Основні етапи становлення та розвитку української лексикології ХІХ – поч. ХХІ ст

Основні етапи становлення та розвитку української

лексикології ХІХ – поч. ХХІ ст.

видається можливим вести мову про п’ять етапів розвитку української лексикології.

І етап припадає на першу половину ХІХ ст. – середину ХІХ ст. Його можна назвати початковим етапом розвитку української лексикології. На І етапі питання лексикології не були самостійним об’єктом дослідження, а розглядалися в межах тогочасної поетики, риторики та лексикографії, а пізніше, у кінці 40-х рр. ХІХ ст., як складова частина загальної наукової теорії про мову. Так, інтерес до значення слова, видів перенесень, окремих тропів та їхніх стилістичних функцій означено в праці першого ректора Харківського університету Івана Римського «Опыт Риторики» (Харків, 1805. – 405 с.), у якій автор у річищі давніх поетик дає визначення таких понять, як метафора (с.45), метонімія (с.47), синекдоха, перифраза (с.47–60), а також розглядає особливості семантики власного імені.

Окремі питання, що пізніше стали об’єктом української лексикології, розглядаються у роботі М. Максимовича «О народной исторической поэзіи въ древней Руси» (1845 р.), в окремому розділі («Пhснь о полку Игоревh») якої автор зупиняється на визначенні різних видів подібності та особливостях їхнього лексичного вираження. Ідеться, зокрема, про символ. У цьому зв’язку важливо відзначити, що увага до змістової сторони слова в мовознавстві І половині ХІХ ст. найтіснішим чином пов’язана з проблемою символу.

Про становлення цього розділу мовознавчої науки свідчить ужитий автором термін лексикологія в його співвідношенні з іншими термінами − граматика, синтаксис, риторика. Крім того, у першій половині ХІХ ст. – середині ХІХ ст. науковий інтерес до лексики, фразеології української мови значною мірою був пов’язаний із практикою укладання лексичних словників.Такі словники супроводжували певні твори. Увага дослідників до української мови, вивчення її лексики та граматики зумовила появу окремих самостійних словників. Найбільшим за обсягом українським словником, створеним у першій половині ХІХ ст. (1843 р.), підготовленим до друку В. В. Німчуком і опублікованим лише в наш час, був «Словарь малороссійскаго, или юго-восточнорусскаго языка» П. Білецького-Носенка, що містив понад 20 тис. слів, перекладених чи пояснених російською мовою.

Особливо пильний інтерес науковців до української лексики проявився в середині ХІХ ст. Із цього погляду ІІ етап (середина ХІХ ст. – кінець ХІХ ст.) розвитку української лексикології тісно пов’язаний із характерними особливостями І етапу. 1861 року був опублікований «Словарь малороссийских идиомов» М. Закревського, який містив 11127 українських слів, відмінних від

російських, із перекладами або поясненнями російською мовою.

Прикметною ознакою розвитку української лексикографії ІІ половини

ХІХ ст. є укладання словників діалектної та спеціальної лексики, а також

перекладних словників – українсько-російських, українсько-німецьких та

інших.

Характерними для свого часу лексикографічними працями стали два видання словника Ф. Піскунова, перше з яких («Словниця української (або югово-руської) мови») було надруковане в Одесі 1873 року і містило понад

8 тис. слів 

Найбільшим із українсько-іномовних словників, що вийшли друком у ІІ половині ХІХ ст., є двотомний «Малорусько-німецький словар» Є. Желехівського – С. Недільського (т.1, Львів, 1885; т.2, Львів, 1886). Дещо пізніше, 1893-1898 рр., у Львові вийшов чотиритомний «Словарь російсько-український», укладений М. Уманцем.На той час українська лексикографія вже мала досвід укладання російсько-українських словників. Ідеться, зокрема, про «Опыт русско-украинского словаря», підготовлений М. Левченком і опублікований 1874 р. у Києві. Його реєстр нараховував близько 7600 російських слів, перекладених українською мовою. Важливим свідченням інтересу українських мовознавців до різних стилістичних шарів лексичного складу української мови є словники спеціальної лексики. Так, у ІІ половині ХІХ ст. були надруковані: «Початок до

уложення термінології ботанічної руської» І. Гавришкевича (1852 р.).

Принципову роль у розвитку української лексикології, як і у вітчизняному мовознавстві загалом, відіграла дослідницька діяльність видатного мовознавця, засновника Харківської лінгвістичної школи Олександра Опанасовича Потебні.

Характерним свідченням розвитку поняттєво-теоретичного апарату лінгвістичної думки ІІ половини ХІХ ст. є розробка окремих термінів у чотиритомному «Філософському лексиконі» (Київ, 1857–1872), укладеному професором Київського університету С. Гогоцьким.

ІІІ етап (кінець ХІХ ст. – середина ХХ ст.). У розвитку української лексикології цього періоду можна виділити дві лінії. Перша − окреслюється теоретичними працями українських мовознавців, друга виникає на основі системного й послідовного проведення лексикографічних досліджень. Починаючи з 20-х рр. ХХ ст. в українському мовознавстві виникає стійкий теоретичний інтерес до питань лексики і фразеології. Із часом матеріал з української лексики і фразеології оформляється як окремий розділ курсу сучасної української мови як для вищої, так і для середньої школи. Отже, можна простежити, як поступово формується науково-пошукова парадигма української лексикології, окреслюються її змістові частини.

Великий розділ «Лексика і фразеологія», що увійшов до першого тому «Курсу сучасної української літературної мови» за редакцією Л. А. Булаховського, написаний відомим лексикологом і лексикографом П. Й. Горецьким, можна вважати етапним для становлення української лексикології.

Особливо помітним явищем цього етапу розвитку української лексикології є увага лексикографів до української наукової термінології та номенклатури. У 1900-х роках з’явилися перші власне термінологічні словники

В окреслений період почав проявлятися постійний інтерес до укладання двомовних словників, зумовлений потребами суспільства. Так, слід назвати невеликий (приблизно на 25 тис. слів) «Українсько-російський словник» В. Дубровського, що був виданий 1909 року в Києві. 1916 року у Миколаєві з’явилася перша спроба словника до творів Т. Г. Шевченка «Словничок

Шевченкової мови

ІV етап ( 60-і рр. ХХ ст – 90-і рр. ХХ ст.). Із середини ХХ ст. починається послідовне теоретичне висвітлення проблем української лексикології. Зважаючи на це, зосередимо головну увагу на працях теоретичного характеру, пам’ятаючи, що важливим чинником розвитку науки про лексику і фразеологію була та є українська лексикографія. У цей час вийшли праці, присвячені висвітленню окремих питань лексикології, систематизації її основних знань.