Монголо-татарська навала. Утворення Золотої Орди

         Монголо-татарська навала. Утворення Золотої Орди

1.   Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калка. На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.

Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причорноморські степи, у яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе. 

 

Субедей 

У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.

Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах. 

Цікаві факти

Українські джерела дають іншу версію подій. Так, коли монголи здолали Кавказькі гори, вони зустрілися з аланами, що мешкали на Північному Кавказі. Алани звернулися по допомогу до половців. Коли об’єднане військо аланів і половців «спільно зійшлося з військом монголів, ніхто з них не залишився переможцем». Напередодні нової битви монголи підкупили половецьких ханів, і ті зрадили аланів. Але розплата за зраду була жорстокою. Монголи, розгромивши алан, несподівано напали на половців, убиваючи всіх, хто траплявся на їхньому шляху, забравши всілякого добра у два рази більше, ніж дали половцям за зраду. Коли хан Котяк звертався до Мстислава Удатного, він, звичайно, промовчав про своє віроломство. 

У похід проти монголів виступили київський, галицький, волинський, чернігівський, смоленський, курський, трубчевський і путивльський князі. Лише володимиро-суздальський князь відмовився від походу. У середині квітня 1223 р. об’єднане військо руських князів і половців, що складало 50—60 тис. воїнів, зібралося на острові Хортиця, що на Дніпрі. Монголи, дізнавшись про це, направили до руських князів послів із пропозицією відмовитися від походу, оскільки їм були потрібні лише половці. Але князі відхилили їхню пропозицію, до того ж убивши монгольських послів.

23 травня 1223 р. об’єднане  військо рушило назустріч монголам. Уже перша сутичка, що відбувалася  з невеликим монгольським загоном, який переганяв худобу, показала  досвідченість ворога і нелегкість подальшої боротьби з ним. Але осліплені успіхом руські князі втратили пильність.

Битва на річці Калка. 

31 травня (за іншими відомостями  — 16 червня) 1223 р. головні сили русько-половецького  війська і монголів зустрілися  на річці Калка (зараз Кальчик, притока річки Кальміус, що впадає в Азовське море).

Спочатку русько-половецьке військо примусило монголів відійти на лівий берег річки. У вирішальний момент битви між князями спалахнула незгода. Мстислав Удатний не захотів ні з ким ділитися славою і вступив у бій без погодження з іншими князями. Так, його полки під проводом Данила Романовича (Галицького) і половці переправилися через Калку й атакували монголів, які під ударом важко озброєних дружинників почали відступати. Але половці не витримали монгольського контрудару й кинулися врозтіч, уносячи безлад у лави руських дружин. Під час бою Данило був поранений у груди, але все-таки продовжував керувати своїми полками. Князь зміг організовано вивести військо з бою, уникнувши монголів, які переслідували їх три дні, і з незначними втратами повернутися додому. Коли стало зрозуміло, що полки Мстислава Удатного й половці зазнали поразки, інші князі так і не рушили в бій, щоб переломити його на свою користь. Це дало монголам змогу розбити руські полки поодинці. Найзавзятіше чинив опір великий київський князь Мстислав, який устиг збудувати укріплений табір. Монголи три дні намагалися його захопити, але їхні спроби були невдалими. Тоді вони підступом зломили опір. Мстислав піддався обіцянці, що монголи відпустять обложених і не проллють їхньої крові в обмін за викуп. Але тільки-но руські князі склали зброю, монголи «людей посікли, а князів подавили, поклавши під дошки. А самі на верх сіли пирувати». 

 

Атака монгольської кінноти (сучасна реконструкція) 

Під час битви на Калці руські дружини зазнали значних утрат: загинули шість князів, лише кожен десятий воїн повернувся неушкодженим. Як пише літопис, «руські князі зазнали такої поразки, якої ще не було ніколи».

Крім утрат княжих дружин, перша зустріч із монголами ніяк не позначилася на внутрішньому розвитку Русі. Монгольське військо, зруйнувавши декілька невеликих подніпровських міст, повернулося у свої степи. Русь надалі продовжувала залишатися роздробленою, а князі — вести міжусобну боротьбу. 

2.   Монголо-татарська навала на Північно-Східні князівства. Після десятирічної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницького походу на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чинґісхана, «досягши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери.

Батий 

Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 р. припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанських князів Юрія та Олега послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їхні умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина у відчайдушному бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була здолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка чинила опір шість днів. Монгольське військо, увірвавшись до міста, учинило жорстоку різанину, нищачи все на своєму шляху. Унаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було знищено вщент. Проте рязанці не припинили опору. Загін воєводи Євпатія Коловрата ще довго завдавав відчутних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.  

 

Штурм Володимира 

Далі настала черга Володимиро-Суздальського князівства, що на той час мало найсильніше військо серед руських князівств. Але й воно не змогло вистояти перед монгольською навалою. П’ятнадцять міст князівства були захоплені й спалені, а значна частина їхніх жителів була знищена або взята в полон. Князь Юрій Всеволодович так і не зміг стати на заваді монгольського просування. Військо, яке зібрав князь, було зненацька захоплено монголами в таборі на річці Сита і знищено разом із великим князем.

Після цього монголи повернули на південь у степи. По дорозі наприкінці березня 1238 р. головні сили монголів підійшли до невеличкого чернігівського міста Козельськ. Протягом семи тижнів Батий намагався зламати опір його жителів. Лише тільки після того, як монголи підвезли облогові машини, їм удалося потрапити до Козельська. Останні захисники міста здійснили відчайдушно сміливий крок. Уночі вони вийшли з палаючого міста і, винищивши чотири тисячі монголів та облогові машини, усі полягли. За відчайдушний опір монголи назвали Козельськ «Злим містом», а все населення винищили.

У 1238 р. Батий завдав поразки й половецькому ханові Котяку, після чого той зі своєю ордою подався до Угорщини. 

3.   Падіння Переяславського та Чернігівського князівств. Узимку 1239 р. монголи продовжили свій похід руськими князівствами. На цей раз він був спрямований проти Переяславського і Чернігівського князівств. Здолавши оборонну лінію проти кочовиків на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до стольного міста. Переяслав мав сильні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водяні перешкоди, що оточували місто,— річки Трубіж і Альта та рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Незважаючи на відчайдушний опір, 3 березня 1239 р. місто впало. Як свідчить літопис, ворог узяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив... І єпископа, преподобного Симеона, вони убили».

Восени 1239 р. монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч із воїнів його побито було». Князь із рештою дружини був змушений рятуватися втечею. 18 жовтня вороги ввірвалися до міста, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста.

Наприкінці року монгольське військо підійшло й до Києва, але не наважилося на його штурм і відійшло в степ.

Того ж року монголи здійснили вдалий похід у Крим, підкоривши його східну частину, обклали даниною велике місто Судак. 

4.   Оборона Києва. Монголо-татарська навала на Галицько-Волинську державу. У 1240 р. Батиєва навала докотилася до Галицько-Волинського князівства, яке щойно було об’єднано під владою Данила Романовича (Галицького). Саме перед монгольським наступом до володінь Данила було приєднано Київ, управління яким було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.

Штурм Києва. 

Кияни, відчуваючи, що їм доведеться чинити опір монголам, які вже хазяйнували в інших князівствах, готували місто до облоги. Вони відновлювали мури й вали міста, що були найбільшими серед міст Східної Європи.

На початку літа на лівому березі Дніпра з’явився великий розвідувальний загін, який направив посланців до міста з пропозицією здатися, проте кияни відхилили цю пропозицію. Тоді після ретельної підготовки наприкінці літа 1240 р. величезне монгольське військо з півдня вдерлося в межі Київського князівства. Першими прийняли на себе удар залоги міст-фортець уздовж річки Рось, що прикривали Київ від набігів кочовиків. Усі 23 фортеці після запеклого опору були вщент зруйновані монголами. Потім така ж доля спіткала міста, що безпосередньо прикривали Київ: Вітичів, Василів, Білгород та інші.

5 вересня 1240 р. Батий підійшов  до стін міста і розпочав  його облогу.

Боротьба за місто була надзвичайно жорстокою і кровопролитною. Лише після того, як Батий дізнався, що найслабше місце в обороні Києва перебуває в районі Лядських воріт, монголи змогли переломити хід подій на свою користь. У районі цих воріт було зосереджено основну масу стінобитних машин, які «безперестанно били день і ніч». Зрештою 19 листопада в мурах міста з’явилися проломи. Монголи пішли на штурм. У перший день вони змогли оволодіти стінами і валом міста Ярослава, але далі просунутися не змогли. Скориставшись перервою, кияни створили нову лінію оборони вздовж укріплень міста Володимира. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софіївських воріт (тому їх ще називають Батиєві) і підійшли до останнього рубежу оборони міста, що був зведений захисниками біля Десятинної церкви. Останні захисники чинили відчайдушний опір, але Батий знову застосував облогові машини. Під їхніми ударами кам’яні стіни Десятинної церкви не витримали і завалилися, поховавши під уламками останніх захисників. До рук монголів потрапив поранений тисяцький Дмитро, якому вони на знак поваги дарували життя.

Татари ведуть полонених із Галичини 

Документи розповідають

Італійський мандрівник Плано де Карпіні про відвідання Києва в 1246 р.

«Коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови і кістки мертвих людей, які лежали на полі, бо місто це було досить великим і дуже багатолюдним; а тепер воно зведено майже нанівець, ледве існує там 200 будинків, а людей там тримають вони в найтяжчому рабстві». (До навали місто мало 9 тис. дворів, і мешкало в ньому 50 тис. осіб). 

 

Руїни Десятинної церкви. 

Здобуття Києва відкрило Батию шлях на Захід. Подолавши опір на лінії укріплень уздовж річок Верхній Тетерів, Горинь, Случ, на початку 1241 р. монголи вдерлися на Волинь, прямуючи до Володимира-Волинського. Несподівано для себе монголи зіткнулися із сильним опором міст-замків Данилів і Кременець. Зрозумівши, що облога затягнеться надовго, а приступ принесе великі втрати, Батий змінив тактику. Відступивши від неприступних замків, він розділив свою армію на декілька сильних загонів, які розійшлися по землях Галичини й Волині, нищачи все на своєму шляху. Основними силами Батий узяв в облогу Володимир-Волинський. Боротьба за місто була кривавою — воно боронилося до останнього. Останніми центрами опору стали муровані церкви, які після відходу ворога залишилися заповненими трупами, про що свідчать дані археологічних досліджень. Так само завзято захищалися й інші міста князівства — Звенигород, Галич, Райки, Ізяслав тощо. Лише новозбудований і сильно укріплений Холм та гірські фортеці відбили напади ворогів.

Тим часом як монголи знищували землі Галицько-Волинського князівства, князь Данило Галицький безуспішно намагався схилити до спільної боротьби проти монголів правителів Угорщини та Польщі. Останні сподівалися, що навала їх обмине, однак монголи, здолавши карпатські перевали, уступили в межі Угорщини і Польщі, де продовжили свій похід до Адріатичного моря, завдавши угорцям і полякам нищівної поразки.

У 1242 р. монголи повернулися в Причорноморські та Прикаспійські степи, де заснували свою державу Золота Орда. Приводом до повернення стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте причини були набагато серйознішими: Батий не мав достатніх сил, щоб тримати в покорі всі завойовані народи Східної та Центральної Європи.

Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором урятували Західну Європу від монгольської навали. 

5.   Наслідки монголо-татарської навали. Навала Батия не була звичайним грабіжницьким набігом кочовиків, які раніше доводилося переживати Київській Русі. Правляча монгольська верхівка прагнула не лише збагатитися за рахунок пограбування й розорення, а поставити під свою залежність князівства, включити їх у свою імперію, що управлялася нащадками Чинґісхана, та отримувати з них постійний дохід.