Олександр Довженко - основоположник українського кіномистецтва

За цей час  Довженко стикається з проблемою  зйомок задуманого фільму «Прощавай, Америко!», виробництво якого припинили без пояснень.

У 1951-му заблоковано зйомки «Відкриття Антарктиди», одіссеї російських моряків у південних морях. Довженко думає ставити іншу картину, до якої готувався п'ять років — «Поема про море» (останнім фільмом задуманої трилогії «Нащадки запорожців», «Повість полум'яних літ», «Поема про море»). Після відкидання «Відкриття Антарктиди» Довженко їде до України, щоб вникнути в хід будівництва Каховської ГЕС. Щоліта до 1956 року він приїздив на будову, жив серед робітників. Під час обдумування сценарію Довженко починає розуміти, що він має зафіксувати цінний природний та історичний ландшафт, адже після спорудження греблі будуть залиті історичні місця Запорізької Січі й, зокрема, Великий Луг. «Наше нове море — наше нове горе. Так народ говоре про море», — записує Довженко у щоденнику,— «[…] майже всі проти мене», кошторис фільму свідомо занижений чиновниками з міністерства. Довженко хотів знімати фільм не тільки в Україні, але й з Київською кіностудією, але «добро» він не отримав. Та й фільм не зняв. Після смерті режисера його зніме Юлія Солнцева, дружина і соратник.

У 1954 році Довженко робить начерки сценарію «У глибинах космосу», фільму-фантазії про трьох радянських інженерів, що 8 років блукають зоряним всесвітом. Але сценарій буде холодно сприйнятий художньою радою.

У 1954—1955 режисер закінчує роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадує своє дитинство. Її надрукують у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створить.

У квітні 1956-го разом з іншими режисерами Довженко пише листа до міністра культури СРСР про нагальну необхідність технічного переоснащення кіностудій. Але вже її не дочекається. Він ще встигне повернутися до Каховки, щоб бути присутнім при затопленні земель і почати перші проби.

У 1957 році ім’я Олександра Петровича Довженка було присвоєно Київській кіностудії.

У 1958 році на Брюссельському кінофестивалі (в рамках Міжнародної виставки) разом з «Броненосцем «Потьомкіним» Ейзенштейна і «Матір'ю» Пудовкіна, «Земля» увійшла до числа дванадцяти кращих фільмів усіх часів і народів. Повернувшись на батьківщину із закордонного відрядження (Довженко показував «Землю» в Європі), режисер взявся за тему індустріалізації, яку запропонувало йому керівництво «Українфільму». Для роботи над фільмом були відведені жорсткі терміни, картину потрібно було здати до чергової річниці Жовтневої революції.

Символом і найважливішим будівництвом не тільки України, але всього Радянського Союзу був Дніпрогес. Його-то і зробить Довженко місцем дії свого фільму. Сценарій він напише за дванадцять днів і практично без підготовчого періоду почне знімати. Результатом стане «Іван», самий спірний фільм Довженка, який відняв у нього чотирнадцять місяців життя.

 

Фільмографія  Олександра Довженка:

• 1926 Вася-реформатор (співрежисер, сценарист, фільм втрачено)
• 1926 Ягідка кохання (режисер, сценарист)
• 1927 Сумка дипкур'єра (режисер, переробка сценарію, актор)
• 1927 Звенигора (режисер, переробка сценарію)
• 1929 Арсенал (режисер, сценарист)
• 1930 Земля (режисер, сценарист)
• 1932 Іван (режисер, сценарист)
• 1935 Аероград (режисер, сценарист)
• 1939 Щорс (режисер, сценарист)
• 1939 Буковина, земля українська (режисер)
• 1940 Визволення (режисер)
• 1943 рос. Битва за нашу Радянську Україну (режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою та Я. Авдєєнко)
• 1945 Перемога на Правобережній Україні (режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою)
• 1945 Рідна країна (художній керівник)
• 1948 Мічурін (режисер, сценарист)
• 1951 Прощавай, Америко! (режисер, незакінчений, змонтовано лише 6 частин)
• 1959 Поема про море (режисер)

 

Нагороди та премії Олександра Довженка, серед них приз  міжнародного венеціанського фестивалю:

 

• 1934 МКФ у Венеції (Приз, фільм «Іван»)
• 1941 Сталінська премія (I ступеню, фільм «Щорс»)
• 1949 МКФ в м. Готвальдові (Премія праці, фільм «Мічурін»)
• 1949 МКФ в Маріанських Лазнях (Премія за кращий кольорвий фільм, фільм «Мічурін»)
• 1949 Сталінська премія (II ступеню, фільм «Мічурін»)
• 1959 ВКФ (Перша премія автору сценарію (посмертно), фільм «Поема про море»)
• 1959 Ленінська премія (посмертно, фільм «Поема про море»)
• 1972 році затверджена Золота медаль імені О.П. Довженка «За кращий військово-патріотичний фільм».

 

З 10 вересня 1994 року Указом Президента України Л. Д. Кучми № 511/94 з нагоди 100-річчя від дня народження видатного діяча української культури Олександра Довженка була заснована «Державна премія України імені Олександра Довженка», що присуджується за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.

 

25 листопада  1956 року помирає на дачі під  Москвою і був похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Співав друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. З України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає». На могилі написано по-російськи: «Умер в воскресенье». Більшість людей, які приходять до нього, читають останнє слово як «воскресіння».

Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні  роки свого життя записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві, десь над Дніпром, на горі».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

 

1. www.greatest.com.ua
2. www.jlexdovzhenko.blogpost.com
3. Указ Президента України від 10 вересня 1994 року № 511/94 «Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка»/.
4. www.onlyart.org.ua