Правління Діоклетіана

КИТАЙ

• Громадянська війна
• Політичний та економічний розвиток 50-х рр.
• "Великий стрибок"
• "Велика культурна революція"
• "Чотири модернізації" Ден Сяопіна
• Опозиційний рух та економічні реформи

Громадянська  війна

На час  закінчення Другої світової війни на території Китаю існували два  китайські уряди: підтримуваний  США гоміньданівський уряд Чан Кайші та комуністичний уряд, який таємно підтримував Радянський Союз. Одразу після підписання акта про капітуляцію імператорської Японії, війська Гоміньдану почали займати ті райони Китаю, де раніше були розташовані окупаційні війська. У багатьох випадках США надавали військово-транспортну авіацію та кораблі для того, щоб швидко перевезти гоміньданівські сили у віддалені райони країни, де японці складали зброю. Робилося це для того, аби не дати можливості захопити ці райони підрозділам китайських комуністів. До осені 1945 р. уряд Чан Кайші відновив контроль над Центральним і Східним Китаєм, а також узяв у свої руки найважливіші транспортні вузли в північній частині країни. Столиця країни знову повернулася до Нанкіна.

Чжоу Еньлай

Єдиним  районом країни, де влада опинилася  цілковито в руках комуністів, стала Маньчжурія, територію якої в ході бойових дій проти японців  окупував СРСР. Зайняту радянськими  військами Маньчжурію, з населенням близько 40 млн. чоловік та переважаючою часткою промислового потенціалу країни, було виділено в окремий адміністративний район під назвою Особливий район  Китаю. За підтримки СРСР Особливий  район Китаю став базою формування нових підрозділів збройних сил  Комуністичної партії Китаю (КПК). Радянська  сторона передала китайцям усю захоплену  в Маньчжурії трофейну японську зброю. Крім цього, СРСР направив у китайські  підрозділи велику кількість військових спеціалістів, переважно льотчиків. Надаючи допомогу китайським комуністам, СРСР порушував угоду, яку 14 серпня 1945 р. уклав з Гоміньданом. На середину грудня 1945 р. в Особливому районі Китаю вже зосереджувалося близько 300 тис. солдатів Народно-

визвольної  армії (НВА), яку створили комуністи. У травні 1946 р. радянські війська  було виведено із території Маньчжурії.

США спробували нормалізувати прохолодні відносини  між Чан Кайші та комуністами, запропонувавши посередництво в переговорах. За сприяння майбутнього держсекретаря Джорджа Маршалла, 28 серпня 1945 р. в Чунціні розпочалися переговори між представниками гомінь-данівського і комуністичного урядів. Результатом першого туру переговорів, який завершився 10 жовтня, стала домовленість про скликання Політичної консультативної конференції, що мала вирішити подальшу долю країни. Однак навіть під час переговорів не припинялися сутички між військами ворогуючих сторін.

Мао Цзедун

У грудні 1945 р. під час Московської наради міністрів закордонних справ  США, Великобританії та СРСР сторони  китайського конфлікту було застережено від розгортання громадянської війни. У січні 1946 р. на Політичній консультативній конференції за участю всіх партій та рухів Китаю Гоміньдан і комуністи досягнули порозуміння в питанні створення спільного уряду та спільних збройних сил. Місця в уряді планувалося поділити порівну між Гоміньданом і комуністами, а до спільної армії залучити 50 дивізій націоналістів і 10 комуністів. На певний час було встановлено нетривке перемир'я, хоча дрібні провокації з обох сторін не припинялися. Найбільші сутички відбувалися в тих районах Маньчжурії, звідки навесні 1946 р. СРСР почав виводити свої війська.

1 квітня 1946 р. переговори між Гоміньданом та КПК буди перервані. Усвідомлюючи чисельну та технічну перевагу своєї армії, а також розраховуючи на підтримку США та невтручання в конфлікт СРСР, Чан Кайші вирішив силовими методами розв'язати проблему двовладдя в країні. У липні 1946 р. Чан Кайші віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти військ КПК. На той час армія Гоміньдану мала суттєву перевагу в живій силі: 4,3 млн. солдатів проти 1,2 млн. бійців у комуністів. Користуючись чисельною та технічною перевагою, до жовтня 1946 р. армія Чан Кайші захопила близько 100 міст і 200 тис. кв. км території, раніше контрольованої КПК. Було ліквідовано "червоні райони" в Центральному та Північному Китаї. Однак цей наступ обійшовся Гоміньдану величезними втратами. Чан Кайші змушений був звернутися до США по допомогу. 4 листопада 1946 р. підписано угоду, що передбачала в обмін на митне та податкове сприяння реалізації інтересів США в Китаї надання великої військово-технічної допомоги. До Китаю було надіслано групу американських військових радників. Сполучені Штати стали головним торговим партнером гоміньданівського Китаю. У загальному експорті Китаю 1946—1947 рр. на частку США припадало 80% усіх проданих за кордон товарів. Намагаючись продемонструвати перед світом народну підтримку своєї політики, Чан Кайші у жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту. В охопленій війною країні вибори стали фікцією. Переважну більшість

депутатів призначала військова влада. 28 березня 1948 р. "обраний" таким чином  парламент проголосував за продовження  перебування Чан Кайші на посту президента на наступний термін.

У той  самий час комуністи, за підтримки  СРСР, зуміли суттєво зміцнити свої позиції. На початок 1947 р. співвідношення сил між Гоміньданом та КПК змінилося. Гоміньдан мав 3,7 млн. солдатів, тимчасом як в підрозділах комуністів вже було 2 млн. бійців. Реорганізовані сили НВА було зведено в чотири армії, кожна з яких діяла в окремій частині країни: 1-а — під командуванням Пен Дехуая в північно-західному Китаї, 2-а — під командуванням Лю Бочена на Центрально-китайській рівнині, 3-а армія Чень І — у Східному Китаї й 4-а — Лінь Бяо — в північному та північно-східному Китаї.

Наприкінці  червня 1947 р. комуністи розпочали  контрнаступ з долини Хуанхе в  напрямку до Янцзи. Вже в липні  Чан Кайші довелося оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гоміньданів-ського уряду. З величезними труднощами в кінці 1947 р. Гоміньдану вдалося зупинити наступ у районі Хуанхе і перейти до позиційної війни. Незадоволена керівництвом Чан Кайші опозиція оголосила про свою незгоду з політикою уряду, після чого Гоміньдан удався до репресій. Заборона легальних, опозиційних до Гоміньдану партій, прискорила їх перехід до табору комуністів, що створило враження формального розширення соціальної бази КПК.

Гігантські  воєнні видатки остаточно зруйнували економічну систему країни. У серпні 1948 р. курс китайського долара до долара США становив 12 млн. до одного, причому  траплялися періоди, коли інфляція складала 600% на день. У сільських місцевостях  відновився натуральний обмін. Воєнні видатки, які досягнули 70% бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку  націоналістичного Китаю. Майже 80% промислових  підприємств Китаю зупинилися. Середня  зарплата на територіях, контрольованих Гоміньданом, складала три долари на місяць. Близько 40% земельних угідь країни стояли необробленими. Урожай 1947 р. склав менше ніж 2/3 від-довоєнного

рівня. В  армії почався розклад. Голодні  солдати міняли зброю і спорядження  на харчі, тимчасом як серед офіцерства процвітала корупція й непотизм. Керівник американської військової місії  при уряді Гоміньдану Альберт Ведемейєр писав у звіті своєму командуванню, що "реакційне керівництво, репресії та корупція Гоміньдану" підірвали віру населення в уряд, китайська економіка перебуває в стадії розвалу, а воєнна ситуація схиляється на бік комуністів.

Економічна  катастрофа позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви, яка раніше була головною соціальною базою режиму. У той самий час комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний характер" китайської революції. Жонглюючи гаслами створення "народного фронту" та розгортання "антиімперіалістичної боротьби" проти втручання США до справ Китаю, лідерам КПК вдалося привернути на свій бік частину колись ворожих комуністам сил. Через грабунки та злочини, які чинила в сільській місцевості погано оплачувана, голодна та деморалізована гоміньданівська армія, все більше селян переходили до табору КПК. Сформовані переважно із селян комуністичні сили також грабували, але головним чином міста, тому не сприймалися в китайському селі як ворожа сила. Винятково вдалим кроком для КПК була розпочата ще в 1946 р. роздача земель у контрольованих комуністами районах.

Упродовж 1948 р. воєнне становище Гоміньдану суттєво погіршилося. Армія втратила понад 500 тис. убитими і близько мільйона полоненими та перебіжчиками. У північному та північно-східному Китаї війська Гоміньдану були заблоковані у великих котлах. Протягом 12 вересня — 2 листопада 1948 р. командувач військами КПК у північному Китаї Лінь Бяо провів Ляошенську операцію, у ході якої розгромив оточені сили Гоміньдану, чим відкрив собі дорогу в центральні райони країни. Після Ляошенської операції чисельність військ воюючих сторін приблизно зрівнялася.

Одразу  ж після завершення Ляошенської операції, 7 листопада, 2-а та 3-а армії комуністів розпочали в східній частині країни Хуайхайську операцію, що розгорнулася між річкою Хуайхе та узбережжям Жовтого моря. У найбільшій із битв громадянської війни з обох сторін взяли участь майже два мільйони солдатів та офіцерів. Знищивши в ході двомісячних боїв 56 дивізій Гоміньдану, комуністи широким фронтом вийшли до р. Янцзи. На початку грудня 1948 р. в Північному Китаї почалася Бейпін-Тяньцзінська операція. Очолювана Лінь Бяо 4-а армія КПК розпочала на фронті завдовжки 800 кілометрів наступ у напрямку до Бейпіна (Пекіна). Унаслідок боїв у цьому районі Гоміньдан втратив ще 50 дивізій. У січні 1949 р. деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці капітулював.

Опинившись  на початку 1949 р. перед лицем воєнної  катастрофи, Чан Кайші запропонував комуністам провести переговори, однак КПК зажадала виконання восьми вимог, які Гоміньдан не зміг прийняти. Серед цих вимог було покарання військових злочинців, до яких зараховано Чан Кайші та міністрів його уряду разом із сім'ями, скасування конституції країни, ліквідація юридичної системи Гоміньдану, конфіскація капіталу, реорганізація армії, анулювання міжнародних угод і скликання Політичної конференції "без реакціонерів". Безуспішні спроби порозумітися тривали до квітня 1949 р. Відступаючи перед комуністами, Гоміньдан змушений був кілька разів переносити свою столицю: спочатку із Нанкіна в Кантон, згодом в Чунцін і зрештою в Тайбей на о. Тайвань.

Використавши  час переговорів для перегрупування сил, у квітні 1949 р. війська комуністичної  партії продовжили наступ. 23 квітня НВА  вступила в Нанкін, 17 травня захопила важливий промисловий і транспортний вузол Ухань,

а 27 травня 1949 р. — найбільший порт східного узбережжя  Шанхай, де в полон здалися 100 тис. солдатів Гоміньдану. Розпочався моральний розклад і безладний відступ армії націоналістів. У деяких районах відступ гоміньданівських військ перетворився у некеровану втечу.

Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну  політичну консультативну конференцію, на яку з декоративною метою було запрошено представників малочисельних  політичних груп і діячів еміграції. Головну роль у роботі конференції  відігравали комуністи. Конференція  обрала Центральний народний уряд, який очолив Мао Цзедун, проголосила  столицею країни Пекін, і прийняла програму розвитку Китаю. Визначаючи задачі державного будівництва країни, лідери КПК не згадували в програмі про марксизм-ленінізм чи маоїзм як політичні вчення й  лише в одному місці тексту розпливчато  посилалися на соціалістичне вчення. В економічному розділі програма передбачала ліквідацію торгових та митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізацію капіталу та наміри передати землю селянам. На великому мітингу на площі Тяньаньмень у Пекіні 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун зачитав декларацію Народної політичної консультативної конференції про створення Китайської Народної Республіки (КНР). Вже 2 жовтня 1949 р. СРСР визнав КНР і встановив із Пекіном дипломатичні відносини.

У середині жовтня 1949 р. НВА зайняла останню  велику базу Гоміньдану Гуанч-жоу. Залишки армії Чан Кайші евакуювалися на острів Тайвань. Загалом на острів переправилося 300 тис. солдатів і понад 2 млн. цивільних осіб, що не побажали залишатися в контрольованому комуністами континентальному Китаї. Дві гомінь-данівські армії відступили до Бірми, де створили компактні китайські поселення. До кінця грудня 1949 р. НВА розгромила останні великі підрозділи Гоміньдану на материку, хоча окремі групи націоналістів вели партизанську боротьбу до початку 60-х рр.

Політичний  та економічний розвиток 50-х рр.

Політичне будівництво перших років комуністичного правління позначилося застосуванням  воєнно-адміністративних заходів. Під  приводом боротьби з бандитизмом  та залишками гоміньданівських військ у 1950-1951 рр. влада вдалася до репресій проти незадоволених режимом. Лише за офіційною статистикою, до 1951 р. було знищено близько 2 млн. бандитів, до яких комуністична влада гуртом зарахувала всіх інакомислячих. У травні 1951 р. репресії отримали ідеологічне підґрунтя. Політбюро ЦК КПК прийняло "Положення про покарання за контрреволюційну діяльність", відповідно до якого критика комуністичного режиму каралася смертною карою. У країні розпочалися кампанії проти "п'яти зловживань промисловців" (хабарництва, ухиляння від сплати податків, крадіжок соціалістичної власності, недоброякісної роботи, викрадення економічної інформації) та "трьох зловживань чиновників" (корупції, марнотратства, бюрократизму). На площах головних міст країни відбувалися показові суди та публічні страти. У результаті цих кампаній зазнали репресій 75% приватних промисловців і 4,5% чиновників..У ході репресивної кампанії уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що одразу ж відбилося на рівні промислового виробітку країни, який суттєво зменшився.

Оголосивши  про намір передати селянам землю, китайські комуністи не відмовилися  від намірів створити систему  жорстко контрольованого державою колективного господарства. Оголошений ЗО червня 1950 р. аграрний закон передавав

землю селянам  і скасовував орендну плату, проте  в той же час влада розпочала  створення аналогу радянських колгоспів  — "груп трудової взаємодопомоги". У зв'язку з небажанням значної  частини населення вступати до колективних господарств, комуністи оголосили про створення "тимчасових груп трудової взаємодопомоги", які нібито згодом мали бути розпущені. До початку 1953 р. колективізовано 40% всіх сільськогосподарських господарств. Остаточно колективізація завершилася в кінці 1956 р. Все селянство країни насильно загнали до 740 тис. "груп трудової взаємодопомоги". Через відсутність техніки та відповідних кадрів у більшості випадків колективні господарства працювали гірше, ніж окремі одноосібні. Уведення державної монополії на закупівлю зерна, олійних культур, бавовни та інших продуктів спричинило скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві. Уже в 1953—1954 рр. у країні довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів.