Київський князь Ярослав Володимирович Мудрий

Міністерство охорони  здоров’я України

Реферат

З дисципліни: “Історія України”

Тема: “Київський князь  Ярослав Володимирович Мудрий”

ПЛАН

Вступ

1. Походження. Сім'я

2. Боротьба з братами

3. Внутрішня і зовнішня політика князя

4. Руська Правда

5. Софіїйський Собор. Золоті ворота.

• 6. Досягнення й значення діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Київська Русь як державне утворення є, звичайно, значною віхою  у історії українського народу. І  хоча протягом своєї історії Київська Русь переживала різні часи: від розквіту до повного занепаду, проте уся історія її творення виступає нині яскравим прикладом дивовижного єднання, розумного та продуманого правління, бажання піднести свою державу до високого світового рівня.

Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на періоди. Перший період – швидкого зростання – охоплює майже сто років: з 882-го року, коли на престол у Києві сів князь Олег, і аж до смерті Святослава у 972-му році. Цей період характеризується стрімким розвитком Київської Русі як держави. Базуючись у вигідно розташованому в стратегічному плані місті – Києві, варязькі князі підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру – так званий “шлях із варягів у греки”, підкорили східнослов’янські племена й знищили своїх основних суперників у цьому регіоні. Так було створене величезне господарське та політичне об’єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. Другий період історики характеризують як добу зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Дедалі відчутнішим стає законопорядок. Надзвичайно важливим та політично розумним кроком було впровадження християнства за часів правління князя Володимира, що принесло на Руські землі абсолютно нову культуру й докорінно змінило світосприйняття та самовираження населення Київської Русі. Проте основна заслуга у політичному об’єднанні, зміцненні Руської держави та її неймовірно високому культурному злеті належить синові Володимира - мудрому державному діячеві, великому Київському князеві Ярославу.

Походження. Сім'я

Ярослав Володимирович  Мудрий (близько 978 —  20 лютого 1054, Вишгород) — Ростовський князь (987–1010), Новгородський князь (1010–1034), Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054).

Син великого київського князя Володимира Святославича і полоцької княжні Рогніди. Одружений на дочці шведського конунга Олава, Інгігерді Оскільки в давньоруських джерелах згадуються два імені дружини Ярослава – Ірина і Ганна, є підстави вважати, що або Інгігерда, що отримала при хрещенні ім'яІ рини, була однією з дружин Ярослава, або Ірина - Інгігерда перед смертю постриглася в черниці , прийнявши чернече ім'я Ганна (під цим ім'ям вона канонізована Російською православною церквою як перша княгиня, яка прийнялапостриг перед смертю). 
Перший період життя Ярослава Мудрого пов'язаний з боротьбою за київський престол. За досягнення Ярославом зрілого віку батько посадив його ростовським князем, а близько 1013 після смерті Вишеслава (старшого сина Володимира Святославича) Ярослав стає новгородським 
князем. У 1014 відмова Ярослава платити данину Києву викликав гнів батька і спричинив за собою наказ готуватися до походу на Новгород. Але 15 липня 1015 Володимир Святославич раптово помер, не встигнувши здійснити свій план.

У 988-му батько посадив  його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. На престол у Києві сів Ярославів старший син Святополк, який, перебуваючи у Вишгороді, дізнавшись першим про смерть батька, вбив своїх братів Бориса, Гліба та Святослава і захопив владу. Після смерті батька Ярослав тривалий час веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він переміг головного суперника, Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став великим князем київським. Вів також боротьбу проти Мстислава Володимировича, внаслідок якої змушений був поступитися йому Чернігівщиною та деякими землями на схід від Дніпра.

По смерті Мстислава 1036 року Ярослав зробився одноосібним володарем Руської землі. За час свого майже сорокарічного князювання доклав багато зусиль для централізації князівської влади навколо Києва та зміцнення держави. Здійснив ряд блискучих походів проти печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські, тобто галицькі, міста і Белзьку волость, провів успішні походи проти ятвягів та литовців. Розбудував Київ, заклав величний храм святої Софії, а в ньому заснував бібліотеку та книгописню, розширив центр столиці, так зване місто Ярослава, де поставив величний князівський палац та потужні укріплення із Золотими воротами і церквою над ними. З ім’ям Ярослава пов’язане створення найдавнішого літописного зведення 1037 року, збірника правових актів «Руська правда», спеціального Церковного статуту. У Софійському соборі в його часи виник гурток вчених книжників, що став своєрідною академією. Ярослав розбудував також Новгород та Полоцьк, де звів Софійські собори. У Чернігові спорудив Спасо-Преображенський собор. Під час конфлікту з візантійським імператором, намагаючись заручитися підтримкою західних та скандинавських країн, київський князь влаштував ряд династичних шлюбів з найбільшими королівськими домами Європи. Помер Ярослав Мудрий у зеніті своєї могутності та слави, величезного міжнародного авторитету у віці 76 років  20 лютого 1054 року, залишивши політичний заповіт, що дійшов до нас у складі «Повісті минулих літ», в якому було сформовано систему удільного врядування у Київській державі. Поховали князя у збудованому ним Софійському соборі, у мармуровому саркофазі, який стоїть там і нині. Ярослав був самодержцем всієї Руської землі, як казали в таких випадках літописці. У роки його князювання ранньофеодальна імперія - Київська Русь - досягла чи не найвищої точки свого економічного злету й політичної міці. Тому ім'я Ярослава шанували на Русі протягом наступних століть.

Боротьба з братами

За версією подій , що знайшла відображення в “Повісті временних літ”, київськийпрестол захопив туровський князь Святополк I Окаянний, зведений брат Ярослава Володимировича. Бажаючи усунути можливих суперників, Святополк вбиває братів, князів ростовського Бориса,муромського Гліба древлянського Святослава ;намагається вбити і Ярослава, але його вчасно попереджає про небезпеку сестра Предслава. За іншою версією, в крові братів був повинний не Святополк, а Ярослав, що підтверджується деякими західноєвропейськими джерелами. заручившись підтримкою новгородців , Ярослав у грудні 1015 в битві під Любечем отримує перемогу над Святополком і захоплює Київ. 
Але Святополк не змирився з поразкою, і в 1018 він разом зі своїм тестем, польським королем Болеславом Хоробрим, вторгся в межі Русі. На цей раз успіх супроводив Святополка, який зумів завдати поразки Ярославу в 
битві при Бузі і відбити Київ. Ярослав утік у Новгород, звідки мав намір 
відправитися до Скандинавії. Але новгородці порубали князівські тури і змусили Ярослава продовжити боротьбу. У битві на Альті в 1018 Святополк зазнав нищівної поразки, і Ярослав знову зайняв Київ. 
Після перемоги над Святополком Ярослав почав боротьбу з іншим своїм братом тмутараканским князем Мстиславом, також пред'являв права на київський престол. У битві під Лиственом в 1024 перемога була на боці Мстислава, але він дозволив Ярославу княжити в Києві. Все ж Ярослав не наважився прийняти пропозицію брата і продовжував залишатися в Новгороді, направивши до Києва своїх посадників. У 1025 за укладеним у Городці мирним договором Ярослав отримав Руську землю на захід від Дніпра, з центром у Києві, а Мстислав – східну частина, з Черніговом. Лише після смерті Мстислава в 1035 Ярослав стає 
“Самовластцем” на Русі.

Внутрішня і  зовнішня політика князя

Протягом свого правління  над Руссю Ярославові неодноразово доводилося ставати до меча: захищати Київ від навали печенігів а також виступити війною грецького імператора у 1043-ому році. Русичі перемогли битву на морі, знищивши грецькі судна. Адмірала Мономахів було убито, і Володимир, старший син Ярослава, Новгородський князь, прийшов до Києва із великою кількістю полонених. Ця війна наших предків з Грецією була останньою, оскільки могутня Руська держава, знову поринувши у численні міжусобні війни по смерті Ярослава, швидко занепла.

Ярослав заслужив у літописах  ім’я мудрого правителя; не здобув зброєю нових земель, проте повернув втрачене Руссю в роки міжусобиць; не завжди перемагав, але завжди демонстрував відвагу; втихомирив свою батьківщину і любив свій народ.

Зовнішня політика Ярослава гідна силного монарха: він навів  жах на Константинополь за те, що ображені русичі вимагали, та не знайшли там правосуддя, та, помстившись Польщі і отримавши назад свої землі, все ж ствердив її цілісність та благополуччя.

В цей же час Ярослав  налагоджує стосунки із багатьма відомими правителями Європи. У Польщі царював  тоді Казимир, внук Болеслава Хороброго. В дитинстві він був висланий разом з матір’ю до Франції, проте згодом повернувся на польський престол. Прагнучи користуватися прихильністю могутнього Ярослава, він одружується із його сестрою, дочкою Володимира. В подальшому Ярослав мав із зятем гарні стосунки, неодноразово допомагаючи йому у військових походах.

У повістях Нестора-літописця  зовсім не згадується про дочок Ярослава, але з інших джерел достеменно відомо про трьох: Єлизавету, Анну та Анастасію, чи Агмунду. Перша стала  дружиною Гаральда, норвезького принца, а потім і короля, який був знаменитий численними подвигами та здобутим у воєнних походах багатством.

Друга княжна, Анна, вийшла заміж за Генріха І, короля французького. Папа оголосив кровозмішенням шлюб його батька із родичкою в четвертому коліні і вигнав його. Генріх, що був родичем усім сусіднім правителям, побоювався такої ж долі, тому обрав собі дружину із далеких земель. До того ж, Франція, ще бідна і слабка держава, могла пишатися союзом із Руссю, однією із наймогутніших держав Європи. Анна, по смерті Генріха, править державою разом із сином.

Третя дочка Ярослава, Анастасія, вийшла за короля венгерського АндреяІ, відкривши таким чином  русичам вихід до Венгрії. Троє синів  Ярослава також були одружені із європейськими принцесами, а син Всеволод навіть був зятем Візантійському імператору.

У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії була готовність інших провідних  династій вступити з нею у шлюбні зв’язки. Тому престиж Ярослава і  справді був великим. Завдяки цим зв’язкам і грамотно провадженій мирній зовнішній політиці Русь розквітала, маючи можливість вести торгівлю з Візантією, Польщею, Німеччиною, з державами Кавказу і Сходу.

Проте гучна слава  Ярослава спиралася передусім на досягнення у внутрішній політиці. Завдяки його підтримці швидко зростала церква. Засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури, населення ставало дедалі урбанізованішим та освіченішим. особливо уславився князь будівництвом церков. За часів його правління “золотоверхий” Київ ряснів понад 400 церквами. Свідченням княжої турботи про церкву стало те, що у 1051р. він уперше призначив митрополитом київським русина Іларіона. Деякі історики розглядають це як заперечення Києвом церковної зверхності Константинополя. Проте, визнаючи факт вражаючого розвитку руської церкви, більшість учених стверджують, що патріарх константинопольській усе ж зберігав верховенство над київським митрополитом.

І нарешті, блискуче і  щасливе правління Ярослава залишило Україні пам’ятку, достойну великого монарха. Ярослав, котрого розвали Мудрим саме за цей здобуток, вперше за історію Русі звів загальноприйняті у ті часи закони у єдину “Руську правду”, яка стала правовим кодексом усієї країни.

Так, у перших п’ятьох  статтях Ярославового закону вказуються різні обставини убивства, і відповідно до цього вказується міра покарання за злочин. Наприклад, родичі убитого могли у відповідь покарати убивцю смертю або ж стягнути з нього певну суму грошей, що встановлювалася відповідно до соціального статусу убитого. Загалом же Ярославові закони визначали особливу пеню за будь-які насильницькі дії, а також за різні види крадіжок. Варто відмітити, що визначені у законі суми для тогочасного пересічного жителя були достатньо високими і такий підхід до суддівства у ті часи був досить дієвим.

Усі закони “Руської правди”  Ярослава і досі викликають подив  і захоплення. Написані у глибокому  середньовіччі, вони торкалися усіх сфер життя громадян: вони регулювали і відносини боржників та кридиторів, і сімейне право, і спадкове, де головний акцент робився на захисті прав жінок та дітей.

Майже в усіх справах  як обов’язковий елемент фігурували свідки, до яких ставилися окремі вимоги. Так, Ярослав писав, що свідки обов’язково  мають бути громадянами вільними, лише при гострій необхідності або у нескладних справах було дозволено спиратися на свідчення раба або слуги. Главою првосуддя загалом був князь, а княжий двір – постійним місцем суду. Проте правитель часто передавав ці повноваження синам або боярам.

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв’язати ще одну проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду, - Переяслав; четвертому, В’ячеславу – Смоленськ, а молодшому, Ігорю, - Володимир-Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі не досягав вершини всієї системи – київського престолу. Надаючи у такій спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.

Хоча деякий час система  ротації влади діяла переважно  завдяки співробітництву між  трьома найстаршими синами – Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Найсерйознішою була та, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу – спадкоємства від батька до сина. Внаслідок цього характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками та дядьками, із збільшенням числа князів чвари все більше розгорялися.