Визволення України

12 червня 1943 р. у рейд по західних  областях України (Карпатський рейд) вирушило партизанське з'єднання  під командуванням С. Ковпака. Воно успішно виконало завдання по виведенню з ладу нафтопромислів. Проти ковпаківців було кинуто великі сили окупантів. Партизани кілька разів виходили з оточення, але зазнали великих втрат. На початку жовтня 1943 р. з'єднання, розділившись на групи, намагалося покинути Західну Україну. Частину ковпаківців перехопили в Галичині й на Волині війська УПА. Решта з великими труднощами зібралася в наміченому пункті на Житомирщині.

Одним з найважливіших напрямів діяльності партизанського загону було руйнування шляхів сполучення, передовсім залізниць, мостів, нищення залізничних ешелонів, які перевозили на фронт живу силу й техніку. Під час Курської битви Центральний штаб партизанського руху наказав партизанським загонам здійснити широкомасштабну операцію під кодовою назвою «рейкова війна». Всі зусилля партизанських сил, підпорядкованих Москві, зосередилися на блокаді залізничних шляхів в окупованих районах. У результаті цієї операції на деяких магістралях рух було блоковано. Війська противника втратили сотні воєнних ешелонів. Це було відчутною допомогою регулярним частинам Червоної армії, що вели виснажливі бої з гітлерівцями.

У партизанських загонах України діяли сотні професійних розвідників. Серед найвідоміших – М. Кузнєцов з особливого розвідувального загону              Д. Медведєва. Як і деякі інші операції, розвідку партизани вели спільно з підпільниками. Вони добували цінну інформацію про розташування і чисельність ворожих військ, штабів, аеродромів, їх передислокацію. Радянські партизани, наприклад, встановили розташування ставки Гітлера в районі Вінниці, зуміли добути документи про підготовку наступу німецьких військ під Курськом. Лише в 1943 р. через Український штаб партизанського руху армія одержала 1260 агентурних донесень. Боротьба радянських партизанів і підпільників у тилу німецьких військ була важливим фактором, що забезпечував успішне просування Червоної армії. За підрахунками сучасних істориків, загальна кількість осіб, які перебували у різні роки війни в партизанах в Україні (крім бійців ОУН-УПА), становила приблизно 180-220 тис. чол. 29 учасників радянського підпілля і партизанського руху відзначені званням Героя Радянського Союзу. У боях з переважаючими силами гітлерівців і допоміжною поліцією партизанські загони зазнавали поразок. Але й армія противника в 1941-1944 рр. у боротьбі з партизанами зазнала великих втрат.

7. Жителі України в радянському тилу

Не було підстав для звинувачення в антипатріотизмі та симпатіях до гітлерівців і тих жителів України, які були евакуйовані в глибокий радянський тил. Вони опинилися в 43 областях і автономних республіках Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану і Туркменії. Місцева влада вишукувала можливості для забезпечення евакуйованих житлом (переважно за рахунок примусового підселення, вилучення лишків житлової площі у місцевих жителів), постачання їх продовольством, одягом тощо. Місцеві жителі з розумінням і співчуттям ставилися до евакуйованих, допомагаючи їм усім, чим могли.

Частина евакуйованого населення України працювала на заводах і фабриках, у колгоспах чи установах, інші налагоджували виробництво на привезених машинах і устаткуванні. Так, Харківський танковий завод, прибувши на нове місце, за допомогою робітників місцевих підприємств уже в грудні 1941 р. виготовив першу партію танків. Усього за роки війни цей завод дав фронту 35 тис. бойових машин.

На кінець 1942 р. було відновлено довоєнні потужності воєнної промисловості, а в 1943 р. вдалося досягти кількісної та якісної технічної переваги над гітлерівцями. Розпочалося масове виробництво ракетних мінометних установок «Катюша», літаків-винищувачів Як-3 і Як-9, двомісного штурмовика Іл-2.

У евакуації людям доводилося надзвичайно тяжко. Працювали без вихідних, відпусток, по 12 – 14 годин. Нерідко підприємства виконували ударні фронтові завдання, і робітники тижнями не виходили з цехів. Мізерне тилове постачання продуктів забезпечувало лише напівголодне існування. Але і за цих скрутних умов трудящі України засвідчували свою самовідданість і трудовий героїзм. Звичайним було перевиконання виробітку.

На трудовому фронті. 1942 р.

Тилова економіка ґрунтувалася не лише на праці евакуйованих і місцевих жителів східних районів СРСР, а й мільйонів в'язнів ГУЛАГу, серед яких українці були однією з найчисельніших груп. В'язні працювали в основному у видобувній промисловості та на капітальному будівництві. Це були найтяжчі роботи, які мали особливе значення під час війни. Становище в'язнів було страхітливим. Тисячами гинули вони від голоду, хвороб і виснаження. Багато хто з них прагнув на фронт, погоджуючись воювати навіть у штрафних підрозділах. Але, проголошені «ворогами народу», вони залишалися за колючим дротом.

Своєю самовідданою працею в глибокому радянському тилу жителі України внесли гідний вклад у забезпечення розгрому гітлерівських військ.

8. Січнево-лютневий наступ

З початком 1944 р. СРСР вступив у завершальний етап війни. Перед армією ставилося завдання остаточного витіснення військ противника з території СРСР, повного розгрому Німеччини та її союзників.

Передбачалося завдати головного удару на території України, де силами Українських фронтів, поповнених місцевим населенням, планувалося розгромити німецько-фашистські угруповання військ «Південь» і «А» та вибити противника з районів Правобережної України і Криму.

1-й Український фронт розпочав  наступальні операції 24 грудня 1943 р. і до середини січня 1944 р. змусив противника відступити з Житомира і Бердичева. Але німецькі війська несамовито оборонялися на високому правому березі Дніпра в районі Канева.

5 січня 1944 р. війська 2-го Українського  фронту раптовим ударом розгромили 8-му німецьку армію і 8 січня ввірвалися в Кіровоград.

Таким чином, у результаті наступальних дій 1-го і 2-го Українських фронтів обширний виступ у районі Канева–Корсуня–Шевченківського було блоковано з півночі і півдня. Гітлерівці продовжували утримувати позиції, сподіваючись, що найближчим часом вони стануть плацдармом для нового прориву на Лівобережжя. Зі свого боку, радянська Ставка прагнула якнайшвидше знищити ворожі війська районі небезпечного виступу. Першим 24 січня почав наступ у напрямку Шпола–Звенигорода 2-й Український фронт. Наступного дня назустріч йому рушило ударне угруповання 1-го Українського фронту. Долаючи відчайдушній опір, війська просувалися вперед, доки, нарешті, не з'єдналися 28 січня в районі Звенигородки. В оточенні опинилося близько 80 тис. гітлерівців. Їхнє становище було безнадійним. 8 лютого радянське командування пред'явило їм ультиматум про негайну капітуляцію. Після відмови німців здатися війська почали операції по знищенню оточених. Було вбито і поранено 55 тис. солдатів і офіцерів, 18 тис. потрапили в полон.

Водночас з оточенням і знищенням Корсунь-шевченківського угруповання противника праве (північне) крило 1-го Українського фронту розгорнуло наступ на Рівне, Луцьк, Шепетівку. Війська охопили з півночі фланг фашистського угруповання «Південь».

Січнево-лютневий наступ на Правобережжі завершився розгромом противника на Нікопольському плацдармі військами 3-го і 4-го Українських фронтів. 8 лютого гітлерівці залишили Нікополь, а 22 – Кривий Ріг. Були створені умови для звільнення Криму.

9. Весняний наступ Українських фронтів

Нацисти дуже сподівалися на весняне бездоріжжя. Наприкінці лютого 1944 р. на одній з нарад А. Гітлер заявив, що весна буде союзником німецького, а не російського солдата, який в умовах бездоріжжя не наступатиме. Але цим надіям не судилося збутися. На початку березня розгорнувся новий наступ Українських фронтів. Залишки угруповань німецько-фашистських військ «Південь» і «А» зазнали нищівних поразок. Повністю була очищена від нацистських окупантів Правобережна Україна і частина західних областей України. 13 березня німці залишили Херсон, 20 – Вінницю, 25 – Проскурів. 27 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, наступаючи на Яссько-Кишинівському напрямку, форсували спочатку р. Південний Буг, а потім – Дністер і вийшли на кордон СРСР з Румунією по р. Прут. Воєнні дії були перенесені на територію Румунського королівства. Водночас 1-й Український фронт, розгромивши німецькі війська в районі Тернополя і Кам'янця-Подільського, повів наступ на Чернівці та Коломию і 8 квітня вийшов на кордон з Чехо-Словаччиною.

10. Кримська наступальна операція. Виселення татар, греків, вірмен

У квітні – на початку травня 1944 р. війська 4-го Українського фронту, Чорноморського флоту, Азовської військової флотилії у взаємодії з Окремою Приморською армією, яка наступала через Керченський півострів, провели Кримську наступальну операцію. Після прориву 8 квітня Перекопських укріплень 13 квітня війська визволили Сімферополь, 9 травня – Севастополь. 12 травня Крим був повністю очищений від гітлерівців. 16 травня рішенням Ставки було скасовано 4-й Український фронт. У боях за Крим нацисти втратили 100 тис. солдатів і офіцерів. Обстановка в басейні Чорного моря змінилася. Радянський Чорноморський флот став тут панівним.

Розгром нацистських військ у Криму викликав хвилю піднесення у місцевого населення, але швидко її заступили закляклість і жах. Кримсько-татарське населення було звинувачене в співробітництві з окупантами і за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. виселене в Середню Азію. Із загальної кількості (238,5 тис. чол.) виселених 86% становили жінки і діти. Майже половина кримських татар у 1944 – 1945 рр. вимерла. Така ж доля спіткала грецьке, вірменське, а згодом і болгарське населення. Ще раніше, в 1941 р., з території України в східні райони Радянського Союзу були виселені німці, сотні тисяч яких здавна жили в південних областях України. Десятиліттями над ними висіло звинувачення в зраді.

10. Завершення вигнання нацистів з України

Улітку 1944 р. становище Німеччини значно погіршилося. 6 червня 1944 р. американсько-англійські війська відкрили другий фронт в Європі, який відтягнув 60 німецьких дивізій. Радянське командування, плануючи літній наступ, головні удари передбачало організувати в Білорусії й Західній Україні. 23 червня розпочалась Білоруська операція під кодовою назвою «Багратіон», яка завершилася 29 серпня повним розгромом німецьких військ і вступом Червоної армії в межі Польщі.

У розпал операції «Багратіон» війська 1-го Українського фронту розгорнули наступ у Західній Україні. Радянським військам тут протистояла німецька група армій «Північна Україна». Користуючись значною перевагою, радянські війська 13 – 18 липня прорвали оборону противника, вийшли на підступи до Львова, оточили під Бродами 8 його дивізій і до кінця липня знищили їх. Продовжуючи наступ, частини 1-го Українського фронту 27 липня вибили німців зі Львова, Станіслава, Перемишля. В результаті група армій «Північна Україна» була розсічена на дві частини, одна з яких відступала до Вісли, інша – до Карпат. Переслідуючи противника, радянські війська 29 липня вийшли на Віслу і створили на її західному березі в районі Сандомира великий плацдарм.

Для оперативного керівництва військами в специфічних умовах Карпат рішенням Ставки на базі з'єднань лівого крила 1-го Українського фронту було вдруге утворено 4-й Український фронт. Його війська 6 серпня оволоділи Дрогобичем, 7 – Самбором і Бориславом.

У той час на півдні готувався новий наступ Червоної армії. З 20 по 29 серпня війська 3-го і 2-го Українських фронтів провели Яссько-Кишинівську операцію, в результаті якої були очищені від противника Молдавська РСР та Ізмаїльська область УРСР.

Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах – село Лавочне Дрогобицької області – визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Офіційним днем завершення вигнання військ Німеччини та її союзників вважається 14жовтня 1944 р., коли відбулось урочисте засідання в Києві. Що ж до Карпатської України, то війська 4-го Українського фронту завершили її очищення від гітлерівців 28 жовтня 1944 р.

Висновок

У час, коли тоталітарний сталінський режим зміцнював свій контроль над Україною, регулярні частини Червоної армії вели кровопролитні наступальні бої за її кордонами. На цьому етапі війни кожен 4-5 червоноармієць був жителем України. Своїм ратним подвигом у складі багатонаціональних радянських з'єднань вони наближали спільну Перемогу над нацистською Німеччиною, яка прийшла 9 травня 1945р., і забезпечували розгром мілітаристської Японії, з завершенням якого 2 вересня 1945 р. пов'язано закінчення Другої світової війни.

За роки війни Україна втратила 8,0 млн. чол. – п'яту частину населення: 2,5 млн. чол. загинули в боях; 5,5 млн. становили знищені військовополонені і цивільні особи. По відношенню до загальних втрат СРСР це становило 40-44%. Якщо ж взяти всі демографічні втрати (крім вбитих, вони включають померлих від хвороб і голоду, депортованих, мобілізованих, емігрантів , втрати в природному прирості), то вони обчислювалися неймовірно великою цифрою – 14,5 млн.

Міста обезлюдніли і лежали в руїнах. З 900 тис. мешканців Києва в 1940 р. на 1945 р. залишилося 186 тис. Майже по 200 тис. чоловік втратили Одеса й Харків, 100 тис. – Рівне. Понад 10 млн. жителів України залишилися без даху над головою і тулилися в непристосованих приміщеннях та землянках. Промисловість і сільське господарство перебували в стані повної розрухи. Було знищено 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспні 1300 машинно-тракторних станцій. Лише занеповні1943 і 1944 рр. німці вивезли з України 9 200 тис. т зерна, 622 тис. т м'яса та м'ясних виробів, 950 тис. т олії, 208 тис. т вершкового масла, 400 тис. т цукру, 2 500 тис. т фуражу, З 500 тис. т картоплі. Для транспортування в Німеччину знадобилося 1 418 тис. вагонів і річкових та морських суден.