Господарство первісного суспільства і його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

Продовжували розвиватися  й інші форми мистецтва, зокрема  усна, музична і танцювальна творчість. У казках, легендах, піснях й інших жанрах усного фольклору виникли сюжети, що відображали залежність людини від родючості землі і плодючості тварин. Казки в одних племен ще слабко відокремлені від міфів, в інших стали самостійним жанром. Поряд з родовими й особистими з'явилися пісні статево-вікових груп і особливо чоловічих об'єднань. У ряді племен суперництво через жінок або боротьба за владу породили звичай змагання в піснях, іноді у формі напівжартівливої лайки (взаємного паплюження).

У піснях завжди був присутній музичний елемент, що досягався ритмізацією або інструментальним супроводом. У числі музичних інструментів з'явилися нові, постачені резонаторами струнні інструменти, ускладнені мембранні барабани, багатостовбурні «флейти Пана». У танцювальному фольклорі також з'явилися нові види, тісно зв'язані з землеробством і скотарством. Це, наприклад, так звані «безсоромні танці» родючості. Вони існували чи не у всіх ранніх хліборобів і хліборобів-скотарів і описані, зокрема, М. Миклухо-Маклаєм у папуасів: «Жінки рухаються повільно, роблячи маленькі кроки і виставляючи зад, яким вони крутять з боку убік; оскільки тулуб при цьому нахилений вперед, то груди при цьому бовтаються». Існували і сидячі танці з коливальними рухами, що археологічно зафіксовані ранніми трипільськими жіночими статуетками з відкинутим назад корпусом. У чоловічих будинках при ініціаційних та інших обрядах виконувалися специфічно чоловічі танці.

В кінці епохи неоліту виникають перші архітектурні споруди з великих каменів, які називають мегалітичними. Найпростішою спорудою є менгір — великий, грубо оброблений камінь, вертикально встановлений на поверхні землі. Найбільша кількість цих пам'яток збереглась на півночі Франції, у Бретані, де в епоху бронзи й заліза мешкали племена кельтів. Розміри менгірів коливаються від 1 м до 20 м. Зрозуміло, що транспортування й встановлення менгіра потребували величезних зусиль, можливо, вони споруджувались на честь важливих подій, видатних осіб, були могильними пам'ятниками і представляли певні божества.

Складнішою мегалітичною спорудою був дольмен — два  вертикальних камені, на яких горизонтально  лежить третій. Саме тут початок  архітектури як виду мистецтва: розподіл елементів споруди на підтримуючі (опори) і на перекриваючі (перекриття). Поступово конструкція дольмена ускладнюється, вертикальних опор ставало усе більше; поєднуючись одна з одною, вони утворювали стіни поховальної камери, перекриттям для якої служила кам'яна плита, що лежала на них. Засипаний ззовні штучним пагорбом землі (курганом), дольмен ставав місцем поховання, гробницею, свого роду монументальним помешканням померлих — знатної особи або цілого роду. З часом розміри поховальних камер збільшились, перекриття навчились робити у декілька шарів кам'яного кладення, напускаючи їх один над одним, поки вони не змикались посередині. Така конструкція одержала назву фальшивого склепіння, тому що вона передає все навантаження на опори вертикально, без бокової розпірки. Ще один крок — і виникає перший купол, найбільш довершена у конструктивному відношенні форма покриття гробниці-дольмену.

Найбільш складним й загадковим з усіх типів мегалітичних споруд можна вважати кромлех. Припускають, що це було святилище, яке служило  місцем жертвоприношень та інших ритуальних урочистостей, пов'язаних із захороненням померлих. Деякі особливості орієнтації найвідомішого у світі кромлеха у Стоунхенджі (Англія) наводять думку на те, що він відображає астральні вірування й, відповідно, астрономічні пізнання людини того часу. Встановлені по зовнішньому периметру Стоунхенджа масивні кам'яні блоки утворюють правильне коло і пов'язані воєдино спільною горизонтальною лінією кам'яного перекриття. Очевидно, що регулярна повторюваність однотипних прорізів була цілком свідомо застосованим архітектурним прийомом. Зовнішня огорожа Стоунхенджа ясно показує розподіл конструкції на опори й перекриття і в цьому сенсі може бути названа прототипом колонади.

В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. До 3500 р. до н.е. у зоні алювіальних ґрунтів Південної Месопотамії і Єгипту виник міський спосіб життя, з'явилися перші держави і царська влада, монументальне мистецтво й архітектура, писемність; отже, можна говорити про виникнення цивілізації.

На протязі II тис. до н.е. тривав бронзовий вік‚ що характеризувався розповсюдженням металургії бронзи (сплаву міді з іншими металами, найчастіше — оловом), бронзових знарядь праці, зброї і прикрас. Епоха бронзи — час відокремлення скотарства від землеробства й виникнення чисто скотарських племен, які кочували зі своїми стадами величезними просторами Євразії. У кінці періоду племена об'єднуються у племінні союзи, які ведуть між собою запеклі війни. У цей час з'являється поливне землеробство, писемність, архітектура. Розквітають рабовласницькі цивілізації Західної Азії, Північно-Східної Африки, формуються цивілізації Південної і Східної Азії.

На початку І тис. до н.е. поширюється металургія заліза і виготовлення залізних знарядь праці і зброї — розпочинається залізний вік. Застосування заліза дало могутній стимул розвиткові виробництва і тим самим прискорило суспільний розвиток. У період залізного віку у більшості народів Євразії розпочинаються процеси державотворення. Це час розквіту цивілізацій Стародавньої Греції і Риму, Індії і Китаю.

 

3. Особливості східного рабства

Історія стародавніх цивілізацій  охоплювала період з IV тис. до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н.е.

Склалися два типи господарської  організації – східне і античне рабство.

Східне рабство виникло  в IV тис. до н. е. У Стародавньому Єгипті. Розвивалося землеробство на високоурожайних поливних землях долини Нилу. Тваринництво витіснило мисливство. Найажливішим господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Високого рівня розвитку досягла обробка каменю.

На півночі Єгипту переважав розвиток тваринництва, а на півдні - землеробства, що стало причиною розвитку жвавої торгівлі.

Найважливішими державами  межиріччя були Шумер, Ур, Ніппур, Урук та інші (IV – III тис. до н.е ).

Економіка східного рабства  характерна і для Стародавньої Індії і Китаю.

У IV тис. до н.е. в долині Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовляли як з металу, так і з каменю. У II – I тис. до н.е. спостерігалося швидке піднесення економіки Індо-Ганзької долини. Високим був розвиток ремесел – ковальства, ткацтва, гончарства, ювелірні вироби. Індія включилася в обмінну торгівлю. З’явилися купці, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був ще малорозвинений. Рабство мало патріархальний характер. Сільська община зберігала домінуюче становище в економіці.

Як підсумок особливостей східного рабства можна визначити наступне:

1. Головна сфера економіки  - сільське господарство - залишилась  поза рабовлас-ницьким виробництвом.

2. Раби належали в основному державі.

3. Праця рабів використовувалася  непродуктивно, тобто, для обслуговування  ра-бовласників, будівництва пірамід, каналів тощо.

4. Східне рабство не є класичним, у ньому переплітаються громадські й рабовласницькі елементи.

 

4. Економічна думка стародавнього світу

Історія економічної думки  бере свій початок у глибокій давнині. Вже

первісні люди мали якісь  зачатки господарських знань, котрі  були результатом осмислення виробничого досвіду. Формувалися окремі елементи економічнихзнань. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках законів царства Ешнуні (XX ст. до н.е.) і вавілонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). У них передбачалися захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регу-лювання економічних відносин. Пам'яткою давньоіндійської літератури є "Артхашастра" (IV - VI ст. до н.е.). У ній викладено знання з економіки, техніки і політики, передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації.

У Китаї великого поширення  набуло конфуціанство. Його економічні засади виклав Мендзи (372 - 289 рр. до н.е.), який відстоював селянське

землеволодіння. Тогочасні економічні погляди знайшли вираження у трактаті "Гуань-Цзи" (IV - III ст. до н.е.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу, окреслено шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян. Зміцнення землеробства вважалося найважливішою умовою забезпечення стійкості економіки.

Великого значення автори "Гуань-Цзи" надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки. У трактаті також розглядалися питання податків і грошового обігу. Пропонувалося замінити прямі податки на залізо й сіль непрямими, застосовувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків та ін. Багато ідей “Гуань-Цзи" було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю.  Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення старовини, є Біблія. Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні принципів гос-подарської етики, якими протягом сторіч керувалися люди, вступаючи у відносини в сфері економічної діяльності. Як правило, ці документи не мали аналітичного характеру, а тільки вста-новлювали певні норми поведінки, проте елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Використовувався термін первіснообщинний лад, який означав найпершу суспільно-економічну формацію; на мою думку. всі члени суспільства в цей час знаходилися в однаковому відношенні до засобів виробництва, та способа отримання частки суспільного продукту.

Загальна характеристика:

• відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;
• йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови — в подальші періоди вони лише розвивалися;
• людство розповсюдилося по всіх континентах;
• люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)
• поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;
• складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших  процесів, що заклали фундамент історії  людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів.

Специфічною рисою первісної  культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші.

У первісному суспільстві  в головному занятті людей — полюванні — були поєднані:

• технологічні прийоми виготовлення знарядь праці
• стихійні знання про звички тварин,
• соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна),
• релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис.

Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРАСТОНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Советская историческая энциклопедия. — М., изд-во « Советская энциклопедия», 1966, с.182(рос.)
2. В. П. Алексеев. Становление человека. — М., Политиздат, 1984. (рос.)
3. В. П. Алексеев, А. И. Першищ. История первобытного общества. — М., 2001 (рос.)
4. Ю. В. Бромлей, А. И. Першиц. Ф. Энгельс и проблемы первобытной истории.//Сб. «Проблемы этнограыии и антропологии в свете научного наследия Ф. Энгельса». — М., 1972 (рос.)
5. А. И. Першищ, А. Л. Монгайт, В. П. Алексеев. История первобытного общества. — М., Высшая школа, 1974 (рос.)
6. М. Иди. Недостающее звено. — М., изв-во «Мир», 1977 (рос.)
7. Григорьев Г. П. Начало верхнего палеолита и происхождение Homo sapiens. — Л., 1968 (рос.)