Радянські конституції

План

І. Вступ

 ІІ. Основна частина: Огляд та характеристика радянських Конституцій:

  а) 1919 року;

   б) 1929 року;

   в) 1937 року;

  г) 1978 року.

 ІІІ. Висновок

IV. Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Конституція є суспільним правом і  головна її мета — охорона свободи, оскільки свобода людини є засадою  життєвого устрою. Людина як особистість  — самостійна і незалежна, здатна вільно виражати свою думку — є  основою громадянського суспільства. Свободу думки розглядають як можливість участі людини в політичному  житті суспільства, оскільки в певні  періоди вона тісно пов'язана  саме з політичною сферою. Без чіткого  гарантування права на свободу вираження  думки не може існувати вільна держава, не може існувати демократія.

Разом з тим самій Конституції  як нормативному регулятору необхідні  гарантії правової охорони. У зв'язку з цим суспільство як «контролер»  публічної влади в особі різних об'єднань громадян, у тому числі  інших суб'єктів, що інтегруються з  метою правової охорони Конституції, виступає надійним охоронцем, здатним  запобігати можливим спробам з боку держави посягнути на її основи.

Отже конституція:

• Закріплює державний устрій, основні права і свободи, визначає форму держави і систему вищих органів державної влади.
• Має найвищу юридичну силу.
• Відрізняється відносною стабільністю.
• Є базою для поточного законодавства.
• Відрізняється особливим порядком прийняття та зміни.

Концепція сучасних конституцій полягає  втому що її норми закладають основи державного устрою. Тому вони не є надто  деталізовані та конкретизовані. На виконання  впровадження конституційних норм в  життя приймається велика кількість  законів підзаконних нормативно правових актів. Тому конституція є таким собі стрижнем правової системи держави.

Радянська влада, що установлювалася  на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної  незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з’їзду КП(б) У проект першої конституції  Української РСР був розроблений  Центральним виконавчим комітетом  і Радою Народних Комісарів України  та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції  УРСР було покладено Конституцію  РРФСР.

ІІ. Основна частина: Огляд та характеристика радянських Конституцій

а) 6 березня 1919 року у Харкові почав роботу ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів та лівих есерів. Боротьбисти та ліві есери намагалися змінити характер Конституції в напрямку більшої демократичності: пропонували замінити статтю про диктатуру пролетаріату; статтю 21 п. а), де встановлювалося, що особи, які використовують найману працю з метою одержання прибутків, позбавляються виробничого права. Проте дані пропозиції були відхилені найбільшою на з’їзді більшовицькою фракцією.

 Викликала дискусію і стаття 4, де йшлося про можливість  об’єднання в Міжнародну Соціалістичну  Радянську республіку. В.М.Блакитний  від імені лівого крила боротьбистів  запропонував доповнення, яке, на  його думку, повинно було гарантувати  захист національної культури  за умов політичних перетворень.  Тому необхідно встановити «повну  рівноправність усіх націй, що  живуть на Україні, відкидаючи  усілякі національні привілеї, усуваючи  можливість національної ворожнечі  й ставлячи завданням Радянської  влади сприяння трудящим недорозвинутих  націй шляхом піднесення національної  культури, до найкращого їхнього  розвитку...»

 Слід відзначити, що позиції  боротьбистів та лівих есерів  щодо державного будівництва  в Україні принципово не відрізнялися. Акцентуючи увагу на захисті  національної культури, В.Блакитний  водночас пропонував доповнити  ст. 4 прагненням УСРР знищити  «всі державні кордони, які  ділять пролетаріат різних країн  і націй».

 Майже всі зауваження та  пропозиції були відхилені більшовиками. Саме з ініціативи бюро комуністичної  фракції ІІІ Всеукраїнський з’їзд  Рад 10 березня 1919 року прийняв  першу Конституцію Української  Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята  Всеукраїнським Центральним Виконавчим  Комітетом на засіданні 14 березня  1919 року. Цей основний закон, як  і Конституція РРФСР, грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організіцією.

 Цікаво, що офіційний проект  та остаточна редакція Конституції  Української Соціалістичної Радянської  Республіки написані російською  мовою, оскільки «Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Украины» виходило до 1920 року російською мовою. Переклади містили суттеві помилки. Так, у харківському виданні 1920 року у статті 4, де йдеться про намір УССР увійти до складу єдиної світової соціалістичної Радянської Республіки, пропущене слово «світова». Стаття 21 «Про позбавлення виборчого права і права бути обраним...» містить ряд неточностей порівняно з російським оригіналом, щодо переліку соціальних верств, які позбавляються активного виборчого права.

 б) Конституція Української РСР 1929 р. Склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УРСР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рр. На базі першої конституції - Конституції СРСР 1929 р., на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 р., як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являють собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу.

 В цьому і полягає причина  наступності основних і вирішальних  принципів, а також окремих  положень у перших двох конституціях  радянської України.

 Конституція 1929 р., як і перша  Конституція УРСР, законодавча закріпила  принципи диктатури пролетаріату  і республіку Рад як державну  форму цієї диктатури. Ст. 1 Конституції  гласила: “Українська республіка  є соціалістичною державою робітників  і селян.

 Вся влада в межах Української  Соціалістичної Радянської Республіки  належить Радам робітничих, селянських  і червоноармійських депутатів”.

Конституція УРСР 1929 р. Законодавчо  закріпила створені за роки Радянської влади на Україні і безперервно  зміцнювані основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. “Вся земля, надра, ліси і води, - зазначалося  в ст. 4 Конституції УРСР 1929 р., - а  також фабрики, заводи, банки, залізниці, водний і повітряний транспорт та засоби зв’язку є соціалістичною державною власністю на визначених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української Соціалістичної Республіки основах. Зовнішня торгівля визнається державною монополією”.

 Конституція УРСР 1929 р., як і  перші радянські конституції,  закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і  національної належності, та проголосила  суперечним основним законам  Української Радянської Республіки  встановлення або допущення будь-яких  привілеїв чи переваг з причин  расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження  рівноправності національних меншостей.

 Як уже зазначалося вище, Українська РСР, беручи до уваги  непорушну волю молдавського  народу до оформлення свого  державного існування в складі 

Української Радянської Соціалістичної Республіки, об’єдналась з молдавським  народом на основі створення в  складі УРСР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки.

 У ст. 18 Конституції УРСР 1929 р.  Зазначалося: “...Автономна Молдавська Соціалістична Радянська Республіка управляється на основі її Конституції, яку остаточно після ії затвердження Всемолдавським з’їздом Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, затверджуе Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів».

 Підкреслюючи один з найважливіших  принципів Конституції УРСР - справжню  рівноправність і дружбу народів,  розкріпачених соціалістичною революцією  від імперіалістичного іга, не можна не згадати про те, що національно-расова дискримінація є характерною невід’ємною рисою капіталістичного ладу, зокрема в епоху імперіалізму.

 Сучасний режим національно-расової  дискримінації, як знаряддя забезпечення  інтересів капіталістичних монополій,  дійовій засіб систематичного  гноблення та експлуатації народів  колоніальних і залежних країн,  всіляко перешкоджає їх господарському  та культурному розвитку.

 Національно-расова дискримінація  є перешкодою на шляху політичного  об’єднання цих народів у боротьбі  за свою національно-державну  незалежність, за елементарні демократичні  права і свободи. Наочним прикладом  цього може бути зовнішня політика  США, Англії, Франції і деяких  інших імперіалістичних держав.

 Принципово інше становище  в соціалістичних державах, де  утворилися благородні принципи  справжньої національно-расової  рівноправності народів, пролетарського  інтернаціоналізму та соціалістичного  демократизму. Ідею національно-расової  рівноправності пройнятий дух  зміст всіх радянських конституцій.  Блискуче розв’язання національного  питання в нашій країні показує  великі переваги радянської демократії  над демократією буржуазною.

 Конституція Української РСР  1929 р. зберегла в силі і ряд  інших найважливіших принципів  Конституції 1919 р. Разом з тим  у новій Конституції УРСР не  викладені деякі застарілі положення  Конституції 1919 р. (наприклад, про  диктатуру пролетаріату і бідніше  селянство, про відмирання держави  та ін.).

 Нові, особливо важливі положення  Конституції УРСР 1929 р., що мали  велике принципове значення у  порівнянні з Конституцією 1919 р., знайшли своє відображення у  ст. 2 і 3 Конституції, в яких  було яскраво висвітлено змінене  правове становище УРСР та  законодавче закріплення основних  принципів Радянської федерації  і суверенітету Української РСР.

 

 «Українська Соціалістична  Радянська Республіка, - гласила  ст. 2 Конституції, - заявляє про свою  цілковиту солідність з усіма  радянськими республіками і, на  основі постанови VII Всеукраїнського  з’їзду Рад робітничих, селянських  та червоноармійських депутатів  та договору про утворення  Союзу Радянських Соціалістичних  Республік, утворює з ними, на  основі повної добровільності  і рівноправ’я, Союз Радянських  Соціалістичних Республік».

 З цієї статті видно, що  Українська РСР, як і інші  союзні республіки, увійшла до  складу СРСР цілком добровільно.  Українська РСР на основі визнання  за кожною нацією права на  державне самовизначення, спираючись  на вільно виражену волю українського  народу, уклала спеціальний договір  про утворення СРСР. Добровільність  об’єднання радянських республік,  в тому числі і Української  РСР, обумовлювалась заінтересованістю  самих республік в єдиній союзній  державі, яка забезпечувала б  їм ряд переваг у порівнянні  з попереднім їх роздільним  існуванням. Об’єднання всіх радянських республік в єдиний державний союз створювало широкі можливості, по-перше, для тісного господарського співробітництва, об’єднання всіх економічних сил та ресурсів і створення міцного економічного союзу, спрямованого на побудову соціалізму і комунізму; по-друге, для організації міцної оборони, а також для створення зовнішньополітичного та військового союзу для захисту соціалістичної Батьківщини від зовнішніх ворогів; по-трете, для досягнення рівності і забезпечення всебічного розвитку всіх народів, що населяли колишню царську Росію, для створення дійсно братнього інтернаціонального об’єднання народів, що відповідає природі радянської влади.

 Відповідно до обсягу і  характеру суверенних прав, віднесених  до виключного відання Союзу  РСР в особі його найвищих  органів державної влади і  державного управління, Конституція  УРСР 1929 р. встановила на основі  Конституції СРСР 1924 р. суверенні  права Української РСР.