Княгиня Ольга

Княгиня  Ольга

Свята, рівноапостольна; велика княгиня київська (945—957) 
Блаженна княгиня Ольга (у святому хрещенні Єлена) походила зі знатного роду, доводилася правнучкою Гостомислу. Народилася вона поблизу нинішнього міста Пскова. Батьки Ольги ще змалечку прищепили доньці правила чинного, порядного, розумного і виваженого життя. Їхній приклад, сумління й неабиякі вроджені здібності формували у дівчинки серйозне й відповідальне ставлення до всього, з чим їй доводилося стикатися, що зачіпало її інтереси чи потребувало звичайного житейського вирішення. Прадід майбутньої княгині, Гостомисл, владарював у Великому Новгороді до того часу, аж поки, за його ж таки порадою, не було закликано сюди на князівство від варягів Рюрика з братами. 
Помираючи, Рюрик залишив після себе малолітнього сина Ігоря, до якого був приставлений опікуном далекий родич Олег. Не позбавлений здібностей організатора й воїна, попечитель зміг зібрати навколо себе чимале боєздатне військо й виступити з ним на Київ. У похід взяли й Ігоря, спадкоємця княжого престолу. Підступно вбивши місцевих князів Аскольда й Діра, Олег захопив Київ, що дозволило йому стати повновладним господарем величезної території варяго-руських володінь. Забезпечуючи місце майбутньому престолонаступнику, Олег змушений був ділити час між Новгородом і Києвом. 
Ігор же підростав, набираючись сил, відваги, досвіду. Улюбленим його заняттям стало полювання. Якось, вистежуючи звірину в околицях Новгорода, юнак опинився аж поблизу Пскова. Там він запримітив потаємне місце, що могло б згодитися для полювання із засідки. Добратися до нього ближче заважала неширока річка. І тоді Ігор на протилежному боці узрів юнака у човні. Він підкликав його й попросив перевезти через річку. Коли ж човен пристав до берега, то Ігор побачив перед собою вродливу дівчину. То й була блаженна Ольга, яка своєю красою збентежила серце молодого хлопця. Підпавши під розслаблений настрій безтурботності й вседозволеності, юнак заходився вмовляти дівчину, спокушаючи її на гріх. Ольга, відчувши нечисті помисли хлопця, обірвала його мову. 
Вона розважливо й переконливо вичитала Ігоря за його наміри. «Згадай і подумай, що ти князь, а князю для людей належить бути, як правителю і судді, світлим прикладом добрих справ. Ти ж нині стоїш на порозі беззаконня!» Ігоря вразила така поведінка дівчини. Цнотливість і розум Ольги повернули йому відчуття гідності й відповідальності. Ця зустріч запам’ятається йому на все життя своєю повчальністю й глибиною істинного бачення дійсності. Через деякий час після того випадку Ігор, разом зі своїм родичем Олегом, відбув до Києва, аби сісти на княжий престол. 
Коли ж невдовзі потому настав час князеві одружуватися, то з усіх усюд до вельможних палат звозили юних красунь, аби вибрати з них наречену для молодого правителя. Але жодна з них не полонила ні його душі, ні серця. З пам’яті не зникав образ тієї незнайомки, що колись так вразила його своєю вродою й мудрістю. І відіслав Ігор свого родича Олега на далеку Псковщину, аби той розшукав дівчину й привіз її до Києва. Опікун виконав волю свого повелителя, й молоді одружилися. Невдовзі по тому помирає Олег, залишивши на юного князя відповідальні й численні проблеми самостійного владарювання. Початковий період правління видався для Ігоря складним і насиченим важливими подіями. Доводилося вести нескінченні запеклі війни з сусідніми державами, захищати свою землю від постійних ворожих зазіхань. На цей же період припадають і успішні зарубіжні походи княжої дружини. Ходив Ігор навіть на Царгород, завойовуючи і землі, і славу. 
Невдовзі в Ігоря і в блаженної княгині Ольги народжується син Святослав, у майбутньому батько святого і рівноапостольного князя Володимира. Роки правління Ігоря на великокнязівському престолі відзначалися благополуччям: багатство стікалося до нього з усіх усюд — і як дарунки, і як податі. Та все-таки смерть підстерігала князя. Скориставшись мирною перервою після тривалих військових походів, Ігор вирішив об’їхати свої володіння й зібрати данину. 
Приступивши до древлян, він згадав, що ці племена спочатку не визнавали його правління, аж поки не були підкорені знову. За це Ігор подвоїв для них подать, чим дуже засмутив їх, прирікши на неймовірну скруту. Порадившись, древляни вирішили розправитися з ненависним князем. Вони вичікували, поки князь відішле данину з основними силами до Києва, а сам лишиться у них з невеликим загоном дружинників. І врешті напали на князівський обоз під Коростенем, убили охоронців і самого князя Ігоря. Ця гірка звістка, долетівши до Києва, болем і тугою відгукнулася в серцях киян, а особливо його вірної дружини Ольги та сина Святослава. 
Древляни мали й інший зухвалий задум. Вони хотіли взяти княгиню Ольгу за дружину своєму князю Малу, а наслідника, малолітнього Святослава, умертвити. Вони спорядили дванадцять найдостойніших мужів, аби вони умовили блаженну Ольгу пристати на їхню пропозицію. Княгиня Ольга, тамуючи своє горе й скорботу за чоловіком, прийняла посольство з удаваною радістю, вислуховуючи хвалебні слова про себе та древлянського правителя, який хотів узяти її за дружину. Пообіцявши погодитися вийти заміж за Мала, Ольга запросила гостей завтра на бенкет, влаштований на їхню честь, і відправила їх на нічліг. Лише одну умову вона їм поставила: щоб з’явилися вони до неї так, як і прибули у Київ, — на човнах. Своїм слугам Ольга наказала викопати глибоку яму серед подвір’я заміського палацу, де наступного дня вона мала прийняти посольство. Уранці княгиня послала своїх мужів закликати сватів на бенкет. Посадивши їх у маленькі човни по одному, кияни понесли їх до княгині. 
Ольга, спостерігаючи зі своїх покоїв, наказала поскидати древлян до глибокої ями та засипати їх землею. Зробивши це, вона послала свого гінця до древлян з умовою: вона готова прийняти пропозицію Мала, якщо делегація буде ще численнішою та повноважнішою за попередню. Древляни поспішили спорядити цього разу п’ятдесят знатних чоловіків. Коли вони прийшли до Ольги, то княгиня запропонувала їм з дороги помитися. 
Щойно гості зайшли до лазні, як двері її було замкнено, а довкола розкладено солому й хмиз. Лазня спалахнула, поховавши в полум’ї древлянських старійшин з їхніми слугами. І знову Ольга посилає гінця до своїх ворогів. Вона просить приготувати мед та всяке питво й їжу на тому місці, де було вбито Ігоря. Вона хоче, прибувши до них, спочатку відбути тризну за своїм чоловіком, а вже потім — прийняти шлюб. Древляни на радощах усе зробили так, як того хотіла Ольга. Кня-гиня вирушила в похід з великим військом, мов збиралася не на весілля, а на війну. Місцеві жителі вийшли назустріч у святковому одязі, готові слугувати майбутній повелительці. 
На запитання древлян про своїх послів Ольга відповідала, що вони їдуть іншою дорогою з її посагом. Відбувши поминальний обряд за Ігорем, княгиня повеліла насипати на його могилі величезний курган. А потім, перевдягнувшись у світле вбрання, Ольга наказала розпочинати бенкет. Коли древляни перепилися, вона наказала своїм воїнам розправитися з ворогами. Так відомстила княгиня за смерть свого чоловіка. Наступного року Ольга вирушила в похід уже зі своїм сином Святославом. Древляни вийшли їй назустріч великим числом, охоплені бажанням помститися підступній княгині за тисячі загиблих своїх одноплемінників. 
У жорстокій січі перемогла київська дружина, відтиснувши противника до стольного града Коростеня. Облога міста тривала близько року. Переконавшись, що заволодіти містом так просто не вдасться, Ольга застосувала хитрість. Аби зрештою припинити безглуздий спротив, княгиня пропонує древлянам сплатити їй мізерну подать — з кожного двору по три голуби та по три горобці. Древляни легко погодилися на таку пропозицію, навіть посміялися з примітивного жіночого розуму. Вони зібрали живність і передали киянам. 
Ольга ж роздала її своїм воїнам з наказом, щоб пізно ввечері вони до кожного голуба і кожного горобця прив’язали ганчірку, насичену сір-кою, і, підпаливши її, відпустили птахів у повітря. Воїни виконали цей наказ, і птахи з маленькими факелами з усіх кінців полетіли на ночівлю до своїх гнізд, освітлюючи завмерле місто. Коростень запалав. Населення, рятуючись від вогню, вибігло за мури, наражаючись на мечі князівської раті. За лічені години місто перестало існувати, а його мешканців майже всіх було винищено. Такою була помста княгині Ольги за свого чоловіка Ігоря. 
І почала вона потім княжити на своїй землі уже не як жінка, а як сильний, розумний і вольовий муж. Через кілька років по тому Ольга вирушає до Константинополя, де приймає святе хрещення. Повернувшись до Києва з новим ім’ям (після хрещення — Єлена), княгиня енергійно почала проганяти пітьму ідольського нечестя. Вона створює першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі і багатьох киян повертає до спасительної християнської віри. Саме від неї отримав перші уроки істинного благочестя і майбутній хреститель Київської Русі її внук Володимир. Упокоїлася блаженна Ольга після многотрудного і подвижницького життя 11 липня 969 року у дев’яностолітньому віці. Поховали княгиню за її волею з честю і за християнським звичаєм. 
Прославилася княгиня мудрістю, мужністю і рішучістю. Була вона страшною для ворогів і любимою людьми за милостивість і благочестя, за праведність і доброту. Після смерті чоловіка вона вела стримане і доброчесне життя, перебуваючи у чистому удівстві, відмовляючись вдруге виходити заміж. Коли ж виріс і змужнів її син Святослав, вона передала йому управлінські справи, а сама, відійшовши від княжих клопотів, зосередилася на благодійності. І саме її обрав Господь просвітителькою віри серед мороку язичництва східних слов’ян. Він відкрив їй пізнання істинного знання, спрямовував на шлях істинної віри. 
І, запалившись пошуком витоків справжнього богопізнання, Ольга захотіла сама сходити до греків. У Константинополі вона з натхненням і ревністю прилучалася до духовної пишноти богоугодного життя. Серце її розгорілося любов’ю до Творця, якого вона сприйняла всією душею. Ольга захотіла одразу ж прийняти святе хрещення. Грецький цар, перебуваючи на той час в удівстві, заворожений її красою, хоробрістю, славою, розумом, просив Ольгу стати його дружиною. Княгиня ж, намагаючись не образити царя відмовою, мудро відповідала, що прийшла до цієї землі по хрещення, а не заради шлюбу. Та й не личить християнину брати у жони нехрещену жінку. 
Цар почав наполягати, аби хрещення відбулося якомога швидше, звернувся навіть до Патріарха. Патріарх, переконавшись в істинному розумінні княгинею догматів святої віри, приготував купіль для здійснення святого обряду. Княгиня ж попросила, щоб сам цар став її хрещеним батьком. Цар погодився, і Патріарх охрестив Ольгу, давши їй нове ім’я — Єлена. З нагоди хрещення цар влаштував великий бенкет, де всі веселилися і славили Христа Бога. Потім він знову завів мову про шлюб, але блаженна княгиня відповідала йому, що хрещений батько не може вступати у шлюб зі своєю хрещеницею. 
Адже це гріховно й негідно не лише для християнина, але й для язичника. Царя вразила мудрість княгині. — Перехитрила ти мене, Ольго! — вигукнув він. Проникнувшись гарячим духовним почуттям до цієї незвичайної жінки, він обдарував її багатими дарами і відпустив з миром на рідну землю. Отримала Єлена благословення і від Патріарха і, повернувшись у свої володіння, гідно виконала високе покликання християнки, ставши взірцевим прикладом сповідування істинної віри для численних своїх підданих. Через неї почала проступати на нашу землю благодать Господа нашого Ісуса Христа.