Розповідається про життя Івана Піддубного а також його кохань

26 вересня(8 жовтня) 1871р. у  хуторі Козачому села Красенівка на Полтавщині (нині Черкаська обл.) народився майбутній шестиразовий чемпіон світу з греко-римської боротьби Іван Максимович Піддубний. Батько Максим Іванович і мати Ганна Данилівна (у дівоцтві – Науменко) мали, крім Івана – найстаршого, ще трьох синів і трьох дочок. Жили у хатині-мазанці, з невеличкими вікнами, солом’яним дахом, глиняною підлогою. Максим Іванович був чималенького зросту – 185 см, мав величезну фізичну силу, бричку зупиняв, за роги пригинав до землі бугая. Від матері, яка померла у 85-річному віці, успадкував Іван чудовий голос, любов до музики. Коли його хрестили, він упав у купіль і панотець сказав: "Поздоровляю вас, миряни, з богатирем”. Деякі представники роду Піддубного жили до 125 років.

У 12-річному віці Іван почав  наймитувати у пана Кублицького. Швидко міцнів, і через п’ять років легко кидав, наче вони були з сіном, п’ятипудові мішки з зерном, згинав підкови. Ніхто з парубків не міг його побороти, сильнішим був тільки батько, але й той інколи піддавався, щоб потішити сина. Десь у 23 роки Іван вирішив засватати дочку заможного селянина Оленку Витяк, але її батьки не бажали віддавати її за злидаря. Щоб заробити гроші для майбутнього сімейного життя, він поїхав до Севастополя, де працював вантажником у грецькій фірмі «Левас». Кремезні докери з подивом спостерігали, як «Іван Великий», «людина-гора» легко переносить величезні вантажі, що були під силу чотирьом міцним чоловікам. Його друзі, А. Преображенський і В. Васильєв, ознайомили його з азами спорту, зацікавили класичною боротьбою.. Але дебют у Феодосії в цирку І. Безкоровайного виявився невдалим – він опинився на лопатках. Поразка лише надала йому енергії: він постійно робив вправи з двопудовими гирями і штангою вагою 112 кг. Здобував одну перемогу за одною, лише з Петром Янковським у 1896 р. була нічия.

У 1898 р. Іван Максимович знову  у Севастополі – борець у цирку  Ж. Труцці – італійця, чиї батьки давно жили в Росії. Тут він захопився цирковою зіркою – угоркою Емілією, яка була спиртним канатохідцем. Жагуча до чоловічої ласки, безмежно темпераментна майже 40-річна актриса ночами шаленого кохання так полонила Івана, що він почав умоляти її вийти за нього заміж. Засліплений пристрастю, він не здогадувався, що для Емілії не менш бажаними були й інші коханці. Коли батько Івана дізнався, що його син виступає на арені цирку напівроздягнутий, у трико, та ще й збирається взяти за дружини угорку, значно старшу за себе, розлютився до нестями. Брати попередили Івана, щоб він на Різдво додому не їхав, бо батько намірявся поламати на його спині голоблю. Проблему зняла сама Емілія, яка покинула цирк, підхопивши багатого купця-залицяльника.

Після виступів в Одесі  Піддубний прибув до Києва,, де вступив  до трупи «Російського цирку братів Нікітіних». Тут у нього знову  завмирало серце коли високо під куполом цирку робила карколомні вправи на трапеції граціозна, мила крихітка гімнастка Маша Дозмарова. Почуття виявилися взаємними, і коли вона попросила його: «Иван, снимите меня!», від дотику до її талії тіло Івана наче пронизав електричний струм. Проводжаючи додому, більше мовчав, і дуже хотілося потримати Машу на долоні – такою вона здавалася мініатюрною і беззахисною. Однак трапилася страшна трагедія; під гастролей у Тифлісі 1902р. Маша не втрималась і впала, розбившись на смерть. Піднявши її на руки, Іван через затуманені сльозами очі побачив, що вона мертва. Кілька днів він не міг говорити – втратив мову, лежав у готелі і ридав безупинно . Не міг більше залишатися там, де розбилося серце коханої Маші, де загинуло його майбутнє щастя. Раніше його вже запрошував до Санк-Петербурга шеф Російського атлетичного товариства великий князь Володимир Олександрович. Але коли поряд була Маша, він і гадки не мав пристати на його пропозицію. Тому коли граф Георгій Рібоп’єр викликав його знову, Піддлубний не вагався жодної хвилини. У Петербурзі його підготували до участі в чемпіонаті світу 1903 р. у Парижі, де тільки через махінації французького борця Буше він не посів першого місця. Потім він взяв у нього реванш, понад 40 секунд протримавши у партері. Всього за 40 років спортивної кар’єри Піддубний шість разів ставав чемпіоном світу. Його вигляд справляв неабияке враження: нафіксатурені руді вуса, виїмка у широкому підборідді, гордовита постава. При зрості 184 см важив близько 120 кг, обхват грудей мав 134 см. У поведінці не був делікатним, міг людям, що мали нижчий від нього ранг, подати, вітаючись, лише два пальці, не дуже охоче користувався виделкою та ножем. Напевне, через ці особливості О. Купрін після зустрічі з ним характеризував його помилково: «Намедни ужинал с Поддубным – человеком огромной силы и такой же глупости».

Цікаво відповів Іван Максимович на питання, чи є така людина, яка  могла б його перемогти. Не вагався  й секунди: «Есть! Бабы! Всю жизнь меня, дурака, с пути-дорожки сбивали». Хоча влітку 1910 р., коли у складі цирку «Кісо» він боровся у місті Сміла з волиняком Михайлом Медведєвим, сутичка закінчилася внічию.

1910 року Іван Максимович  повінчався з красунею-актрисою, дворянкою Ніною Миколаївною  Квіткою-Фоменко. Вона була йому  до пари: висока,ставна, вагою під  100 кг, голосно розмовляла. Кинув  арену і поселився в селі  Богодухівка на Полтавщині, купив чи то 131, чи 200 га землі. Побудував на 13 десятинах добру садибу, посадив сад, придбав два млини, модну коляску. Три роки хазяйнував,, але не дуже вдало. До того ж заздрісний молодший брат один млин спалив, а другий довелося продати місцевим комерсантам – Рабиновичу і Захрі. Позбувся  садиби, і знову почав виступати на борцівському килимі, жартома пояснював перерву: «Нинушка весь свет мне затмила!».

Гастролював і в роки громадянської  війни, не раз ризикуючи життям, хоча був аполітичним. У Житомирі в 1919 р. п’яні анархісти ледь не застрелили його, довелося, все покинувши, тікати. У Керчі білий офіцер поранив – на щастя, легко. У Бердянську, коли ніхто із силачів не бажав перемагати борців із частин Н. Махна, Піддубний ризикнув покласти їх на лопатки. І. Махно не лише не розстріляв його, а й наказав нагодувати «від пуза» його  колег-циркачів. В Одесі чекісти переплутали його з іншою особою, довелося тиждень стояти у воді по коліна, доки випустили. Тут же у 1920 р. дізнався, що люба Ніночка кинула його і втекла з іншим. До того ж прихопила всі його заощадження 32 кг. золотих медалей. Втрата дружини украй засмутила Івана Максимовича, не хотілося жити. Щоправда, коли через п’ять місяців Ніна Миколаївна розчарувалася в обранці, пообіцявши Піддубному: «Прости! На коленях пройду весь путь к тебе, Ванечка!», він зради не пробачив. У подальшому Ніна бідувала, здається, самотньою у Золотоноші.

Іван Максимович продовжив  свої тріумфальні виступи: у Німеччині, Африці, США, Японії. Ще в 1910 р. у Токіо  проти нього боровся знаний майстер  з діу-джитсу, та через 30 секунд Піддубний випадково зламав йому руку. Лише в США переміг його Д. Стекер, бо Іван Максимович не знав прийомів вільної боротьби. У 57 років мав здоров’я 40-річного мужчини, невипадково у США на конкурсі чоловічої краси він посів перше місце. У 1922 р. виступав у цирку Москви, вражав глядачів, маючи дуже витривалу й сильну серцеву м’язову систему, силовими номерами. Дістав почесне прізвисько Іван Залізний.

У 1923 р. в Ростові зустрів  Марію Семенівну Машошину, яка торгувала бубликами. Познайомилися вони завдяки її синові Івану, що навчався боротьби. Спершу 52-річна Марія Семенівна дивилася на нього скептично: «Тоже мне жених. Чучело, а не жених», однак при цьому чомусь червоніла. Їхали вони вінчатися до церкви в автомобілі, з двома водіями, жили щасливо. Щоб забезпечити дружину й пасинка, Іван Максимович гастролював у США, заробив півмільйона доларів, але одержати не зміг, бо не прийняв американського громадянства. Але про все забув, коли у 1928 р., повернувшись до Ленінграда з Гамбурга, побачив на пристані усміхнену Марію Семенівну!

Поселилися у Єйську на березі Азовського моря, де купили двоповерховий  будинок з великим садом. Не знав спокою і там: у паспорті змінив прізвище з «Поддубного» на «Пиддубный», а національність – з росіянина на українця. Тому два тижні його тримали в управлінні НКВС. А в 1937 р. катували в Ростові, вимагаючи видати банківські рахунки за кордоном, через рік відпустили, нічого не домігшись.

Оскільки в 1939 р. представники Німеччини зацікавилися долею Піддубного, йому надали звання заслуженого артиста  Російської федерації, нагородили орденом  Трудового Червоного Прапора.

На початку війни загинув  син Марії Семенівни, а в серпні 1942 р. Єйськ окупували німці. Щоб  вижити, Піддубний працював маркером у більярдному клубі при військовому  госпіталі. За це одержував по 5 кг. м’яса, а комендант порту дозволяв йому займатися комерцією. Він плавав до Маріуполя і далі, реалізуючи деякі товари. Одержував обід з німецької офіцерської  їдальні. Повідомлення про те, начебто в роки окупації Іван Максимович демонстративно ходив вулицями міста з радянським орденом на грудях, - лише легенда. Він був досить розумним, щоб не наражатися на небезпеку. Фантазією є й розповіді про те, що , коли якийсь з німецьких офіцерів хотів зірвати з нього орден, Піддубний начебто легко перекинув нахабу через паркан. Коли б подібне трапилось, найімовірніше, його б розстріляли.

Після визволення Єйська у 1943 р. пайка Піддубного становила по 500 г хліба щоденно, хоча йому належало не менше кілограма. З цього приводу  він навіть писав скаргу К. Ворошилову. У 1945 р. Піддубному, нарешті, присвоїли звання заслуженого майстра спорту СРСР. Через чотири роки сталася трагедія: він упав і зламав стегно, потім пережив тяжкий інфаркт і 8 серпня 1949 р. помер. Похований у Єйську, у 1988 р. могилу було сплюндровано: на ній з’явився презирливий напис «Хохол-петлюровец». І. М. Піддубний належав як українській, так і російській культурі – у ті часи інакше було неможливо.