та індивідуалістичної свідомості.

2. Що ж таке модернізм на словах того часу

Модернізм поєднує різноманітність відносно самостійних ідейно-художніх напрямів і течій (експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, імажинізм, сюрреалізм⁴, абстракціонізм⁵, поп-арт⁶, тощо), кожен із яких має власну ідейно-естетичну і художньо-стильову специфіку, але разом із тим містить принципову філософсько-світоглядну і соціокультурну спільність з іншими. Формування модернізму, як закінченої художньо-естетичної системи і відповідного типу світогляду було підготовано такими його стадіями, як декадентство і авангардизм. Названі стадії і форми модернізму були своєрідним протестом, з одного боку, стосовно певних деструктивних тенденцій в буржуазному суспільстві, його духовному житті, а з другого боку - протестом відносно таких характерних для художньої культури пізнього капіталізму явищ, як епігонське повторювання канонізованих форм і стилів, вироблених реалізмом і романтизмом ХІХ віку; пасивне, поверхневе копіювання дійсності, заявлене натуралізмом; відмічений печаттю змістової й формальної руйнації академізм. Протестуючи проти таких тенденцій модернізм, одначе, виявляє намагання не до подолання їх, а до трагічно-хворобливої естетизації. Відчуваючи дисгармонію світу, відчуженість особистості, несвободу і нестабільність становища художника в світі капіталу, модернізм заперечує при цьому можливості попередніх (інших) культурних традицій не тільки протистояти силам руйнації, але й виражати своє відношення до них, навіть адекватно їх мистецьки відображати. Звідси різкий, а подекуди і войовничий антитрадиціоналізм модернізм, підкреслений естетичний антинормативізм, що нерідко набуває бунтарсько-епатуючого і екстравагантно-декларативного характеру. Стильове новаторство стає самоціллю.[8]

Архітектурний модернізм - рух в архітектурі двадцятого століття, переломний за змістом, пов'язаний із рішучим оновленням форм і конструкцій, відмовою від стилів минулого. Охоплює період з початку 1900-х років і по 70-і-80-ті роки (у Європі), коли в архітектурі виникли нові тенденції. У спеціальній літературі терміну «архітектурний модернізм» відповідають англійські терміни «modernarchitecture», «modernmovement» або ж «modern», що вживаються в тому ж контексті.[4]

3. Представники модернізму