Внутрішньоособовий конфлікт: сутність, особливості, види

Вступ

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. В суспільстві  постійно виникають і вирішуються

різноманітні суперечності, зіткнення інтересів і суспільних цінностей,

відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у

системі суспільних відносин є конфлікт.

 

Усе історичне суспільство  постає перед нами як конфліктне. У  цьому

зв'язку конфлікт виявляється  не відхиленням від норми, а нормою

співіснування людей  у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі

інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Люди конфліктують з

різних причин — економічних, політичних, соціальних, екологічних,

моральних, релігійних, ідеологічних тощо. Конфлікти бувають різними: між

країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та

установами, робітниками  й адміністрацією, підприємцями та екологами,

студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим

поколінням.

Внутрішньоособовий  конфлікт представляє собою стан структури особистості, коли в ній одночасно присутні суперечливі та взаємновиключаючі мотиви, потреби та інтереси, ціннісні орієнтири, з якими вона в даний момент не в змозі самостійно справитися, виділити для себе пріоритет поводження. Порівняння вибору визначається балансом бажань та можливостями, необхідністю та потребою.

Основу  будь-якого внутрішньоособового конфлікту складає ситуація, що характеризується суперечністю сторін і протилежністю мотивів, цілей і інтересів; протилежністю, а часом і взаємовиключенням засобів досягнення мети. Серйозною проблемою може стати для особистості неможливість усунути перешкоду в досягненні необхідної потреби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Внутрішньоособовий конфлікт: сутність, особливості, види

 

Конфліктологи вважають доцільним  розглядати специфіку різних конфліктних ситуацій з особистісних  проблем окремої людини. Це обумовлено тим, що, по-перше, людина є складовою частиною конфліктів усіх рівнів – від дрібної сварки на побутовому рівні до світової війни. По-друге, у конфлікті людина виступає не як стандартна одиниця, що просто дорівнює іншій. Один з дослідників образно висловився так: дві кулі, зіткнувшись, розлітаються по різних траєкторіях, однаково підпорядковуючись суворим фізичним законам; люди ж поводять себе по-різному і вишивають унікальний узор конфлікту, тому що виявляють неповторність своєї внутрішньої організації. По-третє, людина може не лише виносити конфлікт іззовні, але і носити його всередині себе: тривожитися, упадати в депресію, здійснювати нелогічні вчинки, соромитися зробленого і навіть іти на самознищення.

Остання причина може бути зрозумілою, якщо ми будемо розглядати людину не лише як суб’єкт дії, але і суб’єкт  усвідомлення власних дій. Це означає, що в особистості завжди містяться  як мінімум два „Я” – „Я”  – діюче і „Я”, що оцінює. Між ними так чи інакше виникають протиріччя, які є основою внутрішньоособових конфліктів. Внутрішнє життя окремої людини надзвичайно різноманітне, а її внутрішній світ, як зазначав відомий психолог О.Леонтьєв, пристрасний, емоційний, суб’єктивний, конфліктний. Тільки хвора людина без пристрасна – психологи називають її „емоційно тупою”.

Внутрішньоособові конфлікти –  це конфлікти всередині психічного світу людини, пов’язані з зіткненням у її свідомості протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів. Кажуть, що людське тому і конфліктне, що носить осмислений характер. Психологи зазначають той цікавий факт, над яким ми, можливо, не замислюємося в повсякденних турботах, – людина живе і повинна жити зі своїм „внутрішнім суддею” – совістю. Проте воно так і насправді. Людську совість часто називають найвищим критерієм сутності особистості. А внутрішньо-особистісний конфлікт проявляється крізь мислення, усвідомлення себе і своєї сутності.

До найбільш важливих особливостей внутрішньоособових конфліктів можна віднести:

- Їхню незвичність з точки  зору структури конфлікту, оскільки  в них немає суб’єктів конфліктної  взаємодії в особі окремих  особистостей чи груп людей.

- Специфічність форм протікання  та прояву (він протікає у формі  важких переживань та супроводжується специфічними станами – страхом, депресією, стресом).

- Латентність, яка проявляється в тому, що внутрішньоособистий конфлікт не завжди можна виявити, оскільки людина сама може не усвідомлювати свого знаходження в конфлікті або може приховувати свій стан ейфорійними настроями чи активною діяльністю

Тут учасниками конфлікту є не люди, а різні психологічні чинники внутрішнього світу особи. Класичний опис внутрішньоособових конфліктів належить німецько-американському психологу К. Левіну. Він характеризує конфлікт як ситуацію, в якій на людину одночасно діють протилежно спрямовані сили рівної величини. Можливі три типи таких ситуацій:

1. Людина повинна вибрати одну  з двох привабливих можливостей,  або, по К. Левіну, людина знаходиться між двома позитивними валентностями. Валентність – це здатність об'єкту притягати або відштовхувати. Сам по собі об'єкт не є ні привабливим, ні відштовхуючим. Позитивне або негативне значення додає йому людина.

Отже, перший тип внутрішньоособового  конфлікту – це ситуація Буріданова осла, вмираючого з голоду між двома стогами сіна. Та все ж, як правило, такі конфлікти розв'язуються найменш болісно. Вибір між двома приємними альтернативами, загалом легше, ніж між неприємними, якщо не йдеться про питання, що мають глибоке життєве значення. К. Левін вважав, що, коли рішення на користь однієї з альтернатив вже ухвалене, привабливість іншої знижується, слабшає її валентність.

2. Другий фундаментальний тип  конфліктної ситуації складається,  коли людина виявляється між двома приблизно рівними по значущості неприємними можливостями (негативними валентностями). Показовою є ситуація "покарання" за погано виконане завдання, так знайома викладачам і студентам. Студент повинен обрати один з двох небажаних варіантів - відмовитися від запланованого відпочинку і розваг або отримати "непрестижну трійку". Це ситуація вибору найкращого з поганого.

3. Людина стикається з об'єктом,  що має як негативну, так  і позитивну валентність, як  мовиться "і хочеться і колеться". Сили притягання і відштовхування діють в одному і тому ж напрямку, виходять від одного об'єкту. Основою конфлікту може бути, наприклад, те, що приваблива мета містить і негативні сторони: високооплачувана, але шкідлива для здоров'я робота та ін. Нерідкі випадки коли бажані винагороди неминуче супроводяться рівними втратами.

Конфлікти "притягання – відштовхування" викликають найсильніші переживання. Деякі дослідники вважають, що це і  є психологічний конфлікт в повному  розумінні слова.

Внутрішньоособові конфлікти, пов'язані з педагогічною діяльністю, можуть розвиватися по будь-якій з описаних схем. Наприклад, так званий ролевий конфлікт коли різні соціальні ролі людини пред'являють до неї протирічливі вимоги: будучи добрим сім'янином (роль батька, матері, чоловіка, дружини і т. п.), людина повинна вечори проводити вдома а посада куратора зобов'язує його брати участь в студентських заходах.

Розвиток  особи неможливий без подолання  внутрішніх суперечностей, розв'язання психологічних конфліктів.

Нерозв'язані  внутрішньоособові конфлікти викликають фрустрацію і відчуття тривоги, перешкоджають особовому зростанню, роблять людину більш уразливою. Нерідко внутрішньоособові конфлікти вільно або мимовільно провокуються іншими людьми особливо при відносинах залежності і домінуванні егоїстичних мотивів у учасників взаємодії. На жаль, аналіз педагогічних ситуацій дає тому немало прикладів.

Сторонами внутрішньоособових конфліктів є окремі аспекти особистості (погляди, переконання, цінності, почуття, домагання  тощо).

Умови протікання внутрішньоособового конфлікту містять характеристики аспектів особистості, які зіткнулися в ньому, а також характеристики зовнішнього контексту, у якому він виник і розвивається. Фахівці зазначають, що важливою складовою цього контексту виступає соціально-психологічне середовище, представлене соціальними групами, їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями. Без урахування їх впливу неможливо зрозуміти змістовну сторону мотивів, цінностей, норм та інших аспектів внутрішньо-особистісних конфліктів.

Образи конфліктної ситуації –  безпосередньою причиною конфліктної  поведінки людини є не сама реальність, а образи, ідеальні картини конфліктної  ситуації (хоча, зрозуміло, образи породжуються та обумовлюються об’єктивною реальністю).

Конфліктна поведінка – набір можливих дій людини, що переживає внутрішньоособовий конфлікт.

 

2. Попередження й розв’язання внутрішньоособових конфліктів

 

Оскільки внутрішньоособових конфліктів уникнути неможливо, то варто навчитися створювати умови, що попереджають їхні негативні наслідки, використовувати різноманітні способи їхньої профілактики і вчасно розв’язувати дисфункціональні конфлікти в тому випадку, якщо вони вже виникли. Конфліктологи пропонують низку заходів для їх попередження.

Важливе значення серед способів і умов попередження внутрішньоособових конфліктів відіграють загальні, або загальносоціальні. Вони пов’язані з установленням прогресивної соціальної структури суспільства, громадянського суспільства, правової держави і стосуються змін, що відбуваються на макрорівні соціальної системи. Окрема особистість певною мірою, звичайно, може впливати на створення такого роду сприятливих макроумов, але якщо мати на увазі пересічну особистість, то її вплив при цьому все-таки не може бути значним. Такі умови змінюються за допомогою дій великих соціальних груп, класів, об’єднань і рухів.

Особливу роль для попередження внутрішьоособового конфлікту грають умови і способи попередження конфліктів, що залежать від самої особистості. Виділимо основні з них.

- Перша та вихідна  умова профілактики цього типу конфліктів виражена в принципі „Пізнай самого себе”. Це висловлювання було вирізано на колоні при вході в храм Аполлона в давньогрецькому місті Дельфи як заклик до кожного, хто входив. І не випадково у філософії Сократа цей принцип займає провідне місце. Дійсно, щоб не опинитися в ситуації внутрішньоособового конфлікту, потрібно насамперед усвідомити „Хто Я?”, „Навіщо прийшов у цей світ?”, „У чому зміст мого життя?” і т.п. Створивши адекватний „Я-образ”, особистість буде чітко усвідомлювати, які цінності для неї є головними життєвими цінностями, а які – другорядними; за які варто піти на багаття, а повз яких – пройти не помітивши.

- Наступний крок –  виявлення талантів і сильних  сторін своєї особистості. Склавши класифікацію своїх здібностей, усіх сильних сторін, варто відповісти на питання, які якості особистості варто було б „підтягти” або розвивати більш інтенсивно. Але при цьому варто мати на увазі, що кожна людина, крім відомих їй здібностей, володіє ще й прихованими можливостями, котрі можуть проявитися надалі.

- Виявлення своїх помилок  і недоліків, тих перешкод у  нас самих, котрі заважають розкриттю наших здібностей. Якщо з’ясується, що ті або інші помилки і недоліки дають підставу для занепокоєння, то варто відразу ж зайнятися їхнім виправленням. При цьому варто мати на увазі, що до найбільш значимих недоліків належать ті, на які нам вказали інші, і що неможливо відразу взяти і переробити себе.

- Наступний крок –  адекватна самооцінка, без неї  не можна пізнати самого себе й уникнути внутрішьоособових конфліктів. Але не тільки занижена, але й завищена оцінка своїх здібностей і можливостей перешкоджають установленню гармонійних відносин з навколишніми і тим самим сприяють виникненню внутрішніх конфліктів. Самооцінка особистості безпосередньо пов’язана з рівнем її домагань, ступенем труднощів досягнення тих цілей, що вона перед собою ставить. Значна розбіжність між домаганнями і реальними можливостями особистості, коли перші є набагато завищеними, може привести до виникнення емоційних зривів, підвищеної тривожності, страхову й інших проявів внутрішньо-особистісного конфлікту.

- Після того як ви „покопалися в собі” й адекватно оцінили себе, спробуйте сформулювати й взяти на озброєння основні життєві цінності. Це ті цінності, заради яких варто жити (а може, навіть і вмерти), цінності, вище яких у людини вже немає нічого. Іншими словами, мова йде не про цінності – засоби, а про цінності – цілі, що створюють вищий сенс життя людини. Відсутність таких основних цінностей робить людину підпорядкованою ситуативним і тимчасовим впливам. Без таких цінностей, як доводять учені, особистість не може розвиватися нормально. У людини виникає стан “екзистенціального вакууму” й нудьги, а його поведінка часте стає девіантною (алкоголізм, злочинність, наркоманія). Усе це приводить до виникнення різного роду внутрішньоособових конфліктів, неврозів, а часом і суїциду.

- Важливий спосіб профілактики  внутрішніх конфліктів – формування  стабільного внутрішнього світу  і характеру людини. Для цього варто постійно звертатися до свого життєвого досвіду і співвідносити його з досвідом інших і соціальною реальністю. Необхідно якнайчастіше відзначати: що, коли, при яких обставинах і якому образі нам удалося, а в чому ми потерпіли фіаско. Рекомендується також записувати спостереження і висновки і детально їх аналізувати, щоб вираз „хотілося, як краще, а вийшло, як завжди” не мало до вас ніякого відношення. За уроки краще платити тільки один раз і вчитися на помилках інших, а не своїх.

- Аналізуючи свій життєвий досвід і роблячи висновки на майбутнє, слід орієнтуватися на успіх. Механізм виникнення внутрішньоособового конфлікту в людей, що орієнтуються на невдачу, полягає в тім, що вони вибирають або непомірно завищений, або сильно занижений рівень вимог. Тим часом люди, що орієнтуються на успіх, як правило, керуються реальною оцінкою своїх шансів на досягнення мети і тому ставлять перед собою здійсненні, хоча, може бути, і помірні задачі. Тому, аналізуючи свій досвід, варто задуматися над тим, чому вам супроводжував успіх і в чому причина ваших невдач. Це допоможе уникнути багатьох внутрішніх конфліктів.