На порозі історії

 

 

Розділ 4

Кочові племена на території  сучасної України

 

Кіммерійці

Ареал розселення. У І тис. до н. є. територію Північного Причорномор'я, Криму й Кавказу  населяли племена кіммерійців. Вони стали першим народом на території  України, що мав власну назву. Про  них згадується в поемах відомого давньогрецького поета Гомера, зокрема  в «Одіссеї», у творах Геродота, в  ассирійських джерелах.

Походження  кіммерійців остаточно не з'ясоване. Існують думки, що:

• кіммерійці були корінним населенням України;
• кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу;
• прабатьківщиною кіммерійців було Нижнє Поволжя;
• кіммерійці належать до фракійського етносу.

Проте майже  всі науковці поділяють думку, що кіммерійці були іраномовними племенами.

Суспільний  лад. З ранніх часів у кіммерійців  склалася рабовласницька держава, були сформовані великі військові загони, на чолі яких стояли царі та вожді. Вони вели грабіжницькі війни з сусідами для захоплення їхнього майна.

Давні джерела  сповіщають про могутню кіммерійську кінноту, озброєну залізними мечами, луками та стрілами, бойовими молотами та булавами. Кіммерійці здійснювали  завойовницькі походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. У постійних війнах слабшала кіммерійська держава. У VII ст. до н. є. важкого удару  їй завдали скіфи.

Господарське  життя і побут. Більшість кіммерійців  вела кочовий та напівкочовий спосіб життя, тому їх поселення були, як правило, короткотривалими. Гомер згадує цей  народ як «уславлених кобилодойців, молокоїдів убогих, над усіх на землі справедливих». Проте вони були не лише скотарями, а й хліборобами. Для деякої частини кіммерійського населення саме хліборобство було головним заняттям.

Серед домашніх промислів високого розвитку досягли  кераміка та лиття бронзи, з якої кіммерійці виготовляли знаряддя праці  та зброю (хоч під час археологічних  досліджень знайдено й залізні знаряддя праці).

Релігія та мистецтво. Багатих родичів кіммерійці ховали в глибоких ямах, а зверху насипали кургани. На голови покійників клали бронзові вінки. Своєрідним видом  кіммерійського мистецтва є кам'яні  стели, на яких зображені кам'яні  фігури без голови з широким поясом, кинджалом, сагайдаком і точильним  бруском.

Таври

Ареал розселення. У гірських та передгірних районах  Криму в І тис. до н. є. проживали  племена таврів (назва походить від  грецького tavros — бик). Учені вважають, що саме від них виникли назви Кримського півострова — Таврида, Таврика, Таврія.

У II ст. до н. є. Таврику підкорив понтійський цар Мітридат VI Євпатор, а в другій половині І ст. до н. є. її захопили римські легіони.

Суспільний  лад. З другої половини І тис. до н. е. в таврів з'явилася майнова  нерівність, сформувалася родова аристократія. У ІХ-І ст. до н. є. існувала рабовласницька держава таврів — Таврика. Таврійські царі час від часу вели війни з греками, які намагалися захопити їхні землі, вони також воювали зі скіфами та сарматами.

Господарське  життя і побут. У гірських місцевостях  таври займалися тваринництвом, а в долинах — хліборобством. У їхньому житті великого значення набуло рибальство. Знали вони й  різноманітні ремесла: обробку каменя та металів, гончарство, ткацтво.

Скіфи

Ареал розселення. З VII ст. до н. є. на теренах сучасної України з'явилися могутні кочові племена скіфів, що, як і кіммерійці, належали до іраномовної групи племен. У своїй «Історії» Геродот писав, що самі скіфи називали себе сколотами. Про ранній етап їхньої історії збереглися відомості в малоазійських джерелах, де скіфи виступають під назвою «ішкуза».

Велика  територія на півдні між Доном  та Дунаєм, де розселилися скіфи, отримала назву Скіфія. Геродот, який відвідав цю країну, залишив відомості, що цей кочовий народ поділяється на скіфів-скотарів, скіфів-орачів та царських скіфів. Суспільний лад. На чолі скіфської рабовласницької держави стояли племена царських скіфів. Вони вважали всіх інших скіфів та підлеглі їм нескіфські племена своїми рабами. У VII-VI ст. до н. є. царські скіфи поділялися на три племінні союзи, кожен з яких очолював цар, тому можна сказати, що на чолі Скіфії в цей час стояли три царі. УIV ст. до н. є. влада над усіма скіфами зосередилася в руках одного царя — Атея. Йому належала вся військова, політична та судова влада. Крім того, він частково виконував функції верховного жерця. Влада царя обожнювалася.

Скіфська  держава мала дві столиці. Спочатку головним містом Скіфії було Кам'янське городище, що на Дніпрі, а згодом стало місто Неаполь. Скіфська держава поділялася на округи (номи), на чолі яких стояли вожді, призначені царем.

Основою скіфського суспільства була невелика сім'я, яка володіла худобою та домашнім майном.

Скіфи вели родовід по чоловічій лінії; у  них було поширене багатоженство, причому  старша жінка посідала привілейоване  становище. До нас дійшли відомості, що скіфські жінки користувалися  рум'янами й білилами.

Довгий  час у суспільному житті скіфів велику роль відігравала рада скіфів (народні збори). Проте з розвитком  рабовласницьких відносин її роль зменшується.

У III ст. до н. є. сарматські племена витіснили  скіфів з території Північного Причорномор'я.

Господарське  життя і побут. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра разом  з численними стадами в пошуках  нових пасовищ. Сім'я скіфа пересувалася в чотири-, шестиколісних кибитках, укритих шатрами, які захищали її від дощу, снігу, вітру. Поруч їхав озброєний скіф. У разі нападу ворогів кибитки швидко ставили в коло, створюючи своєрідний укріплений табір.

У Подніпров'ї  жили скіфи-хлібороби. Вони сіяли пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовуючи великий плуг та тяглову силу волів. Деякі вчені гадають, що скіфи  знали садівництво. Скіфи були вправними  ремісниками. Про це свідчить чимало предметів з бронзи, заліза, золота й срібла, знайдених під час  розкопок скіфських курганів.

Повсякденним  заняттям царських скіфів була військова  справа. Озброєння скіфів складалося з коротких та довгих мечів, списів, дротиків, бойових сокир, луків тощо. Ніхто не міг зрівнятися зі скіфами  у вправності користуватися луком. Тіло й голову скіфського воїна захищали металеві та шкіряні панцирі. Основну  бойову силу скіфів становила важкоозброєна царська кіннота. Давньогрецький лікар Гіппократ писав, що навіть скіфські дівчата вправно їздили на коні, стріляли з лука, кидали дротики й верхи билися з ворогами. Заміж вони не виходили доти, доки не вбивали трьох ворогів. Під час битви скіф нерідко випивав кров убитого ворога, а його голову приносив і клав перед царем. За це він одержував частину здобичі. Скіфські воїни були мужні й кмітливі в бою. Наприклад, під час війни з перським царем Дарієм вони застосовували тактику виманювання та знесилення ворога.

До військових здобутків скіфів можна віднести й перемогу над грецьким військом під командуванням давньогрецького  полководця Олександра Македонського 331 року до н. є.

Релігія та мистецтво. Археологи ретельно досліджують  перебування скіфів на теренах України. На землях нашої держави залишилося чимало скіфських поховань — курганів. Найвідомішими знахідками із життя  скіфів стали золота ваза із зображенням  побутових сюжетів (з кургану  Куль-Оба), золота пектораль — нагрудна прикраса (з кургану Товста Могила) та золотий гребінь із зображенням батальної сцени (з кургану Солоха).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Вивчаючи  проблему появи первісних людей  та способів їх життя, необхідно звернути увагу на те, що вчені поділяють  історію первісного суспільства  на кілька періодів залежно від матеріалу  та технології виготовлення знарядь  поділяють на ранній, середній та пізній. На сучасній території України стародавні люди з'явилися ще в епоху раннього палеоліту – близько 1 млн. років.

Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Змінився рослинний та тваринний  праці: палеоліт (стародавній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (новий кам’яний вік), енеоліт (мідно-кам’яний вік), бронзовий вік, залізний вік.

Боротьба  за існування змусила людину в  період середнього палеоліту (200 – 40 тис. років тому) оселятися в природних  печерах, будувати штучні наземні житла, одягатися в шкури, не тільки використовувати, але й добувати вогонь.

У часи пізнього палеоліту (40 – 12 тис. років тому) в  суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла  матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід  – група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих  предків по материнській лінії.

Слід також  зауважити, що 12 тис. років тому наступив новий період розвитку людства –  мезоліт, який закінчився приблизно 7 тис. років тому.

Близько 7 тис. років тому закінчився мезоліт і  почався неоліт, який тривав приблизно  до 4 тис. років тому. Висвітлюючи  цей період, слід підкреслити, що основною характерною рисою життя людей  часів неоліту був перехід  від збирання до відтворення продуктів  господарської діяльності – скотарства і землеробства (відбулася так  звана «неолітична революція»).

Перехідною епохою від кам'яного періоду до металевого був енеоліт, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (4 – поч. 2 тис. до н.е.). Найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України – племена трипільської культури.

У 2 тисячолітті  до н.е. були поширені бронзові знаряддя. Цей час відноситься до бронзового віку (2 – 1 тис. до н.е.). Слід звернути особливу увагу на те, що в цей період завершується відокремлення скотарства і подальший  розвиток орного землеробства. Це був  перший великий суспільний поділ  праці. Чоловік став відігравати  провідну роль в господарському житті. Відбувся перехід від матріархату  до патріархату. Проходив процес підвищення продуктивності усіх галузей господарства, зокрема землеробства, ремесла. Посилилося майнове розшарування. Первісне суспільство  вступило у період розкладу.

Всі ці процеси  прискорились тоді, коли людина навчилася  виплавляти залізо з руди і виробляти  з нього знаряддя праці, зброю. На межі 1 тис. до н.е. –1 тис. н.е. почався  залізний вік. Поступово майнові  відмінності між окремими главами  родин руйнували первісну общину, спільне володіння землею і спільний обробіток її поступово зникали. Родова община кровних родичів з  часом перетворилася на сусідську, територіальну общину. Окремі племена  об'єднувалися в союзи споріднених  племен, а з часом території  окремих племен збивалися в одну спільну територію всього народу.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Аркас М.  Історія України-Русі. – Одеса:  Маяк, 2008. – С.6-15.

2. Бойко О.Д.  Історія України: Посібник. –  К.: Видавничий центр «Академія», 2009. – С. 9 – 40.

3. Давня історія  України: Навч. посібник: У 2 кн./ Толочко П.П. – К.: Либідь, 2009. – Кн.1. – 240 с.

4. Історія  України. Нове бачення: у 2 т./ За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2007. – Т. 1. – С. 5 – 39.

5. Історія  України. Курс лекцій: у 2-х кн.: Навч. посібник / Мельник Л. Г, Верстюк В. Ф., Демченко Н. В. та ін. – К.: Либідь, 2008. – Кн. 1. – С. 5 – 34.

6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до 21 століття – Харків: Одіссей, 2008. – С.28-53.

7. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. - К.: Знання, 2006. – С.152-226.