Битва під Берестечком

З утечею Іслам-Гірея теж не все дотепер зрозуміло. Татари згодом стверджували, що в ніч перед битвою вони отримали підкидні листи про те, що у вирішальний момент бою козаки разом із королівським військом нападуть на татар і знищать. Кримський хан, сам неодноразово використовуючи підступництво як звичайну військову і політичну тактику, близько п'яти років жив у польському полоні. Це було розкішне придворне оточення знатного польського воєводи Станіслава Любомирського, куди Іслам-Гірей потрапив після боїв під Бурштином ще 1628 року. У ''неволі" кримського хана утримували як знатного гостя, він вільно пересувався, спілкувався і добре вивчив не лише мову, а й вдачу та звичаї польської шляхти. Він знав, що підступництво й інтриги властиві не тільки татарам... Побачивши, що королівська армія зосереджує вогонь гармат лише по ньому й що в атаку йде лише правий фланг, хан не витримує. Він вагається. Наслідки виявилися для українського війська жахливими. Татари втікають, оголивши лівий фланг об'єднаного війська. Королівська артилерія починає обстріл козацького флангу, армія розгортає фронт, підходить до табору, очікуючи контратаки. Кілька годин під рясним дощем польське військо стоїть в повній бойовій готовності. Козаки, проте, не атакують "мокре військо". Хмельницького вже немає в таборі. Він, доручивши командування Джеджалею, кидається вмовляти татар. Тут знову загадка, оскільки козаки, дізнавшись про відсутність Хмельницького, призначають Джеджалея польовим гетьманом, але той противиться і його обирають всупереч волі! Грушевський вважає, що ніхто з полковників, які залишилися, не захотів прийняти командування, оскільки "знали, що Хмельницький цього не любить, і боялися його гніву".

Гетьман із Виговським наздоганяють хана біля Ямполя й умовляють його повернутися. Той чинить неадекватно  і захоплює Хмельницького в полон. Виговський, який  перебував з  Хмельницьким у цій поїздці, теж намагається напоумити татар. Хан посилає з ним 20 тисяч вершників, але ті тікають при наближенні поляків. В історії з прибуттям гетьмана до татар дотепер чимало незрозумілого. Чому Хмельницький, залишаючи табір, не дав чітких розпоряджень і не залишив гідного заступника, адже Джеджалей буде через кілька днів переобраний і замінений іншим? Чому й друга за ієрархією особа в козацькому війську Виговський теж пішов разом із Хмельницьким до татар? Три безперечні факти свідчать про рішучість гетьмана продовжувати битву. Перший факт наводять як доказ чимало очевидців, які бачили Хмельницького, прив'язаного до татарського коня по шляху відступу Іслам-Гірея. Навряд чи кримський хан став би утримувати "не бранця" у такому становищі. Другий факт. Хмельницький залишив у таборі військову скарбницю, гетьманську булаву і печатку — символи державної влади, тобто він неодмінно розраховував повернутися. Третій факт — Хмельницький уже через кілька днів після визволення розсилає універсали з закликом продовжувати боротьбу.

Козаки, які залишилися без  гетьмана, застосовують традиційну військову  тактику — пересувають уночі  табір ближче до болота, огороджують  його возами, насипають земляний вал  і навіть намагаються атакувати.

1 Липня - день пройшов з польської сторони в обстрілюванні козацького табору з своїх пільних гармат, на котре козацька армата відповідала з свого боку. Послано тим часом по тяжку артилерію до Бродів — до фамільного арсеналу Конєцпольских, бо ця легка канонада ні одній, ні другій стороні не робила особливої шкоди. Робилися за той час деякі фортифікаційні роботи для блокади козацького табору; але з польської сторони вони велися що доволі слабко, з козацької ж сторони робилися вилазки для знищення сих неприятельських укріплень, часом досить бравурні і видатні, одначе теж без особливої енергії і плановості. З обох сторін ішли наради над ситуацією, які довго не приходили до остаточного висліду [7, том 9, розділ 3, с. 5].

2 Липня - поляки продовжують обстріл. Козаки відповідають артилерійським вогнем і роблять успішну вилазку.

3 Липня - дві тисячі козаків виходять з табору і зганяють поляків з пагорбів, де трьома днями раніше розташовувалися татари. Вночі Конецпольському вдається вибити їх із висот і відтіснити назад до табору.

5. Липня - продовжується обстріл укріпленого табору з польських гармат.

6 Липня - козаки відправляють до польського короля послів — полковників миргородського Гладкого, чигиринського Крису й писаря військового Переяславця.

7 Липня - король, залишивши в заручниках Крису (польські й чимало українських істориків стверджують, що Криса добровільно залишився в короля і і сам давно шукав нагоди, щоб перейти до поляків), посилає до взятого в облогу табору листа, де пропонує козакам попросити вибачення, видати 17 козацьких полковників, булаву Хмельницького, гармати й скласти зброю.

8 Липня - замість Джеджалея обирають нового гетьмана — Матвія Гладкого. Козаки відмовляються від польських умов і вимагають дотримання Зборовського договору. Король наказує припинити переговори, готуватися до штурму й посилює артилерійський обстріл.

9 Липня - козаки дізнаються, що Лянцкоронський переправився через Пляшеву. Це загрожує повним оточенням табору, оскільки до цього в козаків було кілька загат через болото, які зв'язували їх із незайнятою супротивником землею. Через них вони поповнювали припаси й доставляли корм коням. Старшини знову відправляють до Яна Казиміра нове посольство, але Потоцький розриває вимоги козаків на очах у короля. Полковник Криса пропонує затопити козацький табір, зробивши на Пляшевій земляну греблю.

10 Липня - вінницький полковник Богун, обраний новим гетьманом, приймає рішення відігнати Лянцкоронського з правого берега ріки. Вночі, навівши з підручних засобів мости через ріку Пляшеву, дві тисячі запорожців виходять із табору. Чому Богун не попередив інших — невідомо. Польські джерела стверджують: у козацькому таборі починається паніка, багато хто кричить, що Богун кинув усіх напризволяще й утік. Козацькі полки, що залишилися, починають відходити до переправ. Конецпольський, бачачи, що суперник іде, залишає свою армію на відступаючих і особисто кидається в бій. За свідченнями польських істориків, на переправі починається хаос, мости не витримують, сотні козаків падають у Пляшовець та Ікву, чимало тоне, частина робить спроби прорватися, кинувшись на поляків. Більшість козаків намагаються врятуватися вплав через ріку й болото, кинувши перед цим у воду золото й срібло, щоб воно не дісталося ворогу. За польськими джерелами, близько тридцяти тисяч козаків гине в цій битві, але кілька тисяч на чолі з Богуном і усього лише з двома гарматами відходять уночі за Пляшеву.

Один  козацький загін з 200 або 300 чоловік  засів на одному острівку й відчайдушно боронився. У відновіть на обіцянку М. Потоцького дарувати їм життя козаки на знак зневаги до життя і багатства на очах у шляхти викинули у воду зі своїх гаманців гроші і продовжували боронитися. Німецька піхота Радзивілла перейшла через насипаний Хубальдом шанець і почала на них наступати великою силою. Їх розбито, але вони поодинці боронилися серед боліт, поки їх усіх не було забито. У цій сутичці з козаками, які, за висловом Пасторія, так і залишались непереможеними, загинуло 5 німецьких офіцерів і ротмістр полку Радзивілла Корф [4, 123].

Останній  козак, знайшовши на болотному озерці рибальського човна вскочив в  нього і. оточений з усіх боків  шляхтою, протягом трьох годин відстрілювався з мушкета а потім, втративши  весь свій порох, боронився косою  проти всього королівського війська. Він уже був поранений 14-ма кулями, але продовжував завзято боронитися

і всі. хто намагався підійти до нього, ледве не були перерізані наші

Його косою. Король, який дивився на цей бій з сусіднього пагорбка, був дуже здивований хоробрістю цієї людини: він наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він складе зброю. Але козак гордо відповів, що про життя уже не дбає і хоче померти як справжній воїа Шляхтич з Цсхановського повіту на Мазоншу. зайшовши по горло У воду, поранив його косою, а німецький райтар пробив його списом [4, 124].

 В останні десятиріччя  в історичному заповіднику "Поле  Берестецької битви" археологи  проводять масштабні розкопки, і,  судячи з багатьох знахідок, кількість  загиблих українців значно перебільшена. Так, у районі переправи через  Пляшеву знайдено лише близько сотні останків тих, хто переправлявся. Та найвагоміший факт, що вже через шістдесят днів під Білою Церквою знову зібралася потужна армія. Поляки не зважилися продовжити війну й підписали мирний договір. Навряд чи Хмельницький зміг би зібрати велике військо лише за два місяці. Очевидно, що його кістяк склали воїни, які пройшли горнило Берестечка.

З нагоди перемоги шляхта влаштувала грандіозні бенкети і святкування  по всій Польщі. Трофеї дісталися полякам  багаті. Це й печатка Війська Запорізького, і меч, подарований гетьману константинопольським патріархом, і прапори. Скарбницю  з 30 тисяч талерів, що призначалися для виплати кримському хану, розграбували солдати Людвіга Вейгера. Булава ж Богдана Хмельницького ворогу не дісталася. Ще до закінчення битви, під час переговорів із козаками, король постійно вимагав, щоб булава як символ влади була здана супротивниками, та в архівному списку трофеїв її немає. За деякими свідченнями очевидців, вона, щоб не дісталася ворогу, швидше за все була потоплена в болоті.

Через місяць після Берестецької битви помирає Вишневецький, який отримав безліч ран у битвах із козаками, а в листопаді від  раптового апоплексичного нападу і  Потоцький. Через рік, оточений під  Кийком, гине коронний гетьман Калиновський. За лічені роки Польща втрачає майже  всіх полководців, які прославилися під Берестечком. В 1668 році й сам  польський король складає із себе корону, їде до Франції, де стає ігуменом монастиря святого Германа (Сен-Жермен де Парі). Після його смерті був споруджений саркофаг, який французький скульптор Жан Тібо прикрасив барельєфами, які славлять перемогу короля під Берестечком. Та ця перемога не принесла справжньої слави королю, адже незабаром ослаблена Польща втрачає Україну, Прибалтику, Пруссію, Смоленськ. Михайло Вишневецький — син Ієремії — став усе-таки польським королем. Чотири роки правив він Річчю Посполитою, але з його смертю 1673 року рід Вишневецьких перервався... Через сто років і сама Польща втратить свою незалежність.

Наслідки  битви для українців. Білоцерківський мирний договір

Поразка у битві негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої  під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але  й Б. Хмельницький мав замало сил  для наступу, а також не був  певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони  до переговорів, які закінчилися  укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської  угоди. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були [5]:

• кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб;
• територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;
• у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;
• магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;
• гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім того, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;
• на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;
• усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;
• поляки підтверджували права православної церкви;
• проголошувалася амністія всім учасникам повстання. Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тимчасовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок (За «Довідником з історії України»).

Після укладення  Білоцерківського договору магнати  й шляхта стали повертатися в  Україну, відновлюючи феодально-кріпосницькі порядки. Селян примушували виходити на панщину, виконувати повинності в  маєтках феодалів. Це спричинило нову хвилю повстань на Подніпров'ї, Чернігівщині, Полтавщині і Брацлавщині.

Висновок

  „ Все згадайте, спам'ятайте хоч добрим словечком,

                        На могилах, на курганах, що під Берестечком.

                  Тут ми били вражу силу, віру  боронили,

                       Тут ми самі в славнім бою  кості положили”.

(Невідомий автор „  Козацькі дзвони”)

Поляки  не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир, підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщини.

Однак битва під Берестечком  не стала завершенням війни. Білоцерківський  договір не протривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна  для польського війська Битва  під Батогом.

До сьогоднішнього дня  багато нюансів битви залишаються  невідомими та незрозумілими. Наприклад, не до кінця відомою є причина втечі хана Іслама - Гірея III. Однак історики в основному погоджуються, що хан був просто не зацікавлений в посиленні козацької держави, і можливо навіть мав домовленості з польським королем. Слід врахувати, що така ситуація вже була у битві під Зборовом та Жванцем.

Не зовсім зрозумілим є  те, що Богдан Хмельницький покинув  поле бою забравши з собою Івана  Виговського, другу після нього  людину за посадою у козацькому війську, який міг прийняти керівництво. Одні джерела стверджують, що татари прив'язали  Хмельницького до коня і пізніше  відпустили за великий викуп. Інші говорять що Хмельницький кинувся наздоганяти  татар і був просто затриманий ними. Врешті-решт тогочасні вороги козацтва стверджували, що Хмельницький просто покинув поле бою. Однак це видається дуже малоймовірним, оскільки він залишив у таборі символи влади - булаву печатку та ін. Це означало, що він планував повернутись. Окрім того становище українських військ ще не було катастрофічним. Тяжко оцінити втрати обох військ після битви. З одного боку битву вважають катастрофічною для українського війська. З іншого боку,одразу ж після битви Хмельницький зібрав нове військо. Очевидно становище поляків теж не було найкращим,тому обидві сторони згодились на перемир'я.