Розвиток української рукописної книги

Творці Книги, починаючи  зі знатної фундаторки княгині Жеславської  і, очевидно, ініціаторки її ідейно-образної концепції, були свідомі незвичайності свого задуму. Йшлося не просто про переписування євангелій із якихось попередніх церковнослов’янських «подлинников», що було звичним. Євангеліє княгині Жеславської — нове слово в прямому значенні. Задумане воно як переклад із церковнослов’янської мови, цієї «латині» православної Церкви, — на живу народну мову.

Пускаючи в люди свою незвичну «прекладену» на просту мову Книгу, княгиня  Жеславська і її помічники подбали, щоб достойно прибрати ту «простоту». Отож в час масового (як на ті часи) закладання папірень і поширення  паперу всупереч моді для Книги було вибрано не дешевий папір, а пергамент — матеріал коштовний і ...анахронічний. Зате як легко ковзало по його відшліфованій пемзою поверхні гусяче перо, виводячи під лінійку рядки монументального уставу.

Пересопницьке Євангеліє  — розкішна книга, вагою 9 кг. 300 гр., писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів. Рукопис богато орнаментований, прикрашений високохудожніми кількакольоровими заставками й мініатюрами. За красою й богатством оформлення Пересопницьке Євангеліє не має рівних собі серед українських рукописів. На ній зображений євангеліст Лука. Зміст рукопису — традиційне четвероєвангеліє. Своєрідним є вміщення перед кожним євангелієм так званих сумаріїв — короткого змісту розділу. На маргіналіях чимало голосів — пояснень до окремих малозрозумілих слів.

Після зруйнування Пречистенського монастиря доля книги тривалий час не була відома. Майже через півтораста років (1701) її подарував Переяславському єпископському престолові гетьман Іван Мазепа. Згодом пам'ятка опинилася в бібліотеці Переяславської семинарії, де 1837 з нею ознайомився славіст О. М. Бодянський (1808-1877). Після переведення духовної семинарії з Переяслава до Полтави (1862) Пересопницьке Євангеліє теж було перевезено. На поч. 20 ст. рукопис передано до Полтавського давньосховища. Тут його вивчали літературознавець В. М. Перетц (1870-1935) та філолог і палеограф О. С. Грузинський (1881-1954). Під час війни Пересопницьке Євангеліє евакуйовано. З 1947 року Пересопницьке Євангеліє в фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

 

Висновок

Отже, з даної курсової роботи, нам стало відомо, що існує дві основних форми рукописної книги: згорток, який виник в Єгипті в ІІІ тисячолітті до н.е., і кодекс, який отримав розповсюдження в І сторіччі н.е.

Перші славянські богослужбові книги, виготовлені із пергаменту в  формі кодексу, з’явилисьна Русі після прийняття християнствав 988році і написані були кирилицею.

В залежності від призначення  книги Давньої Русі ділилися на дві  групи: релігіозного змісту, в тому числі богослужбові, і цивільні, причому перших було набагато більше. Це різноманітні Мінеї (зібрання служб в календарному порядку на весь рік), Тріоди,Часослови, Служебники, Требники та інші.

В XI-XIIIсторіччях повного  перекладу Біблії на слов’янську мову не було, великими своїми частинами (Старий і Новий завіт) вона переписувалась дуже рідко, однак «Книга Псалмів», «Пятикнижжя», «Книга пророків », «Євангеліє» і «Апостол» були популярними серед народу.

За літописними даними в цей період нараховувалось 88 міст, в кожному з яких було по декілька церков, але до нашого часу збереглось лише чотири Євангеліє Апракос короткий , в тому числі недатована Ссавина книга, Остомирове Евангеліє, Архангельське євангеліє(1092), Туровське євангеліє.

Найдавніші витвори оригінальної російської письменності були створені в епоху правління київського князя Ярослава Мудрого (978-1054) і його синів Ізяслава і Святослава,однак всі вони відомі нам не в оригіналах, а в графічних або мовних варіантах текста або окремих фрагментів. Серед них «Повість полум’яних літ»- пам’ятник світової історичної літератури, « Слово про закон і благодать» - один із перших твориів на Русі риторичного жанру, «Руська правда» - найважливіший юридичний документ того часу.

Теоретичне та практичне  значення полягають у тому, що положення, які сформульовані, підвищують рівень наукових знань у сфері історії виникнення книги. Результати досліджень можуть використовуватись у науковій діяльності, у навчальному процесі.

 Наукова новизна отриманих  результатів полягає в тому, що  комплексно досліджені з урахуванням багатьох джерел витоки та історія створення книги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Баренбаум, Є.І. Історія  книги[Тескт]/ Баренбаум, Є.І.— Москва:"Книга", 1984.

2. Владимиров Л.И. Всеобщая  история книги [Тескт]/ Владимиров  Л.И.- М., 1988.

3. Виноградова Л.А. История  книжного дела в России (988-1917) [Тескт]: Курс лекций для вузов. / Виноградова Л.А. - М., 1991.

4. Гайдай Л. Історія  України в особах, термінах, назвах  і поняттях [Тескт]/ Гайдай Л. - Луцьк:  Вежа, 2000.

5. Добиаш-Рождественская  О.А. История письма в средние  века [Тескт]/ Добиаш-Рождественская  О.А.- М., 1987.

6. Довідник з історії  України [Тескт] /За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.

7. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга [Тескт]/ Запаско Я. П. — Львів, 1995. — С.19-22.

8. Енциклопедія українознавства:  Т.ІV.- Львів, 1996.- С.290.

9. Книговедение.- М., 1981.- С.417.

10. Пещак М. Перша східнослов’янська  енциклопедія [Тескт]// Бібліотечний  вісник .-1996.- №2.-с.32-34.

10. Смолій В. Тисячолітня  літописна й книжна спадщина  України та сучасние державотворення  [Тескт] // Бібліотечний вісник .-1998.-№6.-см.9-10.

11. Чепіга І. Пересопницьке  Евангеліє. Історія відкриття пам’ятки [Тескт]/ Чепіга І.// Бібліотечний вісник .-1997.-№2.-с.37-39.

12. http://ru.wikipedia.org

13. http://character.webzone.ru

14. http://www.google.com. ru