Походження традиції писанкарства

У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва  України в Києві зберігається 26 писанок XIX ст., які походять з Чернігівщини. Сюди вони надійшли в 1954 році з київського Музею українського образотворчого мситецтва. Сім писанок походять з колишнього Глухівського повіту із сіл Полковницька Слобода (нині Вільна Слобода), Есмонь (нині Червоне), Баничі та Катеринівка. Зараз це Глухівський район Сумської області. Сім писанок надійшли із села Слобідка колишнього Сосницького повіту (нині Менського району Чернігівської області). Ще дванадцять писанок з Чернігівщини не мають точно визначеного місця їх виготовлення [11, C. 7]. Кольорова гама розписів досить стримана, її складають жовті, чорні, червоні, а також відтінки коричневого кольорів. Зрідка зустрічається зелений колір. Переважають квіткові орнаменти, поєднані з геометричними мотивами. Малюнок чіткий, з білим контуром. Орнаменти виконані восковим розписом, використані рослинні барвники. Кольорові фотографії п'яти чернігівських писанок опубліковані у великому альбомі, присвяченому зібранням Державного музею українського народного декоративного мистецтва України.

Займаються писанкарством і багато інших жінок різного віку. З-поміж них можна назвати: Т.П.Карась з села Фаївка Новгород-Сіверського району, Т.Ф.Фетисен-ко та В.Л.Шелег із села Дігтярівка того ж таки Новгород-Сіверського району, Н.Біжевець та Н.Хотимченко із села Кудрівка Сосницького району. Зразки писанок Т.Ф.Фетисенко експонувались в Музеї народного декоративного мистецтва Чернігівщини - відділі Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Заслуженого майстра народної творчості України Миколи Панька робити орнаментовані дерев'яні яйця -"різьб'янки". На виточену на токарному верстаті заготовку нанесені узори, характер яких багато в чому зумовлений технікою різьблення на дереві. Ці сувенірні вироби справили гарне враження на художніх виставках.

 

3. Розмаїття орнаментики та кольорів у виготовленні писанок в різних регіонах України

Кожен із регіонів України має свій вид орнаментики  з характерними особливостями і  за змістом, і за формою, і за кольоровою гамою.

На писанках зображали також й людей. Взагалі  за своєю композицією писанки  могли бути дуже різноманітними, часом  дуже оригінальними.

Так, писанки  Поділля (кінець XIX ст.) мають типові, рослинно-геометричні орнаменти. Колорит  стриманий, переважають чорний, червоний та білий кольори.

Писанки Київщини і Полтавщини надзвичайно багатобарвні: ясно-зелені, жовті з червоним, коричневим, зеленим і чорним розписом. Цікаві писанки майстра Ю. Безпалька  з с. Червона Мотовилівка на Київщині, розписані "зірками", "курячими лапками", "трикутниками". Часто трапляються в них квітковий орнамент, а також композиція з вазонами.

У композиціях  писанок Дніпропетровщини майстерно  поєднані геометричний і рослинний  мотиви. Таким чином виникає яскрава  і виразна гама з інтенсивних кольорів.

Серед писанок  Черкащини виділяються писанки, виконані технікою "воскового письма"; як символ нового життя виразно читається  мотив сходу сонця.На Тернопільщині  вражають красою коричневі, червоно-білі, темно-червоні писанки з с. Присівці і м. Зборів, розписані "хвильками", "сосонками", "безконечником", стилізованими розетками, багатопелюстковими квітами.Писанки Прикарпаття, особливо Космача, Калуша, Яворова, Косова, захоплюють складністю орнаменту і насиченістю кольорової гами з характерними жовтими, червоними і чорними барвами.

Що ж до самого звичаю писати писанки, то в Наддніпрянській  Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них — економічний занепад  селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шкоди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у київському музеї з колекції числом понад агм тисяч писанок не збереглось ані однієї!

Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг знову відродитися.

Західна Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і  дав би Бог, щоб воно там зберігалося  якнайдовше.

Спосіб виготовлення писанок хоч і простий, проте  вимагає неабиякого хисту, бо малювати на опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чи паперу.

Інструментом  для виготовлення писанок є "кісточка" — це паличка з бляшаною трубкою  на кінці. На сирому яйці кісточкою  вимальовують розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочатку фарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають з фарби і кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кісточкою наводять віск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цього разу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду, якого хоче їй надати писанкарка [8, C. 230].

Дуже вправно  роблять писанки гуцулки. Проф. Д. Горняткевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, причому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ — палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.

 

4. Техніка виготовлення писанок

Матеріалом  для писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці  передувала крашанка — яйце, пофарбоване  в один колір рослинними фарбами. Пізніше з'явилася крапанка, яка побутує і досі. Яйце опускають у фарбу, потім крапають на нього гарячим воском. Коли віск вихолоне, яйце кладуть у темнішу фарбу. Після цього яйце опускають у гарячу воду, де віск сходить з нього, залишивши різної величини і форми крапочки по кольоровому тлі.

Із кінця XIX ст. поряд із писанками створюються  дряпанки і мальованки.

Дряпанка —  це крашанка, на якій орнамент видряпано  голкою або металевим стержнем.

Мальованка  — це яйце, розписане фарбами  за допомогою пензля.

Часто в оздобленні писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису (крапанка, писанка, дряпанка).

Фарбувалися писанки  рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного походження, а з початку XX ст. — аніліновими фарбами.

Техніку воскового  письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички  з маленькою бляшаною трубочкою  на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься — там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу і т. д.

Білі писанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творів нашого народу, трапляються  здебільшого на Київщині та Чернігівщині. Після нанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

Традиції писанкового  розпису розвивалися в Україні  здавна. Мотиви й елементи розпису тут тісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим видом мистецтва займалися переважно жінки.

Кожна писанкарка має в своїй уяві певний план, схему розташування орнаментальних елементів на поверхні писанки [21, C. 76].

Приступаючи до розпису писанки, готують необхідні матеріали: писачок, бджоляний віск, свічки, біле куряче яйце, фарби, скляні баночки з широкими шийками, малий пензель, серветки, олівець, лак, гумові рукавички та стояк для яйця. Спочатку налагоджують "писачки". У скляних баночках або череп'яних мисочках розводять фарби, виготовлені з кори і корінців різних дерев та кущів.

Вибирають чисте  біле гладеньке яйце без тріщин і  плям, якщо потрібно, можна вимити яйце водою і витерти серветкою. Інколи обробляють яйце оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном. Відтак вибирають орнамент і тупим олівцем геометричне ділять яйце. (За бажання можна намалювати орнамент олівцем на білому яйці: якщо ці лінії легкі, вони зникнуть, коли писанку буде закінчено). У черпачку розігрівають віск. Умочивши писачок у розтоплений віск, наносять ним контур перших ліній орнаменту або закривають певні площини потрібної конфігурації, що мають бути білими. Віск "охоронятиме" шкаралупу яйця від інших фарб. Потім обережно кладуть яйце в ложку й опускають у барвник найсвітлішого кольору, переважно жовтого. Яйце має залишатись у холодному барвнику протягом 5—7 хвилин, потім його виймають з барвника і легенько витирають чистими серветками [6, C. 174].

Після цього  на жовтій поверхні шкарлупи знову  розтопленим воском покривають писачком ті частини узору, які мають залишитися жовтими, й опускають у барвник темнішого кольору, припустімо оранжевого і т. д.

Поступове накладання воском що далі, то нових елементів  орнаменту й опускання яйця у  барвники все нових і нових кольорів утворює дуже вишукані й складні композиції.

Якщо в орнаменті  є маленькі елементи, які мають  бути голубі або зелені, треба малим  пензлем зафарбувати ці елементи потрібною фарбою і покрити їх воском, щоб зберегти насиченість  і красу кольору.

Після закінчення всього процесу яйце опускають у  холодний найтемніший барвник, як правило  синій або чорний. Завершивши фарбування писанки, її виймають і витирають  чистою серветкою.

Коли фарби  висохнуть, писанку ставлять у гарячу піч (або тримають над свічкою). З неї стікає віск, який витирають серветкою, доки на яйці не стане воску і проступлять чарівні кольори писанки.

Техніка воскового  письма при виготовленні писанок  дає змогу створювати дуже складні  за малюнком, виключно ефектні й  багаті за кольором орнаментальні композиції.

Розписану писанку  покривають лаком і кладуть на стояк, щоб вона висохла. Лак зберігає кольори писанки і робить шкарлупу яйця менш крихкою.

 

 

 

5. Розвиток  писанкарства.

В Україні писанкарство досягло найвищого рівня свого  розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка— одним із культурних символів України. Писанка — як кожна людина, кожна квітка, гарна по-своєму.

Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи  яйця, середньовічні писанки до наших  днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін. 

 Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять зі сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

 Своєрідні  місцеві відміни писанкарства  існували і на початку XX ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

Писанки виготовляли  навесні, перед Паскою, сільські дівчата  і жінки, монастирські ченці й  іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування' різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками  чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці іі закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

 У 60-х роках  у зв'язку з посиленням інтересу  до народного мистецтва й національної  культури відновилося й писанкарство. У Косові, Коломиї та Вижниці  навесні, перед Великодніми святами,  народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

 

 

 

Висновки

Наші часи позначені  небувалим зростанням інтересу до проблем  вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

У справі оптимізації міжнаціональних відносин, пошуку шляхів задоволення соціально-культурних запитів людей важливого значення набуває етнографія (етнологія, народознавство) - наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхні культура і побут, походження, розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Ці дослідження зосереджені переважно у сфері традиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть творчим генієм багатьох поколінь, розвивалася й удосконалювалася. Водночас етнографія не лише звернута у минуле — вона активно включається у визначення закономірностей сучасного розвитку і взаємодії народів, виявлення загального та специфічного в їхніх походженні й культурі, використання прогресивних національних традицій.