Дипломатичні зносини Кримського ханства та України

Щоб вкрай посварити ці народи, до Бахчисарайського миру було включено зобов'язання Туреччини надавати пільги запорожцям: займатися риболовлею в південних лиманах і користуватися південними соляними озерами. Та це до розбрату не призвело. Обидва народи розуміли, що вони лише пішаки в руках своїх метрополій. Москва безапеляційно заявила І.Мазепі: «А миру запорожцам с Кримом никогда не иметь и остерегаться того накрепко, чтобы из малороссийских городов в Крым с товарами, запасами и всякой живностью не ездили и лошадей в Крым не продавали».

Для Запорізької Січі Крим завжди відігравав роль завіси від могутніх християнських держав, що її оточували і зазіхали на політичну, економічну та релігійну свободи. Політики Січі розуміли, що могутні сусіди давно могли анексувати їхні землі, однак вимушені були не робити цього, тому можна дійти висновку, можливо й не безперечного, що Крим і кримські татари були певний час запорукою незалежності Січі.

У 1709 р. запорізькі козаки, рятуючись від репресій Петра І, просять взяти їх під протекцію Кримського ханату.

Казацько-кримські зв'язки існували як у політичній, так і в економічній сферах. У стосунках переважала торгівля: козаки здавна ходили в Крим по сіль. За мирних часів козаки з дозволу ханів ловили рибу в чорноморських лиманах і навіть у прибережних водах Азова. А запоріжці надавали можливість кримським татарам кочів'я і випасу на своїх землях.

Татари і козаки неодноразово допомагали одні одним у випадку біди або стихійного лиха, причому по-людськи, без якоїсь попередньої домовленості. Не змінилося ставлення запоріжців до кримців і під час погіршення російсько-турецьких відносин. Вони спільно освоювали соляні озера у ханстві та лісові угіддя в Січі. Коли 1769 р. Гірей напав на Південну Русь, запоріжці відмовилися допомагати Росії. У свою чергу, коли запоріжці під час війни потрапили до турецького полону і перебували на території Криму, хан повертав їх до Січі без будь-якого викупу. В судах Січі і ханства кримські татари і запоріжці користувалися режимом найбільшого сприяння. Агент Росії Никифоров повідомляв С.-Петербург, що Січ і ханство щорічно обмінюються послугами на суму понад 60 тис. карбованців золотою і срібною монетою.

Захоплення українських бранців та їх вивезення до Криму спричинило до тривалого перебування на півострові великої кількості українців.

Звичайно з усього сказаного не випливають якісь особливі права українців на Крим — останній не став місцем формування українського народу, а лише регіоном певного етногенетичного змішування з іншими, перш за все з кримськотатарським, етносами.

Взагалі ж період XVII—XVIII ст. відзначений певною татарсько-козацькою акультуризацією. Показником її може бути не тільки впадаюча в око схожість у таких звичаях, як гоління голови і бороди, у вбранні, зброї та інших об'єктах матеріальної культури, в їжі і навіть тактиці степового кінного бою, але і в збільшенні випадків переселення козаків у Крим, а татар у Січ (про те, що серед козаків було багато татар, вказують їхні імена, що збереглися в джерелах).

Слід також зазначити, що і релігійні відміни не являли собою якоїсь стіни. Якщо раніш обопільне переселення носило поодинокий характер, то з XVIII ст. значна кількість козаків назавжди залишалась у мусульманському світі, який прийняв їх. Особливо значними відходи були в післяполтавський період і у 1770 р., після остаточного розгрому козацької республіки російськими військами.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Кримське ханство — неповторний державний і політичний феномен в європейській історії. Протягом декількох століть, з початку XIII і аж до закінчення XVIII ст., воно відігравало помітну роль у Причорномор'ї, змушуючи рахуватись із собою наймогутніших своїх сусідів. Чи не найтісніше у цей час з Кримським ханством пов'язана Україна, маючи від цього і величні здобутки, і важкі втрати.

З моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об’єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв’язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності — союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель. Проте з появою запорозького козацтва українсько-татарські взаємовідносини починають поліпшуватися набуваючи форм дипломатичних місій.

Доречно зауважити, що спочатку взаємовідносини між українським козацтвом і кримськими татарами мали форму взаємодопомоги та укладання воєнних союзів. Апогеєм цієї співпраці був військовий союз 1648 – 1653 рр. Між кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ та гетьманом Війська Запорізького Богданом Хмельницьким. Гетьман ефективно використав суперечності між Кримським ханством і Річчю Посполитою й домігся укладення з ханом Іслам - Гіреєм військово-політичного союзу; все це у сукупності й забезпечило здобуття українським військом блискучих перемог у боях під Жовтими Водами та Корсунем (травень 1648 р.).

Період Геманщини позначився суперечливими домовленостями між урядами Правобережжя та Лівобережжя та Кримським ханством. Відсутність єдиного дипломатичного центру, а також втручання в зовніші зносини урядів Польщі та Російської імперії, звели нанівець потуги українських дипломатичних місій. Щоправда винятком є діяльність гетьмана Івана Мазепи та його наступника Пилипа Орлика, які зуміли «розморозити» південний дипломатичний вектор. Проте в цей час вже Кримське ханство потонуло в хаосі братовбивчої війни та відцентрових тенденцій і перестало бути активним дипломатичним партнером.

Для запорозьких козаків Крим завжди відігравав роль завіси від могутніх християнських держав, що її оточували і зазіхали на політичну, економічну та релігійну свободи. Політики Січі розуміли, що могутні сусіди давно могли анексувати їхні землі, однак вимушені були не робити цього, тому можна дійти висновку, можливо й не безперечного, що Крим і кримські татари були певний час запорукою незалежності Січі.

       Підводячи підсумок, можна дійти висновку, що відносини України (Запорізької Січі) і Кримського ханства носили здебільшого взаємовигідний характер — як політичний, так і економічний. І тільки втручання Росії, її експансіоністська політика стала на перешкоді цим відносинам. Кримських татар, так само як українців, на багато років спіткала доля поневірянь і страждань під блиском російської корони.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Галенко О.І. Дипломатія Кримського ханату (середина XV ст. – 1783) // Нариси з історії дипломатії України. – К.: “Альтернативи”, 2001. – С. 208-263;
2. Драгоманов, М.П. Про українських козаків, татар та турків: Історична розвідка, З додатком про життя Михайла Драгоманова / М.П.Драгоманов. –К.: Дніпро, 1991. – 45 .
3. Кримський А. Сторінки з історії Крима та кримських татар // Студії з Криму. І—IX. Відбитки з «Записок історично-філологічного відділу». — К., 1930.
4. Крот В.А., Рашба Н.С. Боротьба населення України проти турецько-кримських завойовників наприкінці ХУ- в першій половині ХУІ ст. //УІЖ. 1983. №5.- С.101 – 110.
5. Леп’явко С.А. Українське козацтво у міжнародних відносинах 1561-1591 рр. – Чернігів,: “Сіверянська думка”, 1999. – 216 с.
6. Мавріна, О. Кримське ханство як спадкоємиць Золотої Орди ( Улусу Джучі): Текст / О. Мавріна // Україна – Монголія : 800 років у контексті історії: зб. наукових праць / РАР України; Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського. – К., 2008. – С. 27 – 35.
7. Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслам-Гірея за владу в 20-30-х роках XVI ст. // Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI-XVIII століть. – К., 2000. – С. 97-118.
8. Полонська-Василенко Н. Історія України, К:Либідь – 1992, Т.2.
9. Смолій, В.А., Степанков, В.С. Українська державна ідея ХУІІ – ХУІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К.: «Альтернативи», 1997. – 368 с.
10. Станіславський В.В. Політичні відносини Запорозької Січі і Кримського ханства в кін. XVII - на поч. XVIII стст. – К., 1996;
11. Стороженко І. Кримське ханство кінця ХУ – середини ХУ11 ст. як складова частина Великого Кордону України : Текст / І. Стороженко // Київська старовина. – 2006. – № 5. – С. 3 – 12.
12. Чухліб Т.В. Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-Східної Європи (60- ті рр.XVII ст. – поч. XVIII ст.). – К., 1995;
13. Шабульдо Ф.М. Україна в державотворчих процесах у Криму в кінці XIV – першій половині XV ст. // Сучасність. – 1996. - № 5. – С. 86-87.