Культурна місія Кирила та Мефодія

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З предмету «ІСТОРІЯ  УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

На тему:

«Культурна  місія Кирила та Мефодія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

1-го курсу,група  ГРС-21

Крайник К.В.

 

 

 

 

Київ 2011

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ                                                                                                                  3

 

Розділ 1.( Передумови створення Кирило-Мефодіївського товариства)        3

 

Розділ 2.( Основні ідейні напрямки Кирило-Мефодіївського товариства)     4

 

Розділ 3.( Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства)                                 6

 

Розділ 4.( Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства)            8

 

Висновки                                                                                                             9

 

Список використаних джерел та літератури                                                   10

 

Вступ

       Організоване в грудні 1845 року Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало до березня 1847 року. До його складу ввійшли приблизно сто представників інтелігенції -чиновники, учителі, учені, письменники, студенти. Засновниками організації були: чиновник при Київському генерал-губернаторстві Микола Гулак (1822—1899), професор Київського університету Микола Костомаров (1817—1885), колишній студент цього університету Василь Білозерський (1825—1899), український поет Тарас Шевченко (1814—1861), культурний діяч, письменник Пантелеймон Куліш (1819—1879). Найважливішими програмними документами товариства були написані М.Костомаровим «Книги буття українського народу» («Закон божий»), «Статут слов´янського товариства» і звернення до найбільших слов´янських народів — росіян, українців, поляків. Засудження автократизму й тиранії в документах братства поєднувалося із захистом ідей соціальної свободи й рівності, рівноправності й братерського союзу народів, простим і зрозумілим поясненням українському читачеві, що український народ може й мусить стати суб´єктом історичного процесу нарівні з іншими народами. Як зазначає сучасний український філософ В. Скуратівський, це вже були не Конституція П. Орлика, не спадкові станово-егоцентричні «діаріші» автономістичної старшини, навіть не «Історія русів», а перша ознака народження нації.

 

Передумови створення Кирило-Мефодіївського товариства

 

Польське повстання 1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно повстанців (правда, невдовзі більшість конфіскованих маєтків була передана родичам репресованих, чи передана їм у оренду), а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах Правобережжя, закрито значну кількість костьолів.

Університет, заснований за імператорським указом, повинен  був також замінити собою Києво-Могилянську  академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, що готував виключно служителів православної церкви.

Процес оволодіння умами молоді ідеями служіння власним  нації і народу, який ототожнювався  з трудящими і пригніченими масами населення, розвивався у контексті  тогочасних європейських тенденцій.

На початку 40-х  років XIX ст. центром українського національно-визвольного  руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі  університету організували тут таємний  гурток "Київська молода", поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва.

На своїх  засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці  французьких філософів-утопістів  — Сен-Сімона, Фур'є, цікавилися процесами  відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі слов'яни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки".

Цей гурток став ідейною та організаційною предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. — Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство.

 

 

Основні ідейні напрямки Кирило-Мефодіївського товариства

 

Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об'єднаних слов'ян. Це яскраво підтверджує програмний документ Кирило-мефодіївців «Книги буття українського народу», де прямо вказується на Товариство об'єднаних слов'ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію.

Основні політичні  ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать "Статут Слов'янського товариства св. Кирила та Мефодія", відозви "Брати українці" та "Братья великороссияне и поляки", "Книги буття українського народу", а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації.

Статут Слов'янського товариства св. Кирила та Мефодія (саме таку назву носило товариство) складається  з двох частин. Перша — "Головні  ідеї" — містить у концентрованому  вигляді вихідні положення ідеології  та основні цілі діяльності, а друга — "Головні правила товариства" — присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття  українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і  Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

 

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням  побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури і освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись  на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Члени братства вели активну  громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.)

Відомий дослідник діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Г.Сергієнко, визначаючи особливості поглядів товариства на проблему самостійного державно-політичного існування України, писав: "Питання про самостійне існування України в статуті розглядалось як частина загальнослов'янського і ставилося в залежність від утворення республіканської федерації слов'янських народів".

Основою для  встановлення справедливого суспільного  та державного ладу у слов'янських  народів, на думку учасників Кирило-Мефодіївського товариства, повинні були стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що " . правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов'ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.

         Для вирішення нагальних, життєво важливих справ передбачалось утворення спільного вищого законодавчого органу влади — загальнослов'янського собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались би не пропорційно від кількості населення, а від державно-територіальних утворень.

 

 

Ліквідація  Кирило-Мефодіївського братства

 

У березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена. Студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція одразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало  очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного  руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували.

Товариство  було не лише малочисельним, а й обмеженим  у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування "браття”  збиралися кілька разів на тривалі  філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутнійдонощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Царські власті вирішили покарати провідних членів товариства. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні заняття, однак Костомаров все ж таки провів рік в “Петропавловке” . Гулака засудили до трьох років ув'язнення у Шлісельбурзькій в’язниці. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його чиновництво вбачали найнебезпечнішого учасника товариства. “Поэта Шевченко послали рядовым в Оренбург, а потом в Новопетровское укрепление, -- писав журнал “Колокол” у 1860р. – Николай І строжайше приказал, чтобы ему не позволяли ни писать, ни рисовать… Шевченко пробыл более десяти лет в такой нравственной пытке”. Фізичні й моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861р. Проте ідеї братства глибоко ввійшли в світогляд тогочасної інтелігенції, створили грунт для наступних поколінь українських діячів. Це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби.

Олександр ІІ дав  амністію членам Кирило-Мефодіївського Братства,які перебували на засланні.

 

 

Значення  діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

 

Діяльність  Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення. Зокрема, створення  братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від  культурницького до політичного  стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає  у тому, що воно було першою спробою  української інтелігенції вдатися  до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й  забезпечило модернізацію політичного  мислення у відповідності з тогочасним рівнем політичної думки Західної Європи.

 

В ідеології  Кирило-Методіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й  культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного  автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

~Товариство органічно поєднало національні та демократичні ідеї. Вироблена кирило-мефодіївцями ідея слов’янської єдності з центром у Києві протистояла концепції централізованої слов’янської імперії з центром у Петербурзі.

 

~Перша спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьбі.

 

~Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської  боротьби  поневолених народів