Петро Конашевич - Сагайдачний: політична, військова та просвітницька діяльність

Після розгрому у 1605 р. татарських орд на Подніпров'ї козаки на чолі з Петром Сагайдачним улітку 1606 р. організували нову морську військову експедицію. Козаки кілька разів нападали на турецькі міста й фортеці Чорноморського узбережжя, ходили на Кілію і Білгород. З моря козаки атакували Варну і з боєм оволоділи цією важливою фортецею та великим портом султанської Туреччини. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами.

Влітку 1608 р. запорожці провели сухопутний похід на Кримське ханство, захопили Перекопську фортецю й спалили її. А в наступному році, восени, в новий морський похід повів запорожців Сагайдачний. На 16 чайках козаки увійшли в гирло Дунаю, знову атакували Кілію, Білгород, а також Ізмаїл.

Добою героїчних походів назвали історики ці морські козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним. Як відомо, вони набули загальноєвропейського значення. Уряд Османської імперії боротьбу з козаками розцінював як найважчу, найскладнішу і найневідкладнішу воєнну й зовнішньополітичну проблему. Найбільша держава тогочасного світу мобілізувала майже всі свої збройні сили проти українських воїнів, котрі протистояли їм у битвах силами іноді в кілька десятків разів меншими, і все ж добивалися перемоги.

Видатний історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: «Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич Сагайдачний».

Особливо «врожайним» на події був 1616 р., коли воєнна слава запорожців сягнула апогею. Найзначнішим із походів того року слід назвати наступ на Кафу - основний невільницький ринок у Криму. Коли Сагайдачний покликав у похід, тисячі козаків прибули на Січ. Та ось нарешті приготування закінчилися, й екіпажі «чайок» зайняли свої місця. Сагайдачний із переднього човна, на якому майорить гетьманська корогва, подає сигнал - судна вирушають до моря. Успішно проминувши Кизи-Кермень, Тавань та Аслам-Кермень, козацька флотилія підступила до Очакова й Кінбурна.

Ще здалеку запорожці побачили, що перед лиманом вишикувалися турецькі кораблі, закриваючи вихід у море. Але запорозька ескадра сміливо атакувала ворога. Вийшовши на морський простір, козаки взяли курс на Кафу. (Між іншим, для визначення курсу запорожці користувалися особливим компасом; як справжні мореплавці, також добре орієнтувалися по зорях.)

Через кілька днів ескадра наблизилася до Кафи. Козаки штурмом здобули цю могутню, з потужними укріпленнями турецьку фортецю й розгромили чотирнадцяти-тисячний гарнізон. За наказом гетьмана було знищено й турецький флот. Багато невільників здобули волю. Ця морська експедиція перевершила всі попередні козацькі походи.

Восени того ж року козаки знову спорядились у похід - цього разу на Синоп. Проте вітер заніс «чайки» під Трапезунд. Дві тисячі запорожців висадилися на берег, залишили «чайки» під охороною невеликої кількості своїх товаришів, а самі вздовж моря пішки дісталися до Трапезунда. Штурм фортеці був блискавичним. Козаки увірвалися в місто, визволили багато невільників. Тільки-но козаки сіли в «чайки», як на них посунула турецька флотилія. Найкращі кораблі, серед них шість величезних галер під керівництвом адмірала Цикалі-паші, направив султан проти козаків. Морський бій теж тривав недовго й закінчився розгромом турецького флоту. Три галери козаки потопили.

За наказом султана увесь флот, що залишився у Константинополі, попрямував до Очакова. Сагайдачному стало відомо, що султанська столиця залишилася беззахисною з боку моря. Козаки напали на Стамбул, а потім без перешкод відпливли від турецької столиці. А біля Очакова їх даремно чекав паша зі своїм флотом. Козаки повернулися додому зовсім іншим шляхом: вийшли в Азовське море, потім по річці Молочній піднялися догори, перетягнули волоком «чайки» на річку Конку й таким чином дісталися на Січ.

Після 1616 р. було здійснено цілий ряд морських і сухопутних експедицій. Очаків, Перекоп та інші турецькі й татарські фортеці зазнали могутніх ударів запорожців під командуванням Сагайдачного. У 1618 р. «козаки, - записано в одному з тогочасних джерел, - ввійшли в Стамбул, убили 5 чи 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста». Таким чином, козаки майже неподільно запанували на Чорному морі, по суті, контролюючи навігацію між Босфором і Лиманом.

За свідченням сучасника, «не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору».

Відомий італійський мандрівник П'єтро дела Валле повідомляв у травні 1618 р.: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати».

Справді, паніка в приморських районах і в самій турецькій столиці досягла такого напруження, що причорноморські міста Анатолії та Балкан звернулися до султана з петицією, в якій заявляли, що, коли він не захистить від козаків, то вони будуть вимушені визнати їхню владу. Майже негайно султан скликав спеціальну нараду, на якій обговорювались заходи оборони. На неї було запрошено послів Венеції, Нідерландів, Франції та інших країн.

Запорозькі ж козаки зі свого боку розгорнули дипломатичну антитурецьку діяльність. Так, Сагайдачний приєднався до Європейської Ліги. Ймовірно, з його ініціативи протягом 1617-1620 років відбувалися переговори України з Персією, з якою Туреччина розпочала незабаром нову війну. Ці українсько-персидські переговори шах Аббас І розглядав як одну з ланок формування антитурецької коаліції, до якої намагалися залучити, окрім Запорозької Січі та Персії, Францію, Польщу, Ватікан, а також Абхазію та грузинські князівства - Мінгрелію та Гурію. Провідну роль у цій коаліції Аббас І відводив запорожцям, яких вважав найбільш серйозною, мобільною й активною антитурецькою силою. Щоправда, укладений Туреччиною мир із Персією поклав край цій міжнародній акції.

Хотинська битва. 5—7 червня 1621 р. в урочищі Суха Діброва на Черкащині відбулася спільна рада реєстрового й нереєстрового козацтва (понад 60 тис. козаків!), на якій розглядалися пропозиції польського сейму щодо участі козацтва у війні проти Туреччини.

Козацька рада ухвалила виступити спільно з поляками за умови виконання польським урядом низки вимог, зокрема визнання прав козацтва, розширення реєстру, дотримання релігійної рівноправності, підтримки відновленої церковної ієрархії. Ці умови мало повідомити королю козацьке посольство, очолене Сагайдачним. Командувати козацьким військом у понад 40 тисяч осіб рада доручила Яцьку Нероді («Бородавці»).

Тим часом на березі Дністра під Хотинською фортецею (тепер — на східній межі Чернівецької обл.) зійшлися 35-тисячна польська й 250-тисячна турецько-татарська армії. Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. Незабаром з Варшави прибув Сагайдачний. З'ясувавши з польським командуванням деталі операції, він рушив під Могилів-Подільський, де перебували козаки. Під час маршу від Могилева-Подільського до Хотина Сагайдачного було обрано гетьманом.

Під керівництвом Сагайдачного козаки відбили дев'ять штурмів, здійснили серію нічних атак, які, за винятком однієї, були успішними. Козацька тактика суттєво відрізнялася від польської. Литовський гетьман Карл Ходкевич віддавав перевагу обороні. Козаки ж і під Хотином прагнули діяти наступально. Саме тому основний тягар війни випав на них. Недарма більшість турецьких атак була спрямована проти козацького табору, а найголовнішим своїм завданням султан вважав знищення війська козаків. Отож, найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво.

П'ятитижневі бої, вирішальну роль у яких відігравала козацька піхота, закінчилися для турецько-татарських сил поразкою. 29 вересня між Річчю Посполитою й Туреччиною було укладено мирний договір. Завдяки Хотинській війні Польща відвернула загрозу втрати чималих територій. Перша гучна перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Вона спростувала думку про непереможність Туреччини й спричинила спалах визвольної боротьби підкорених турками народів. Після Хотинської війни змінилися зовнішньо-політичні плани османського уряду: відтоді Туреччина на тривалий час відмовилася від наміру завоювати всю Європу. Позначилася війна й на внутрішньому становищі Оттоманської Порти: розлючені поразкою яничари вбили султана Османа II. Цей заколот став провісником занепаду могутньої імперії.

Овіяний славою непереможного полководця, про якого з захватом писали тодішні європейські газети й хроніки, на честь якого складалися поеми, як-от поема хорватського поета Гундулича «Осман», повертався Сагайдачний до Києва. Найбільша його турбота після Хотинської війни — домогтися визнання за козацтвом обіцяних польським урядом прав. Так, на початку 1622 р. Сагайдачний відрядив до Варшави особливе козацьке посольство, яке мало клопотатися на засіданнях сейму про скасування унії та визнання православної ієрархії. Водночас гетьман особисто звернувся до короля з двома листами, які містили ті самі вимоги. Та дочекатися відповіді Сагайдачному не судилося: 10 квітня 1622 р. він помер од рани, яку дістав під Хотином. Смерть гетьмана тяжко засмутила всю Україну. Адже своєю діяльністю, як вважали сучасники, Петро Конашевич-Сагайдачний зажив безсмертної слави. Його внесок у розвиток визвольного руху в Україні та згуртування українського суспільства перебільшити неможливо, бо він був величезним. Першим заходом у тій діяльності стало впорядкування козацького війська, підвищення його боєздатності. Перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства сприяла також ідеологічна підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами. Завдяки діяльності Сагайдачного Київ відновив своє значення релігійного, а відтак і духовного центру України. Велике значення для зростання міжнародного авторитету козаків мали їхні гучні звитяги в морських походах і Хотинській війні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Висновок

 

Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині.

Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення.

Під  проводом Петра Сагайдачного козаки спустошили у 1607р. Очаків та Перекоп. 1613р. козаки під проводом  Сагайдачного перемогли турецькі війська біля Гєзльова в Криму, а татар - в Подніпров`ї біля ріки Кінські Води. Літописи повідомляють, що у 1614 та1615 рр. під особистим  керівництвом Петра Сагайдачного  козаки по Чорному морю переможно ходили на Крим, МалуАзію та Костянтинополь (Стамбул).  1614 р. вони зруйнували Сіноп - велике місто Анатолії. У наступному році козаки Сагайдачного спалили окраїни Костянтинополя  і  навели жах на самого падишаха. На зворотному шляху козаки розгромили під Очаковом турецькі війська.

Найважливішою подією 1616р. був морський похід на Кафу (нині - Феодосія) - головний невольничий ринок у Криму. Козаки штурмом захопили потужну фортецю, знищили 14-тисячний турецький гарнізон, визволили  безліч полонених-невольників.

Восени 1616р. козацький гетьман організовує  новий морський похід. Після блискавичного штурму фортеці Трапезунд козаки ворвалися  до міста, визволили невольників, розгромили турецьку флотилію, що рушила за чайками, що відпливають. Після цього Сагайдачний направив свою ескадру з чаєк на Костянтинополь.  В той час турецька столиця була беззахисною. Увесь  свій флот султан відправив до Трапезунду  та Очакова, щоб перехопити козаків.

Історики назвали ці морські козацькі експедиції, що керувалися Петром Сагайдачним, "Періодом героїчних походів".

Керував козацьким військом в поході на Москву в 1616 році. Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Могутня турецька армія

у кількості 300 тис. чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.

Петро Сагайдачний  розробив  стратегію цієї війни.

1. Він попіклувався про підсилення та збільшення козацького війська. Будучи талановитим військовим організатором, Сагайдачний особливу увагу приділяв забезпеченню козацького війська зброєю, передусім рушницями, прагнув, щоб у кожного козака, в тому числі й пехотинця, був свій кінь.  
Орієнтуючи козацтво на активну наступальну боротьбу проти Турецької імперії, в  якої пріоритетну роль зіграли чорноморські козацькі походи,  
Сагайдачний  добився збільшення запорізької флотилії. Чисельність у ній чаєк - головних бойових одиниць - досягала декількох сотен.

2. Петро Сагайдачний організовував  й особисто  керував сухопутними та морськими козацькими походами на володіння султанської Турції та Кримського ханства. Головна ідея стратегії морських походов, розроблена Сагайдачним, перебувала в тому, щоб вести бій на території ворога. Основним напрямом козацького наступу були береги Малої Азії.  Ціль - підірвати економічну  та  військову могутність Турції, підкорюючи на короткий час фортеці та прибережні міста, руйнувати їх, а турецькі загони знищувати, захоплюючи трофеї. Головною метою було звільнення з турецько-татарської неволі полонених.

3. Козаки атакували декілька  фортець водночас, але основний  удар завдавали по найбільшому  центру, наприклад, турецькій столиці - Стамбулу. Знищувався турецький флот у портах та на морі.

4. Петро Сагайдачний  розробив та удосконалив також і тактику морського бою, що стало значним вкладом  у  розвиток українського військового мистецтва.

Найвидатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об'єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об'єднання відбулося в досить ефектний спосіб: у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства. Цей крок мав продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України.

Популярність цього козацького гетьмана була такою великою, що коли у 1622 р. він помер, на похорон прийшли цілі натовпи киян. Ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав красномовний панегірик, в якому назвав Сагайдачного мудрим ватажком і відданим покровителем православ'я й пов'язав його діяльність із традиціями київських князів.

Петро Сагайдачний помер від тяжкої рани, яка була завдана отруєною стрілою у битві під Хотином (1621 р.) Похований у Києво-Братському монастирі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Апанович О.А. Розповіді про запорозьких козаків / О.А. Апанович . - К.: Дніпро, 1991. - 335 с.
2. Борисенко В. Роль українських козаків у Хотинській війні 1620-1621 рр. / В. Борисенко // Історія України. – 1998. – № 9. - С. 6-7.
3. Загірна М. Гетьман Петро Сагайдачний. Історичне оповідання М. Загірна. - К., 1991.
4. Коломоєць С. Морські походи запорозького козацтва под проводом Петра Коношевича - Сагайдачного / С. Коломоєць // Історія України. – 2001. – № 19. - С. 9-11; № 21-24.
5. Мицик Ю.А. Як козаки воювали / Ю.А. Мицик, І.С. Стороженко, С.М. Плохій. – Дніпропетровск, 1991. – 302 с.