Национальная революция в сер.ХVII ст

Після розгрому біля Жовтих Вод польського авангардного війська, військо повстанців отримало короткий, триденний перепочинок все на тій же гостинній для нього землі сучасної Кіровоградської області. Перепочинок було використано Хмельницьким для підготовки війська до нових баталій. Козаки пристосували свій обоз для наступальної війни з коронним військом Речі Посполитої. Свої гармати козаки поставили на двоколісні лафети, що було неабиякою новацією в артилерійській справі тих часів, адже раніше гармати лише возили за військом на возах. Тепер же, на двоколісних лафетах з одним конем гармати могли швидко пересуватись і змінювати вогневі позиції.

До артилеристів був приданий загін у 300 чоловік кінноти та 500 чоловік піхоти. По запевненню літописця ці пушкарі стріляли з гармат так само влучно, як і з мушкетів.

Ще до того, як Богдан Хмельницький вирушив з Січі до Жовтих Вод, ним майже по всьому Правобережжю України (і на землі сучасної Кіровоградщини, звісна річ, також) були розіслані агенти, талановиті помічники – запорозькі козаки – які почали формувати з усіх верств населення загони, що мали у майбутньому поповнювати повстанське військо. Навесні 1648 року на околиці Табурища і Крилова (у районі сучасного Світловодська) такі, вже озброєні загони, почали згуртовуватись, а згодом, після жовтоводської битви і приєднуватись до повстанського війська. Всього у ті три дні, що військо перепочивало після першої, виснажливої, але дуже важливої у моральному плані, битви визвольної війни, з Крилова, Чигирина, Табурища та інших навколишніх міст, містечок і сіл до Хмельницького приєдналось близько 2000 повсталих міщан і селян.

Від Жовтих Вод військо  рушило за Хмельницьким до Корсуня.

Ю. А. Мицик та І. С. Стороженко у праці «Засвіт встали козаченьки»  (Дніпропетровськ, 1990) наводять за своїми розрахунками досить цікавий графік руху українського повстанського війська від Княжих Байраків до Корсуня.

Під Корсунем українське повстанське військо кероване Богданом Хмельницьким завдало поразки основному польському коронному війську під проводом вже самих гетьманів Речі Посполитої: коронного – Миколи Потоцького та польного – Мартина Калиновського. Ця битва відбулась 16 травня. А на завершення всіх польських бід ще 10 травня помер їх король Володислав IV. Отже Річ Посполита за півтора тижні травня 1648 року залишилась без війська, без воєначальників і без короля. З українцями було підписане перемир’я. Таким чином Богдан Хмельницький навесні того, 1648 року святкував повну перемогу. Це був величезний тріумф української зброї. І хоча пізніше Б.Хмельницький назвав битви під Жовтими Водами та Корсунем «іграшками» – це були серйозні перші перемоги над усією польською армією, що стояла у Наддніпрянській Україні.

Повстанці дивували професійних  польських військових надзвичайною швидкістю своїх передислокацій, добором місця для боїв, татари викликали переляк, а самий бій  проводила козацька піхота, яка під  захистом шанців, підходила аж до польських становищ і влучною стрільбою з рушниць розбивала ворога.

Богдан Хмельницький, будучи знайомим та взявши все найкраще з козацької стратегії, розвинув запорозьку тактику маневрування, яку  він провадив з метою рішучого розгрому ворога для чого ним, зокрема, застосовувався вельми складний тактичний маневр – охоплення ворога з флангів і вихід у його тил. Отож, вже у першій битві Визвольної війни українського народу, що відбулась під Жовтими Водами, повстанське військо за наказом свого гетьмана охопило військо Стефана Потоцького і Шемберга з флангів і вийшло у його тил.

Грім козацьких гармат на Жовтих Водах та під Корсунем сколихнув весь український народ. Перемоги саме у цих битвах стали  сигналом до всенародного повстання  проти польсько-шляхетського володарювання в Україні. До руху, крім козаків та слідом за ними селян і міщан, примкнули також більша частина української шляхти та православне духівництво, що були край незадоволені національним та релігійним гнітом українців з боку поляків хвиля повстань розлилась по всій Україні, докотившись до найвіддаленіших її закутків – Галичини, Буковини, Лівобережжя тощо. А початок загальнонародному руху, повторимося, було покладено саме на землях сучасної Кіровоградської області.

Вісті про блискучі перемоги української зброї хвилями розкотились по всій Україні, їх розносили не лише звичайні люди, але й спеціальні агенти Б.Хмельницького. Самовидець оповідає: «І так народ посполитий в Україні почувши про знищення військ коронних і гетьманів, зараз почав збиратися в полки, – не тільки ті, що козаками бували, але хто ніколи козацтва і не знав». Кобзарі ходили з міста у місто, з села у село, співаючи про перемогу козаків над поляками, про зверхність української зброї над польською та пророкуючи незабаром повне визволення від польського ярма.

Перипетії подій на Жовтих Водах надихали і продовжують  надихати українське красне письменство. Свідоцтвом тому є твори Михайла  Старицького, Натана Рибака, Павла Загребельного, Андрія Малишка та багатьох, багатьох інших. 
3. Підсумки Жовтоводської битви.

Результатом Жовтоводської  битви Хмельницьким був зобов’язаний татарам, а  більше – запорозьким козакам, їх військовій силі, мистецтву будувати земляні укріплення, гарматам, вивезеним ними з Січі, їх відвазі та стійкості.

Жовтоводська битва відчинила українському гетьману шлях до глибини Польщі. Тут був покладений початок кінця ігу Польщі над Україною. І у цій справі половина заслуги належить запорожцям. Це добре розумів і сам Б. Хмельницький. Гетьман не хотів бути невдячним. За заслуги запорожців при Жовтих Водах і Корсуні, Хмельницький відправив у Січ при своєму подякувальному листі подарунки: за одну хоругву – чотири добрих хоругви, за один бунчук – два бунчуки, за одну булаву – дві булави, за одну пару простих – три пари чудових котлів, за три гармати – шість відбірних. Крім того, на військо – 1000 битих талярів, на січову церкву та її служителів – 300 талярів.

Надсилаючи до Січі ці багаті подарунки, Хмельницький повідомив  кошового отамана про свої перемоги над поляками при Жовтих Водах та Корсуні і дякував низове військо за допомогу і приязнь січовиків, повідомляв про посилку (перерахованих вище) подарунків, просив відслужити молебні за успіх війни і не залишати його надалі, коли до Січі надісланий  буде ординанс гетьманський: «А хто  з вас є бажаючим, той і зараз нехай прибуває до нашої військової компанії». Звісна річ, що запорожці співчутливо відповіли на цей заклик гетьмана, бо що є кращим для лицаря, аніж пролити кров за волю і незалежність своєї батьківщини? Коли Богдан Хмельницький рухався вже від Корсуня до Білої Церкви, при ньому, за запевненням літописця «новоприбулих запорожців» було ще 2000 чоловік. Запорозькі козаки і надалі, впродовж Визвольної війни, брали участь у всіх походах українського війська. Були серед них і наші земляки – вихідці з земель сучасної Кіровоградщини. М. Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький» (СПб,1884) пише, що перед походом гетьмана на Волинь до нього на його заклики направились запорожці – «дикі лугарі і лісові гайдамаки з берегів Самари і Ташлика». При цьому не слід забувати, що запорожці не лише воювали, а точніше – воювали не лише зброєю – вони й почасти годували та озброювали, а також навчали військової справи ватаги новобранців, Що зрештою й було найголовнішим, на наш погляд, фактором визволення України.

Козацький літописець Самійло  Величко так оповідає про результати Жовтоводської битви: «Хмельницький  забрав польський обоз з усім достатком  і скарбами і, обдарувавши з тієї здобичі значним почесним даром  Тугай-бея, все інше дав забрати  козакам і татарам. Узяв там Хмельницький 8 добрих польових гармат з достатньою кількістю пороху й куль, кільканадцять пар котлів з довбишами до них, кількадесят хоругв, два бунчуки, дві булави, кількадесят чоловік трубачів та чимало інших обозових служок, яких до числа війська не прираховували. Було полонено... значних шляхтичів, загальним числом до п’ятдесяти чоловік. Рядового товариства було взято в неволю три тисячі з лишком. Їх усіх відпровадили під охороною значної кількості татар та козаків до Чигирина з письмовим суворим від Хмельницького наказом чигиринській старшині. Наказано було на лядських начальників накласти міцні кайдани й поселити їх у кількох вигідних та чесних кватирах; годувати їх веліли щедро. Рядове товариство мали позамикати по тюрмах. І в Чигиринському замкові й обставити надійно сторожею. Годувати їх наказано по змозі, але голодом не морити, поранених гоїти і всіх їх доглядати пильно. Кількадесят возів з золотом, грішми та всяким польським добром він послав у Чигирин та Суботов. Отак скінчилася та кривава битва при Жовтих Водах. Козаків полягло там півтораста чоловік і стількох же відіслали в Чигирин поранених. Убитих і поранених татар тут не враховано». 
4. Список використаних джерел інформації

1. http:// www.meta-ukraine.ua
2. http:// www.yandex.ru
3. Кучерук О. С. Оповідання з історії України: Проб. підруч. до почат. курсу з історії України для 5 кл. сер. шк. / За ред. д-ра. іст. наук, проф. С. В. Кульчицького; упоряд. метод. апарату О. С. Кучерук і В. В. Єжов. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.
4. Російсько-український і українсько-російський словник: Понад 65000 слів / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 620с. – (Б-ка державної мови).
5. Крип’якевич І. П. Огляд історії України. – 1995.
6. Субтельний О. Україна: Історія/ Пер. з англ. Ю. Шевчука – 3-тє вид., переробл. і доп.: К.: Либідь, 1993. – 718 с. (Бібліотечна сер.).